2.3 Причина росту со2 та температури

Більшість джерел емісії за даними 98го року CO2 є природними. Перегнивання органічного матеріалу, такого як мертві дерева і трава, призводить до щорічного виділення 220 млрд. тонн двоокису вуглецю, земні океани виділяють 330 млрд. У ході індонезійських лісових і торф'яних пожеж 1997 було виділено 13-40 від середньорічної емісії CO2, одержуваної в результаті спалювання викопних палив.

Зараз будь-яка людина впевнена, що СО2 — основний чинник температури на Землі, та це не так. Графіки рівню діоксиду вуглецю та температури дійсно вказують на зв’язок між цими змінними, що не дивно. Та всупереч громадському уявленню залежність зворотня.

Світовий океан - величезний інерційний акумулятор сонячної енергії. Він багато в чому визначає напрямок і швидкість руху теплих океанічних, а також повітряних мас на Землі, які в сильній мірі впливають на клімат планети. На даний момент часу мало вивчена природа циркуляції тепла в водної товщі океану. Так відомо, що середня температура вод океану становить 3,5° С, а поверхні суші 15° С, тому інтенсивність теплообміну між товщею океану і приземним шаром атмосфери може призводити до значних кліматичних змін. Крім того, у водах океану розчинена велика кількість СО2 (близько 140 трлн. Тонн, що в 60 разів більше, ніж в атмосфері) і ряду інших парникових газів, в результаті певних природних процесів ці гази можуть надходити в атмосферу, істотним чином роблячи вплив на клімат Землі. Як відомо, за допомогою дифузії в морях і океанах знаходиться більшість вуглекислого газу планети. Всі знають, що при підвищенні температури густина речовин зменшується, тому гази з океану випускаються в атмосферу. Тобто основним джерелом СО2 є ніяк не людська діяльність, а океан.

В зміні температури можна цілком впевнено винити сонячну активність. Енергія, яку Сонце випромінює на Землю за хвилину, в багато разів більше ніж та, яку людство виробило за всю історію свого існування. Порівнявши графік сонячної активності з коливанням температур на землі, ми помічаємо неабияку залежність між ламаними. Земля рухається в просторі не тільки по змінній орбіті, але також і зазнає ритмічних коливань кутів її орієнтації стосовно Сонця[4]. Тобто, дійсною причиною змін температури є Сонце.

2.4 Відсутність катастрофи та позитивний аспект,

Розгляньмо графіки температур за останній час. Так, ви побачите, що температура безперервно росте. Ми переживаємо рекордні температури за останні двісті років. Кліматологи називають час недалекого минулого — малий льодовиковий період. Малий льодовиковий період — період відносного похолодання, що мав місце протягом 1400—1850 років. Цей період є найхолоднішим за середньорічними температурами за останні 2 тисячоліття. Дивно те, що потепління почалося задовго до того, як люди почали масово використовувати паливо у виробництві та транспорті. А в період післявоєнного промислового піднесення температура навпаки залишалася незмінною. Це означає, що люди мало впливають на зміну температури на планеті. Навіть якщо одномоментно спалити все, що міститься у відомих родовищах вугілля, нафти і газу вміст кисню знизиться з 21% до приблизно 12%[5].

Але той факт, що Земля нагрівається залишається відкритим, скажете ви. Так, температура збільшується, але гляньмо на той відрізок часу, який від нас ховають. Багато графіків приховують час до 1890 року. Час від Х до ХІІІ століття кліматологи називають Середньовічним потеплінням. Характеризувалася м'якими зимами, порівняно теплою і рівною погодою. В ті часи було набагато спекотніше, ніж зараз, та люди не роздували з цього глобальну проблему, бо не знали про потепління та похолодання, як кліматичні явища.

Якщо заглянути ще далі в історію, можна побачити, що температура ㅡ річ мінлива. Більшу частину недавньої історії Земля була далеко не таким стійким і сповненим спокою місцем, а швидше запекло хиталася між періодами тепла й лютого холоду[4]. Завдяки вивченню морен та інших високогірних утворень швейцарські науковці дійшли до думки про існування в минулому великих льодовикових періодів[6]. Вона коливається у великих межах, тому можна сказати, що ми ще живемо у період доволі сприятливих кліматичних умов.

Навіть якщо глобальне потепління буде стрімко розвиватися і полярні льодовикові шапки розтануть, врешті холодна вода з полюсів змішається з теплою ближче к екватору. Зростання зледеніння посилює потік тепла від екватора до Північного полюса. Це має призвести до подальшого вирівнювання контрасту температури низьких і високих широт та деякого загального зниження температури землі[1]. За цей час викиди СО2 зменшаться. Згодом в силу вступлять такі природні чинники як океанічні течії та охолодження територій ближче до полюсів, що приведуть планету в звичний стан. Отже, катастрофа призведе до самовідновлення планети.

У ході цього та багатьох інших досліджень вчені виявили, що парниковий ефект не завжди небезпечний. Розглядаючи одні й ті ж породи дерев, що ростуть в центрі Нью-Йорка і в сотні кілометрів від нього, вчені з'ясували, що міські дерева мають велику масу, швидше ростуть, ніж їх 'сільські' побратими[3]. Однією з причин став той факт, що в місті просто тепліше - будівлі та асфальт накопичують тепло протягом дня, а потім вночі віддають його в навколишнє середовище, завдяки чому рослини більш інтенсивно ростуть.

Є й більш радикальні припущення, зроблені на основі недавніх досліджень. Деякі експерти пророкують, що потепління призведе до масштабного озеленення планети, яке в свою чергу і сповільнить парниковий ефект[3]. Це твердження парадоксально тільки на перший погляд, оскільки саме дерева споживають вуглекислий газ. Ще більш революційним виглядає припущення, що глобальне потепління матиме позитивний вплив на сільське господарство. Тобто потепління призведе до розвитку аграрного виробництва в холодних країнах.

Танення льодів надасть сприятливий вплив на світову економіку. Це спірне твердження насправді легко підкріплюється навіть самими поверхневими обчисленнями.

Потепління відсуне північну межу рентабельного землеробства на 100-200 кілометрів. Це означає, що ми отримаємо величезні додаткові території, ріллі, які можуть бути введені в сільськогосподарське використання .

Через кілька десятиліть завдяки таненню льодів відкриються нові морські шляхи, здатні істотно оптимізувати логістику світових транспортних перевезень[3]. Вже сьогодні поступово відкривається знаменитий Північний морський шлях. Це найкоротша дорога з європейської частини Росії на Далекий Схід, яка пролягає через Північний Льодовитий океан і входять до його складу Баренцове море, море Лаптєвих і Чукотському морі. Відстань від Санкт-Петербурга до Владивостока через Північний морський шлях становить 14 тис. км, у той час як традиційний шлях в обхід Європи, а потім через Суецький канал, Індійський і Тихий океани - 23 тис. км.