Які ж труднощі були під час практики?

1. Не завжди могла підвести учнів до сприйняття наочності та організувати роботу з нею. Найчастіше наочність виконувала лише ілюстративну функцію, а не була важливим органічним елементом уроку.

2. Важко встановлювати зв'язок уже вивченого учнями матеріалу з тим, що вивчається, а також показувати перспективу практичного його використання.

3. Не завжди вдало могла визначити виховну мету уроку, хоча протягом уроку її забезпечувала.

4. Не завжди враховувала психічний і фізичний стан дітей на уроці й намагалася утримувати увагу зауваженнями до класу.

Висновки:

1. Педагогічна практика поглибила, закріпила знання з фахових і психолого-педагогічних дисциплін, здобуті в інституті, та дала змогу застосувати їх на практиці.

2. Виробила вміння проводити різні типи уроків, застосовувати різні методи й форми роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів.

3. Закріпила впевненість у правильності вибору професії й фаху, викликала прагнення вивчати спеціальні та психолого-педагогічні дисципліни у вузі, вдосконалювати свої педагогічні здібності, розширювати свою ерудицію.

4. Дала змогу відповідно до знань з педагогіки, психології й фізіології проводити навчально-виховну роботу з дітьми середнього шкільного віку.

5. Показала функції класного керівника й дала змогу випробувати себе в них.

6. Дала змогу протягом шести тижнів спостерігати за навчально-виховною роботою в школі, аналізувати її й робити висновки.

Сім'я як елемент суспільного організму

Сім'я — найстійкіший елемент людського суспільства. Вона розвивається в просторі (рід) і в часі (родовід), а тому об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні. До функції сім'ї М. Стельмахович відносив: відтворення і продовження роду, організацію домашнього господарства, збереження і передачу наступним поколінням духовних і матеріальних цінностей, а також життєвого досвіду, вмінь і навичок працювати тощо. За його поетичним визначенням, вона — "святий вузол", "життєвий осередок", "святиня людського духу", "найбільша вихователька" і додамо — великою мірою — спасителька нації, бо кістлява рука етноциду, якого ми зазнавали з боку своїх сусідів, доходила до глибин родинного життя в останню чергу. В кінцевому наслідку сім'я — джерело продовження життя нації, морально-духовного і фізичного. І саме звідси йде переконання, що станом сім'ї визначається і стан суспільства.

Кожна людина бере свій початок від сім'ї. Тут відбувається її перше становлення як особистості, пізнання і засвоєння нею норм моральності, розвиток почуттів, волі й характеру. Для дорослої людини сім'я є джерелом психологічної рівноваги, рятує від жаху самотності, забезпечує відчуття свого місця і значущості, підтримує у важку годину.

Головною ознакою сім'ї є шлюб, але сам він — лише початок її. Справжню сім'ю характеризує також наявність дітей. Як суспільний інститут родина має свою довгу історію та свої регіональні особливості, про що детально дізнаємося з відомої праці М. Стельмаховича (Стельмахович М., 1996). Вона є предметом вивчення низки наук, зокрема етики, педагогіки, психології, демографії, юриспруденції, економіки, медицини, архітектури тощо.

Сім'я користується статусом соборності й недоторканості, що ґрунтуються на автономії її фізичного і духовного буття. Жодна зовнішня сила, і тим більше держава, не має права безпосередньо втручатися в таємницю і в природний механізм родини. Спроба "здержавлення" родинного життя і функцій сім'ї, що випливала з ідеології більшовизму, зокрема "конвеєризація" виховання дітей, виявилася для родини згубною, такою, що веде до її розпаду.

Сучасні умови життя сприяють, на жаль, певному звуженню сімейного кола, обмежуючи його рамками нуклеарної сім'ї, яку складають переважно лише батьки і діти. Багато молодих людей не знають свого родоводу, часто не відають, де могили дідів, а то й батьків. Усе це — наслідок погоні людини за технічним комфортом, а нерідко — суспільних лихоліть і труднощів виживання. Типовим явищем стала людина без роду.

І все ж, незважаючи на факт певної еволюції родини, — і не тільки в нас — вона залишається універсальною реальністю, де відбувається народження і перша едукація дитини. Сім'ю об'єднують не тільки гени, але й єдиний спосіб життя, харчування, характер діяльності, середовище, іноді навіть спільні захворювання, система цінностей, віра, форми поведінки тощо. У певному сенсі людину взагалі не можна розглядати ізольовано, поза родиною. І, власне, на тій підставі Всесвітня організація охорони здоров'я обирає родину як основний (стратегічний) напрям охорони здоров'я людини. А Міжнародна конференція з проблем народонаселення і розвитку (Каїр) підтвердила, що розвиток людства з особливим наголосом на ролі родини є головною передумовою його соціальної та економічної стабільності.

Про поняття сімейного виховання

У педагогіці сім'я може розглядатися з двох точок зору. По-перше, як "молекула суспільного організму", яка дає життя людині й виховує її відповідно до вимог суспільства. Отже, сім'я — це інститут суспільного виховання, що може бути протиставлений інститутам виховання громадського (дошкілля, школа тощо). І сімейне, і громадське виховання орієнтуються на всю систему вартостей, тобто прагнуть прищепити дитині певні моральні та суспільні погляди і сприяти виробленню відповідної поведінки. У цьому сенсі сімейне виховання трактується як складова всього сучасного українського виховання.

По-друге, під терміном "сімейне виховання" часто розуміють лише зміст виховання, що випливає з потреб створення і зміцнення самої родини. Іноді його ще називають "підготовкою людини до сімейного життя". Головним предметом уваги такого виховання, його орієнтиром є специфічні цінності, на яких ґрунтується життєдіяльність родини. Характерною ознакою цього поняття виховання є те, що воно здійснюється не лише в сім'ї, але й іншими інститутами виховання — школою, Церквою, культурно-молодіжними організаціями, пресою, радіо, телебаченням тощо. В останніх випадках — не завжди в позитивному сенсі.

Цим двом аспектам сімейного виховання відповідають і два виховні ідеали, які не варто протиставляти, але і які все ж не треба повністю ототожнювати. Українське виховання в сім'ї орієнтується на наш традиційний виховний ідеал, що втілює в собі поняття служіння Богові й Україні. Що стосується виховання, яке випливає з потреб побудови міцної родини, то, безумовно, орієнтиром тут можна вважати образ "ідеального сім'янина", людину, яка приймає і послідовно у своїй поведінці реалізує вартості родинного життя. В основі народного ідеалу української сім'ї, як вважав М. Стельмахович, лежить прагнення створити родину щасливу, здорову, багатодітну, міцну, дружну і т. п.

Варто проте зауважити, що протиставлення цих понять сімейного виховання є лише умовним, бо в природі відповідні процеси пов'язані. Дослідники підкреслюють, що всяке родинне виховання переноситься на суспільство. Григорій Ващенко вважав, що Стародавній Рим тримався на міцній сім'ї, бо "любов до родини стала за основу високого патріотизму, пошана до батьків і старших — за основу дисципліни в громадському житті й у війську, вихована в родині працездатність — за основу працездатності в громадському й державному житті, родинна мораль — за основу громадянської моралі" (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 106). На його думку, розклад імперії й римського суспільства почався з розкладу родини. Ця істина і спонукає нас звернути особливу увагу саме на виховання сім'янина, бо воно, ведучи до зміцнення родини, є запорукою і повноцінного національного виховання. Власне українська сім'я мусить також стати головним інститутом виховання. А звідси — завдання суспільства і держави — всіляко сприяти саме її зміцненню шляхом матеріальної підтримки та забезпечення умов для її духовного відродження, а відтак і підвищення відповідальності батьків за виховання дітей (перед Богом, законами, народом, власним сумлінням). Особливої ваги за цих умов набуває піднесення культурного рівня батьків, зокрема їхня етнопедагогічна освіченість.

Враховуючи сказане вище, в цьому курсі до поняття сімейного виховання ми звернемося двічі: в даному розділі йтиметься, головним чином, про виховання, що випливає з потреб побудови міцної родини, а роль сім'ї як інституту українського виховання взагалі буде розглянута згодом.

2. Традиційні шляхи сімейного виховання в Україні як педагогічна система.

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове. \Алексеєнко Т. Ф.,Постовий В.Г., Підласий І.П., Фіцула М.М.\.

