4.4. Контроль виконання виробничої програми підприємства

Виробнича програма за своїм змістом відбиває особливості виробництва через систему загальних і часткових показників, аналіз значень яких дає змогу здійснювати контроль за поточним станом і виконанням самої виробничої програми. З метою забезпечення виконання виробничої програми в майбутньому здійснюється аналіз чинників, що впливають на обсяг реалізованої продукції, а саме:

• зростання обсягу товарної продукції;

• здійснення заходів технічного і організаційного розвитку виробництва, зокрема випуску нових видів продукції, підвищення якості продукції, що випускається, впровадження нових технологічних процесів механізації й автоматизації виробничих процесів, економії сировини, матеріалів, інших заходів, структурних зрушень;

• зміни залишків нереалізованої готової продукції;

• інших чинників.

Засобами контролю виробничої програми є планові та фактичні баланси за розділами програми, системи поточного виробничого обліку і звітності, системи оперативного управління виробництвом. До загальних показників контролю виконання виробничої програми належать:

• коефіцієнт напруженості виробничої програми;

• рівень концентрації виробництва;

• рівень спеціалізації виробництва.

Планове значення коефіцієнта напруженості виробничої програми дорівнює відношенню планового обсягу випуску продукції до нормативного (номінального) обсягу випуску і показує, наскільки завантажені виробничі потужності в рамках виробничої програми порівняно з максимально можливим випуском. Розрахувавши фактичне значення коефіцієнта, можна визначити, наскільки фактичний випуск відхиляється від запланованого у виробничій програмі.

Розробляючи річну виробничу програму, необхідно забезпечити максимальний сукупний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Це зумовлює відбір і включення до плану виробництва найбільш конкурентоспроможної і рентабельної продукції. Для прийняття остаточного рішення слід неодмінно брати до уваги такі загальновідомі економічні показники, як величина попиту, сукупний дохід, граничні витрати і багато інших розрахунково-планових даних.

Як критерії оптимальності найчастіше застосовуються максимум прибутку на одиницю виробу і критичний обсяг продажу – мінімально необхідний обсяг виробництва (продажу) виробів, що забезпечує його беззбитковість («точка беззбитковості»). Розв’язання задачі з оитимізації виробничої програми підприємства полягає у знаходженні раціонального поєднання цін і обсягів реалізації продукції. Процес визначення оптимальних цін і обсягів реалізації знаходить своє віддзеркалення передусім у зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва. Критерієм зміни частки окремих видів продукції є коефіцієнт прибутковості продукції. При цьому вважається, що підвищення в загальному обсязі реалізації частки більш високорентабельних виробів забезпечує і найбільший обсяг прибутку.

Формування виробничої програми, що забезпечує, підприємству максимальний прибуток, здійснюється за таким алгоритмом:

1. розраховується величина маржинального доходу на одиницю продукції по кожному виду;

2. здійснюється ранжування продукції за спаданням маржинального доходу. Порядок розташування продукції за видами відповідатиме їх пріоритетності для включення у виробничу програму;

3. розроблення програми має супроводжуватися розрахунками завантаження виробничого устаткування і площ. Перший вид продукції включається у виробничу програму в повному обсязі і розраховується невикористаний залишок за наявними виробничими потужностями. Потім включається наступний за пріоритетом вид продукції і т. д. до того моменту, доки наявний ресурс виробничих потужностей не буде вичерпаний;

4. враховується те, що потужність остаточної програми, як правило, повинна бути дещо нижчою за виробничу потужність. Резервування дасть змогу забезпечити повне і своєчасне виконання зобов’язань з постачання продукції у разі збоїв у виробництві;

5. в окремих випадках лімітуючими чинниками для оптимізації виробничої програми можуть бути дефіцит кваліфікованого персоналу, слабкий рівень НДР і ДКР, морально застаріле устаткування або обмеження щодо закупівлі матеріалів і комплектуючих виробів, необхідних для виробництва продукції. У цих випадках програма має бути перевірена на потребу в дефіцитних видах ресурсів.

Оптимізація виробничої програми з метою оперативного реагування на зміну попиту за максимізації фінансового результату підприємства може бути здійснена за наявності попиту на певну і продукцію з використанням показників маржинального доходу і трудомісткості продукції.