3. Страхові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності передбачає виплату п'яти страхових допомог. З них найбільш поширеною є допомога по тимчасовій непра­цездатності. Вона надається працівникам та іншим застрахо­ваним особам, які втратили заробітну плату (дохід) у разі на­стання передбачених законодавством України обставин. До цих обставин (страхових ризиків) належать: захворювання або травми, що не пов'язані з нещасним випадком на вироб­ництві, необхідність догляду за хворою дитиною чи хворим членом сім'ї, карантин та деякі інші випадки

ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфек­ційних хвороб».

Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, як це і прийнято для страхових допомог, залежать від страхового стажу. Зокрема, передбачено, що вона становить 60 % серед­ньої заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які мають страховий стаж до 5 років, 80 % середньої заробітної плати (доходу) при страховому стажі від 5 до 8 років; за наяв­ності страхового стажу понад 8 років розмір допомоги дорівнює 100 % середньої заробітної плати (доходу).

Вітчизняне законодавство передбачає винятки з правила про залежність цієї допомоги від страхового стажу особи. Так, допо­мога по тимчасовій непрацездатності виплачується у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхо­вого стажу застрахованим особами, які належать до 1-4 кате­горій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи, а також одному з батьків чи особі, яка їх замінює та догля­дає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорно­бильської катастрофи. Аналогічно обчислюються допомоги ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність За­кону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціаль­ного захисту», а також особам, які мають на це право відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», донорам, які мають право на пільгу, передбачену ст. 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Правила визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності однакові для всіх застрахованих осіб і не залежать від підстав набуття права на неї. Однак умови та тривалість її надання істотно різняться й залежать від обста­вин, що спричинили тимчасову втрату працездатності.

Найпоширенішим випадком надання допомоги по тимча­совій непрацездатності є захворювання або травма, що не пов'язані з нещасним випадком на виробництві. За таких об­ставин допомога по тимчасовій непрацездатності призна­чається та виплачується за основним місцем праці до віднов­лення працездатності або до встановлення ступеня її втрати, за винятком осіб, які працюють на сезонних чи тимчасових роботах. їм допомога по тимчасовій непрацездатності на­дається не більше як за 75 календарних днів протягом кален­дарного року.

За чинним законодавством допомога по тимчасовій непра­цездатності виплачується впродовж перших п'яти робочих днів непрацездатності підприємствами, установами, органі­заціями за рахунок власних коштів. І тільки з шостого дня непрацездатності цей обов'язок переходить до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності. Це правило не поширюється лише на застрахованих інвалідів, які працюють на підприємствах та в організаціях УТОГ і УТОС. їм Фонд виплачує допомогу по тимчасовій не­працездатності, починаючи з першого дня.

Ще однією обставиною, яка слугує підставою для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, є необхідність до­гляду за хворою дитиною. У цьому разі допомога надається, якщо дитині не виповнилося 14 років. Виплачується вона з першого дня протягом періоду, коли дитина за висновком лікаря потребує допомоги, але не більше 14 календарних днів. Якщо дитину переводять на стаціонарне лікування, то допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується особі за весь час її перебування у стаціонарі разом з хворою дитиною.

У разі хвороби інших членів сім'ї допомога виплачується з першого дня, але не більше як за три календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби та побутових умов, — не більше як за сім календарних днів.

При захворюванні матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років, допомога по тимчасовій непрацездатності надається на весь період захворювання, починаючи з першого дня.

Якщо тимчасова непрацездатність спричинена каранти­ном, тобто адміністративними та медико-санітарними захода­ми, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, внаслідок чого працівник вимушений залишили роботу, допомога надається на весь час його відсутності.

