4. Початок процесу закріпачення

Для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж магнати, а потім і шляхта почали створювати фільварки - вели­кі поміщицькі господарства, зганяючи з цих земель селян і пере­водячи останніх з оброчної залежності на панщину.

Спочатку фільварки створювалися в Галичині, на Волині і Поділлі. У Центральній і Східній Україні в цей період їх не було.

У філь­варках уся земля, разом із селянами, вважалася панською.

Крім панщини, селяни повинні були виплачувати грошові податки (чинш).

У1450 р. у Галичині селяни давали з одного лана землі (16-21 га) від ЗО до 48 польських грошів, велику міру вівса, що звалася «колодою» і відпрацьовували 14 днів панщини на рік.

Через 100 років лан був розділений уже на 2 півлани, від кожного з яких потрібно було здати від 4 до 8 «колод» вівса, а панщина складала 2-3 дні на тиждень.

Разом із заміною натурального оброку на панщину селяни втратили значну частину своїх прав.

В українських землях, що належали Польщі, селяни втратили право на самовряду­вання і копний суд, перейшовши під юрисдикцію поміщика.

Польське право визнавало право землеволодіння тільки за королем, шляхтою і церквою. Селяни не мали права володіти землею і бути вільними.

Наступним обмеженням прав селян була заборона переселя­тися, кидаючи господарство на землі свого пана.

Спочатку селянам дозволявся перехід від свого пана тільки у визначену пору року - найчастіше на Різдво або після нього, при умові, що селянин знайде собі заміну і внесе визначену плату.

З 1496 р. дозволялося переходити тільки одному господарству на рік.

Процес закріпачення селян у різних частинах України проходив із різною інтенсивністю.

У густонаселених регіонах Галичини і Волині селяни вже на кінець XV ст. були низведені до положення рабів.

У рідконаселених районах Карпат і По­дніпров'я, у яких відчувалая нестача робочої сили, поміщики йшли на деякі поступки для залучення селян на свої землі, звільняючи їх від ряду повинностей.

5. Національні і соціальні рухи

Процеси ополячення, покатоличення, закріпачення змушу­вали українське населення боротися за свої права.

У 1490-1492 рр. Буковину і Галичину охопило селянське повстання під керівництвом Мухи і Борулі, яке перекинулося і на Мол­давію.

Повсталі селяни захопили не тільки села і неве­ликі містечка, але і міста-фортеці: Снятин, Коломию, Галич.

Польська шляхта змушена була просити захисту в короля. Хоча повстанців було близько 10 тис. чол., однак слабка організованість, недосвідчене керівництво, нестача військової виучки дали можливість шляхті нанести їм вирішальний удар при переправі через Дністер.

Незабаром був схоплений Андрій Боруля. Муха намагався продовжити боротьбу, але був схоп­лений і помер у в'язниці.

Це повстання було першим у серії тривалих повстань, у ході яких український народ боровся за свої національні і соціальні права.

6. Люблінський сейм 1569 р.

Причинами проведення Люблінського сейму 1569 р. стали:

• невдачі Литви в Лівонській війні з Росією, розорення і втра­та значної частини її території, а також постійні набіги татар, що змусило литовську шляхту шукати захисту у більш сильної Польщі;

• бажання литовської шляхти, права якої постійно порушу­валися місцевими магнатами (сплата особливого податку на користь магнатів - «серебщини», постійні «наїзди» магнатів на шляхетські маєтки тощо), одержати привілеї, якими корис­тувалася шляхта польська;

• прагнення польських магнатів, скориставшись важким становищем Литви, захопити приналежні їй українські землі.

Литовська шляхта, а потім шляхта Волині і Підляшшя (яка найбільше страждала від татарських набігів) через голову і попри волю своїх магнатів звернулася з петицією до поль­ського короля Сигізмунда II Августа з вимогою укладення унії між Литвою і Польщею.

У січні 1569 р. у м. Любліні був скли­каний польсько-литовський сейм для розгляду цього питання.

Литовські магнати, які не змогли добитися від короля підтрим­ки своїх вимог щодо широкої автономії Литви, залишили сейм.

Однак, після того, як поляки вирішили прийняти на сеймі постанову про приєднання до Польщі Волині і Підляшшя, а також про підготовку війни з Литвою, литовські представ­ники повернулися на сейм.