88

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

УКРАЇНИ

ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни:

«ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ»

галузь знань 0102 - «Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини »

для студентів за напрямом підготовки 6.010203 «Здоров’я людини»

(Укладач: викладач кафедри фізичної реабілітації Розсоха Л.Г..)

Рекомендовано

кафедрою фізичної реабілітації

Протокол № ___ від ______2015 р.

Завідувач кафедри

________________Ю.В. Копочинська

Київ 2015

Лекція: 1. Загальні та історичні відомості формування уявлення про здоров’я та здоровий спосіб життя. Основні визначення здоров'я.

Тема №1. Загальні та історичні відомості формування уявлення про здоров’я та здоровий спосіб життя.

Формування і розвиток культури здоров’я має величезне значення як для соціуму в цілому, так і для кожного індивіда окремо. Вона дає людині можливість повноцінної взаємодії з суспільством через виховання сучасних культурологічних цінностей, до яких, поза сумнівом, відносяться здоров’я і здоровий спосіб життя. Адже саме рівень культури дозволяє людині формувати осмислену позицію відносно уміння оберігати своє власне здоров’я, а з часом і впливати на здоров’я всього суспільства.

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини.

Уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських працях лікарів Косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа. В його роботах здоровий спосіб життя розглядається як певна гармонія, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілої низки профілактичних заходів. Гіппократ пише: «Отже, відповідно до віку, пори року, звички, країни, місцевості, будови тіла слід влаштовувати і спосіб життя так, щоб ми могли протистояти і спекам, і холодам, бо тільки таким чином досягається найкраще здоров’я» .

Подальшого розвитку висвітлення проблеми здорового способу життя дістає у Давньому Римі в працях Ціцерона та Галена. Вони, наприклад, вважали, що «їжа та догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров’я і сил, а не насолоду. І якщо ми, крім того, захочемо розглянути, в чому полягає перевага та гідність людської природи, то ми зрозуміємо, як ганебно впасти в розпусту та жити розкішно і як прекрасно в моральному розумінні жити стримано, суворо й тверезо».

Послідовник Гіппократа, римський лікар Гален, в свою чергу, прагне охопити майже всі сторони людського буття виключно гігієнічними заходами. У своїх трактатах він робить важливі практичні висновки з медико-гігієнічних поглядів Гіппократа про здоровий спосіб життя та виділяє проміжний стан між здоров’ям і хворобою – «третій стан» організму, який став об’єктом пильної уваги лише в наш час.

Виходячи з таких позицій, у здоров’ї він бачить стан, протилежний хворобі. Третій стан визначає як «ані здоров’я, ані хвороба». Галену також належить ряд важливих висловлювань про використання фізичної праці в лікувально-профілактичних цілях. Його праці містять прогресивні для того часу рекомендації щодо застосування гімнастики, дієти й масажу в лікуванні та профілактиці захворювань.

Мислителі античного періоду намагаються розкрити в понятті «здоровий спосіб життя» людини його специфічні елементи. Так, наприклад, Гіппократ акцентує увагу на фізичному здоров’ї людини. Демокрит, зі свого боку, найповніше описує духовне здоров’я людини, що становить, на його думку, «благий стан духу», коли душа перебуває у спокої та рівновазі, не непокоїться через будь-які страхи, забобони та інші переживання .

Велика увага здоров’ю і шляхам його зміцнення приділялася за часів Античної Цивілізації формуються перші концепції здорового способу життя. Одна з них – це «пізнай самого себе», друга – «піклуйся про самого себе». Здоровий спосіб життя обов’язково включав систематичне виконання фізичних вправ, в нього закладаються принципи управління процесом формування здорового способу життя людей, що набули подальшого розвитку в пізніші часи.

Отже, в античному періоді вперше у науковий обіг запроваджується поняття «здоровий спосіб життя» людини, простежується наявність усіх цікавих для нас аспектів досліджуваної проблеми, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів «здоровий спосіб життя».

Специфіка даного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний – лише починають прокладати собі шлях. Уявлення про них поки що хибують на надмірну наївність і прямолінійність, а також мають переважно міфологічний характер, що пояснюється, на нашу думку, недосконалістю суспільної й наукової свідомості.

У середні віки на передній план виходить духовний компонент здорового способу життя, тобто «найсильнішою» виявляється теологічна лінія: церква прагне монополізувати формування світогляду людей. Фактично загальна релігійність стає могутнім спонукальним механізмом до виконання всіх релігійних ритуалів, в тому числі оздоровчих і гігієнічних правил. Біблія, як основа християнства, виступає своєрідним проповідником здорового способу життя людини. В ній відображено спосіб життя давніх народів, обов’язковість дотримання ними постів, що становлять перевірені життєвою практикою рекомендації підтримання в нормі людського організму.

