Основні принципи забезпечення екологічної безпеки

1. Дотримування установлених державою і її суб'єк­тами допустимих рівнів впливу на природне се­редовище і людину.

2. Забезпечення раціонального природокористуван­ня, при якому ресурсне забезпечення рівномірно задовольняє інтереси теперішнього і майбутнього поколінь.

3. Обов'язковість компенсації нанесених здоров'ю людини та природі втрат і взаємна відповідаль­ність адміністративно-територіальних утворень за стан навколишнього середовища й транскордонне забруднення.

4. Своєчасне виявлення і відновлення забрудненої території (акваторії), екосистеми і природних ком­плексів.

5. Збереження біологічної різноманітності.

6. Дотримання міжнародного права, виконання дво- і багатосторонніх договорів, які регламентують екологічну безпеку.

7. Дотримання розумних меж і допустимості ри­зику: будь-які дії не повинні спричиняти соці­ально-економічні й екологічні катастрофи.

Отже, сьогоднішня екологічна ситуація в Україні має достатньо проблем, які з'явилися десятки років тому. Відтак, перспективи поліпшення стану навколишнього середовища залежать не стільки від намірів здійснювати природоохоронні заходи, скільки від реальних можли­востей ліквідації наслідків уже нанесених екологічних збитків.

3.3. Небезпеки соціально-політичного характеру та їх вплив на життєдіяльність людини

Соціально-політичні небезпеки зумовлюються виник­ненням різного роду соціальних конфліктів, в основі яких є зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту можуть бути: соціальна нерів­ність, яка існує в суспільстві, система поділу влади, матеріальних благ, політичних інтересів тощо. Отже, конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба во­рогуючих сторін різного рівня та складу учасників. Конфлікт передбачає усвідомлення протидії і реакцію на нього. Конфлікт, який виникає в суспільстві, як правило, має соціально-політичний характер.

До соціально-політичних небезпек належать: теро­ризм, захоплення заручників та важливих об'єктів, виникнення локальних воєнних конфліктів на міжет­нічній, релігійній основі, війни тощо.

Характеристика війни, воєнних конфліктів як із за­стосуванням зброї масового ураження, так і звичайних засобів ураження, буде подано в розділі 4.2.

Тероризм

Сьогодні існує тенденція до збільшення кількості проявів тероризму, посилення їх активності і могут­ності, об'єднання зі злочинним бізнесом, налагодження між ними тісної співпраці. Поширюється діапазон ви­мог і погроз терористів. Усе частіше ведуться розмови про можливість якої-небудь із терористичних структур створити чи захопити ядерну зброю.

Тероризм — це форма злочину проти суспільної без­пеки, що полягає в насильстві, політичному екстремізмові, застосуванні найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньо­римського диктатора Юлія Цезаря, президентів США Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді, прем'єр-міністра Індії Р. Ганді, прем'єр-міністра Ізраїля І. Рабіна тощо.

Сьогодні тероризм набув міжнародного характеру, тобто такого, що порушує міжнародний правопоря­док.

Статистика свідчить, що кількість міжнародних те­рористичних актів у світі зростає з року в рік. Так, у 2003 році зафіксовано 190 актів міжнародного теро­ризму. Це найменша кількість терактів, починаючи з 1969 року. Для порівняння: у 2002 році було зафіксо­вано 198 атак, у 2001 році — 346. Зокрема від нападів 2003 року загинуло 307 осіб.

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов'язані з існуванням занад­то великих відмінностей між умовами життя людей, а також дотримання прав і свобод особистості в різних країнах світу.

Соціальна нерівність у суспільстві, національно-кон­фесійні суперечки і відсутність ефективного правового регулювання громадської та релігійної діяльності спри­яли утворенню значної кількості екстремістських націо­налістичних організацій і фанатичних релігійних сект, які мають воєнізовані формування і визнають тероризм як основний засіб боротьби зі своїми супротивниками. Серед найвідоміших міжнародних терористичних орга­нізацій варто виокремити "Ірландську республіканську армію", "Червоні бригади", "Аум-Сенріке", "Хамас", а також "Аль-Каїду" і "Світовий фронт Джихаду", створені бен Ладеном.

Терористичні акти можуть спричинити виникнення небезпечних ситуацій (аварії, катастрофи), а у разі засто­сування засобів збройної боротьби — воєнної небезпеки.

Практично всі збройні конфлікти, які виникали за останні роки на Балканах, в Азії (Афганістан, Ірак), на Близькому Сході, на території СНД супроводжувалися хвилею диверсійно-терористичної діяльності, внаслідок якої, передусім, страждало мирне населення.

Варто зазначити, що на початку XXI століття понят­тя тероризму і катастрофи стали тотожнішими. Особли­во якщо йдеться про прояви тероризму із застосуванням засобів масового ураження. Саме такий тероризм може призвести суспільство до катастрофи. Як приклад, можна згадати великомасштабні терористичні акти із застосуванням отруйних речовин, які вчинили члени релігійної організації "Аум-Сенріке" в Японії. Унаслі­док застосування отруйної речовини типу "зарін" 27 чер­вня 1994 року семеро осіб загинуло і 144 дістали уражен­ня різного ступеня. 20 березня 1995 року терористи цієї організації знову застосували хімічну зброю. Внаслі­док терористичного акту було заражено 16 підземних станцій метро, смертельні ураження дістали 12 осіб і майже 4 тисяч осіб зазнали отруєння різного ступеня. Є підстави стверджувати, що бойовики бен Ладена вже мають зброю масового ураження. Терористів вчать ви­готовляти стійкі отруйні речовини на основі хімічних препаратів, які є у вільному продажу, для зараження водоймищ, інших об'єктів.

Апогеєм прояву сучасного міжнародного тероризму стала трагічна подія 11 вересня 2001 року в США, коли літаками було зруйновано два хмарочоси в Нью-Йорку. Внаслідок цього загинуло понад 3 тисячі людей.

Перед загрозою зростання масштабів тероризму особли­вого значення набуває співпраця держав у боротьбі з ним.

У результаті спільних зусиль державам вдалося укласти низку міжнародних угод, в яких подано юри­дичне визначення деяких видів тероризму і передба­чаються заходи боротьби з ним. Світова практика свід­чить, що боротьба з тероризмом повинна належати до загальнодержавних завдань. З цією метою в рамках ООН розроблена система протидії поширенню організованого міжнародного тероризму.

Однією з перших була укладена багатостороння Женевська конвенція 29 квітня 1958 року про від­крите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством, Гаазька конвенція (16 грудня 1970 року) — про боротьбу з не­законним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція (23 вересня 1971 року) — про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти цивільної авіації. Вони регламентують співпрацю держав у бо­ротьбі з терористичними актами, що загрожують одному з найвразливіших засобів пересування.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

26 січня 1977 року у Стразбурзі після детального об­говорення питання в органах Європейської ради була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом.

При ООН з 1973 року діє спеціальний комітет з теро­ризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

• вироблення та узгодження правових норм, підго­товка міжнародних договорів та конвенцій;

• виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

• розробка заходів боротьби з тероризмом.

Різновиди сучасного тероризму наведено на рис. 3.3: