Тема №5 Саногенез - внутрішні механізми формування здоров'я

Із давніх-давен у медицині розвивався патогенетичний напрям, тобто вивчення механізмів розвитку хвороби, та розроблялися методи лікування. Термін «саногенез», тобто механізми здоров'я, розвиток здоров'я, тривалий час не сприймався. «Треба лікувати хворобу, - розмірковували медики, - і здоров'я прийде саме по собі». А ентузіасти саногенезу стверджували: «Потрібно підтримувати стан здоров'я, і тоді не страшна хвороба».

Саногенез - це динамічний комплекс пристосовно-захисних механізмів фізіологічного та патофізіологічного характеру, який виник у результаті дії на організм патогенного (хвороботворного) подразника і який розвивається протягом усього патологічного процесу (від стану передхвороби до видужання).

Цей комплекс механізмів спрямований на відновлення порушеної саморегуляції організму.

Динамічність такого захисного комплексу полягає в його постійній зміні залежно від потреб організму. Так, в одному випадку його завдання зводиться до посилення імунного захисту організму, в іншому - до посилення функції печінки та нирок для знешкодження шкідливих речовин та виведення їх із організму. Під фізіологічними та патологічними реакціями, які беруть участь у формуванні захисних механізмів, розуміють такі реакції, які постійно існують у нормальному організмі або формуються тоді, коли захворювання вже розвинулося.

Наприклад, сльози, викликані радістю чи горем, містять у собі лізоцим, здатний знищувати мікроби. Це приклад фізіологічного механізму саногенезу. Отже, у здоровому організмі механізми саногенезу спокійно здійснюють свої фізіологічні функції:

Наприклад нирки виводять сечу, печінка, синтезуючи речовини, боре участь у процесах травлення.

Наприклад Якщо в організм потрапляють мікроби, які виділяють токсини і отруюють його, печінка і нирки працюють із більшим навантаженням. Крім своїх фізіологічних функцій, печінка починає знешкоджувати мікробний токсин та отруйні продукти розпаду тканин, а нирки додатково починають виводити залишки кислих та лужних сполук. При цьому білі кров'яні тільця стають більш агресивними вони захоплюють мікроби та перетравлюють їх, у клітинах ретикулоендотеліальної системи (селезінки, лімфатичних вузлів деяких клітин крові та печінки) виробляються антигени, здатні зв'язуватися з мікробами та знешкоджувати їх.

Це патофізіологічні механізми саногенезу. Ці механізми розвиваються протягом усього патологічного процесу.

У процесі розвитку хвороби збільшується також кількість та інтенсивність роботи саногенетичних механізмів. Але навіть якщо організм починає видужувати, видужування буде повноцінним тоді, коли відновиться все, що було порушено під час хвороби. Тому на стадії видужання включаються нові саногенетичні механізми, які відновлюють зруйновані клітини чи ультраструктурні елементи, що поповнюють нестачу витрачених під час хвороби ферментів та гормонів.

Виділяють первинні та вторинні саногенетичні механізми.

До первинних захисних механізмів відносять фізіологічні механізми, які існують у здоровому організмі і лише за умов впливу патогенного агента стають саногенетичними.

Вторинні механізми саногенезу в нормальному здоровому організмі відсутні і формуються лише у процесі розвитку патології.

Первинні механізми саногенезу поділяються на:

• адаптаційні,

• захисні

• компенсаційні.

Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню організму до нових умов, які виникли внаслідок дії патогенного подразника. Фізіологічна адаптація організму досить відома.

Наприклад, під час бігу частішим стає пульс, частішає та поглиблюється дихання. Це обумовлено тим, що посилення м'язової роботи потребує підвищеного енергетичного забезпечення, а м'язи, в свою чергу, використовують більше кисню. Так організм адаптується до зміни умов навколишнього середовища.

Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли починають діяти первинні адаптаційні саногенетичні механізми, але чинником, що викликає ці реакції, є не фізіологічний процес (посилення м'язової роботи), а патологічний, здатний спричинити хворобу.

Наприклад, людина потрапляє під вплив високої температури повітря. Потові залози починають працювати з повним навантаженням, кровоносні судини шкіри різко розширюються, частішає пульс і через ці судини переганяється більше крові, різко частішає та поглиблюється дихання. Усе це сприяє більшій віддачі організмом надлишків тепла в навколишнє середовище, що, у свою чергу, дає змогу організму тривалий часі нормально функціонувати за умов різко підвищеної температури повітря.

Призначення захисних саногенетичних механізмів полягає в тому, щоб запобігти розвитку захворювання навіть тоді, коли патогенний агент потрапив до внутрішнього середовища організму через неспроможність адаптаційних захисних механізмів спрацьовувати.

Саногенетичні механізми або локалізують патогенний подразник у місці його проникнення, або руйнують його та виводять із організму.

Наприклад, з їжею до шлунково-кишкового тракту людини потрапила якась токсична речовина, здатна викликати тяжке захворювання. Одразу ж подразнюються рецептори шлунка і починається блювота, яка сприяє виведенню із шлунка отруйної речовини. Це є проявом захисного механізму саногенезу.

Якщо ж виявився неспроможним і захисний механізм саногенезу, то патогенний чинник, потрапивши в організм, пошкоджує окремий орган чи тканину. Захворювання також може не виявитися, якщо запрацюють компенсаційні механізми заміщення втраченої функції.

