Правила технічної експлуатації електроустановок

• ДБН А.3.2-2-2009 Охорона праці і промислова безпека у будівництві.

• ДБН В.1.2-12-2008. СНББ. Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки

• ДБН В.2.2-28:2010. Будинки і споруди. Будинки адміністративного та побутового призначення.

• ДБН В.2.5-28-2006 Природне і штучне освітлення.

• ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування.

• ДБН Б.2.5-64:2012 Водопостачання та каналізація.

• ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

• ДСН 3.3.6-037-99 „Державні санітарні норми виробничого шуму ультразвуку та інфразвуку”.

• Дсн 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

• ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.

• ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности.

• ДСТУ Б В.2.5-38:2008 Інженерне обладнання будівель і споруд. Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд.

• НПАОП 0.00-4.09-07 «Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства». Наказ Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 55.

• НПАОП 0.00-4.11-07 «Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці». Наказ Держгірпром­нагляду від 21.03.2007 р. № 56.

• НПАОП 0.00-4.12-05 «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці». Наказ Держнагляд­охорон­праці від 26.01.2005 р. № 15.

• НПАОП 0.00-4.15-98 «Положення про розробку інструкцій з охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 р. № 9.

• НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 р. № 255.

• НПАОП 0.0rr0-6.03-93 «Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві». Наказ Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 р. № 132.

• НПАОП 0.00-6.13-05 «Порядок організації державного нагляду за охороною праці та гірничого нагляду в системі Держнаглядохоронпраці України». Наказ Держнаглядохоронпраці від 30.03.2004 р. № 92.

• Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці. Затверджено Головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

Дотримання основних нормативних актів з охоро­ни праці, убереже працівників від нещасних випадків, а власника і керівництво підприємства - від санкцій з боку контролюючих органів.

Щоб мати уяву про те, наскільки регламентована і деталізована ця галузь трудових відносин, достатньо ознайомитися з положеннями Закону про охорону праці. Практично кожна із півсотні статей розвивається в підзаконних актах - положеннях, інструкціях, правилах, нормативах і стандартах.

Загалом система нормативних актів у галузі охорони праці на підприємстві є багатоступеневою: починаючи з Закону про охорону праці. Кодексів законів про працю, конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною, і закінчуючи стандартами підприємства, що також поділяються на загальні і спеціальні.

Схема системи нормативних актів у галузі охорони праці

В Конституції України питанням охорони праці присвячені ст..43,44, 45, 46

Стаття 43. Кожен має право на працю,  що  включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується.

Держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії  та роду    трудової     діяльності,        реалізовує        програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

     Використання примусової праці  забороняється.  Не  вважається примусовою  працею  військова  або  альтернативна    (невійськова) служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про воєнний і про надзвичайний стан.

     Використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних  для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист  від  незаконного  звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю  захищається законом.

Стаття 44. Ті, хто працюють, мають право на страйк для  захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням  скороченого робочого  дня  щодо  окремих  професій  і виробництв,  скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу,  мінімальна  тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та  святкові дні, а  також  інші  умови  здійснення  цього  права визначаються законом.

Стаття 46. Громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

     Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

1. Права громадян на охорону праці. Обов'язки працівників.

Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору.

(Стаття 6. Закон України про охорону праці)

Умови трудового договору не можуть містити положень,  які  не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам  про  охорону праці, що діють в Україні.

При  укладенні  трудового  договору  громадянин   має    бути проінформований  власником  під  розписку  про  умови  праці    на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде  працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які  ще  не  усунуто, можливі наслідки їх впливу  на  здоров'я  та  про  його  права  на пільги і компенсації  за  роботу  в  таких  умовах  відповідно  до законодавства і колективного договору.

Забороняється укладення трудового  договору  з  громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота  за станом здоров'я.

Права працівників на охорону праці під час  роботи на підприємстві.

(Стаття 7. Закон України про охорону праці)

Умови  праці  на  робочому   місці,   безпека   технологічних процесів,  машин,  механізмів,  устаткування  та   інших   засобів виробництва,  стан   засобів   колективного   та   індивідуального захисту,    що    використовуються    працівником,     а     також санітарно-побутові умови повинні відповідати  вимогам  нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від  дорученої  роботи,  якщо створилася  виробнича  ситуація,  небезпечна для  його  життя  чи здоров'я  або  для  людей,  які  його  оточують,  і  навколишнього природного   середовища.    Факт    наявності    такої    ситуації підтверджується  спеціалістами  з  охорони  праці  підприємства  з участю  представника   профспілки   і   уповноваженого   трудового колективу.

За період простою з цих причин не з вини  працівника  за  ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати  трудовий  договір  за  власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства про охорону праці, умови  колективного  договору  з  цих  питань.  У  цьому   випадку працівникові  виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором,  але  не менше  тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи,  власник  повинен  відповідно  до    медичного    висновку перевести,  за  їх  згодою,  на  таку  роботу  тимчасово  або  без обмеження строку.

На час зупинення експлуатації підприємства,  цеху,  дільниці, окремого виробництва або устаткування органом  державного  нагляду чи  службою  охорони  праці  за  працівниками  зберігається  місце роботи.

Право на Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

(Стаття 8. Закон України про охорону праці)

Усі  працівники    підлягають    обов'язковому    соціальному страхуванню  власником  від  нещасних  випадків   і    професійних захворювань.

Страхування  здійснюється  в  порядку  і  на    умовах,    що визначаються  законодавством  і  колективним  договором   (угодою, трудовим договором).

