Тема 1. Предмет та метод економічної теорії План
Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки
Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами
Методи пізнання економічних процесів і явищ та їх класифікація
Економічні категорії і закони
Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук
Міні-лексикон:
Економіка. Політична економія. Економічна теорія. Економікс. Мікроекономіка. Макроекономіка. Мезоекономіка. Мегаекономіка. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Марксизм. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Монетаризм. Предмет економічної теорії. Метод економічної теорії. Економічна категорія. Економічний закон. Наукова абстракція. Економічне моделювання. Економічний експеримент. Функції економічної теорії. Економічна політика
Література:
Основна: 1, 3, 4, 6.
Додаткова: 18, 22, 24.
Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки
Поняття економіка (від гр. oikonomia, буквально — мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:
1) народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;
2) сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;
3) економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;
4) сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.
Економіка як складна різноманітно структурована система є об'єктом вивчення спеціальної науки — економічної науки.
Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.
Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI–XVII ст. з формуванням капіталістичного суспільства.
Починаючи з XVII ст. розуміння предмету вивчення економічної теорії змінювалося разом з еволюцією самого господарства.
Оскільки капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі, то перша, рання школа економічної думки - Меркантилізм ХVI – XVII ст. (від італійського "мерканте" - торговець, купець) – вважала джерелом багатства саме торгівлю. Меркантилісти зосереджували свою увагу на пізнанні закономірностей торгівлі. Відповідно до цієї теорії багатство суспільства виражається у накопиченні грошей, особливо золота та срібла через торгівлю. З усіх видів діяльності пріоритет віддавався праці, зайнятій у торгівлі, насамперед міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства.
Основна ідея раннього меркантилізму ґрунтувалася на забороні вивезення грошей з країни, обмеження імпорту, розширенні видобутку золота і срібла, встановленні високих мит. Фахівці виділяють 2 етапи становлення меркантилізму: ранній (теорія грошового балансу, XV-XVIст.) та пізній (теорія торгового балансу, XVII-XVIII ст.).
Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
Фізіократи (термін утворений від грецьких слів "природа" і "влада"). Представниками цієї школи у Франції в XVIII ст. були Ф. Кене (1694-1774) і А. Тюрго (1727-1781). Вони перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу в сферу виробництва. При цьому обмежували останню тільки сільським господарством, вважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.
Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму, її засновниками були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Економічні погляди Уільяма Петті (1623-1687 р.р.). формувалися в умовах швидкого зростання капіталістичних відносин в Англії. Його перу належить ціла низка робіт: "Трактат про податки і збори", "Слово мудрим", "Політична арифметика", "Різне про гроші", де він розвивав ідею активного торгового балансу. "Багатство кожної країни, - стверджував У. Петті, - полягає головним чином в тій частці, яку вона має у зовнішній торгівлі, ... а виробництво таких товарів і ведення такої торгівлі, яке сприяє накопиченню в країні золота, срібла, дорогоцінного каміння та т.д. є більш вигідними, ніж інші види виробництва та торгівлі ". ("Економічні та статистичні роботи". М., 1940, с. 156, 165). Віддаючи данину меркантилізму, він заклав основи трудової теорії вартості.
Видатний англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) увійшов в історію як "Пророк вільної конкуренції". Найбільшою його заслугою можна вважати те, що в світі економіки природний саморегулюючий порядок. Основна ідея у вченні А. Сміта - ідея лібералізму, мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільних цін, що складаються в залежності від попиту та пропозиції. Головний твір його життя "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) мав величезний вплив на подальше століття. Економічне життя за А.Смітом, підпорядковане об'єктивним закономірностям, які не залежать від волі і свідомих прагнень людей. Вихідний пункт усього його дослідження утворює проблема поділу праці, яке пов'язує в єдине суспільство "егоїстів-індивідів".
Найбільшим економістом епохи промислового перевороту в Англії був Д. Рікардо (1772-1823). Він сформулював серію економічних законів, які увійшли до скарбниці політичної економії. Центральне місце у вченні Д. Рікардо займають теорії вартості і грошей, заробітної плати і прибутку, земельної ренти, вчення про капітал та відтворення.
