43.Внутрісімейні стосунки

У великій нерозділеній сім'ї глава (дід, батько або при їх відсутності — мати, старший брат) був наділений великою владою. Він розпоряджався майном сім'ї, розділяв обов'язки між її членами, організовував і контролював господарську діяльність, стежив за релігійно-моральним життям кожного з членів сім'ї, вихованням дітей, дбав про злагоду, порядок. В малій сім'ї главенство також традиційно належало чоловікові, батькові, йому зобов'язані були коритися всі члени сім'ї, він виконував основну чоловічу господарську роботу, відповідав за благополуччя і внутрішній лад у сім'ї перед громадою.

Патріархальні устої сім'ї робили жінку залежною і підневільною від чоловіка. " З таким становищем жінки пов'язані різні зловживання чоловіка, важка доля, особливо молодої невістки в сім'ї чоловіка, яка повинна була покірно терпіти химери лихої свекрухи, угоджати іншим членам сім'ї. В великій нерозділеній сім'ї жіноче, хатнє господарство велося під керівництвом старшої господині — найчастіше матері (свекрухи) у батьківській сім'ї, жінки старшого брата — у братській сім'ї..

Здавна в сім'ї утвердився певний традиційний розподіл праці на "чоловіче діло", "жіноче діло", "спільну працю". До чоловіка належало все "надвірне господарство" (обробіток землі, будівництво, обмолот зерна, догляд за худобою, виготовлення сільськогосподарського інвентаря, забезпечення паливом, кормами для худоби та ін.), до жінки — "хатнє" (підтримання порядку в хаті і біля хати, готування їжі, обробіток городу, прядіння, виготовлення тканини, шиття одягу, догляд і виховання дітей тощо):

У внутрішньо сімейних взаєминах традиційно важливого значення надавалося стосункам батьків і дітей. Неповага дітей, якого б віку вони не були, до батьків просто не допускалася, вважалася великим злом і гріхом з релігійного погляду (як порушення однієї з Божих заповідей — "Шануй отця і матір твою"), осуджувалася громадою. У випадках конфліктів батьків і дітей звичай, як і громадська думка, часто віддавали перевагу першим, навіть коли їхня позиція була не зовсім справедливою.

44. Виховання дітей у сім’ї

Згідно з традиційним звичаєвим правом, батьки повністю відповідали перед громадою за виховання дітей — і не лише малолітніх, а й дорослих. Матеріали судових справ й етнографічні дані засвідчують, що у випадках провин дітей, порушення ними усталених морально-етичних норм каралися і їхні батьки.

Оскільки народження дитини розглядалося як поява майбутнього господаря, продовжувача справи батьків, основна увага в сім'ї зверталася на трудове виховання. Підготовка дітей до праці грунтувалася на прямій передачі досвіду від батька — синові, від матері — дочці. Досягши семи років, хлопчик уже ставав погоничем (поганяв волів під час оранки), пастухом (пас корів, овець, телят, а ще з ранішого віку — гусей), дівчинка — пряхою (навчалася прясти), пастушкою, нянькою (доглядала менших братів і сестер), помічницею матері в хатньому господарстві. З 12 років хлопець повинен був опанувати всі види "чоловічого діла" і працювати разом з дорослими, а дівчина — знати жіночі роботи: прясти, ткати, жати, шити одяг, варити їжу тощо. Коли в сім'ї хтось з дорослих займався тим чи іншим ремеслом (гончарством, бондарством, ковальством, кушнірством тощо), цьому ремеслу навчали дітей.

Пильна увага приділялася в сім'ї й інтелектуальному розвитку. Обов'язком батьків і сім'ї було, згідно з народною традицією, прищеплення дитині змалку основних християнських морально-етичних засад та людських чеснот.