виплати сум здійснюються із фонду соціального страхування.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

(Стаття 9. Закон України про охорону праці)

Працівники,  зайняті  на  роботах  з  важкими  та  шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються  лікувально-профілактичним харчуванням,  молоком  або  рівноцінними  харчовими    продуктами, газованою  солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості  робочого часу, додаткову  оплачувану  відпустку,  пільгову  пенсію,  оплату праці у підвищеному розмірі  та  інші  пільги  і  компенсації,  що надаються в передбаченому законодавством порядку.

Працівник зобов'язаний:

- знати і  виконувати  вимоги  нормативних  актів  про  охорону праці, правила поводження з машинами,  механізмами,  устаткуванням та  іншими   засобами    виробництва,    користуватися    засобами колективного та індивідуального захисту;

- додержуватися  зобов'язань  щодо  охорони  праці,  передбачених колективним договором (угодою, трудовим  договором)  та  правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- проходити у  встановленому  порядку попередні  та  періодичні медичні огляди;

- співробітничати з власником у справі організації безпечних  і нешкідливих умов праці, особисто вживати  посильних  заходів  щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює  загрозу  його життю чи  здоров'ю  або  людей, які його оточують і навколишньому природному    середовищу,    повідомляти   про  небезпеку   свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

2. Система управління охороною праці

Державне управління охороною праці.

Стаття 31. Органи державного управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці –(Держгірпромнагляд);

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці

Кабінет Міністрів України:

- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці

та виробничого середовища;

- спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і

здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

- встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Стаття 33. Повноваження міністерств та інших центральних

органів виконавчої влади в галузі охорони праці

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

- проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

- розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю

профспілок;

- здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

- укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

- беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

- організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

- створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної

справи;

- здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.

3. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; (Держгірпромнагляд)

- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; (Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки);

- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; (управління пожежної охорони. МНС)

• спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.( Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров`я України)

• прокуратура

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Форми контролю за охороною праці

Стаття 41. Громадський контроль за додержанням законодавства

про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

4. Повноваження Держгірпромнагляд

Функціонує відповідно до «Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України»^(Затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 408/2011)

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці:

- здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

- бере участь у міжнародному співробітництві з питань ОП щодо удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання.

Посадові особи органів державного нагляду за ОП (інспектори) мають право:

- безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про ОП, одержувати від роботодавця необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

- надсилати керівникам підприємств, посадовим особам, керівникам місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі ОП;

- зупиняти експлуатацію виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо ОП, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про ОП;

- надсилати роботодавцям, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих поса­дових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності.

Охорона праці жінок.

Трудове законодавство України, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров`я жінок.

В Україні забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням). Забороняється залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми.

Граничнодопустимі норми підіймання і переміщення вантажів жінками становлять:

• при підійманні і переміщенні вантажів і чергуванні з іншою роботою (до 2 раз на годину) – 10 кг

• при підійманні і переміщенні вантажів протягом робочої зміни – 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується жінкою протягом 1 години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

У зв'язку з вагітністю та пологами жінкам надається оплачувана відпустка - 126 днів (70 – до і 56 – днів після пологів). Після пологів за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до 6-ти років. Час цих відпусток зараховується у стаж роботи.

Вагітним знижують норми виробітку, норми обслуговування, або переводять на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, зберігаючи середній заробіток на попередній роботі.

Вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років, забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження.

Жінки, що мають дітей віком від 3-х до 4-х років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.

Жінці яка має 2-х і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням додатково надається оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без вихідних.

Забороняється звільняти жінок, які мають дітей віком до 3-х (6-ти) років, з ініціативи власника, крім випадку ліквідації підприємства, але з обов'язковим працевлаштуванням.

Охорона праці неповнолітніх.

В Україні неповнолітніми називають молодь віком до 18-ти років.

За загальним правилом (відповідно до ст. 188 КЗпП України) допускається приймати на роботу лише неповнолітніх осіб, які вже досягли 16 років. Як виняток, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює (усиновлювача чи опікуна), можна приймати на роботу осіб, які досягли 15 років.

Також допускається приймати на роботу осіб, яким виповнилося 14 років. Але це можливо, якщо (згідно зі ст. 188 КЗпП України) дотримуються такі умови:

· Прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів з метою підготовки молоді до продуктивної роботи;

· Такі особи можуть виконувати тільки легку роботу, яка не завдає шкоди їхньому здоров’ю;

·їхня робота не повинна порушувати процес навчання і повинна виконуватися виключно у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);

· Згода одного з батьків або особи, яка їх замінює, — усиновлювача чи опікуна;

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Враховуючи особливості молодого організму, який розвивається і формується законодавством забороняється залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

У сфері охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов роботи неповнолітні мають певні пільги, як це зазначено в ст. 187 КЗпП України.

Для неповнолітніх обмежується тривалість робочого часу:

• У віці з 16 до 18 років встановлений скорочений 36-годинний робочий тиждень

• для 15-ти річних 24-годинний

Зарплата неповнолітніх при скороченому робочому часі рівна зарплаті працівника відповідної категорії при повній тривалості робочого дня.

Щорічна відпустка неповнолітнім надається в будь-яку пору року за їх бажанням тривалістю 1-н календарний місяць.

Граничнодопустимі норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми становлять:

Звільнення з роботи неповнолітніх з ініціативи власника можливе тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

Соціальний захист потерпілих на виробництві

Відповідно до Конституції України громадяни підлягають  загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню   від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або  загибелі. Враховуючи міжнародний досвід в 2001 році в Україні був розроблений і набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон гарантує право громадян на соціальний захист, яке проголошується ст. 46 Конституцією України. Окрім того, він створює правове поле, фінансові й організаційні механізми для успішного розв'язання триєдиного завдання: запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві, компенсації потерпілим матеріальних збитків внаслідок ушкодження здоров'я.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту.

