2. Принципи допомогового права

Принцип мобільності в наданні допомоги. Метою надання . допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обставин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхідно оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодержавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають багато суб'єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необхідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб'єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності практично необмежені у праві надання матеріальної підтримки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до встановлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв'язання всіх питань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

Принцип адресності. Передбачає надання допомоги чітко визначеним категоріям населення внаслідок значного погіршення їхнього матеріального стану. Цей принцип стосується як допомог за системою соціального страхування, так і допомог за системою державної соціальної допомоги. Найбільш яскраво він виявляється в останній системі.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які досягли 80-річного віку, неповні сім'ї, сім'ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовується такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після законодавчого встановлення цього критерію та понять прожитковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали говорити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності, що конкретизує загальноправовий принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку держави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про допомоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійснюються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удосконалюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги; 6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одержувачів соціальної допомоги.

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застраховані особи, які тимчасово, повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв'язку з народженням чи смертю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитковий мінімум тут до уваги не береться.

Принцип комплексності. Передбачає різні види матеріальної підтримки в разі втрати засобів до існування, недостатності їх чи понесення додаткових витрат. Підставами для цього є такі юридичні факти, як вагітність, пологи, народження дитини, хвороба, догляд за непрацездатними, сирітство, безробіття, смерть тощо. Держава прагне охопити соціальним забезпеченням усі можливі ситуації, що ведуть до погіршення матеріального стану чи нужденності. Таке забезпечення здійснюється комплексно. Людина може мати право на пенсію, окремі соціальні послуги і ту чи іншу грошову допомогу. Закон дозволяє особі одночасно отримувати кілька видів допомоги.