3. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині.

Індивідуальна робота з підручником.

Додаткова інформація

Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені.

Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений зло­чин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної відповідальності від­сутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну:

• за волею особи, у поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині;

• усупереч волі особи, винної в скоєнні незакінченого злочину — готування або замаху.

Закон виділяє три стадії вчинення кримінально караного діяння:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Вони розрізняються за ха­рактером діянь, моментом їхнього припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

Закінчений злочин визначається повною реалізацією суб’єктивної й об’єктивної сторони злочину: виконується злочинний намір і реалізується об’єктивна сторо­на суспільно небезпечного діяння, зазначена в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Замахом на злочин стаття 15 Кримінального кодексу України визнає вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямова­ного на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, якщо при цьому злочинне діяння не було дове­дене особою до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Законодавці поділяють замах на закінчений і незакінчений. Замах є закінче­ним, якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не за­лежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Готування до злочину стаття 14 Кримінального кодексу України визначає як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасни­ків або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Із кожною стадією вчинення злочину пов’язані особливості кримінальної від­повідальності за них. Відповідно до статті 16 Кримінального кодексу України, відповідальність за незакінчені злочини наступає за статтями Загальної частини, які містять опис особливостей відповідного виду незакінченого злочину (замах на злочин — ст. 15, готування до злочину — ст. 14) і статтею Особливої частини, що відповідає тому чи іншому складу злочину.

Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких си­туаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб’єктів зло­чину у вчиненні умисного злочину.

Кримінальний кодекс України визначає такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник.

Виконавець — це особа, яка в співучасті з іншими суб’єктами злочину без­посередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Тобто, виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, який своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об’єктивну сторону злочину. Так, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви: тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості чинити опір, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на до­помогу, тощо. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожний з них виконує якусь частину об’єктивної сторони злочину (розбою). Отже, саме виконавець реалізує злочинний задум.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням: розподіляла ролі між співучасниками, намічала план злочину, визна­чала майбутню жертву або об’єкти злочину, створювала злочинну групу, забез­печувала фінансування злочинної діяльності.

Підбурювач — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочи­ну шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу або інших подібних дій — на­приклад, вказівки, наказу тощо.

Пособником уважається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасни­ками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя або засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шля­хом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У реальному житті в судовій практиці цілком можливе поєднання в діяльності співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і ви­конавцем і організатором злочину, вона може бути і підбурювачем, і пособником тощо. Поєднання кількох ролей в поведінці одного співучасника враховується судом під час призначення покарання.

Крім видів співучасті, розрізняють форму співучасті. Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива й співу­часть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — пособник, третій — підбурювач тощо. Таким чи­ном, у Кримінальному кодексі України закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть із розподілом ролей.