Проблема здоров’я людини – залишається однією з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статевовікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття «здоров’я», в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я, а треті присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я.

Самостійну групу складають праці, що розглядають шляхи та засоби охорони здоров’я населення, інші пропанують теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько-методологічні питання здоров’я, решта ж носить більш прикладний характер і широко використовується в практиці.

Тема № 2. Основні визначення здоров'я

Протягом багатовікової історії людства на різних «етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров'я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров'я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним:, економно використовувати здоров'я, протягом: усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Вивчення різних аспектів здоров'я як якісної цінності людини та суспільства, вивчення складних, взаємозв'язків між чинниками навколишнього середовища та здоров'ям людей є важливим завданням дисципліни "Основи здорового способу життя".

Здоров'я людей належить до числа як локальних так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства в цілому.

Поняття '"здоров'я" належить до числа складних медико-філософських уявлень. Нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямом, структурою та змістом визначень поняття "здоров'я". "Г.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень сутності здоров'я людини, але і він є далеко не повним:.

Взагалі "здоров'я" - це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких, хворобливих змін.

Також існує визначення поняття індивідуального здоров'я - це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного забезпечення функцій, стійкістю до дії патогенних чинників навколишнього середовища, а також є основною для здійснення біологічних і соціальних функцій.

Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення, в підтримці стану здоров'я або в появі, і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я записано:

Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад". Таке визначення поняття "здоров'я" є найбільш чітким, зрозумілим, повним, і вміщує, насамперед, біологічні., соціальні та психологічні, аспекти даної проблеми.

Лекція № 2. «Сучасне розуміння здоров’я і його складових»

Тема 1. Сучасне розуміння здоров`я людини

Формування здорового способу життя протягом своєї майже 25-річної історії пройшло шлях від первинного накопичення фактів і свідчень до розробки цілісної теорії. Зараз ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна, котрій притаманні усі відповідні компоненти - власні теорія, методологія, методика, ідеологія, принципи тощо. Введення в цю дисципліну потребує певних знань щодо сучасного розуміння феномена здоров'я людини взагалі. Нижче наведені деякі основні поняття, котрі стануть у пригоді для розуміння теорії і практики ФЗСЖ.

Необхідно зауважити, що феномен здоров`я людини протягом всієї історії розвитку людства привертав увагу багатьох дослідників, котрі напрацювали велику кількість різноманітних характеристик цього явища. Науковці використовують багато визначень і показників різного змісту, які висвітлюють різні аспекти феномена здоров`я (профілі здоров`я, його рівні, складові тощо

Поняття здоров`я. Сучасні дослідження феномена здоров`я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. Поширеність ще й до цього часу подібного визначення пояснюється тим, що тривалий час воно також вживалося й у практичній медицині. Якщо у людини, котра звернулась до лікаря, не виявлялося симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. Тобто, у практиці лікування, особливо в первинних ланках системи охорони здоров`я, не надавалося переваги тому, що відсутність симптомів хвороби ще не означає наявності доброго здоров`я.

Але за сучасними уявленнями здоров`я вже не розглядається як суто медична проблема. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частину феномена здоров`я.

Так, узагальнені підсумки досліджень залежності здоров`я людини від різних чинників переконують, що:

• системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів

• екологію (близько 20%),

• спадковість (близько 20%)

• умови і спосіб життя (майже 50%).

Сучасна наука свідчить, що здоров`я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як:

• філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії;

• як об`єкт споживання, внесення капіталу;

• як індивідуальна і суспільна цінність;

• як явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, що, у свою чергу, постійно змінюється.

Виходячи з цього, зрозуміло, як складно визначити здоров`я у повному обсязі, якщо це взагалі можливо - історія розвитку науки про здоров`я налічує близько восьми десятків різноманітних визначень. Загальноприйнятим у міжнародному спілкуванні є визначення здоров`я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".

Тема 2. Поняття сфер або складових здоров`я.

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові є невід`ємними одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я, але у реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових.

Фізичне здоров`я визначають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівні фізичного розвитку органів і систем організму.

На біологічному рівні здоров'я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації - організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових, фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню:

• здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація);

• здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму;

• забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей в контексті власних ідеалів і світогляду - все це визначає стан духовного здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, через які відбуваються соціальні зв`язки - праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Крім того, потрібно враховувати міжетнічні стосунки, різницю у доходах різних соціальних категорій суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво впливає на здоров`я людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку, що притаманне головним сферам суспільного життя в певному середовищі - економічній, політичній, соціальній, духовній. Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров'я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її "обростання" суспільними відносинами, включення в ритм та життя, суспільної системи. Здоров'я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу.

Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров'я сформулювали В.В. Канеп. Г.І., Цареградцев і Б.І, Ольшанський: "Здоров'я - це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки, продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров'я - це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу".

Ознаки здоров’я:

• нормальна функція організму на всіх, рівнях його організації - органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню

• здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці;

• динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

• здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі;

• відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

• повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

У світі сучасних наукових уявлень здоров'я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом: різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.

Тема № 3. Поняття рівнів здоров`я. Показники здоров'я .

Для правильного розуміння взаємозв'язку між показниками здоров'я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі "людина - здоров'я - середовище" визначається три взаємопов'язані рівні здоров'я:

• суспільний

• груповий

• індивідуальний

Перший рівень - суспільний - характеризує стан здоров'я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві.

Другий - групове здоров'я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій -індивідуальний рівень здоров'я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров'я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому шаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров'я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров'я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров'я. - з іншого. Постає питання, як оцінити рівні здоров'я?

М.М. Амосов вважає, що визначення здоров'я, як комплексу морфофункціональних показників організму людини недостатнє, оскільки необхідна й кількісна оцінка здоров'я. Кількість здоров'я можна визначити як суму резервних потужностей основних функціональних систем. У свою чергу, резервні потужності можна виразити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна із здоров'ям часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров'я.

Що ж може служити показниками здоров'я населення?

На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров'я такі демографічні, показники, як:

• смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що, демографічні показники - це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку.

• показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров'я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності.

Про стан індивідуального здоров'я людини роблять висновок за даними:

• антропометрії (вимір розмірів тіла зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші)

• результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних, та інших параметрів.

Антропометрiя. В людини перш за все оцiнюється її тiлобудова (Habitus). В це поняття входять конституцiя, рiст i маса тiла людини.

Конституцiя. Зараз поширена класифiкацiя по М.В.Чорноруцькому, який видiлив три типи конституцiї: астенiчний, гiперстенiчний i нормостенiчний.

• астенiчний тип характеризується відносним переважанням поздовжнiх розмiрiв тiла над поперечними, кiнцiвок - над тулубом, грудної клiтки - над животом. Серце, селезiнка, печiнка, нирки у астенiка вiдносно малих розмiрiв, легенi видовженi, кишечник короткий, дiагфрагма розмiщена низько. Артерiальний тиск у порiвняннi з гiперстенiками нижчий, збiльшений об'єм легень, знижена функцiя шлунково-кишкового тракту, дещо зменшена кiлькiсть гемоглобiну i еритроцитiв. Астенiки схильнi до захворювань легень.

• гiперстенiчний тип характеризується вiдносним переважанням поперечних розмiрiв тiла. Тулуб вiдносно довгий, кiнцiвки короткi, живiт значних розмiрiв, дiафрагма стоїть високо. Всi внутрiшнi органи, за виключенням легень, вiдносно великих розмiрiв. Кишечник бiльш довгий, товстий i ємкий. Особам гiперстенiчного типу властивi бiльш високий артерiальний тиск, бiльший вмiст гемоглобiну i еритроцитiв. Схильнi до захворювань серця i печiнки.

• нормостенiчна конституцiя вiдрiзняється пропорцiйною тiлобудовою i займає промiжне становище мiж астенiчною i гiперстенiчною.

Практично всi типи конституцiї можна визначити по епiгастральному куту, який утворений реберними дугами (90° - нормостенiк, > 90° - гiперстенiк, < 90°-астенiк).

Потрiбно пiдкреслити, що всi вищеперерахованi конституцiйнi типи є варiантами норми.

Рiст - залежить вiд розмiрiв кiсткового скелету. В нормi, рiст чоловіків коливається вiд 165 - 180 см (середнiй 170 см), жiнок - вiд 155 до 170 см (середнiй 160 см). Зараз у зв'язку із акселерацією ріст людини збільшився на 5-6 см. Зменшення росту у чоловіків до 150 см i нижче, у жiнок до 140 см i нижче пов'язане iз порушенням функцiї ендокринних залоз i називається карликовiстю. Рiст, вищий 190 см, називається гiгантизмом. Гiгантизм може бути пов'язаний з порушенням функцiї передньої долi гiпофiза.