Основними завданнями сімейного виховання є \Мойсеюк Н.Є.,Постовий В.Г.\:

- виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

- залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

- включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості. Сімейне виховання ґрунтується на таких принципах гуманістичної педагогіки \Підласий І.П.\:

- креативності \вільного розвитку здібностей дітей;

- гуманізму; - демократизму; - громадянскості; - виховання на традиціях народної педагогіки; - пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

Текст до п.3.

Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї \батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі\.

Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м’яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім’ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .

Всіма батьками використовуються методи \прийоми\: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов’язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)

Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров’ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: Знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися\ частота, обсяг, мова, тема спілкування , інтереси\.

“Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями соєї дитини... У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей в вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка”\.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім’ї. Серед поширених засобів є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім’ї, символи, атрибути, реліквії, традиції \ родинні, народні, релігійні, державні\ тощо.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов \ Галузяк В.М.,Сметанський М.І., ШаховВ.І; Фіцула М.М.\: батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної сім’ї, де існує влада обох, де здійснено рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов’язках. \Кравець В.П., Постовий В.Г.\

Сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення до особистого щастя.

Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім’ї забезпечується і взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, - розумінням та емоційною прив’язаністю. В сім’ї людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті\ К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський\.

Протягом усього ХХ ст. сім’я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалися усіх ланок її існування. З одного боку, сім’я подолала кризу патріархальних родинних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

Кризові явища, що спостерігаються в сучасній сім’ї , стосуються її економічних, морально - духовних та демографічних основ.

Вивчаючи ситуацію, що склалася в сфері сімейного виховання І.П.Підласий виділив такі недоліки у сімейному вихованні: невисокий економічний рівень більшості сімей; низька культура суспільного життя, подвійна мораль; перевантаженість жінки в сім”ї та на роботі; високий процент розлучень; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім’єю і школою. Сукупність цих та інших змін привели до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім’я – суспільство. Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім’ї в більшості залишаються декларованими \ низькі розміри соціальної допомоги тощо\. .

Проте успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки батьки готові до усвідомленого батьківства і материнства, щирі і чесні у своїй любові до дітей.

Література:

1.Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання Науково – методичний збірник. – К., 1998, - 204 с.

2.Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН. 1996.

3.Ващенко Г.Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994 – 191 с.

4.Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

5.Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи. – К.: Оріони, 1998. – 120с.

6.Гончаренко С. Український педагогічний словник. –К.: Либідь, 1997. – 374 с.

7.державна національна програма “Освіта” ( “Україна”ХХ1 ст.). – К.: Радуга, 1999. – 61 с.

8.Закон України “Про загальну середню освіту . Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики україни. – К.,1999. - № 9. – с.31 – 54.

9.Звєрєва І.Д. та ін. Діагностика моральної вихованості школярів.. – К. ІСДО, 1995. – 156 с.

10.Иванов И.П. Педагогика коллективних творческих дел: Пособие для учителя. – К.: О свита, 1991.

11.Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

12Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. –К.: Вища школа, 1993. – 320 с.

13.Класний керівник у сучасній школі: Методичний посібник Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. та ін. – К.: ІЗМН, 1996. – 156 с.

14.Концепція громадянської освіти в Україні. Освіта україни. – 15.Х1. 2000. - № 46.

15.Концепція національного виховання. Освіта. – 26. Х. 1994.

16.Костів В. Сучасні аспекти виховання в національній школі Шлях освіти. – 1999. - № 3, - с. 2- 9.

17.Костюк Г.С. Навчально – виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

18.Кравець В.П.Психолого – педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. – Тернопіль, 1997. – 180 с.

19.Макаренко А.С. Книга для батьків.- К., 1987

19.Матюша І.К.Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. Навчальний посібник. – К., - 1995. – 160 с.

20.Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти, - К., 1999. – 350 с.

21Нові технології виховання. Відп. Ред. С.В. Кириленко. – К., 1995. – 156с.

22.Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. та ін. Посібник з самовиховання. – К.: ІЗМН, 1996. – 192 с.

23.Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації За ред.Є.І.Коваленка: -К.: ІЗМН, 1996. – 156 с.

24.Основи національного виховання. В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О. Сергійчик. – К.: ІСДО, 1993

25 Подласий И.П. Педагогика. Новий курс.Учебник для студентов педвузов. В 2 кн. – М.: Владос, 1999.

