12

Змістовний модуль 3. Організація праці

Лекція 11. (2 год.)

Тема 11. Політика доходів і оплата праці

1. Вартість робочої сили, рівень життя та структура доходів населення.

2. Заробітна плата: сутність та функції.

3. Принципи і складові елементи організації оплати праці.

1. Вартість робочої сили, рівень життя та структура доходів населення

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили – це сукупність витрат підприємця, пов’язаних з використанням робочої сили для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім’ї і виховання дітей, духовного розвитку, тощо.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:

- розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

- збільшення витрат на житло, харчування, транспортних витрат;

- підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

До складу вартості робочої сили входить:

- заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, премії, надбавки та доплати);

- натуральні виплати ( харчування, витрати на житло);

- витрати роботодавців на соціальне страхування;

- витрати на проф. підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, проф. орієнтацію та підбір кадрів;

- витрати на соціально-побутове обслуговування;

- податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (нарахування на фонд оплати праці).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили залежить від кон’юнктури ринку праці, попиту і пропозиції робочої сили. Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються відповідні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців. На ціну робочої сили впливає її якість: чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже і ціна.

Доходи населення – це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини.

Види доходів населення:

Грошові доходи – оплата праці, виплати із соціальних трансфертів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліменти, гонорари, благодійна допомога).

Натуральні доходи – продукція особистого підсобного господарства, що споживається, а також трансферти у натуральній формі.

Номінальні доходи – величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи – номінальні доходи, скореговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

Трудові доходи – дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або від самостійної зайнятості.

Нетрудові доходи – надходження від діяльності, що ведеться із порушенням чинного законодавства, норм моралі та поведінки громадян.

Грошові і сукупні доходи поділяються на:

Загальні – містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів.

Чисті – доходи, що залишаються після здійснення платежів до бюджету.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи, які отримуються:

- до участі у праці (до працездатного віку);

- від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

- тимчасово непрацюючими (безробітні);

- після завершення трудової діяльності (пенсіонери).

На формування доходів впливають такі фактори:

Нівелюючі – сукупність заробітків членів сім’ї, пенсій пенсіонерів-членів сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї.

Диференціюючі – наявність непрацездатних членів сім’ї, їх кількість у сім’ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї.

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи.

Структура сукупних доходів населення включає:

1. Оплату праці.

2. Вартість натуральних надходжень із особистого підсобного господарства.

3. Соціальні трансферти у грошовій формі.

4. Доходи від підприємницької діяльності.

5. Доходи від власності.

6. Доходи від продажу продукції особистого підсобного господарства.

7. Інші надходження (гонорар, благодійна допомога).

8. Вартість безоплатних послуг.

Політика доходів, що здійснюється суспільством – це важлива складова загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя та економічними характеристиками одночасно.

Рівень життя – відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних і соціальних потреб населення, а також умови у суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб. Підвищення рівня життя сприяє покращенню якості життя, тобто умов існування людини.

Показниками рівня життя є:

- загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;

- реальні доходи населення, розмір заробітної плати, надходження доходів із інших джерел;

- умови праці, тривалість робочого і вільного часу;

- забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом, зв’язком;

- показники освіти, тривалості життя, охорони здоров’я.

Об’єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – це показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримку активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення.

Таблиця 1.