Маса тiла - один з найбiльш доступних i iнформативних показникiв тiлобудови. Для орiєнтовної оцiнки маси тiла можна користуватися росто-ваговим показником. Це найбiльш простий i загальновiдомий показник згiдно з яким нормальна вага для людей росту 155-165 см розраховується шляхом вiднiмання 100 iз величини росту (в см). При ростi 165-175 см потрiбно вiднiмати не 100, а 105, при ростi 176-185 - 110. Слiд вiдмiтити, що цей показник може використовуватися для визначення ваги чоловіків нормостенiчної конституцiї (тобто середньої, правильної тiлобудови).

Для визначення iдеального спiввiдношення мiж антропометричними показниками вводять в практику багато iндексiв.

1. Росто-ваговий показник P(вага)/L(ріст)*100%

В нормi вiн становить 37-40, якщо показник бiльший 40, то у людини пiдвищена вага, якщо менше 37 - знижена.

Для бiльш оперативного визначення надлишку жирової тканини, вимiрюють жирову складку на животi, на рiвнi пупка i пiд лопаткою. Вона повинна бути одинаковою i не бiльше 2 см.

Огляд шкiри i видимих слизових оболонок. Звертаємо увагу на забарвлення, еластичнiсть, вологiсть шкiри, висипання i наявнiсть рубцiв.

При рiзних станах органiзму колiр шкiри може змiнюватися:

• блiда - при малокрiв'ї

• червона - при температурi

• землиста - при ракових захворюваннях

• жовта - при хворобi Боткiна

• синюшна - при серцевiй недостатностi

Еластичнiсть шкiри (або правильнiше її тургор), визначається взяттям її в складку (на черевнiй стiнцi або на внутрiшнiй поверхнi руки). При нормальному станi шкiрна складка, пiсля зняття пальцiв, швидко зникає, при зниженому тургорi довго не розправляється.

Вологiсть шкiри: сильне потовидiлення спостерiгається при падiннi температури у хворих з лихоманкою. Сухiсть при поносах, блювотi.

Шкiрнi висипання можуть бути дуже рiзноманiтнi за формою, величиною, кольором, поширенням. Вони мають дуже важливе діагностичне значення при iнфекцiйних захворюваннях.

Розрiзняють такi види висипок:

• розеола - плями 2-3 мм, якi зникають при натискуваннi (зустрiчається частiше при тифi i сифiлiсi);

• еритема - плями, якi пiдвищуються над рiвнем шкiри;

• кропивниця - супроводжується зудом; герпес - мiхурцi 0,5-10 мм з прозорою або мутною рiдиною бiля носа i на губах;

• пурпура - шкiрнi крововиливи.

Нiгтi. Звертаємося увагу на їх ламкiсть, гладкiсть, блиск i наявнiсть бiлих плям, що зустрiчаються при анемiях i гiповiтамiнозi, грибкових пораженнях. При вадах серця нiгтi можуть бути у виглядi часових скелець.

Очi. Набряки пiд очима - перша ознака захворювання нирок.

Випуклi очi - при зобi, запалi - при перитонiтi (запаленнi очеревини).

Опущення верхньої повiки, рiзна величина зiниць - при пораженнi нервової системи.

Червона кон'юктива - при її запаленнi (кон'юктивiт), жовті склери - при хворобi Боткiна.

Язик. В нормi вiн чистий i вологий. При хворобах вiн може змiнюватися:

• малиновий - при скарлатинi;

• сухий з бiлим нальотом - при запаленнi шлунку;

• коричневий в центрi - при черевному тифi;

• «лаковий» - при раку.

Серцево-судинна система. Пульс - ритмiчне коливання стiнки артерiї, яке обумовлене скороченням серця. Вимiрювати його можна в рiзних частинах тiла, де проходять артерiї, а також на серцi. Найчастiше пульс вимiрюють на променевiй артерiї, яка проходить по зовнiшнiй сторонi передплiччя. Вимiрюють накладанням 4-х пальцiв на артерiю, засiкаючи час. Частоту виражають в кiлькостях ударiв за 1 хв. Китайцi розрiзняють крiм частоти ще бiля 60 характеристик пульсу.

Який же пульс нормальний? В кожного з нас вiн рiзний, в залежностi вiд фiзичної пiдготовки i iндивiдуальних особливостей. Вимiрюють його пiсля 3-5 хв. вiдпочинку у положеннi сидячи. Якщо частота пульсу буде менше 60 - вiдмiнний результат, 60-74 - добре, 74-89 - задовiльний, бiльше 90 - поганий.

За 1 хвилину серце перекачує 4-5 л кровi. При стресах i фiзичних навантаженнях до 20 л. У нетренованих людей це забезпечується збiльшенням частоти серцевих скорочень до 150-160 ударiв, а у спортсменiв за рахунок збiльшення ударного об'єму серця, тобто кiлькостi кровi, яку серце викидає пiд час скорочення (збiльшення вiд 60-70 мл в станi спокою до 150 мл i навiть 200 мл).