Страхові виплати

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

• страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

• страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

• страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

• страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

• страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

• страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом або якщо мали місце:

• навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

• надання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

• вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Страхові виплати у разі втрати годувальника

Уразі смерті потерпілого право на одержання одноразової допомоги має його сім'я та особи, які перебували на його утриманні, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Непрацездатні особи, які перебували на утриманні потерпілого:

• діти, які не досягли 16 років;

• діти з 16 до 18 років, які не працюють або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти;

• діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

• жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

• інваліди - члени сім'ї потерпілого;

• неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти.

Право на одержання одноразової допомоги мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Зробіть необхідні обчислення

Розрахувати суму одноразової допомоги сім'я та особам, які перебували на утриманні потерпілого на виробництві уразі його смерті. Місячний заробіток потерпілого 2000 гривень. Сім'я потерпілого складалася з двох осіб (наприклад, самого потерпілого та його дружини, яка не працює та якій виповнилося 55 років).

Якщо сім'я потерпілого складалася з двох осіб (самого потерпілого та його дружини, яка не працює та якій виповнилося 55 років), то дружина померлого має право на одержання одноразової допомоги сім'ї та одноразової допомоги як особо, яка перебувала на утриманні потерпілого.

Зозрахунок:

• Однорічний заробіток потерпілого складає:

2000 гривень _* 12 місяців = 24 000 гривень.

• Заробітна плата потерпілого за п'ять років:

24000 гривень _* 5 років = 120 000 гривень.

• Сума одноразової допомоги сім'ї та особам, які перебували на утриманні потерпілого 120 000 грн + 24 000 грн _* 1 член сім’ї (що перебував на утриманні) = 144 000 гривень

Уразі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

У разi смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб.

Фінансування страхування від нещасного випадку

Фінансування Фонду здійснюється, в основному, за рахунок внесків роботодавців. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Фонд має автономну, незалежну систему фінансування.

Суми страхових внесків обчислюються у відсотках: для підприємств — до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг); для бюджетних установ — до річно ї суми фактичних витрат на оплату праці. Закон передбачає диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику виробництва (перша диференціація), а також рівня травматизму і стану охорони праці на підприємстві (друга диференціація). Перша диференціація передбачає розподіл галузей економіки (видів робіт) за умовними класами професійного ризику виробництва. Чим вищий клас — тим вищі й галузеві страхові тарифи. Друга диференціація передбачає певні знижки або надбавки до галузевого страхового тарифу за відповідно низькі або високі рівні травматизму, профзахворюваності, стан охорони праці на підприємстві.

Страхові тарифи встановлені відповідно до класів професійного ризику виробництва:

------------------------------------------------------------------

| Клас | Страховий | Клас | Страховий | Клас | Страховий |

| профе- | тариф (у |профе- | тариф (у |профе- | тариф (у |

|сійного |відсотках до |сійного|відсотках до|сійного|відсотках до|

| ризику | фактичних |ризику | фактичних |ризику | фактичних |

| вироб- | витрат на |вироб- | витрат на |вироб- | витрат на |

| ництва |оплату праці |ництва |оплату праці|ництва |оплату праці|

| | найманих | | найманих | | найманих |

| |працівників) | |працівників)| |працівників)|

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 1 | 0,56 | 24 | 1,10 | 47 | 2,04 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 2 | 0,57 | 25 | 1,13 | 48 | 2,06 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 3 | 0,58 | 26 | 1,19 | 49 | 2,08 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 4 | 0,59 | 27 | 1,25 | 50 | 2,25 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 5 | 0,60 | 28 | 1,31 | 51 | 2,27 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 6 | 0,62 | 29 | 1,38 | 52 | 2,32 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 7 | 0,63 | 30 | 1,40 | 53 | 2,34 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 8 | 0,65 | 31 | 1,41 | 54 | 2,37 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 9 | 0,66 | 32 | 1,45 | 55 | 2,46 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 10 | 0,68 | 33 | 1,46 | 56 | 2,54 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 11 | 0,70 | 34 | 1,57 | 57 | 2,81 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 12 | 0,72 | 35 | 1,58 | 58 | 2,82 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 13 | 0,73 | 36 | 1,66 | 59 | 2,90 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 14 | 0,75 | 37 | 1,67 | 60 | 3,28 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 15 | 0,80 | 38 | 1,76 | 61 | 3,56 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 16 | 0,84 | 39 | 1,77 | 62 | 3,70 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 17 | 0,86 | 40 | 1,79 | 63 | 3,99 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 18 | 0,93 | 41 | 1,80 | 64 | 4,2 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 19 | 0,96 | 42 | 1,83 | 65 | 6,41 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 20 | 0,97 | 43 | 1,85 | 66 | 6,52 |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 21 | 0,98 | 44 | 1,90 | 67 | 13,50" |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 22 | 0,99 | 45 | 1,91 | | |

|--------+-------------+-------+------------+-------+------------|

| 23 | 1,06 | 46 | 1,99 | | |

5. ------------------------------------------------------------------

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

За порушення законів та нормативно-правових актів про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Дисциплінарна відповідальність

Буває у вигляді:

• догана

• звільнення з роботи

За порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

Виносить керівництво.

Підставою для застосування до працівника дисциплінарного стягнення може бути порушення ним тільки тих обов'язків з охорони праці, які покладені на нього трудовим договором, посадовою інструкцією, колективним договором тощо.

Ініціювати накладення роботодавцем на працівника дисциплінарного стягнення може працівник служби охорони праці, уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, профспілки. Такі подання можуть направляти також суд, слідчий, орган дізнання, прокурор.

