- •Концепція сталого людського розвитку — основа науки про безпеку людини.
- •1. Безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготривалим процесом сталого розвитку людини, який оцінюється індексом людського розвитку (ілр).
- •2. Безпека життя і здоров'я людини повинна розглядатися як компонент розвитку матеріально-виробничої, соціально-політичної, культурно-духовної та побутової сфер життя суспільства.
- •1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні
- •Здатний забезпечити захист особи у повсякденній діяльності та нс
- •Здатний до засвоєння необхідних знань щодо проблеми бждл
- •1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності"
- •1.4. Структура життєдіяльності та її характерні ознаки
- •Проблеми життєдіяльності
- •Принципи забезпечення життєдіяльності:
- •Матеріальне заохочення при організації життєдіяльності.
- •6. Ліквідація негативних наслідків життєдіяльності.
- •Способи забезпечення життєдіяльності
- •1.5. Оцінка ризику ймовірних небезпек
- •Етапи моделі управління ризиком
- •Оцінка ризику може здійснюватися різними методами:
- •Контрольні запитання
1.5. Оцінка ризику ймовірних небезпек
Людська практика свідчить, що будь-яка діяльність потенційно небезпечною. Для людини завжди існує ризик небезпеки. Ризик можна уявити як поєднання ймовірності події з певними небажаними наслідками: з ладу обладнання, травмування, захворювання, загибель людей, матеріальні втрати тощо. Варто зазначити, що кількість ризиків небезпек щодо загибелі людей як у всьому світі, так і в Україні зростає.
Оцінка допустимого ступеня ризику людини в розвинутих країнах вважається індивідуальним ризиком, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі 10-4 на рік. На сьогодні розроблена концепція прийнятого (допустимого) ризику, сутність якої полягає у прагненні забезпечити такий ступінь безпеки, яку сприймає суспільство у цей час. Порівняння окремих ризиків щодо загибелі людей у США та Україні наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Порівняння окремих ризиків щодо загибелі людей (за чинниками) у США та Україні
Країна |
|
|
Чинники ризиків |
|
|
|
|
транспорт |
отруєння |
утоплення |
вогонь |
електрострум |
всі чинники |
США |
3,2 х 10-4 |
2х х 10-5 |
Зх 10-5 |
4х10-5 |
6х10-6 |
6х10-4 |
Україна |
1,6 х 10-4 |
31 х 10-5 |
9х10-5 |
10х 10-5 |
20х10-6 |
15,6х10-4 |
Для цього, на основі аналізу й оцінки ризику, потрібно вжити заходів щодо вдосконалення управління системою безпеки. Досвід розвинутих країн свідчить, що саме цей метод дозволяє передбачати і здійснювати ефективні запобіжні заходи щодо ймовірних можливих небезпек. За оцінками експертів, його впровадження дозволяє за рахунок підвищення ефективності заходів у 7—10 разів скоротити витрати на розробку і створення безпечних систем.
У наукових виданнях управління ризиком визначається як системне регулярне дослідження виникнення ймовірних ризиків, які загрожують людині, майну інтересам, діяльності. Дослідження ризику дозволяє заздалегідь передбачати певні тенденції розвитку небезпек, допустимості параметрів їхнього впливу на людину, навколишнє середовище. Зрештою, як зазначають окремі автори, врахування ризику повинно стати невід'ємною складовою всіх сфер життя і діяльності людини. У словнику ризик визначається як "можливість небезпеки". Людина, якій від народження властивий інстинкт самозбереження, зазвичай схильна уникати ризику залежно від виховання, умов життя, світогляду, досвіду, інформованості, але абсолютна безпека не може бути гарантована жодному індивідууму.
У повсякденну діяльність фахівців увійшли такі поняття, як ризик, аналіз ризику, допустимий ризик, оцінка ризику та ін.
Ризик — це усвідомлена кількісна оцінка ймовірності виникнення події з певними небажаними наслідками.
Аналіз ризику — це систематичне використання інформації про ризик, порівняння його з прийнятним ризиком, обґрунтування раціональних заходів захисту.
Допустимий ризик — це ризик, який у конкретній ситуації вважається допустимим до рівня, прийнятого у суспільстві, виходячи з економічних і соціальних чинників.
Прийнятний ризик — це ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки або за її межами гранично допустимого рівня.
Оцінка ступеня ризику — це кількісна оцінка впливу будь-якої небезпеки.
Оцінка ступеня ризику (R) визначається математичною формулою як відношення кількості небезпек (n) до максимальної можливої частоти їх виникнення за конкретний період часу (N).
R=n/N
На підставі аналізу ризику та його кількісної оцінки здійснюється управління ризиком.
Управління ризиком — це процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику. Мета управління ризиком — завчасне передбачення (прогнозування) ризику, виявлення чинників, що впливають на ситуацію, вживання відповідних заходів щодо їхнього відповідного впливу.
Управління ризиком — це інтерактивний процес з чітко визначеними етапами:
Виявлення та ідентифікація небезпек (ситуацій), які можуть призвести до небажаних результатів.
Аналіз і оцінка ризику небезпек (визначається ймовірність та рівень ризику).
Моніторинг і прогнозування розвитку небезпек.
Оцінка можливих наслідків небезпек.
Розробка заходів і засобів щодо мінімізації наслідків небезпеки.
Ідентифікація небезпек — це кількісна та якісна оцінка небезпеки за можливими передбачуваними наслідками.
Моніторинг і прогнозування небезпек полягає у спостереженні, контролі та передбаченні небезпечних процесів і явищ природи, технічної та соціальної сфер, які є джерелом небезпек; динаміки їх розвитку з метою зменшення негативного впливу.
Існують довгострокові і короткострокові прогнози. Довгострокові прогнози — це далекоглядне передбачення наслідків, наприклад, у сейсмонебезпечних районах, у районах, де можливі сельові потоки або зсуви, затоплення; окреслення кордонів ураження у разі техногенних аварій тощо. Короткострокові прогнози орієнтовно визначають час виникнення можливої небезпечної ситуації.
Загалом усі ці етапи можна охарактеризувати як процес розробки й обґрунтування оптимальних програм діяльності, покликаних ефективно реалізувати рішення у сфері забезпечення безпеки (рис. 1.3):
