
- •Лекція 1. Географія світового господарства як складова суспільної географії. Світове господарство та його структура.
- •Література:
- •Географія світового господарства як складова суспільної географії. Об'єкт та предмет дослідження гсг.
- •Поняття «світове господарство»
- •Міжнародний поділ праці
- •Формування світового господарства
- •Галузева, функціональна і територіальна структура світового господарства.
- •Закони, закономірності і принципи розвитку та розміщення світового господарства
Формування світового господарства
Світове господарство виникло в результаті взаємодії національних господарств.
Умови формування світового господарства:
Потреба в обміні продукцією між державами, яка сформувалася внаслідок міжнародного географічного поділу праці та виникнення галузей міжнародної спеціалізації. Тому утворився світовий ринок — сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами. Цей обмін почав складатися після переходу від феодалізму (з його натуральним споживчим господарюванням) до капіталістичних відносин. З формуванням колоніальних імперій світовий ринок розширюється. У нього залучаються багаті на сировину колонії, з яких ресурси вивозяться для переробки до країн-метрополій. Особливо прискорюється процес формування світового ринку під час переходу до машинного виробництва. На світовому ринку відбувається обмін між національними господарствами різних країн. При цьому між країнами складаються певні відносини. Тому світовий ринок був першою умовою існування єдиного світового господарства.
Розвиток великої індустрії. Після промислових переворотів XVI-XVIII ст. у ряді країн Західної Європи та США, коли ручна праця у промисловості була замінена на машинну, різко зросла продуктивність праці. Виробленої продукції вистачало не лише для внутрішнього споживання, а й для обміну. У XIX ст. з’явилася потреба завозити значний обсяг сировини для великого промислового виробництва та продовольства для міського населення, що швидко зростало. Усе це консолідувало національні господарства країн у єдину систему світового господарства.
Бурхливий розвиток транспорту. Адже саме він забезпечує обмін товарами на світовому ринку між національними господарствами, перевозить пасажирів до місць надання їм певних послуг (туристичних, освітніх, лікувальних та інших). Спершу це був морський транспорт, який з’єднав розділені морем країни. У другій половині XIX ст. відбувся стрімкий розвиток залізниць. А в XX ст. новітні швидкісні види транспорту — автомобільний, повітряний, електронний — «убили простір».
Світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX — на початку XX ст.
Втім, окремі елементи світового господарства, на думку вчених, почали складатися ще за часів Римської імперії, отримавши значний імпульс в епоху великих географічних відкриттів, коли різко зросла світова торгівля.
Виділяють такі етапи формування світового господарства:
аграрний (до середини XIX ст.)
індустріальний (друга половина XIX — середина XX ст.)
постіндустріальний (з кінця XX ст.).
Для аграрного (до індустріального) етапу характерним було переважання сільського господарства. У ньому працювало 90 % економічно активного населення світу, воно виробляло основну частку ВВП. Переважало натуральне господарство. Багатство визначалося кількістю землі, скота, продуктів харчування тощо. Сьогодні на цьому етапі залишились країни Тропічної Африки та Океанії.
На індустріальному етапі пріоритетними галузями господарства в країнах Європи, Північної Америки, в Японії, Радянському Союзі були промисловість та будівництво. На ці галузі припадало близько 1/3 працівників, вони давали основну частку ВВП. Після Жовтневого перевороту в Росії (1917 р.), утворилися дві паралельні системи світового господарства: капіталістична з ринковими відносинами і соціалістична з плановою економікою. Через ідеологічні заборони дві системи існували досить ізольовано одна від одної. Економічні зв’язки між ними були фрагментарними, політичні відносини — напруженими.
Індустріалізація будь-якої країни відбувається за 4 етапами:
формування простих праце містких галузей промисловості;
формування базових галузей промисловості (металургії, енергетики, машинобудування (важкого і транспортного) тощо);
комплексна електрифікація і механізація господарства;
комплексна автоматизація господарства.
Постіндустріальний етап почався наприкінці XX ст., коли завдяки стрімкому розвитку науки і техніки почав формуватися новий тип господарювання, для якого характерним було швидке зростання невиробничої сфери. Виробництво та сфера послуг стали наукомісткими. Після краху ідей соціалізму утворилося єдине світове господарство, в якому провідна роль належить висококваліфікованим фахівцям, що мають керувати суспільством. До постіндустріального суспільства вже перейшли США, Канада, країни Західної Європи, Японія. У них понад 60 % населення працює в сфері послуг. Швидкими темпами наближаються до цього показника «далекосхідні тигри». Досить високий рівень зайнятості у сфері послуг мають також нові індустріальні країни Америки, країни-експортери нафти, що стали великими фінансовими центрами, дрібні острови, які відомі завдяки туристичному бізнесу. Швидко зростає роль невиробничої сфери також в економіці України. За прогнозами фахівців на середину XXI ст. у світі в сфері послуг працюватиме близько 90 % економічно активного населення.