2.4. . Особливості виховання самостійності у дітей

Самостійна діяльність дітей третього року життя різноманітна: сюжетно-рольові, будівельні, дидактичні ігри, наочна діяльність, рухи, орієнтувально-пізнавальна діяльність, спостереження, розгляд книг, картинок, образотворча діяльність, прояв елементів трудової діяльності у вигляді самообслуговування, виконання практичних доручень дорослого [20, с.106].

До двох з половиною років дитина зможе навчитися знімати одяг, надягати штанці, колготи, а до трьох років повністю одягатися і роздягатися, застібати ґудзики (окрім тих, що знаходяться позаду).

Після двох років дитина може навчитися мити руки з милом і витирати їх. Вона звикає користуватися лише своїм рушником.

Трирічна дитина здатна повісити і зняти пальто самостійно. Цю звичку, як і інші, можна закріплювати, використовуючи гру.

Підвищує інтерес дитини до їжі участь у приготуваннях до сніданку, обіду або вечері. На третьому році життя дитина вже може допомогти дорослим накрити на стіл: розкласти виделки, ложки, серветки, поставити хліб. При цьому, звичайно, не слід доручати ма­ленькій дитині розставляти посуд, що б'ється; вона ще недостатньо спритна, а невдача засмутить її, зневірить у власних силах. Іншим разом у неї пропаде бажання чергувати [9, с. 55].

Для правильної організації самостійної дитячої діяльності вихователеві необхідно дотримуватися перш за все таких загальних умов:

1. Вивільнити достатній час для діяльності: це може бути досягнуто лише за умови методично правильного проведення режимних процесів, якщо чітко дотримується принцип поступовості, при цьому вивільняється більше часу для самостійної діяльності дитини.

2. Створити достатній простір для рухів і умови для всіх інших видів діяльності.

3. Забезпечити добір матеріалу для дітей третього року життя за всіма видами діяльності. Ігровий матеріал необхідно час від часу змінювати, що підвищує інтерес до нього і сприяє кращому використанню. Так, якщо вихователь бачить, що діти перестали бавитися великим конструктором або пірамідками, ці іграш­ки доцільно на деякий час прибрати.

4. Правильно розташувати матеріал в групі; для кожного виду діяльності має бути обов'язково виділене певне місце: діти повинні добре знати місця зберігання матеріалу, знати, де узяти потрібну їм іграшку і куди покласти її після гри. Проте це абсолютно не означає, що вони повинні грати лише в тих місцях групової кімнати, де знаходиться даний матеріал. Діти, узявши іграшку, можуть з нею грати в будь-якому місці приміщення групи, але вихователь повинен стежити, щоб дитині було зручно грати, щоб у вибраному нею місці не заважали інші діти і щоб це місце було зручне для даного виду діяльності. Якщо малюк узяв дрібний будівельний матеріал і став займатися з ним на підлозі, де грають інші діти з машинками, йому краще запропонувати грати з цим матеріалом за столом, але, що повинно стати обов'язковим, після гри прибрати іграшку на відведене місце. Це привчає дитину до порядку.

5. Під час діяльності доцільно, щоб на даному віковому етапі вихователь використовував індивідуальне спілкування з дитиною; при цьому він може застосувати такий прийом впливу, який найбільше відповідає рівню розвитку та індивідуальним особливостям малюка.

6. Необхідно забезпечити правильне керівництво всіма вида­ми діяльності.

Керуючи самостійною діяльністю дітей, вихователь скеровує свою увагу перш за все на те, аби всі діти були зайняті і знаходилися в бадьорому, спокійному стані. В залежності від їх поведінки і настрою педагог визначає, з ким з дітей і чому саме доцільно в даний момент зайнятися. Особливо важливо скеровувати діяльність тих дітей, які займаються з недостатнім інтересом, грають примітивно для свого віку, одноманітно або інтерес нестійкий. Активної участі вихователя потребують і ті діти, які хоча і можуть грати з цікавістю, але їм потрібні допомога, порада, вказівка дорослого. Наприклад, дитина почала будувати щось, робить перекриття, а воно не виходить. Вихователь показує, як краще поставити ку­бики і яку форму обрати для перекриття. Але, допомагаючи дитині впоратися із завданням, вихователь повинен враховувати, що в дан­ому віковому періоді розвитку дитини їй не слід давати готові рецепти до дії, як це робилося в попередній груп­і; треба спонукати малюка виконати знайому дію, зрозуміти, як зробити швидше і якісніше [20, с. 107].

Для того, щоб сюжетна гра була цікавою і змістовною, необхідно мати іграшки, різні атрибути, які допомагали б дитині відобразити свої враження. Дуже важливо розташувати цей матеріал в груповій кімнаті. У практиці дошкільних закладів матеріал частіше розташований у вигляді готових сюжетних куточків (сюжетний куточок для гри в лікарню, перукарню, магазин тощо). Таке розташування посібників для розвитку сюжетних ігор на даному віковому етапі не є вдалим, оскільки при цьому не враховуються ті зміни, які відбуваються в розвитку дитини третього року життя. Все за дитину вже про­думано, дані певні сюжети і повністю дібраний до них необхідний матеріал. Тому діти грають часто одноманітно, нецікаво, сюжети повторюються день за днем.

У груповій кімнаті, де стоять великі меблі (стіл, стільці, ліжка, шафа для зберігання чистого посуду), треба виділити місце для сюжетних ігор. Тут можна розмістити шафу для одягу ляльок (яка змінюється залежно від пори року), плиту, диван­чик, на якому будуть розташовуватися ляльки та інші сюжетні іграшки. У цій частині кімнати діти можуть грати з іграшками, відображуючи різні побутові сюжети. Тут же непогано встановити відкриту шафу чи стелаж для різних іграшок та атрибутів. Наприклад, для гри в магазин потрібні будуть ваги, муляжі овочів, фруктів, сумочки, кошики або інше приладдя, скажімо, для гри в лікаря. Цей матеріал поповнюється залежно від збагачення дітей враженнями, новими знаннями.

Для розвитку сюжетної гри дітям необхідні різноманітні враження. Дитячі враження збагачуються на темати­чних екскурсіях, під час спостережень (у кабінеті лікаря, на кухні, за роботою двірника, няні в групі). Під час екскурсій і спостережень вихователь звертає увагу малят на головне, істотне, тим самим допомагає дитині не лише запам’ятати те, що вона бачить, але і розібратися у взаємозв'язку дій, взаєминах дорослих між собою. Отримані враження дають дитині матеріал для нових сюжетних ігор.

Як і на другому році життя, важливим засобом збагачення змісту гри є покази-інсценування, що спеціально проводяться вихователем. Вони допомагають дітям зрозуміти добрі справи і вчинки людей. Для збагачення сюжетних ігор можна використовувати макети з іграшок. Наприклад, зимовий сюжет: зима, ляльки роблять снігову бабу, катаються з гір на санках, лижах; або макети, які робляться до свят: чепурні ляльки їдуть на машинах з кульками і прапорцями. Корисно розглянути макети разом з дітьми, по­говорить про те, куди їдуть ляльки тощо. Спільні ігри вихователя і дітей — ефективний метод збагачення їх діяльності. Граючи з малятами, педагог підтримує їх інтерес, намагаючись ускладнити зміст гри. Якщо він бачить, що хтось з ді­тей грає неактивно, без інтересу, підсаджується до нього, ставить питання щодо гри, викликає у нього спогади, стимулює відтворення минулих вражень. Це не лише подовжує і збагачує гру, але і вправляє пам'ять малюка. Питання вихователя викликають дітей на розмову, а це, у свою чергу, позитивно впливає на становлення мови. Або, наприклад, педагог бачить, як дитина зав'язує бинтом руку, але у неї погано виходить і ось вона вже готова кинути цю справу, не досягнувши мети. Вихователь, звертаючись до неї, говорить: «Я лікар, давай я тебе полікую». Уважно оглядає руку, протирає ватою, забин­товує. Потім говорить: «Піди, запитай у малят, у кого лялька за­хворіла». Своїми діями педагог підводить дитину до рольової гри.

Спілкуючись з дітьми в грі і скеровуючи їх дії, вихователь робить це з великою обережністю, чуйно ставиться до інтересів малят. Не можна заважати виникненню їх самостійної гри, дорослий ні в якому разі не повинен привілеювати.

Особливе місце в самостійній діяльності дітей третього року життя займають сюжетні ігри з будівельним матеріа­лом. У цьому віці дітям можна давати всі види будівельного матеріалу. У групі повинен бути великий будівельний матеріал, з якого малята споруджують на підлозі споруди, середній і дрібний, з яким вони займаються за столом. Граючи з будівельним матеріалом, дитина закріплює і удосконалює уміння, яких набула на другому році. Окрім цього, дітей третього року життя підводять до сюжетної споруди, їх вчать будувати. Цей вид діяльності використовується також для ознайомлення дитини з формою предмету, розвитку просторових співвідношень. Тому керівництво вихователя іграми дітей з цим матеріалом важливе і необхідне. Наприклад, вихователь у присутності малят створює різні споруди, потім об'єднує їх в сюжетну споруду. Під час роботи він вголос планує свої дії, пояснює, що збирається будувати; організовує роботу так, щоб діти допомагали йому, доби­рали потрібну форму. Керуючи іграми малят, вихователь уточнює їх уявлення про форму і величину предмету, підтримує інтерес до будівельного матеріалу, пропонуючи виконати потрібні для гри споруди.

