7.4. Особливості управління грошовими активами та короткостроковими цінними паперами

Вивчення існуючих у сучасній економічній літературі визначень поняття оборотних коштів дозволяє зробити висновок, що нині склалися три концепції, що розрізняються методологічним підходом до сутності оборотних коштів. Коротко концепції оборотних коштів можна сформулювати в такий спосіб: 1) оборотні кошти являють собою сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу у грошовому виразі; 2) оборотні кошти – це вартість коштів, авансована для утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу; 3) оборотні кошти - це вартість оборотних виробничих фондів.

Перші дві концепції по своїй сутності дуже схожі. Третя зовсім відрізняється від попередніх. Але ми поділяємо точку зору авторів, що визначають оборотні кошти як вартість, авансовану у грошовій формі в оборотні фонди і фонди обігу. Тому що оборотні кошти - це фінансова категорія, оскільки вартісна форма оборотних коштів має першочергове значення.

Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їх кругообігу, одночасно є і початковою стадією кругообігу засобів. Той факт, що засоби, вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, після завершення кожного кругообігу цілком відновлюються в грошовій формі, є основою для об'єднання їх у єдине поняття «оборотні кошти» на відміну від коштів, що вкладаються в основні фонди, тобто таких засобів, що повертаються в грошовій формі поступово, у міру зносу основних фондів.

Але, на нашу думку, особливу увагу при розгляді економічної суті оборотних коштів слід приділити такій їх властивості, як ліквідність.

Ліквідність, як економічна категорія, що визначається тривалістю часу, необхідного, для того щоб перевести активи в готівку, або провести виплати по зобов’язанням. Для тих активів, які не відносяться до поточних, ліквідність визначає можливість їх реалізації. У категорію ліквідності також включаються такі елементи, як ринковий попит на активи, можливість їх реалізації, оборотність (у відношенні різниці між ціною купівлі та продажу), передбачуваність або вірогідність поведінки коштів, їх гнучкість (можливість застосування різноманітних засобів для одержання прибутку). Категорія ліквідності відіграє важливу роль при визначенні часу надходження або витрат готівки.

Ступінь ліквідності може бути різним для окремих підприємств. Чим вищим є цей ступінь, тим більше доводиться платити, для того щоб змусити власників грошей віддати ці активи. Як правило, вона знижується при збільшенні цін та зростає при їх зниженні. Це безпосередньо впливає на розміри банківської відсоткової ставки. Ліквідність залежить також від об’єму грошової маси в економіці.

Ліквідність виробничого підприємства в цілому є головним показником його здатності своєчасно погашати боргові зобов’язання. Якщо говорити про ліквідні оборотні кошти, то до них відносять готівку, короткострокові цінні папери, які користуються попитом на ринку, очікувані надходження, товарно-матеріальні запаси та попередньо оплачені товари і послуги. З економічної точки зору прагнення до ліквідності викликає у господарюючих суб’єктів бажання тримати усі свої активи у вигляді готівки.

Якщо провести класифікацію оборотних коштів, то вони можуть бути згруповані наступним чином (рис. 7.20):

Рис. 7.20. Групування оборотних коштів

Особливо необхідно підкреслити, що у залежності від ступеня ліквідності оборотних коштів вони будуть приймати участь у тій або іншій стадії їх кругообігу: якщо високоліквідні оборотні кошти в основному приймають участь у грошовій стадії кругообігу, то середньоліквідні та низьколіквідні – у товарній та виробничій стадіях.

Для успішного функціонування кожне підприємство повинне мати визначену кількість ресурсів (матеріальних, людських, фінансових). Відомо, що ресурси являють собою об'ємні поняття: вони включають різноманітні елементи, серед яких є і засоби виробництва, які потрапляючи в кругообіг на виробничій стадії за умови об'єднання з робочою силою, переносять свою вартість на готовий продукт; є і грошові кошти.

Ефективність функціонування високоліквідних оборотних коштів значною мірою залежить від відповідності форм і методів їх використання особливостям економічного розвитку на тому чи іншому етапі роботи підприємства. Порушення вимог відповідності, що виражається у збереженні в незмінному вигляді застарілих форм їх використання, не дає можливості повною мірою привести у дію закладені в них потенційні можливості. Але, потреба в раціональному управлінні високоліквідними оборотними коштами не тільки залишилася, але й загострилася.