Ще один показник дiяльностi серцево-судинної системи, про який треба всiм знати - це артерiальний тиск (АТ). Вимiрюється вiн на плечi i становить в нормi бiля 120/60 мм рт.ст., тобто в момент скорочення серця, коли кров викидається в артерiї, тиск збiльшується до 120 мм рт.ст., а коли серце вiдпочиває - 60 мм рт.ст. Пiдвищення АТ до 160 мм рт.ст. верхньої межi i 95 мм рт.ст. нижньої називається гiпертонiчною хворобою. 20% людей схильнi до пiдвищення АТ i, не ведучи правильний спосiб життя, можуть в 40-50 рокiв отримати таке ускладнення гiпертонiчної хвороби як iнсульт. 12% людей загрожує iнфаркт мiокарду.

Дихальна система забезпечує наш органiзм киснем, який iде на процеси окислення. Людина за хвилину робить 16-20 дихальних рухiв. Об'єм дихання складає 300-900 мл, в середньому - 500 мл. Дихання може бути грудне, коли вдих робиться за рахунок мiжреберних м'язiв, або черевне, коли дихання вiдбувається за рахунок скороченя дiафрагми, яка при цьому опускається. Перший тип дихання характерний для жiнок, другий - для чоловiкiв. Як вiдомо у повiтрi, яке вдихається мiститься 21% кисню, а в повiтрi, яке видихається 15-17%.

Встановлено, що вдих i видих по рiзному впливають на стан кори головного мозку. Вдих викликає невеликий зсув в бік збудження, а видих - в бік гальмування, тобто вдих є збуджуючим фактором, а видих - заспокiйливим. При їх рiвнiй дiяльностi вони один одного нейтралiзують. Подовжений вдих з паузою на висотi вдиху при скороченому видиху, характерний для людей в активному станi. Цей тип дихання називається мобiлiзуючим. I навпаки: енергiйний, але короткий вдих з розтягнутим видихом i затримкою дихання пiсля цього має заспокiйливу дiю.

Є декiлька проб для оперативної оцiнки стану дихальної системи:

• затримайте дихання на максимальному вдиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Для здорової людини в середньому цей час повинен бути 40-60 сек.

• затримайте дихання на повному видиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Ця проба дещо важча, тому для здорової людини час затримки повинен складати 25-30 сек.

Травна система. Включає в себе ротову порожнину, стравохiд, шлунок, печiнку з жовчевим мiхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий, товстий кишечники, пряму кишку. Починаючи з ротової порожнини i закiнчуючи тонким кишечником, всi органи шлунково-кишкового тракту видiляють травнi соки. Їх кiлькiсть теж є ознакою здоров'я того чи iншого органу.

Наприклад, слини видiляється до 2-х лiтрiв за день, шлункового соку - до 2-2,5 л i т.д. Та рiдина, що ми випили i та, що видiляється з травними соками, всмоктується в органiзм людини у товстому кишечнику. Якщо цей процес всмоктування рiдини порушується, то виникає понос i органiзм зневоднюється. Протилежне нездорове явище - це запор, коли перистальтика кишечника вiдсутня. В нормi людина повинна оправлятися 1 раз на добу. При цьому слiд пам'ятати, що 1/3 ваги калових мас складають мiкроорганiзми. При запорах всi токсини всмоктуються в органiзм людини.

Кiстково-м'язева система. Як можна швидко, без спецiальних методiв обстеження оцiнити стан цiєї системи? Для цього потрiбно знати, що:

• рухи у всiх суглобах повиннi здiйснюватися в повному об'ємi i без болю;

• при рухах у суглобах не повинно бути нiякого хрускоту або трiску. Перевiряються перш за все дрiбнi суглоби, крупнi (колiннi, кульшовi) i, що дуже важливо, суглоби в шийному вiдділi хребта - перевiрка на хворобу вiку - остехондроз, який виникає при порушеннi обмiну речовин. Стан шийних хребцiв перевiряється при поворотах голови вправо-влiво i максимальному згинаннi голови до грудей;

Перевiрка стану хребта:

• чи немає викривлень вправо або влiво (сколiоз), назад або вперед (кiфоз), якi можна виправити лише в дитинствi;

• гнучкiсть хребта - перевiряється шляхом дiставання кiнчикiв пальцiв нiг зап'ястями рук i затримкою тiла в цьому положеннi на 10 сек.

Потрібно підкреслити, що всі вищеперераховані критерії дають лише поверхове уявлення про стан здоров'я людини.

Фактичне індивідуальне здоров'я, оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції. Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті.