40.Історичні відомості про сім’ю

Першою формою суспільного регулювання статевих взаємин вважається ДУАЛЬНО-РОДОВИЙ або ГРУПОВИЙ шлюб, характерний для ранньої стадії первіснообщинного ладу. Груповий шлюб був відношенням між родами, а не між особами; будь-які статеві зв’язки в межах роду суворо заборонялося, тобто вони були екзогамними. В подальшому груповий шлюб між членами різних родів звузився до осіб, які належали до одного покоління, і поступово перетворився на парний шлюб. На першому етапі його розвитку члени подружжя мешкали окремо (кожен у своєму роду), в подальшому чоловік переходив у рід дружини (матрилокальний шлюб), а на більш пізньому етапі дружина у свою чергу стала оселятися в роду чоловіка (патрілокальний). Перехід до землеробства та скотарства сприяв піднесенню господарської ролі чоловіка. Як наслідок – парний шлюб змінюється, дає початок моногамії (єдиношлюбності), в основі якої лежить одвічний союз одного чоловіка з однією жінкою. За господарсько-побутовими характеристиками шлюб стає моно локальним – подружжя входить до складу однієї сім’ї та одного господарства.

Соціальна сутність шлюбу виявляється через різні види відносин:

• духовно-психологічні;

• моральні;

• економічні;

• культурні;

Головними функціями сім’ї є відтворення люд. Роду та виховання дітей.

41.Вибір пари і шлюб.

В середовищі українців підготовка до сімейного життя ніколи не сприймалась лише як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їхніх батьків та родичів; це була і справа громадськості. Вплив громадськості на практику добору шлюбних пар та утворення сім’ї здійснювався через цілу мережу організованих інституцій. У відповідності до норм звичаєвого права українців чоловіка вважали за самостійну людину тільки після одруження. В сонові укладання шлюбу на Україні у продовж 16 -19 ст. був договір,який укладався між 2 сторонами. Посередниками між ними виступали сват або сваха. Участь молоді у вирішенні питання про одруження за умов патріархальних відносин – була досить малою. Майже до 19 ст. побутував звичай обирати супутника життя у своєму селі або найближчих селах. В основі звичаю лежало бажання краще пізнати ту родину, з якою мали по родичатися. Звичаєве право українців обмежувало укладання не рівних шлюбів – і перш за все між багатими і бідними. Але інколи, щоб поліпшити мат. становище, батьки силоміць віддавали дітей в заможну сім’ю.

Виділяються такі види приймацтва: за волею батьків, за запрошенням, за бажанням.

42. Типи та структура сім’ї.

Розрізняють парні та моногамні та полігамні сім’ї. У наш час існують лише моногамні та полігамні сім’ї. Найпоширенішим типом сім’ї в Укр. є моногамна сім’я, яку в залежності від ступенів її іст. розвитку можна поділити на велику і малу. Велика сім’я характерна для ДР і КР. Мала пізнішого походження. Нині існуючі сім'ї можна підрозділити на два основних типи — просту (малу, індивідуальну, нуклеарну), що складається з однієї шлюбної пари з дітьми або без дітей,і складну (розширену, нерозділену, братську), котра складається з кількох простих сімей. Остаточному розпаду великої сім'ї патріархального типу сприяв розвиток капіталістичних відносин. Руйнуючи економічну базу старої сім'ї, капіталізм фактично позбавляв її значення виробничого об'єднання, котре вона мала раніше. Розвиток капіталізму неминуче втягував у суспільневиробництво чимдалі більше людей, у тому числі жінок і дітей, відвертаючи їх від домашньої праці. Тим самим створювались економічні передумови звільнення жінокі дітей від залежності від чоловіка і батька. А це в свою чергу становить основу для масової нуклеаризації та сегментації сім'ї. Існувало кілька шляхів трансформації сім'ї. Основним процесом була редукція (спрощення) великої сім'ї: розукрупнюючись, вона перетворювалась на розширену та малу. Розширена у свою чергу поступово ділилась на кілька простих сімей. Інший шлях — утворення малих сімей через патронімії — тимчасові об'єднання батьківської та дочірніх сімей на господарській основі. Воно проходило кілька етапів. На першому етапі відокремлення прості сім'ї оселялись на батьківському подвір'ї (батющині), пізніше залишали його, зберігаючи з батьківською родиною спільність господарства або єдиний бюджет» Наостанньому етапі кожна проста сім'я вела свій бюджет,підтримуючи з батьківською родиною лише ритуально-обрядову спільність. Найбільшої інтенсивності відокремлення подружніх пар досягло у середині XIX ст.