Суттєві зміни умов функціонування суспільного виробництва на даному етапі потребують докорінної перебудови форм і методів функціонування оборотних коштів. Йдеться про якісно новий рівень використання високоліквідних оборотних коштів відповідно до змін, що склалися у різних галузях економіки в умовах її трансформації.

Слід зазначити, що структура оборотних коштів має значний вплив на економічне становище промислового підприємства, його розвиток і масштабний ріст. Низький рівень загальної суми високоліквідних оборотних коштів в загальній структурі не здатний забезпечити збалансований розвиток господарчого суб’єкта, і може обумовити періодичні збої в його роботі та одержання низького рівня прибутковості.

З іншого боку, неадекватне збільшення високоліквідних оборотних коштів веде до надмірного нагромадження вільних коштів, які взагалі не беруть участі у кругообігу капіталу. Повинен існувати оптимальний обсяг високоліквідних оборотних коштів і їх оптимальна структура, які забезпечували б розвиток промислового підприємства відповідно до запланованих показників.

На наш погляд, класифікація високоліквідних оборотних коштів за елементами має велике значення, тому що вона дає можливість визначити їх оптимальний склад і структуру, а також потребу і джерела їх формування, а від цього буде залежати і фінансовий стан підприємства (рис. 7.21):

Рис. 7.21. Елементи високоліквідних оборотних коштів.

У затвердженому Міністерством фінансів України П(С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів” дається наведене нижче визначення грошових коштів : „грошові кошти – готівка, кошти на рахунку у банках, депозити до запитання” 7. А згідно з Податковим кодексом України „грошові кошти – гривня або іноземна валюта” 1. Отже, грошові кошти включають кошти у касі й на поточних та інших рахунках у банках, що можуть бути використанні для поточних операцій.

Управління грошовими потоками є однією з найбільш важливих функцій фінансового менеджменту. Воно передбачає здійснення розрахунку періоду оборотності грошових засобів (фінансовий цикл), аналіз грошових потоків, їх прогнозування, визначення оптимального рівня грошових засобів тощо.

Проте, важливою умовою управління фінансовими ресурсами підприємства є уникнення їх надлишкового нагромадження. У даному випадку говорять про втрати грошових засобів, розмір яких відповідає величині втраченої вигоди від участі в будь-якому інвестиційному проекті.

Отже, у процесі управління грошовими засобами необхідно враховувати дві взаємовиключні обставини: підтримка поточної платоспроможності та одержання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів. Звідси випливає одне з основних завдань управління грошовими засобами – оптимізація їх середнього поточного залишку.

У західній практиці найбільшого розповсюдження набули модель Баумоля, модель Міллера-Ора, модель Стоуна та модель Монте–Карло 51. Перша була розроблена В. Баумолем (W. Baumol) в 1952 р., друга М. Міллером (М. Miller) та Д. Орром (D. Оrr) в 1966 р. Безпосереднє застосування цих моделей у вітчизняній практиці важко реалізувати через аномальні облікові ставки та нерозвиненість ринку цінних паперів, тому наведемо лише короткий теоретичний опис цих моделей.

Модель Баумоля передбачає, що підприємство починає працювати, маючи максимальний та доцільний для нього рівень грошових коштів, а потім постійно витрачає їх протягом деякого часу. Всі кошти, які надходять від реалізації товарів та послуг підприємство переводить у короткострокові фінансові активи. Як тільки запас грошових коштів вичерпується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цих активів і цим поповнює запас грошових коштів до первісної величини.

Таким чином, динаміка залишку коштів на розрахунковому рахунку являє собою «пилкоподібний» графік (рис. 7.22).

Залишок коштів на розрахунковому рахунку хаотично змінюється доти, поки не досягне верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати достатню кількість короткострокових фінансових активів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня (точка повернення).

Якщо запас грошових коштів досягне нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої короткострокові фінансові активи і таким чином доводить запас грошових коштів до нормального рівня.