Адміністративна відповідальність ( підлягають особи старші 16 р.):

Буває у вигляді: - штраф

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб, у тому числі роботодавців, і працівників здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП). До органів державного нагляду за додержанням законодавства про охорону праці згідно зі статтею 38 Закону № 2694 відносяться спеціально уповноважені органи виконавчої влади: Держгірпромнагяд, Держатомрегулювання, Держпожбезпеки, Держсанепідслужба.

Санепідемслужба згідно ст. 236 КУпАП може накладати штраф за правопорушення передбачені в ст. 41 КУпАП, тільки за умов, коли недотримання законодавства викликало порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-епідеміологічних норм і правил.

Матеріальна відповідальність:

Буває у вигляді: грошові зтягнення

Встановлюється за умови коли шкода заподіяна (для відшкодовування збитків)

Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність – визначає в судовому порядку.

Працівники згідно ст.. 272 ККУ несуть кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки що призвело до тяжких наслідків у вигляді шкоди здоров`ю або життю постраждалих.

Посадові особи несуть кримінальну відповідальність за порушенні вимог законодавства про ОП:

1. при нанесенні шкоди здоров`ю постраждалого передбачено

• штраф.

• виправні роботи строком до 2 р

• обмеження волі строком до 2 р

2. при загибелі людей або інших важких наслідках передбачено

• виправні роботи строком до 2 р

• обмеження волі до 5 р

• позбавлення волі до 7 р

Може накладатись заборона обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на термін до двох років.

Організація охорони праці на підприємстві

Служба охорони праці підприємства

Зробити так, щоб робітникам працювалося добре і, головне, безпечно, - обов’язок кожного роботодавця. Прослідкувати за всім він не в змозі. Для цього потрібні спеціалісти. Закон про охорону праці прямо зазначає, що "власник створює на підприємстві службу охорони праці".

Служба охорони праці на підприємстві створюється відповідно до Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 р. № 255.

Проста структура служби ОП

Служба ОП як окремий структурний підрозділ, підпорядкований без­посередньо керівникові підприємства (власнику).

Створення служби ОП є обов’язковим, згідно законодавства, на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності.

Згідно закону про ОП, зважаючи на кількість працівників, якщо їх:

• 50 і більше – на підприємстві створюють окрему службу ОП;

• менше 50 – функцію служби ОП може виконувати особа (у тому числі сумісник), яка має належну підготовку і пройшла перевірку знань з ОП (отримала посвідчення)

• менше 20 – для виконання функцій служби ОП дозволено на договірних засадах залучити стороннього спеціаліста, який має відповідну підготовку.

Ліквідувати службу ОП можна лише разом з підприємством.

Всі працівники служби ОП зобов’язані проходити навчання та перевірку знань із питань ОП та отримати належне посвідчення до початку виконання ними своїх функцій і періодично – один раз на 3 роки.

Рівень освіти та виробничий стаж працівників служби ОП має відповідати встановленим вимогам. Інженерами з ОП можуть бути особи з вищою освітою та стажем роботи за профілем виробництва не менше 3-х років.

На службу ОП покладається обов`язок проводити вступний інструктаж працівників, підвищення кваліфикації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці. Саме цей орган:

- забезпечує працівників пра­вилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкція­ми та іншими нормативними актами з охорони праці;

- про­водить паспортизацію робочих місць на їх відповідність вимогам охорони праці;

- веде облік, аналіз нещасних ви­падків, професійних захворювань та аварій.

Комісія з питань охорони праці

Комісія з питань охорони праці не є обов'язковим органом.

Відповідно до ст.26 Закону проохорону праці цей "постійно дію­чий консультативно-дорадчий орган" може створюватися при чисельності працівників від 50 осіб і більше. Власне рішення про доцільність створення комісії, її кількісний і персональний склад, строки повноважень приймається трудовим колекти­вом на загальних зборах (конференції) за поданням власни­ка, органу самоврядування трудового колективу та профспілкового комітету (комітетів). Загальні збори (конференція) затвер­джують і відповідне положення, яке розробляється на основі Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства, затвердженого наказом Держнаглядохоронипраці від 03.08.93 р. №72. Це положення (як й інші локальні норми, що потребують затвердження або пого­дження з трудовим колективом) повинно мати відповідний гриф із посиланням на протокол зборів (конференції).

Уповноважені трудового колективу з питань охорони праці

Ще одна ланка, що має пряме відношення до охо­рони праці на підприємстві, є уповноважені трудового ко­лективу з питань охорони праці. Їх наявність не залежить від чисельності працюючих або видів діяльності підприємства й обумовлена ст.47 Закону про охорону праці. Обрання упов­новажених проводиться на загальних зборах (конференції) трудового колективу, цеху, дільниці і т.д. за структурою підприємства. На загальних зборах (конференції) затвер­джується відповідне положення, що розробляється на основі Типового положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, затвердженого наказом Держгірпромнагляду «Про затвердження Типового положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці» від 21 березня 2007 р. № 56

На цю поса­ду не можуть обиратися посадові особи, відповідальні за організацію безпечних і нешкідливих умов праці. Тому рекомендувати для обрання уповноваженим слід висококваліфікованих працівників з різних виробничих підрозділів.

У ряді випадків, як наприклад, розслідування нещасного випадку, аварії, проведення атестації робочих місць, установ­лення факту небезпечної ситуації для працівника (якщо пра­цівник на цій підставі відмовляється від виконання робіт) за­здалегідь обраний уповноважений трудового колективу може полегшити формування відповідних комісій. У той же час уповноважених потрібно навчити відповідно до програ­ми, розробленої службою охорони праці та затвердженої ке­рівником, а також забезпечити необхідними інструктивними документами й довідниками.