26.Постовий В.Г. та ін. Сім”я і родинне виховання.: Концепція. \\ Рідна школа. – 1996.- № 11- 12

26.Практикум з педагогіки. За ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

27.Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано – Франківськ, 1996. – 179 с.

28.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. –К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

29.Сухомлинский В.А. Сто советов учителю. –К.: Радянська школа, 1984. – 254 с.

30.Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. –К., 1977.

31.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. –К., 1977

31. Фіцула М.М. Антиалкогольна виховна робота в школі. – К.: Радянська школа, 1984, - 104 с.

31Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія. 2000. – 542 с.

32.Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. –К.: Рад. Школа. 1981. – 104 с.

33.Фіцула М.М. Правове виховання учнів. –К., 1997. – 148 с.

34.Харламов И.Ф. педагогіка: Учебное пособие. – М.: висшая школа, 1990, - 576с.

35Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания: Учебно – методическое пособие. – Мн., 1998. – 256 с.

36.Шилова М.И.Учителю о воспитанности школьников. –М.: - Педагогіка, 1990. – 144с.

37.Щуркова Н.Е. Новое воспитание. –М.6 Педагогическое общество России., 2000. –128 с.

38..Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. –Тернопіль: Діалог, 1992. – 29 с.

39.Новосьолова Л. Основні напрямки діяльності класного керівника. Освітянин, 1999. , № 5, -с.10 – 12.

40 Купина Н.М. Погляд на сучасну сім”ю. Освітянин, 2002, № 1. –с.20 – 22.

Опорні поняття:

сім”я, сімейне виховання, родинне виховання.

Сім”я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти ( власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов”язані родинними зв”зками з подружжям.

Сімейне виховання – один із напрямів змісту виховання, завданням якого є виховання сім”янина.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім”ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам”ять про предків тощо.

Родинне виховання – це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Родинна педагогіка як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій ( трудових, моральних, мистецьких ). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам”яті померлих і т.п. Родинне виховання в Україні ґрунтується на : народному родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціях традиційного українського родинного виховання, зіставлення теорії та практики українського родинного виховання з родинними виховними системами високо розвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Контрольні питання:

1.Назвіть функції сім”ї.

2.Виберіть правильну відповідь .Що є визначальним у вихованні в сім”ї?

а)авторитет батьків; б) традиції сім”ї; в) приклад життя батьків; г) співпраця з педагогами школи.

3.Виберіть правильну відповідь. Суть сімейного виховання в:

а)організації структури сім”ї та життя дитини; б) організації сім”ї як колективу; в) авторитеті дорослих членів родини; г) організації всіх напрямів виховання;

д) всі відповіді правильні.

4.Причини зменшення виховного впливу родини такі:

1) загострення конфлікту між поколіннями;

2) зменшення рівня життя;

3) орієнтація на первинне задоволення, інтересів особистості;

4) втрата традицій сімейного виховання;

5) подвійне навантаження на жінку – матір;

6) школа відійшла від виконання ролі помічника сім”ї;

7) оголошене законом рівне право батька і матері у вихованні дітей на практиці порушується;

8) низькопробні зарубіжні телесеріали.

5.Перспективним для новітнього родинного виховання в Україні є:

1) відродження високого статусу українськой родини;

2) непорушний авторитет батьків;

3) любов до дітей;

4) відданість обов”язку виховання дітей;

5) повага до батьків, предків;

6) родинно – побутові традиції, звичаї;

7) співробітництво зі школою;

8) всі відповіді правильні.

6.Формами співробітництва школи і сім”ї у вихованні дітей є:

1)педагогічні консультації;

2)класні батьківські збори;

3)відвідування педагогом сім”ї учня;

4)”Екран успішності”, який улаштовується за місцем роботи батьків;

5)пропаганда сімейного досвіду;

6)виконання батьками педагогічних доручень;

7)вечори запитань та відповідей;

8)педагогічний лекторій;

9)батьківські конференції.

Тестові завдання I рівня:

Тут записати за встановленою формою й прономерувати тести першого рівня

Тестові завдання II рівня:

Тут записати за встановленою формою й прономерувати тести другого рівня

Творчі завдання

1.Розв”язати задачі із збірника під ред. В.Постового “Педагогічні задачі для батьків”.