Рис. 7.22. Графік змін залишку коштів на розрахунковому рахунку (модель Баумола)

Сума поповнення (Q) розраховується за формулою:

,

де V – прогнозована потреба в грошових коштах в періоді (рік, квартал, місяць);

с’ – витрати по конвертації грошових коштів у цінні папери;

r – прийнятний та можливий для підприємства відсотковий прибуток по короткострокових фінансових активах.

Таким чином, середній запас грошових коштів складає Q/2, а загальна кількість угод по конвертації короткострокових фінансових активів у грошові кошти (k) дорівнює:

,

Суть моделі Міллера – Орра полягає у визначенні цільового залишку коштів, що враховує невизначеність обсягів надходжень і виплат. Реалізація моделі здійснюється у декілька етапів:

1) встановлюється мінімальна величина грошових коштів (О_н), яку доцільно постійно мати на розрахунковому рахунку (вона визначається експертним шляхом, виходячи з середньої потреби підприємства у сплаті рахунків, імовірних вимог банків та ін.);

2) по статистичних даних визначається варіація щоденного надходження коштів на розрахунковий рахунок (v’);

3) визначаються витрати (P_х) зберігання коштів на розрахунковому рахунку, як правило їх приймають у сумі ставки щоденного доходу по короткострокових цінних паперах, які циркулюють на ринку, та витрати (Р_Т) взаємної трансформації грошових коштів та цінних паперів (ця величина припускається постійною);

4) розраховується розмір варіації залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку (S) за формулою:

;

5) розраховується верхня межа грошових коштів на розрахунковому рахунку (О_в), при перевищенні якої необхідно частину грошових коштів конвертувати у короткострокові цінні папери:

;

6) розраховується точка повернення (Т_В) – величина залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку, до якої необхідно повернутися у випадку, коли фактичний залишок коштів на розрахунковому рахунку виходить за межі інтервалу (О_н, О_в):

.

Залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку хаотично змінюється до того моменту, доки не досягне верхньої межі. Як тільки це відбудеться, підприємство починає купувати достатню кількість короткострокових фінансових активів з метою повернути запас цих коштів до деякого нормального рівня (точки повернення). Якщо запас грошових коштів досягне нижньої межі, то у цьому випадку підприємство продає свої фінансові активи і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормальної величини.

Реальний рух коштів під час управління залишком грошових коштів згідно цієї моделі зображений на рисунку 7.23.

Рис. 7.23. Концепція моделі Міллера – Орра

Як свідчить практика закордонних компаній застосування даної моделі є досить ефективним, що позначається на точності прогнозних даних.

Але недоліком моделі Міллера – Орра є непередбаченість поводження заданої функції в майбутньому, що відбивається на прийнятті управлінських рішень. Вирішивши цю проблему Б.Стоун, який у своій теорії запропонував модифікувати модель Міллера – Орра. Верхній і нижній кордон залишку коштів підлягають уточненню, у залежності від інформації про грошові потоки, очікувані в найближчі дні. Б.Стоун увів додаткові параметри в модель Міллера – Орра, які розширювали кордони верхнього і нижнього ліміту коливання залишку коштів. Відповідно, зовнішні ліміти верхній і нижній позначилися О_в і О_н, а внутрішні О_в-х і О_н-х. У відмінності від моделі Міллера-Орра, наближення значень залишку коштів до верхньої і нижньої межі не вимагає швидкого прийняття відповідних управлінських рішень, допускається, що такі залишки можуть носити короткочасний характер, обумовлений зовнішніми факторами, що не позначається відчутно на діяльності підприємства [52].

Хоча, на відміну від моделі Міллера – Орра, модель Стоуна не призначена для розрахунку цільового залишку і зовнішніх лімітів О_в і О_н, їх можна розраховувати за допомогою моделі Міллера – Орра, а внутрішні О_в-х і О_н-х на період, для якого робиться прогноз, установити на основі практичного досвіду. Перевагою моделі Стоуна є відсутність чіткого обмеження граничних рівнів коливання грошових залишків, що дає можливість враховувати сезонні коливання, особливості організації виробничого і технологічного процесу.