Підводячи підсумки класичній школі, необхідно відзначити, що основним об'єктом дослідження тут виступає виробництво як таке, незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ. Її видатні представники висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що науково відображають сутність багатьох економічних процесів.
Коли капіталістичне суспільство досягло досить високого ступеня економічної зрілості і виявилися його внутрішні суперечності, на арену історії вийшов робітничий клас, розділивши наукове древо економіки на марксизм та маржиналізм.
На противагу буржуазної політичної економії виникла пролетарська економія - марксизм, основи якої заклали ідеологи робітничого класу - К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони здійснили переворот в економічній науці, створили вчення про додаткову вартість, що розкрила природу капіталістичної експлуатації. Був зроблений глибокий науковий аналіз капіталістичного ладу, який призвів авторів до висновку про його історичну обмеженість та закономірну зміну соціалістичним ладом.
Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти.
Маржиналізм (від англ. marginal — граничний) — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ.
Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом.
Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
Сучасні напрямки і школи економічної теорії
З кінця XIX в. починають формуватися нові підходи в економічній науці і протягом тривалого часу її різні напрямки так чи інакше концентрувалися навколо двох основних проблем: трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.
Неокласичний напрям виник як реакція на економічне вчення К. Маркса. Він панував до 30-х років нинішнього століття. Головна проблема, яка перебувала в центрі уваги неокласиків (Альфред Маршалл (1842-1924) Артур Пігу (1877-1959) та ін.) - задоволення потреб людини. Ключова ідея Маршалла полягала у переміщенні зусиль з теоретичних суперечок про вартість до вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що виникають на ринку. За Маршаллом, у міру споживання нових одиниць, частин, часток блага, темп наростання корисності падає, додаткова корисність, принесена кожною новою часткою знижується.
Згідно неокласичного підходу, ціна товару визначається двома факторами: граничною корисністю (з боку покупця) і витратами виробництва (з боку продавця).
Засновники теорії—А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейганта ін.
Принципи граничної корисності послужили підставою для розробки великої концепції граничних величин. Велика депресія 1929-33 років показала неможливість шляхом вільної конкуренції вирішити соціально-економічні проблеми і протиріччя сучасного світу. Знадобилося серйозне втручання держави в хід економічного життя.
Кейнсіанство. На хвилі кризи 30-х років виникла теорія ефективного попиту, яка запропонувала свої рецепти регулювання економіки і знайшла застосування на практиці, стала складовою частиною економічної політики багатьох держав. Автором цієї теорії був англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946). Його ідея полягала в тому, щоб застосувати методи активізації і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) і тим самим впливати на розширення виробництва і пропозиція товарів. Держава може впливати на інвестиції за допомогою регулювання рівня відсотка, або здійснюючи інвестиції в громадські роботи. Інвестиції по Кейнсу грають вирішальну роль у розширенні платоспроможного попиту, а попит створює пропозицію. Він не вірив у саморегульований ринковий механізм і вважав, що для забезпечення економічної рівноваги необхідне втручання держави.
Прихильники і послідовники Кейнса: Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.)
У 70-80 роках, коли надмірне втручання держави в економіку стало гальмувати розвиток суспільного виробництва, знову стає актуальною неокласична доктрина і залишається такою по теперішній час. Вона представлено теоріями монетаризму та неолібералізму.
Монетаризм - теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей. Визнаним авторитетом цього напрямку є американський економіст Мілтон Фрідман (1912- 2006).
Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Неолібералізм - ще один напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво саме здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і відійти від зайвої регламентації ринку. Одним з основоположників і головним теоретиком неолібералізму вважається Фрідріх фон Хайєк ("Згубна самовпевненість" і "Дорога до рабства"). У своїх роботах він відстоює принцип максимальної свободи людини.
Інституційно-соціологічний напрям (Гелбрейт Дж. та ін) розглядає економіку як систему, де відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом економічних і зовнішньоекономічних факторів, особливо техніко-економічних. В цьому напрямку виняткове значення надається трансформації сучасного суспільства під впливом науково-технічного прогресу. Останній веде до подолання соціальних суперечностей і безконфліктної еволюції суспільства від індустріального до постіндустріального.
Представники: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін.,
Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів
економічної теорії.