Тема 5. Педагогічні технології на основі дидактичного і методичного удосконалення навчального процесу

Мета: ознайомити з технологіями: Колективний спосіб навчання (Рівін О.І., Дяченко В.К.). Технологія раннього та інтенсивного навчання грамоти (Н.А.Зайцев). Технологія саморозвитку навчання (Г.С.Селевко). Технологія модульного навчання (П.І.Третяков, І.Б. Сенновський, М.А. Чошанов, А.Фурман). Технологія рівневої диференціації (І.П.Гузик).

План:

1. Колективний спосіб навчання (Рівін О.І., Дяченко В.К.).

2. Технологія раннього та інтенсивного навчання грамоти (Н.А.Зайцев).

3. Технологія саморозвитку навчання (Г.С.Селевко).

4. Технологія модульного навчання (П.І.Третяков, І.Б. Сенновський, М.А. Чошанов, А.Фурман).

5. Технологія рівневої диференціації (І.П.Гузик).

1. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійс­нюється шляхом спілкування в динамічних (змін­них) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.

До складу технології належать такі методики:

• вивчення текстового матеріалу;

• взаємообмін текс­тами та завданнями;

• розв'язання задач і прикладів за підручником;

• взаємні диктанти;

• вивчення вір­шів у змінних парах;

• робота з опитувальниками;

• вивчення іноземної мови.

Розглянемо одну з них.

Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.

Основні технологічні етапи:

• Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал ділиться на 3–6 частин. Кожен учень працює в індивіду­альному режимі.

• Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший слідкує за підруч­ником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.

• Практикується паралельна робота з інформа­цією за іншими джерелами (хрестоматія, підруч­ник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погод­жена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.

• У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викла­дом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розхо­дяться та об'єднуються в нові пари для опрацю­вання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.

• Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.

• Формуються малі групи (4—6 осіб); оби­рається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.

Прогнозовані результати:

• засвоєння знань, умінь і навичок;

• розвиток комунікативних якостей особистості;

• виховання працелюбності.

Колективний спосіб навчання — організаційна структура начально-творчого процесу, в якій переважає форма організації навчання в парах змінного складу. Така форма організації надає можливість працювати колективно, співробітничати, і в той же час, формує самостійність мислення, розвиває мову та інші індивідуальні здібності учнів, одночасно підвищуючи якість знань, умінь та навичок.

Протягом чотирьох останніх десятиліть у педагогічній науці розробляється теорія про колективні способи навчання, що утілила дореволюційний досвід вітчизняного педагога Олександра Григоровича Ривіна. Крім колективних занять у динамічних парах змінного складу педагог застосовув полівіковий і різнорівневий за підготовкою склад навчальних груп. Навчально-виховний процес здійснювся на основі самоуправління з урахуванням перших двох факторів.

Крім терміну « колективний спосіб навчання» використовуються такі назви навчально-творчого процесу:

колективне взаємонавчання

різновікове взаємонавчання

методика О.Г. Ривіна

робота учнів у парах зміного складу

організований діалог

сполучний діалог

Історія становлення

Історично першим досвідом роботи О.Г.Ривіна, про який є офіційна згадка (В.К.Дьяченко Разновозрастность состава коллектива как важнейшее условие перехода к коллективному способу обучения. – Красноярск, КГУ, 1987), була його вчительська діяльність у 1918 році в містечку Корнин Житомирської області. О.Г.Ривін зібрав за ініціативою шість батьків, а згодом біля сорока підлітків від 11 до 16 років різного рівня підготовки та став їх навчати по-новому. Діти по черзі працювали один з одним то я в якості вчителя, то в якості учня. Перші 2–3 тижні О.Г.Ривін сам визначав, кому над якою темою і з ким працювати. Пізніше ці функції перейшли до старших учнів. Поступово учні самі вирішували з ким, над чим і які питання вивчати наступними. Оскільки в групі були діти різного віку, забезпечувалась безперервна передача знань від вчителя-керівника до його безпосередніх помічників і далі до все менш підготованих учнів. У разі потреби, О.Г.Ривін давав учням додаткову інформацію особисто. Відносно легко в колективі налагодилось самоуправління. Старші учні були не лише вчителями молодших, а й вихователями, керівниками, помічниками педагога. Новий матеріал, в основному, вивчався парою учнів, або самостійно сильним учнем. Майже для всіх навчальних предметів О. Ривін розробив методику поабзацного опрацювання статей чи текстів.

За якістю знань слідкували дуже ретельно. Учні були привчені змушувати іспитованого повторно вивчати теорему по підручнику та ще декілька разів розповідати, чи доказувати її напарникам, коли той допускав малі неточності, помилки. По закінченню вивчення теми, чи блоку завдань, учні виступали з доповіддю перед невеликою групою для того, щоб не переривати роботу в парах у решти учнів. Вечорами учні з доповідями виступали перед батьками. Траплялось їм виступати в інших селах.

Школа в Корнині проіснувала десять місяців.

Ліквідація неписьменності та «Дикий вуз»

Наступними згадками про застосування технології були статті в різноманітних педагогічних журналах 1922–1931 років, які розповідали про ліквідацію неписьменності та організацію масового навчання робочих і селян. Свій метод Ривін часом називав « талгенізмом» від слів « талант» і « геній» . « Послідовне та інтенсивне застосування організованого інтелектуального спілкування в діалогах, будь то у великому місті чи селі, рішуче сприяє кристалізації в будь-якому колективі максимальної кількості талантів і геніїв» писав він.