2.Скласти програму виховної роботи:

а) з неблагополучною сім”єю;

б)з батьківською громадськістю класу.

3.Написати твір (реферат) на тему : “Пошук ідеальної сім”ї”.

4.Підготувати ІНДЗ на одне із питань плану теми

Співпраця вчителів і батьків, громадськості в вихованні дітей

Сім'я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розвитку особистості. Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім'ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в сім'ї закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формується її характер.

Вплив сім'ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до-неї, кола сімейних інтересів тощо. Особливе значення для розвитку особистості дитини мають наступні умови:

1. Батьківське тепло, взаємна повага в сім'ї, довіра до дитини. Моральний розвиток дитини можливий лише в сімейній атмосфері взаємної поваги і довіри Діти, які емоційно залежать від батьків і відчувають до них велику прихильність, виростають більш совісними в порівнянні з тими, хто не знав таких відносин. Довірливі, щиросердечні стосунки сприяють тому, що діти поважають батьків, захоплюються ними і прагнуть бути схожими на них, що в кінцевому рахунку формує в них позитивні моральні якості. Діти, які відчувають турботу, любов і довіру батьків, вчаться так само ставитися до інших. Підлітки, які живуть в атмосфері ворожості і нерозуміння, хоча й бояться своїх батьків, але переймають їхні негативні риси.

2. Частота и інтенсивність стчкування батьків з дітьми. Те, в якій мірі дитина ідентифікує себе з одним із батьків, залежить від частоти, інтенсивності і близькості їхнього спілкування. Для сина, що проводить більше часу і батьком, вплив останнього буде вирішальним. Аналогічно, дівчинка, якій бпижче товариство матері, скоріше ідентифікує себе саме з нею Завдяки частому й інтенсивному спілкуванню з батьками (особливо якщо воно демократичне) дитина переймає і засвоює батьківські цінності та норми. Однобічний авторитарний вплив батьків веде до більш слабких емоційних зв'язків з дітьми і знижує ефективність виховання.

3. Сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками

Сімейна дисципліна впливає на моральний розвиток дітей, коли проводиться в життя не хаотично, а послідовно; коли підтримується за допомогою довірливого спілкування і переконування, а не зовнішнього контролю; коли між дітьми і батьками складаються демократичні стосунки, а не процвітає вседозволеність чи деспотизм

Одним з найважливіших аспектів дисципліни є послідовність дій батьків та їхня взаємна узгодженість Непослідовність вимог створює в сім'ї нестабільну, нервову обстановку, що, природно, не сприяє моральному розвитку дітей, а іноді призводить до їх ворожості і навіть протиправних вчинків.

Батьки, які надають перевагу методу переконування і порадам, справляють більш позитивний вплив, ніж ті, хто суворо контролює дітей. Використовуючи методи, спрямовані на розуміння і внутрішнє прийняття певних цінностей, батьки домагаються їх засвоєння дітьми. Пояснення і заохочення з метою направити чи виправити поведінку дитини сприяють моральному розвитку, у той час як фізичні покарання і постійні дорікання призводять нерідко до антисоціальної поведінки і правопорушень.

Батьки, що покладаються на каральні методи, не досягають справжньої мети: формування у дітей совісності, уміння плідно спілкуватися і взаємодіяти з навколишніми. Жорстокі покарання, особливо на тлі негативних у цілому відносин, ведуть до того, що дитина виростає черствою, байдужою, недисциплінованою. Замість того щоб виховати чуйність, такі методи послаблюють чутливість, діти звикають боятися і ненавидіти, вони не хочуть піклуватися про інших, не прагнуть заслужити схвалення. Підлітка можна змусити підкоритися, але як тільки загроза покарання ззовні зникає, його поведінка стає потенційно антисоціальною.

Зайва поблажливість з боку батьків також веде до відставання в соціалізації і моральному розвитку дитини, оскільки дітям не допомагають учитися контролювати себе При відсутності зовнішнього регулювання дитина залишається мов би поза мораллю Дітям необхідне батьківське керівництво. Без нього вони можуть вирости "зіпсованими" і швидше за все будуть зазнавати репресій з боку ровесників за відсутність поваги до інших людей, самоконтролю, витримки, внутрішнього стрижня.