Кабінет охорони праці на підприємстві

Кабінет  охорони  праці, на підприємстві  створюється    на основі   Типового   положення  про кабінет охорони праці.               

Він є організаційним та навчально-методичним  осередком  пропаганди знань з питань охорони праці серед працівників.

Кабінет  охорони  праці  створюється  на  підприємстві з чисельністю  працівників   400   і   більше.  На підприємствах  чисельністю  до  400 працівників   кабінет охорони  праці  може  бути  суміщений з приміщенням для навчальних занять.

Основними завданнями кабінету охорони праці підприємства є  проведення організаційної  і  методичної  роботи щодо навчання працівників  з  питань охорони  праці,  пропаганди  безпечних  та нешкідливих  умов  праці  і позитивного досвіду щодо профілактики аварій, виробничого травматизму та професійних захворювань.

Кабінетом   охорони   праці   підприємства здійснюється така робота:

- Організація проведення навчання,  перевірки  знань  та інструктажу  працівників  з  питань охорони праці,  подання першої медичної  допомоги  потерпілим  від  нещасних  випадків  і  правил поведінки  при  виникненні аварій,  а також спеціального навчання, атестації та переатестації з  питань  безпеки  праці  працівників  і подання  відповідної  організаційної  та методичної    допомоги.

- Організація   проведення  тематичних  занять,  лекцій, семінарів.

- Організація проведення навчання студентів  і  учнів  з питань   охорони

- Проведення  вступного  інструктажу  з  питань  охорони праці

- Проведення    з    працівниками,   у   разі   потреби, позапланового інструктажу з охорони праці.

- Сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки  і техніки.

Для   обладнання   кабінету   охорони   праці  надається спеціальне  приміщення,  площа  якого  згідно  з   вимогами   визначається в залежності від облікової чисельності працівників підприємства:

На підприємствах з пересувним характером робіт, поряд із стаціонарними,  можуть  обладнуватися  мобільні  кабінети  охорони праці  (у  вагонах,  автобусах,   фургонах   тощо),   площа   яких визначається з розрахунку не менше 1,2 м2 на одне навчальне місце.

Кабінет охорони праці повинен бути оснащений:

Актами законодавства та  державними  міжгалузевими  та галузевими  нормативними  актами  про охорону праці,  методичною і довідковою   літературою,   навчальними   програмами,   програмним забезпеченням    для   персональних   комп'ютерів,   директивними, інструктивними та іншими матеріалами,  необхідними для  проведення навчання,   інструктажу   та  консультацій  працівників  з  питань трудового  законодавства,  безпеки  праці,  виробничої  санітарії, пожежної безпеки.

Підручниками,  навчальними та наочними  посібниками  і приладдям (плакати,  стенди,  схеми, макети, моделі, кіно-, відео-.

Технічними засобами навчання  (проекційна,  аудіо-  та відеоапаратура,     навчально-контролюючі    машини,    тренажери, комп'ютери,  контрольно-вимірювальні прилади тощо)  та  навчальним інвентарем (натурні зразки засобів індивідуального та колективного захисту, приладів та пристроїв безпеки тощо).

Відповідальність  за  створення  і  обладнання та  кабінету охорони праці та контроль за його роботою покладається на власника або уповноважену ним особу.

Атестація робочих місць

Обов`язком служби ОП, або відповідального за охорону праці є проведення атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в терміни установлені законодавством.

Проведення атестацій ставить не одну мету. У першу чергу необхідно встановити, чи відповідають робочі місця вимогам, закріпленим у 3аконі про охорону праці: "умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, ... а також санітарно-побутові умо­ви повинні відповідати вимогам нормативних актів про охо­рону праці". А при укладенні трудового договору праців­ник має бути поінформований під розписку про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих вироб­ничих факторів, їх вплив на здоров'я, а також про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах (ч.2 ст.6 Закону про охорону праці, п.1 ст.29 КЗпП).

Крім того, на новому підприємстві належить створити комплект посадових інструкцій, скласти акти введення в експлуатацію обладнання, а бухгалтерії (відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку) пра­вильно кваліфікувати затрати на виробничі та загаль­ногосподарські. Увесь цей комплекс робіт можна об'єдна­ти під час роботи атестаційної комісії.

Проведення атестацій регулюється Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим по­становою КМУ від 01.08.92 р. № 442. На його основі керівни­ком затверджується відповідне положення, видається наказ про склад постійно діючої атестаційної комісії. Періо­дичність атестації обумовлюється в колективному договорі, але повинна складати не більше 5 років (див. Методичні ре­комендації при проведенні атестації робочих місць за умо-вами праиі. затверджені постановою Міністра праці та Голов­ного державного санітарного лікаря України від 01.09-92 р. № 41. далі - Методичні оекоменваиії № 41). Причому після проведення чергової атестації необхідно переглянути (пере-затвердити) інструкції, правила, стандарти за кожною групою робочих місць.

АтестацІйна комісія зобов'язана, зокрема, вивчити і зро­бити висновки про оснащеність робочих місць необхідними інструментами й засобами індивідуального захисту, їх відповідність, а також відповідність технологічного процесу, будівель, споруд, обладнання вимогам, зазначеним у проектно-конструкторській документації, стандартах і нормах з охорони праці (п.5.1 Методичних рекомендацій № 41). До речі, робота атестаційної комісії буде значно полегшена, якщо свого часу були проведені відповідні експертизи проектної документації.

Матеріали атестації робочих місць повинні зберігати­ся на підприємстві 50 років, оскільки можуть бути затребу­вані при виникненні судових позовів із працівниками, які ви­магають видачі акта про нещасний випадок або визнання за­хворювання професійним.