Наприклад, якщо якийсь патогенний агент спричинив ослаблення насосної функції передсердь, то стають активними їх додаткові камери (вушка серця), які за нормальних умов майже не Функціонують. Як тільки слабшають м'язи передсердь, вушка (їх порожнини відкриваються в порожнини передсердь) перетворюються на додаткові насоси і починають підкачувати кров у шлуночки.

Здійснюючи в інтактному організмі і лише в умовах впливу на організм хвороботворного подразника роль саногенетичних механізмів, первинні саногенетичні механізми мають ще одну особливість якщо вони активно виявляють свою дію, то захворювання не виникає.

Вторинні саногенетичні механізми виникають в умовах розвинутої патології на тлі яскраво вираженої хвороби, на основі тих. порушень, які ця хвороба спричинила в організмі.

Серед вторинних саногенетичних механізмів відсутні адаптаційні, йдеться про адаптацію до патогенного подразника, коли патологічний процес уже виник. Тому першими серед вторинних механізмів саногенезу називають захисні.

Вторинні захисні механізми або локалізують патогенний чинник і не дають можливості йому розвинутися, або руйнують його чи виводять із організму.

Наприклад Найбільш яскравим прикладом вторинних захисних саногенетичних механізмів є такий поширений патологічний процес, як запалення. Найчастіше його спричиняють мікроби. Запальний набряк, що виникає м місці проникнення збудника, здавлює кровоносні судини, внаслідок чого ускладнюється відтік крові з цієї ділянки, а це, в свою чергу, не дає можливості мікроорганізмам вийти із вогнища запалення і розповсюдитися в організмі.

. Таким чином, здійснюється локалізація хвороботворного збудника у місці його проникнення. Крім того, лейкоцити, які накопичуються в значній кількості в осередку запалення, захоплюють мікроби і знищують їх.

Якщо захисні механізми саногенезу не справляються :зі своїми функціями і відбувається пошкодження органів та тканин, починають діяти вторинні механізми компенсації, які найчастіше виявляються у вигляді двох процесів - гіперфункції і гіпертрофії.

Гіперфункція зводиться до того, що при патології якого-небудь органа непошкоджена його частина (а для парних органів — непошкоджені) рідко інтенсифікує свою функцію. Прикладом такої взаємодопомоги є нирки. У здоровій нирці активно функціонує лише третина основних структурних одиниць — нефронів, але якщо одна із нирок пошкоджена і не в змозі виконувати свою функцію відповідно до потреб організму, то у другій нирці починають функціонувати всі нефрони. За рахунок посиленого функціонування другого органа зберігається сталість внутрішнього середовища організму.

Інколи вторинні компенсаційні механізми саногенезу розвиваються іншим шляхом - шляхом гіпертрофії, тобто збільшенням маси потерпілого органа. Наприклад, у разі пошкодження серцевого м'яза об'єм непошкоджених міокардіальних клітин починає різко збільшуватися, і така клітина здатна виконувати більшу роботу. При цьому, незважаючи на те, що кількість серцевих клітин зменшилась, обсяг роботи, що виконує серце, залишається незмінним.

Остання група саногенетичних механізмів - термінальні механізми, тобто такі, які виникають на завершальних, найтяжчих стадіях патологічних процесів, коли організм вичерпує останні резерви, які можуть продовжити його існування.

Проілюструвати термінальні вторинні саногенетичні механізми можна за допомогою такого прикладу. У тяжко хворих людей, які перебувають у несвідомому стані, нерідко перед смертю значно поліпшується загальний стан, вони приходять до тями. Старанний електрофізіологічний аналіз атонального стану показав, що на межі смерті різко підвищується біоелектрична активність дихального та судинорухового центрів у продовгуватого мозку. Ця активність настільки висока, що хвилі збудження переповнюють кору головного мозку, що призводить до появи свідомості.

Інколи захисні процеси виникають дуже локально, тобто сфера їх дії охоплює не весь організм у цілому і навіть не певний орган, а лише окрему його частину. Внаслідок цього така частини органа за своїми властивостями та функціями починає різкої відрізнятися від решти тканин цього органа, що може призвести до розвитку тяжких патологічних процесів. Прикладом може бути фібриляція шлуночків серця, яка часто виникає при інфаркті міокарда, в перші його години. Її механізм полягає у тому, що в ділянці серця, яка внаслідок закриття артерії позбавляється кисню, активізуються процеси анаеробного (безкисневого) розщеплення вуглеводів. Але така підтримка енергетичного потенціалу пошкоджених клітин не потрібна, оскільки ця ділянка серцевого м'яза не бере участі у скорочувальному акті. Адже у ній посилюється гліколіз (безкисневе перетворення глюкози), що стає шкідливим, оскільки при цьому збільшується різниця електричних потенціалів між пошкодженою і непошко-в дженою серцевими тканинами. Різниця потенціалів призводити до електричної нестабільності серця і фібриляції.

Таким чином, численні факти свідчать про те, що за певних умов захисні механізми можуть стати патологічними, спричнити розвиток хвороби. На певному етапі будь-якого патологічного процесу починаються виявляти свою дію пристосовно-захисні механізми, які спрямовані або на ліквідацію патологічного процесу в цілому, або на знешкодження окремих проявів цього процесу. Тому дуже важливо навчитися управляти цими саногенетичними механізмами для того, щоб найбільш раціонально використовувати їх для виведення із організму хвороби. Цього можна досягти за допомогою лікувальної терапії, але найбільш ефективний шлях - це тренування та загартовування саногенетичних механізмів здорового організму.