1. Соціальний устрій

Вищий прошарок українського суспільства ХІУ-ХУ ст. складали великі землевласники - магнати з литовсько-русь­ких князівських, а також знатних боярських родів. Цей про­шарок найбільше був розповсюджений на Волині.

Другу групу складали служилі бояри, що під впливом поль­ського законодавства перетворились на шляхту.

Найближчою до селянства за походженням і способом життя була дрібна шляхта - як правило, нащадки тих, хто ніс військову службу.

Окремий суспільний шар складало духівництво, до якого зараховувалися і члени родин священиків.

Оскільки право­славна церква в цей період ще не втратила цілком положення державної, духівництво було численним і мало великий вплив.

Селяни зберігали право на володіння землею. Вони жили окремими дворищами, що складалися з 5-10 хат (димів).

Дво­рища об'єднувалися в громаду, яку очолював староста (тівун, отаман).

Кілька громад складали волость на чолі з виборним старостою. Збори волості називалося вічем, громадою або копою.

Селяни мали свої, т.зв. копні суди, що діяли на засадах "Руської правди". Досить значним був прошарок вільного селянства.

Міське населення поділялося на

— нечисленну (40-50 чол.) міську верхівку, котра монополі­зувала не тільки владу в міському й цеховому управлінні, але і виключне право самостійно займатися ремеслом: і торгівлею;

• середній стан (поспільство) - члени ремісничих і торгових цехів, які правцювали на цехову верхівку;

• міський плебс, що не мав ніяких прав, але складав біль­шість населення міста.

У великих містах почали переважати іммігранти - німці, євреї, поляки, вірмени, греки, - запрошені литовськими і польськими правителями для розвитку міст на Україні.

Після приєднання до Польщі Галичини, а згодом і інших регіонів України, серед міського населення активно велася мовна і культурна полонізація, насаджувалося католицтво.

2. Магдебурзьке право

Деякі великі українські міста одержали право місцевого самоврядування (Магдебурзьке право). У 1356 р. таке право одержав Львів, у 1374 р. - Кам'янець-Подільський, у 1432 р. - Луцьк, у 1497 р. - Київ.

Цими містами керували виборні магістрати, до яких входили:

• бургомістр або війт (міський голова),

• радники - «райці» (члени міської управи),

• лавники (судові засідателі),

• писар.

Однак Магдебурзьке право поширювалося тільки на католи­ків, православні міщани не мали права на участь у керуванні містом і ремісничими цехами.

Таким чином, провідна полі­тична і господарська роль в містах, що мали Магдебурзьке право, переходило до переселенців - поляків і німців.

Право­славні українці повинні були селитися в ізольованих квар­талах, їм заборонялося влаштовувати релігійні процесії і навіть бити в дзвони під час похоронів.

3. Господарське життя в Україні в XIV—XV ст.

Основою економіки були землеробство і промисли: полю­вання, бортництво, рибальство. Натуральний характер госпо­дарства не сприяв розвиткові обміну і торгівлі.

Ремесла, які після татаро-монгольської навали пережили період упадку, відігравали менш помітну роль. Розповсюдженими були най­більше життєво необхідні ремісничі спеціальності, обсяг реміс­ничого виробництва був незначний.

У XV ст. в Європі значно зросли ціни на худобу, унаслідок чого на українських землях (особливо на Поділлі) поширилося скотарство.

Великого значення набула відгодівля волів, яких щорічно більше 20 тис голів переганяли в Західну Європу.

У другій половині XV ст. з українських земель розпочався вивіз зерна, спочатку - у Голландію, потім - у Францію й Анг­лію.

Це викликало досить швидкий перехід від натурального господарства до товарного.