Після закінчення гри дітей привчають прибирати будівельний ма­теріал в шафу або класти його на стелажі. Таке зберігання допомагає тримати будівельний матеріал завжди в порядку. Крім того, у дитини закріплюється уявлення про форму предмета.

Разом з будівельним матеріалом дітям цього віку можна давати і прості конструктори, за допомогою яких дитина може зробити нескладні предмети, наприклад будиночок з де­талей конструктора, що з'єднуються способом зчеплення тощо. Якщо, діючи з конструктором, дитину спіткали деякі труднощі, не треба квапитися їй допомагати: нехай вона подумає, пригадає і сама спробує зробити. Але якщо ж вона не може обійтися без допомоги дорос­лого, не слід робити за неї абсолютно все, треба їй показати і пояснити, що можна з деталей зробити і чому саме так. Корисно давати в самостійне користування малятам ди­дактичні ігри. Граючи, дитина уточнює знання властивостей предметів — колір, форму, величину. Після цього малята успішно збирають пірамідку за формою і величиною. Дітям від 2 до 2,5 років можна давати пірамідки з 6—8 кілець, від 2,5 до 3 років — з 8—10 (12) кілець і навіть фігурні пірамідки.

Малята люблять грати з мотрійками. У першому півріччі, від 2 до 2,5 років, вони збирають і розбирають 4—5-місні, а у другому — 6—7-місні іграшки.

Із захопленням малята займаються з геометричною мозаїкою. Для самостійних занять з нею дітям дають зразки нескладних малюнків геометричних форм. Виконуючи малюнок за взірцем, дитина повинна орієнтуватися на його форму і

колір. Так, граючи, вона закріплює знання властивостей предмету.

У групі має бути ігровий матеріал за кольором. Розташовувати його треба так, щоб малята могли їм користуватися. Вихователь допомагає дітям організувати гру. Наприклад, в коробці дібрані різні предмети основних кольорів (їх 6): гриби, кульки, палички, кільця. До них дані кольорові дощечки таких же кольорів. Узявши для гри посібник, дитина повинна сама розкласти ці предмети на дощечки відповідних кольорів.

Для вправ в сприйнятті і запам'ятовуванні основних кольорів треба мати іграшки, предмети, забарвлені в ці кольори. Наприклад, в ляльок червоні і жовті сукні, у ведмедиків сині штанці, в інших ляльок червоні хустинки. Будівельний матеріал також повинен мати різне забарвлення. Під час самостійної діяльності дітям можна давати, наприклад, таке завдання: «Давайте уважно поглянемо, а що у нас в групі червоного, жовтого, зеле­ного або синього кольору?». Подібні завдання сприяють розвитку в малят орієнтування в тому, що оточує, спостережливості, щоби надалі дитина змогла сама вирішити подібне завдання.

Для розвитку самостійної діяльності дітей велике зна­чення мають спостереження. Через спостереження малята знайомляться з властивостями предметів, їх формою, величиною, кольором. Об'єктами спостереження можуть бути тварини, що знаходяться в групі, рибки в акваріумі, рослини, картини, на яких змальовані пейзажі, квіти (час від часу їх треба змінювати). Розглядаючи разом з дітьми, вихователь будить у них бажання спостерігати самостійно. Якщо вихователь бачить, що дитина за чимось спостерігає, це треба підтримати, допомогти їй бачити в спостережуваному об'єкті або явищі головне, істотне. При цьому малята можуть ставити питання, що свідчить про рівень їх пізнавальної діяльності.

Великий інтерес в самостійних іграх дітей викликають кубики і пазли: з частин можна зібрати цілий предмет. Дітям від 2 до 2,5 років можна давати від 2 до 4 частин, від 2,5 до 3 років — до 6 частин. На картинках мають бути змальовані добре знайомі малятам предмети та їх частини, щоби вони могли скласти цілий предмет.

У самостійній діяльності дитина використовує різноманітне лото (лото для малят, ботанічне, зоологічне, лото транспорт, меблі, посуд). Ці ігри використовується на занятті і діти знають, як грати.

