III. Зміст внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення

Внутрігалузеві принципи права стосуються певного структурного підрозділу галузі права. При прийнятті законів у сфері соціального забезпечення законодавець прагне закріпити в них нормативно-правові принципи, на підставі яких фізичним особам надаються окремі види матеріального забезпечення. Як правило, це ті основні засади, які належать до загальноправових, галузевих, окремих правових інститутів чи їхніх груп принципів права. Так, у ст.5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування закріплені принципи, що стосуються всіх п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ці принципи конкретизовані в законах з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як вже зазначалося у розділі I, внутрігалузеві принципи поділяються на принципи пенсійного права, принципи допомогового права та принципи соціально-обслуговувального права. До принципів пенсійного права відносяться: принцип поєднання накопичувальної та солідарної пенсійних систем; принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію; принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати працездатності; принцип права вибору пенсійних виплат та поєднання пенсійного забезпечення з іншими соціальними виплатами. До принципів допомогового права належать: принцип мобільності в наданні допомоги; принцип адресності; принцип комплексності; принцип соціального реагування та ін. До принципів соціально-обслуговувального права відносяться: принцип поваги до гідності особи та дотримання прав людини при наданні соціальних послуг; принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату; принцип добровільності та ін.

1. Принципи пенсійного права

Принцип поєднання солідарної та накопичувальної пенсійних систем. У світі існує кілька сот пенсійних систем, які можна звести до трьох моделей: 1) система державного пенсійного забезпечення, що базується на бюджетному фінансуванні виплати пенсії (колишній СРСР); 2) система пенсійного страхування, що базується на фінансуванні виплати пенсії за рахунок самостійних страхових пенсійних фондів чи бюджетів (застосовується в багатьох країнах); 3) система примусового накопичування, що базується на фінансуванні виплати пенсій за рахунок державних пенсійних фондів (Чилі). У ринкових умовах можуть застосуватись останні дві пенсійні моделі, які і впроваджуються в Україні.

Державна розподільча система реформувалася в солідарну систему, що означає солідарність поколінь, регіонів та високо-забезпечених і малозабезпечених членів суспільства. Виплата пенсій непрацездатним здійснюється за рахунок поточних внесків працюючих. Вона передбачає встановлення розмірів пенсій залежно від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачені внески, облік яких здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді України, її мета -- захист людей похилого віку від бідності.

Накопичувальна система, яка вводиться в Україні, зобов'язує осіб, що працюють, перераховувати частину свого заробітку на індивідуальні ощадні рахунки. Ці кошти будуть інвестуватися, а інвестиційний дохід зараховуватиметься на ті самі індивідуальні рахунки. Після досягнення платниками пенсійного віку вони можуть зняти накопичені кошти. Загальнообов'язкова накопичувальна система забезпечить громадян додатковими виплатами після виходу на пенсію та зменшить навантаження на солідарну систему.

Для високооплачуваних категорій громадян передбачена система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечує додаткову пенсію шляхом добровільних внесків громадян. Основою цієї системи є недержавні пенсійні фонди, в тому числі, створені за корпоративними та професійними ознаками. Ця система дає змогу громадянам, які сплачують більші внески протягом періоду трудової діяльності, підтримувати після виходу на пенсію досягнутий раніше життєвий рівень.

Змішана пенсійна система дає можливість постійно підвищувати рівень життя непрацездатних осіб, які припинили трудову діяльність, встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу, забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи, заохотити громадян до заощадження коштів на старість, створити ефективну і дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Принцип особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію. Людина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати, а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку трудової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пенсію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на «чорний день». Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії, а все інше повністю залежить від людини. Ідея залежності розміру пенсії від тривалості трудового (страхового) стажу і суми заробітку (доходу) за певний час, а в майбутньому і за всю трудову діяльність становить суть цього принципу пенсійного права.

Принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати працездатності. Втрата працездатності означає втрату джерела доходу, що змушує суспільство шукати його заміну. Такою заміною і є пенсія. Вона виплачується в разі настання непрацездатності через інвалідність, досягнення певного віку (вислуги років), що підтверджує юридичну непрацездатність, а також при втраті годувальника непрацездатних членів сім'ї і в інших випадках визначених законом. Таким чином, пенсійним забезпеченням охоплені всі можливі випадки непрацездатності, що породжує у людей відчуття соціальної захищеності, впевненість у завтрашньому дні.

Принцип обов'язковості державного пенсійного страхування для всіх найманих та самозайнятих працівників і призначення пенсій тільки тим, хто сплачував внески. У пенсійному законодавстві дається перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Ними, передусім, є особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності та господарювання і у фізичних осіб, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності. Вони страхуються від таких соціальних ризиків, як інвалідність, смерть годувальника, досягнення пенсійного віку, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання.

Застраховані особи самі сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або за них сплачують ці внески у встановленому законодавством порядку. Відповідні внески сплачуються і при добровільному пенсійному страхуванні. Таким чином, вони беруть участь у формуванні коштів для майбутніх пенсійних виплат. Пенсія призначається тільки за умови сплати страхових внесків. Особа, яка сама не сплачувала чи за неї не сплачували страхових внесків, права на конкретний вид пенсії не має.