За результатами проведеної атестації робочих місць мож­на зробити низку висновків про необхідність установлення обмежень при прийманні на роботу, пов'язаних із вимогами нормативних актів, про строки проведення інструктажів та їх необхідність, режими роботи тощо. Тому комісія повинна уважно вивчити діючі переліки й списки, що надають праців­никам додаткові права на пільги та компенсації.

Яка атестація робочих місць вважається уперше проведеною, а яка — черговою? Проводити атестацію треба для всього підприємства чи для кожної професії (посади) окремо? Чи треба проводити атестацію інженерно-технічних працівників, які працюють на дільницях із шкідливими умовами праці?

Основна мета атестації — регулювати відносини між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах праці.

Атестація робочих місць за умовами праці на підприємствах і в організаціях проводиться згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі — Порядок № 442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41.

Атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років, за умови, якщо впродовж цього часу на підприємстві не змінювалися докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце). Відповідальність за вчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації (п. 4 Порядку № 442).

Правовою основою для проведення атестації є чинні законодавчі й нормативні акти з питань охорони і гігієни праці, Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, Списки виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, та інші пільги і компенсації залежно від умов праці.

Атестаційна комісія визначає перелік робочих місць, що підлягають атестації, серед них інженерно-технічних працівників.

Завершення атестації оформляється наказом по підприємству, організації, яким затверджується перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством, серед них право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списками № 1 або № 2. Цей перелік погоджується з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і зберігається протягом 50 років.

Витяги з наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці в частині підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за відповідним списком додають до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Саме цей документ є підставою для зарахування певного періоду роботи працівника до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі — Порядок № 383), результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються під час обчислення стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж п’яти років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на цьому підприємстві не змінювалися докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Якщо докорінно змінилися умови і характер праці, для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах слід проводити позачергову атестацію.

У разі підтвердження цього права за результатами вперше проведеної атестації, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на цьому підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи упродовж наступних п’яти років з урахуванням вимог вказаного пункту 4.2 Порядку № 383.

Атестацію вперше можна проводити на окремому робочому місці, зокрема новоутвореному, на робочих місцях дільниці, цеху, попри те, чи проводилась атестація на інших робочих місцях підприємства. При цьому проведення її та оформлення результатів має відповідати вимогам зазначеного вище Порядку № 442.

Пільги та компенсації за роботу на виробництвах з важкими та шкідливими умовами праці.

На підставі ст. 7 та 8 закону України про охорону праці особи, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, а також на роботах пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, безкоштовно забезпечуються:

• Молоком або рівноцінними харчовими продуктами;

• Лікувально-профілактичним харчуванням (ЛПХ);

• Газованою солоною водою;

• Змиваючими (милом) та знешкоджуючими засобами

• Спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

Мають право на:

• оплачувані   перерви санітарно-оздоровчого призначення

• скорочення тривалості  робочого часу

• додаткову щорічну оплачувану  відпустку

• пільгову  пенсію

• оплату праці у підвищеному розмірі  

Молоком або рівноцінними харчовими продуктами;

Працівники обов’язково забезпечуються молоком 0,5 літра за зміну – за роботу з певними хімічними речовинами (органічні і неорганічні сполуки, антибіотики, компоненти мікробіологічного походження, а також при роботі з використанням радіоактивних речовин у відкритому вигляді.

До рівноцінних харчових продуктів відносяться : кисломолочні продукти

Кефір. Кисляк. Мацоні

Видають їх згідно санітарних правил із облаштування молокороздавальних пунктів

Не дозволяється грошова компенсація.

Дозволяється не забезпечувати робочих молоком при забезпеченні лікувально-профілактичним харчуванням.

Лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ)

ЛПХ забезпечується згідно Переліку виробництв, професій та посад робота на яких дає право на безкоштовне ЛПХ у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці:

До таких виробництв належить:

• Виробництво чорної металургії

• Виробництво кольорової металургії

• Хімічні виробництва неорганічних продуктів, органічних продуктів, лаків та фарб, гірничі роботи, хіміко фармацевтичні виробництва

• Електротехнічні та радіотехнічні виробництва

• Виробництва ртутних термометрів

• Робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань

Розроблено 6 видів раціонів ЛПХ з енергетичною цінністю від 1368 до 1466 кКал та норми видачі вітамінів. До деяких раціонів додатково видають мінеральну воду та овочі та фрукт, що не пройшли термічної обробки.

ЛПХ видається:

• У дні фактичного виконання робіт на виробництві

• у дні тимчасової непрацездатності, якщо захворювання професійне та хворого не шпиталізовано

ЛПХ не видається:

• у неробочі дні

• у дні відпустки

• у дні службових відряджень

• у дні навчання з відривом від виробництва

• у дні виконання робіт на інших ділянках

• у дні виконання державних і суспільних обов’язків

• у період тимчасової непрацездатності при загальних захворюваннях

• у дні перебування в лікарні чи санаторії на лікуванні, та в період перебування в профілакторії

Щоб організувати ЛПХ, керівництву підприємства необхідно укласти договір з підприємством громадського харчування, яке відповідає санітарно-гігієнічним нормам та правилам. Готувати харчування можуть лише кваліфіковані кухарі. За складанням меню, приготуванням та видачею гарячого харчування та вітамінів повинні наглядати працівники медико-санітарної служби.

Згідно договору підприємства подають їдальням замовлення на певну кількість сніданків за окремими раціонами. Готують їх згідно вказано часу для кожної зміни. Видачу ЛПХ організовують за спеціальними талонами встановленого на підприємстві зразка. Відповідальність за забезпечення працівників ЛПХ і виконання правил видачі несе керівництво підприємства.