Ще одним прикладом ефективного використання методу Ривіна є випадок, що відбувся в 1928 році в Москві, коли при вступі до деяких вищих навчальних закладів на кожне місце претендувало по 120 осіб. Тоді, за ініціативою Зиновія Віхмана (колишнього учня Ривіна) та інших молодих людей, яким не вдалось стати студентами, утворилося « Об’єднання груп за вищою технічною освітою» [2]. Гаслом об’єднання стало: «Вища освіта без вузу. Життю потрібні не дипломи, а знання» і дістало назву «Дикий вуз» . Біля ста семидесяти учасників збирались увечері після роботи та в дві зміни по 4–5 годин колективно вивчали предмети, що входили до курсу механічного факультету Московського вищого технічного училища. Ніяких коштів на організацію діяльності об’єднання не одержувало, оскільки було громадською ініціативою. Заняття проходили на Москворіцькій вулиці у самостійно відремонтованих приміщеннях колишнього заводу свічок без викладачів. Консультували учасників об’єднання студенти МДУ та МВТУ в порядку громадського добровільного навантаження. У групах займалися тільки люди із середньою освітою, яких не треба було переконувати в необхідності та користі знань. Керувало кожною групою об’єднання (чотири основні та дві підготовчі групи) виборне та методичне бюро із самих учасників. Удома ніхто з них не вчився, ніяких дисциплінарних заходів не вживали. Необхідного порядку на заняттях досягали винятково використовуючи метод взаємонавчання в парах. Учасники об'єднання мріяли створити товариство колектитвів по самоосвіті. За високі позитивні досягнення у навчанні « Об’єднання груп за вищою технічною освітою» з часом « узаконили» та перетворили на Державну школу інженерів імені Бубнова, чи на вечірній інженерно-механічний інститут (за іншими джерелами) зі звиклим профессорсько-викладацьким штатом та традиційними методами викладання.

Після війни поширення методу О.Г.Ривіна відбулось у двох напрямках: досвід застосування оргдіалогу М.Д.Брейтерманом, та створення теорії Колективного способу навчання В.К.Дьяченком.

« Клуб цікавих зустрічей»

У 1959 році учні Ривіна М.Д.Брейтерман і А.Г.Вишнепольска організували в Бауманському районі Москви на громадських засадах « Клуб цікавих зустрічей» . Постійними учасниками клубних зустрічей були робочі-техніки із сусідніх заводів, початковий навчальний рівень яких становив 5–7 клас з тривалою перервою в навчанні до десяти років. Згодом до клубу потягнулись студенти педвузу, молоді вчителі початківці. При першому знайомстві кожен у зошиті повідомляв про себе основні відомості та відповідав на питання: який предмет був у школі найулюбленішим? що читаєте в даний час? (Яку книгу – наукову, політичну, художню?) Відповіді на ці питання давали можливість підбирати літературу кожному окремо з урахуванням рівня та індивідуальних інтересів. Кожен був забезпечений бібліотечним формуляром, куди записували назви популярних книг, статей.

Навчальним матеріалом були твори В.І. Леніна, К.Маркса, Ф.Енгельса, статті газети « Правда» , та журналів « Пропагандист» , « Комуніст» , « Щорічник науки» , « Питання літератури» , « Питання Історії» , « Питання біології» та інш. Паралельно з роботою над літературою в парах вивчалась математика і фізика. Матеріал математики у вигляді вузлових ідей і складних задач з рішенням заносився на окремі картки. Були картки з цікавим матеріалом, наприклад, математичні софізми, де потрібно було виявити логічну помилку або відкрите порушення математичного правила. Вивчення математики проводилося концентровано: на початку весь матеріал алгебри і тригонометричних функцій, потім геометрія і фізика на тому високому рівні, який дозволяв уе широке оволодіння алгебраїчним апаратом. Рух матеріалу проходив від того, хто знає дане питання, до того, хто не знає. Оцінок у « Клубі цікавих зустрічей» не ставили. Стратегія керівників полягала в тому, щоб учасників змінного діалогічного спілкування, поставлених в оптимальні дидактичні умови, сміливо піднімати на все вищий щабель інформованості та розвитку.

Застосування методу Ривіна у шкільних навчальних заняттях

Дещо іншим шляхом у розвитку ідей свого вчителя пішов Віталій Кузьмич Дяченко – доктор педагогічних наук, професор Красноярського педагогічного університету. Віталій Кузьмич працював над механізмом використання методу Рівіна в навчальних заняттях у школі. Ним запропоновано концепцію колективного способу навчання. З 1984 року Красноярськ став центром руху педагогів, захоплених практичною реалізацією ідей Ривіна, в якому діяло дві групи педагогів-методистів під керівництвом В.К.Дяченка, що втілювали взаємонавчання в сучасну педагогічну практику. Близько 20 шкіл здійснювали експериментальну роботу з організації навчального процесу на основі ідей колективного способу навчання. У декількох з них вдалося перейти від епізодичного використання механізму змінних пар до організації в експериментальному режимі цілісного навчального процесу практично в повній вертикалі загальноосвітньої школи. До експерименту підключилися педагоги з інших міст Росії та колишніх країн СРСР, було створено Асоціацію педагогів з розповсюдження колективного способу навчання, друк методичних посібників, видання Віснику та Журналу « Колективний спосіб навчання» . Другим центром активного розвитку ідей Ривіна з 1986 року став Ленінград, де було прочитано цикл лекцій про метод Ривіна та теорію В. Дяченка, організовано міський семінар з проблем колективного способу навчання. Учасники семінару створили декілька оригінальних методик для роботи в змінних парах на різному навчальному матеріалі, з варіативними формами подання навчального матеріалу учням, розробили класифікації методик колективної організаційної форми.