У роботі з дітьми третього року життя широко використовують книги, серії картинок. Виховання уміння самостійно користуватися книгою, картинками — розглядати зображення, розповідати за ним, дбайливо, акуратно ставитися до книг, після розглядання прибирати їх на місце — усі ці завдання вихователь вирішує, організовуючи самостійну діяльність дитини. До вибо­ру місця зберігання книг і картинок треба віднестися особливо уважно. Місце має бути спокійне, світле, щоб дитині, що бажає зайнятися книгою, не заважали інші діти. Зберігаються книги на поличці або в шафі, так, щоб діти вільно могли їх брати. Для самостійних занять дітей даються ті книги і картинки, які використовувалися на занятті і їм знайомі. Але звичайно, що в самостійне користування можна давати і та­кі, які малятам не знайомі, але дитина на основі власного життєвого досвіду зможе зорієнтуватися в змісті ілюстрацій в книзі або картинок. Це, наприклад, тема­тичні альбоми (меблі, одяг, посуд, овочі, фрукти та ін.). Треба прагнути до того, щоб під час розгляду ілюстра­цій діти більше говорили. Якщо вихователь бачить, що у дитини зник інтерес до книги, треба або самому підключитися і своєю учас­тю підтримати інтерес малюка, або ж переключити його на інший вид діяльності. Але саме до книги у дитини із самого початку повинно бути виховано особливе ставлення, і це цілковито залежить від дорослого.

Для закріплення навичок образотворчої діяльності в самостійне користування на третьому році життя дитині мож­на давати лише крейду і дошку. Олівці і пластилін давати не варто, оскільки в цьому віці у дітей немає стійкого розуміння щодо використання даного матеріалу, тому без уваги вихователя вони можуть застосовувати його не за призначенням. У груп­і слід мати дошку настінну або переносну, на ніжках.

У самостійній діяльності дитини особливе місце повинні зайняти дії, що сприяють формуванню елементарної трудової діяльності, пов'язаної в основному з самообслуговуванням і виконанням деяких доручень. Малюк здійснює їх з великим задоволенням. Але доручення треба давати дитині не для того, щоб лише чимось її зайняти. Воно має бути одним із засобів трудового виховання, а також вирішувати завдання розвитку орієнтовних реакцій і мови. Даючи дитині доручення, треба виходити з певних завдань, аби малюк його виконав, оскільки на даному віковому етапі діти часто відволікаються і забувають про завдання. Слід давати дитині такі доручення, при виконанні яких їй буде потрібно зусилля, необхідність подумати, як діяти. Корисні різноманітні словесні доручення: «піди скажи», «піди поклич» та ін. Вони сприяють розвитку спілкування як з однолітками, так і з дорослими.

Важливе місце в самостійній діяльності дітей третього року життя займають рухи, але і в цьому віці дитина втомлюється від їх одноманітності. Діти не можуть довго ходити, бігати, одноманітно рухатися. Є багато засобів для розвитку рухів. З цією метою використовують режимні і гігієнічні процеси, залучають дітей до участі в роботі дорослих, дають їм різні доручення — щось принести або віднести. Такі прийоми розширюють орієнтування дітей в навколишньому, ускладнюють та урізноманітнюють їх діяльність, підвищують рухову активність.

Але особливо ефективним засобом розвитку рухів дитини є гра. Під час гри дитині створюють умови для руху як в групі, так і на ділянці. У ігровій кімнаті має бути досить місця, де діти могли б вільно бігати, грати в м'яч та інші рухливі ігри. У групі мають бути іграшки, стимулюючі дітей до рухів: м'ячі різних розмірів, широкі обручі, триколісні велосипеди, всілякі візки, іграшкові автомобілі, невеликі дошки, ящики. Особливо це важливо тоді, коли діти з якихось причин не гуляють на ділянці. У групі, якщо дозволяє площа, або в якомусь іншому приміщенні можна дозволяти малятам кататися на велоси­педі (під контролем дорослого), грати в м'яч, запропонувати дитині не кидати м'яч безцільно, а так, аби ловив його хто-небудь з дітей або дорослий, показавши при цьому, які рухи потрібно робити.

На ділянці мають бути спеціальні посібники — драбинки, дошки різної ширини, пристосування для гри в м'яч, щоб під час прогулянок діти могли досить і різноманітно рухатися: розвивати координацію загальних рухів, вчить­ся долати невеликі перешкоди, підніматися і спускатися зі сходів кроком, погоджувати свої рухи з рухами інших дітей. Посібники, призначені для фізичних вправ, повинні

зберігатися поза групою [20, с.113].

Проблеми, що можуть спіткати вихователя у роботі з дітьми раннього віку, повинні вирішуватися шляхом його самоосвіти, участі у спеціальних тренінгах [Додаток А], і аж ніяк не використанням авторитарних методів виховання.

Отже, створення умов для всіх видів діяльності дітей, правиль­не керівництво вихователя їх самостійними іграми сприяють розумовому розвитку і формуванню особистості дитини.

Вихователь повинен стати помічником і наставником для дитини, підтримувати її прагнення до самостійності, всіляко заохочувати її, адже це є запорукою повноцінного гармонійного розвитку дитини.