Які пільги та компенсації за умови праці передбачено чинним законодавством для операторів копіювальних та розмножувальних машин (пенсія за віком на пільгових умовах, додаткова відпустка, безкоштовна видача молока тощо) і якими нормативними документами це визначено? Чи потрібно для встановлення цих пільг проводити атестацію робочих місць за умовами праці працюючих на вказаних машинах?

Згідно з п. 1 ст. 8 Закону «Про відпустки» окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, надаються щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці за Списком виробництв, робіт , професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.11.97 р. № 1290 (додаток 2 в редакції постанови Кабінету Міністрів від 13.05.2003 р. № 679 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів від 16.12.2004 р. № 1674).

У відповідності з підрозділом «Інші види виробництв» розділу «Загальні професії за всіма галузями господарства» (поз. 42) зазначеного Списку операторам копіювальних і розмножувальних машин, електрофотографія, безпосередньо зайнятим на електрографічних репродукційних апаратах, надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4-х календарних днів.

Законом встановлено, що конкретна тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Проведення атестації робочих місць за умовами праці при цьому не вимагається.

Згідно з Порядком застосування вищезазначеного Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 30.01.98 р. № 16 та зареєстрованого Міністерством юстиції 30.01.98 р. за № 58/2498 (зі змінами, затвердженими наказом Мінпраці від 04.06.2003 р. № 150 і зареєстрованими в Мін'юсті 18.06.2003 р. за № 496/7817), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.

У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Облік часу, відпрацьованого в зазначених умовах, ведеться власником або уповноваженим ним органом.

Інші пільги та компенсації за роботу на копіювальній техніці законодавством не передбачені.

Згідно зі ст. 7 Закону «Про охорону праці» роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Разом з тим звертаємо увагу, що відповідноі до ст. 13 Закону «Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правовими актами, забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони працю

Право на пенсію на пільгових умовах визначається і підтверджується при наявності показників факторів виробничого середовища, важкості та напруженості праці, з «Методичними рекомендаціями про проведення атестації робочих місць по умовах праці». При відсутності таких показників чи їх недостатній кількості працівник втрачає право на пільгове пенсійне забезпечення.

За результатами атестації визначаються невідкладні заходи по покращенню умов праці, які для розробки і впровадження не потребують втручання сторонніх спеціалістів і організацій.

За результатами атестації складається Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджене право на пільги і компенсації, зокрема, на пільгове пенсійне забезпечення, передбачене ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Перелік погоджується з профспілковим комітетом, підписується головою атестаційної комісії. Перелік затверджується наказом по підприємству чи організації і зберігається на протязі 50 років. Виписки з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії і посади яких включені в Перелік.

З результатами атестації знайомлять працівників, зайнятих на робочих місцях, де проведена атестація,

Щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці у розмірі до 35 календарних днів згідно зі ст. 7 Закону України «Про відпустки» надається працівникам, які зайняті на роботах з негативним впливом на здоров'я шкідливих Факторів за Списками виробництв, цехів, професій та посад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290.

Конкретний термін додаткової відпустки встановлюється Колективним договором в залежності від результатів атестації робочих місць за умовами праці, часу, протягом якого працівник зайнятий на роботах, що зв'язані з негативним впливом на здоров'я, і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками і критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 грудня 1997 р.№383/55.

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації перевищує максимальну, що вказана у Списку, відпустка може бути збільшена за рахунок власних коштів

Доплата робітникам за умови праці встановлюється згідно з порядком, затвердженим постановою Держкомітету СРСР з питань праці і соціальних питань і Секретаріатом ВЦРПС від 03.10.86 р, №387/22-78 «Об утверджений типового положення об оценке условий труда на рабочих местах й порядке применения отраслевьіх перечней работ, на которьіх устанавливаются доплати за условия труда».

Доплати встановлюються у відсотках до тарифної ставки у наступних розмірах:

- на роботах з важкими та шкідливими умовами праці — 4,8, 12%;

- на робочих місцях з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - 16, 20, 24% .

Конкретні розміри доплат визначаються на підставі атестації робочих місць і оцінки умов праці на робочих місцях. Фактичний стан умов праці оцінюється за кількістю шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які відображені в Карті умов праці на робочому місці.

Скорочена тривалість робочого тижня встановлюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.01 р. №163 «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій та посад зі шкідливими умовами праці, робота на яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня». При цьому, згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23.03.01 р. №122, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється Колективним договором в залежності від результатів атестації робочих місць за умовами праці,

Підтвердження цього права працівника можливе тільки за умови, що його робоче місце віднесене до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць.

Видача робітникам та службовцям молока та інших рівноцінних продуктів здійснюється згідно з постановою Держкомітету з питань праці та соціальних питань та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. №;731/П-13 «О порядке бесплатной вьідачи молока или других равноценньїх пищевьіх продуктов рабочим й служащим, занятьім на работах с вредньїми условиями труда».

Згідно з даною постановою молоко видається на підставі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими з профілактичною метою рекомендується вживання молока. Перелік затверджений Міністерством охорони здоров'я від 4 листопада 1987 р. №4430-87 і є додатком до вищезгаданої постанови №731/П-13.

Перелік професій та посад, зайняті на яких працівники мають право на безкоштовне отримання молока, встановлюється Колективним договором в залежності від результатів атестації робочих місць за умовами праці.

Молоко видається з врахування таких умов:

- 0,5 л на зміну, незалежно від її тривалості, в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом чи використанням хімічних речовин, що передбачені Переліком, а також при умові невідповідності робочого місця вимогам санітарно-гігієнічних норм і правил, що повинно бути підтверджено матеріалами атестації робочих місць щодо умов праці;

- видача та вживання молока повинні відбуватися у буфетах, їдальнях чи спеціально обладнаних у відповідності до санітарно-гігієнічних норм приміщеннях;

- неприпустима грошова оплата молока, заміна його іншими товарами чи продуктами, крім продуктів природного походження по переліку, у разі відсутності молока в торгівельній мережі (згідно з роз'ясненнями Головного санепідулравління Мінздраву України від 15.05.92 р.№5.08.10/182).