Коли працівника відповідно до медичного висновку тим­часово переведено на легшу і разом з тим нижчеоплачувану роботу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається з першого дня такої роботи, але не більше як за два місяці. Об­числюється вона за загальними правилами, але розмір її при цьому разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переве­дення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі здійснен­ня протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства надається застрахо­ваній особі за весь період перебування у цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається також для здійснення особою санаторно-курортного лікуван­ня, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпу­стки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і повернення з нього. За цих обставин допомога надається лише за час проїзду до санаторно-курорт­ного закладу і назад. Якщо лікування здійснюється за раху­нок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, допомога надається за весь період перебування в санаторії з урахуванням часу на проїзд.

Виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності і у випадку відсторонення від роботи особи, яка є бактеріоносієм. Це стосується людей, в організмі яких виявлено збуд­ників інфекційної хвороби, за відсутності її симптомів, якщо вони виконують роботу, пов'язану з обслуговуванням насе­лення. За наявності зазначених обставин особі необхідно за­пропонувати іншу тимчасову роботу і за її згодою перевести на роботу, не пов'язану з обслуговуванням інших осіб. Якщо ж перевести неможливо, то людина відсторонюється від ро­боти з виплатою їй на час відсторонення допомоги у зв'язку з втратою працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується на підставі виданого в установленому порядку листка непра­цездатності, який є єдиним документом, що засвідчує факт тимчасової втрати людиною працездатності. За його наяв­ності працівник має право звернутися до комісії із соціально­го страхування, а інші застраховані особи — до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за призначенням допомоги.

Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непра­цездатності повинно бути ухвалене впродовж 10 днів з дня надходження необхідних для цього документів. Органи, що її призначають, можуть відмовити у виплаті допомоги. За­звичай таке трапляється:

1. коли особа захворіла або травмувалася при вчиненні злочину;

2. у разі умисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з ме­тою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3. за час перебування особи під арештом чи за час прове­дення судово-медичної експертизи;

4. за час примусового лікування, призначеного за постано­вою суду;

5. у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворю­ванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з та­ким сп'янінням;

6. за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додат­ковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Варто пам'ятати, що допомога по тимчасовій непрацездат­ності не надається у період вирішення спору про незакон­ність звільнення працівника. Право на неї виникає за умова­ми поновлення застрахованої особи на роботі.

Крім виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, іншою, не менш важливою, функцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є допомоги, спрямовані на захист материнства та виховання дітей. Такою, зокрема, є допомога застрахованим жінкам, що надається у зв'язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах надається жінкам за весь період перебування в однойменній відпустці, а також за­страхованим особам у разі усиновлення дитини впродовж 2 місяців з дня її народження.

Нагадаємо, що відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 126 календарних днів, з яких 56 — після пологів. У разі ускладнення пологів чи народження двох і більше дітей відпустка збільшується до 140 календарних днів за рахунок подовженого — 70 календарних днів — післяполо­гового періоду. Жінкам, які належать до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 180 ка­лендарних днів (90 днів до і 90 днів після пологів).

Допомога по вагітності та пологах виплачується сумарно, незалежно від кількості днів відпустки, фактично викори­станих до пологів.

При усиновленні дитини допомога по вагітності та поло­гах надається застрахованій особі, яка усиновила дитину, протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів.

Рішення про призначення працівникам допомоги по вагітності та пологах ухвалюється комісією (уповноваже­ним) із соціального страхування, а іншим застрахованим особам — виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем їх реєстрації як страхувальників. Виплачується допомога у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) і не зале­жить від тривалості страхового стажу.

Останнім видом страхових допомог, що надається за кош­ти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, є допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві)¹.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахо­ваної особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утри­манні. До таких не належать члени сім'ї, які мали самостій­ні джерела існування, тобто одержували заробітну плату, пенсію тощо.

Право для отримання допомоги на поховання, і це її особ­ливість, мають не лише застраховані особи, але й члени їхніх сімей та інші фізичні чи юридичні особи, які здійснили похо­вання померлого. Допомога виплачується у розмірі, що вста­новлюється правлінням Фонду, але не може бути меншою розміру прожиткового мінімуму.