- працівникам, що отримують безкоштовне лікувально- профілактичне харчування у зв'язку зі шкідливими умовами праці, молоко не видається;

- при забезпеченні на робочому місці нормальних умов праці адміністрація спільно з профспілковим комітетом приймають рішення про відміну видачі молока.

Контроль за якістю проведення атестації, правильності застосування Списків №1, 2 виробництв, робіт, професій, посад, показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації, здійснює відділ Державної експертизи умов праці та управління праці.

Експертиза передбачає перевірку відповідності проведення атестації чинному порядку і Методичним рекомендаціям.

Навчання з питань охорони праці.

Одним з основних принципів державної політики в галузі охорони праці є – навчання та підвищення рівня знань населення з питань ОП.

На підприємствах розробляються і затверджуються наказом керівника плани-графіки проведення навчання і перевірки знань працівників з ОП. Організація та відповідальність за проведення цієї роботи покладена на керівництво підприємства. Контроль за її проведенням здійснює служба охорони праці. Допуск до роботи без навчання і перевірки знань забороняється.

Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з ОП (ДНАОП 0.00-4.12-00) здійснюється органом державного нагляду за ОП та службою ОП органів виконавчої влади.

Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти, які одержали ліцензію МОН України та дозвіл Держнаглядохоронпраці, для решти робіт підготовка може здійснюватися і на підприємстві.

Навчальні плани повинні передбачати теоретичні та практичні навчання з ОП.

Перевірку знань працівників на підприємстві проводить постійно діюча комісія, яка створюється наказом керівництва.

Перевірка знань проводиться у вигляді іспиту, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування

Перед іспитом організовуються заняття: лекції, семінари та консультації.

Результати перевірки оформляють протоколом.

При задовільних результатах видають посвідчення.

При незадовільних результатах працівники протягом 1-го місяці повинні пройти повторне навчання та повторну перевірку знань.

При незадовільних результатах повторної перевірки знань питання працевлаштування працівника вирішується згідно законодавства.

Навчання і перевірку знань з ОП посадових осіб і спеціалістів, згідно з законом, проводять раз на 3 роки за планом і програмою, що враховують вимоги з ОП для галузі і виробництва.

Ряд керівників центральних органів влади, держадміністрацій, концернів, корпорацій, спеціалісти органів ОП, та викладачі кафедр ОП та ін. проходять перевірку знань у Національному науково-дослідному інституті ОП.

Посадовці і спеціалісти згідно положення проходять навчання в галузевих навчальних закладах або на підприємстві раз на три роки.

Керівники підприємств, цехів де стались катастрофи, аварії позачергово проходять навчання і перевірку знань з ОП протягом місяця.

На виробництвах з підвищеною небезпекою та роботах, що потребують професійного добору посадовці і спеціалісти проходять спеціальне навчання і перевірку знань з ОП стосовно конкретних виробничих умов – не рідше 1-го разу на рік.

Інструктажі з питань охорони праці.

За характером і часом проведення інструктажі з ОП поділяють на види: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті ОП спеціалістом служби ОП:

• з усіма працівниками

• з працівниками інших підприємств, які беруть участь у роботі підприємства

• з учнями та студентами, що на виробничій практиці

• у разі екскурсії на підприємство

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим на підприємстві

• який переводиться з іншого цеху

• який буде проводити нову роботу

• з відрядженим працівником, який задіяний до виробничого процесу

Повторний інструктаж проводиться з працівником на робочому місці в термін, визначений нормами, але не рідше:

• на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці

• для інших робіт – 1 раз на 6 місяців

Позаплановий інструктаж проводиться на робочому місці, або в кабінеті охорони праці:

• при введенні нових актів про ОП, та при внесенні змін та доповнень

• при зміні технології, устаткування, сировини

• при порушенні працівниками нормативних актів з ОП

• при виявленні незнання вимог безпеки

• при перерві в роботі виконавця більш ніж 30 днів для робіт з підвищеною небезпекою, для решти робіт – понад 60 днів

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

• при виконанні разових робіт непередбачених трудовою угодою

• при ліквідації аварії, стихійного лиха

• при виконанні робіт, на які оформляється наряд-допуск, розпорядження або інші документи

Первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктаж проводиться і перевіряється керівником робіт. При незадовільних результатах перевірки знань проводять повторний інструктаж через 10 днів. При незадовільних результатах перевірки знань цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Запис про проходження інструктажу робиться у журналі реєстрації інструктажів з ОП. Обов’язкові підписи. Сторінки журналу повинні бути пронумеровані, журнал прошитий і скріплений печаткою.

Розслідування нещасних випадків на виробництві

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що стались у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Організація розслідування та ведення обліку нещасних випадків обов’язок роботодавця.

Метою розслідування є – зробити правильні висновки і запобігти нещасним випадкам у майбутньому.

Відповідальність за нещасні випадки, що сталися на виробництві чи пов’язані з виробництвом, несуть особи, що своїми неправильними вказівками, діями (або бездіяльністю) не забезпечили виконання правил охорони праці, не провели інструктаж і навчання робітників безпечним методам праці і не вжили відповідних заходiв щодо попередження нещасних випадків.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві проводиться відповідно до «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»

Процедура і вид розслідування залежить від наслідків до яких призвів нещасний випадок.

Розслідування буває: звичайне і спеціальне

