Ендокринна функція прищитовидних залоз

У людини є дві пари прищитовидних залоз, які розташовані на по­верхні або в товщі щитовидної залози. В окремих випадках загальна кіль­кість цих залоз у людини може складати 6 або 8. Прищитовидні залози ви­робляють паратгормон, який разом із тирекальцитоніном регулює вміст іонів Са в крові. Основні фізіологічні ефекти паратгормону протилежні до ефектів тиреокальцитоніну. Він збільшує концентрацію Са⁺² в крові. Це досягається за рахунок: резорбції Са⁺² із кісток, яка зв'язана в активацією остекластів; посилення реабсорбції Са⁺² в дистальних ниркових канальцях; посилення всмоктування Са⁺² в шлунково-кишковому тракті під впли­вом продукту перетворення вітаміну Д₃ в нирках - кальцитріолу. Одночасно паратгормон стимулює звільнення фосфатів з мінеральної речови­ни кісток і гальмує реабсорбцію фосфа­тів в нирках, знижу­ючи їх концентрацію в крові.

Механізм дії паратгормона зв'язаний з аденілатциклазною системою.

Секреція паратгормона регулюється рівнем Са⁺² в крові за механізмом негатив­ного зворотного зв'яз­ку. Стимулює виді­лення цього гормона симпатична нервова система.

5.Підшлункова залоза

Гормони підшлункової залози

Ендокринну функцію в підшлунковій залозі виконують група клітин епітеліального походження, що дістали назву острівці Лангерган­са. За масою вони складають лише 1-2% підшлункової залози. Кількість острівців в підшлунковій залозі дорослої людини коливається від 200 тис., до 1,5 млн. В острівцях розрізняють 3 групи клітин, які секретують гормони:

• альфа-клітини - продукують гормон глюкагон,

• бета-клітини - продукують гормон інсулін

• дельта-клітини - продукують гормон соматостатин.

Іннервація підшлункової залози здійснюється як парасимпатич­ними, так і симпатичними постгангліонарними волокнами.

Інсулін - за хімічною структурою є гормоном білкової природи і складається із двох паралельних поліпептидних ланцюгів, зв'язаних дисульфідними містками. Інсулін - перший білковий гормон і перший білок, який був штучно синтезований. Клітинами-мішенями для інсуліну є в, основному, клітини м'язової та жирової тканини. Механізм дії інсуліну на ці клітини полягає в пригніченні аденілатциклази мембран і активації фермента тирозинкінази, що в кінцевому підсумку приводить до підвищення проникності клі­тинних мембран для глюкози.

Глюкагон - також гормон білкової природи. Це поліпептид, який складається із одного ланцюга і має молекулярну масу приблизно 3600 в.о. Механізм дії глюкагону пов'язаний із вторинними месенджером - цАМФ. Кристали активного гормону утворюють А(а)-клітини підшлун­кових острівців та верхнього відділу травного тракту.

Глюкагон є одним із основних фізіологічних антагоністів інсуліну. Глюкагон впливає передусім на печінку, де стимулює розщеплення глікогену (глікогеноліз), забезпечуючи таким чином швидке зростання концентрації глюкози в крові.

Соматостатин - біологічно активний олігопептид, який впливає на секрецію інсуліну та глюкагону. Гальмує секрецію глюкагону й інсуліну, а та­кож евакуацію шлункового вмісту, пригнічує звільнення мотиліну (стимулює моторику шлунково-кишкового тракту та скорочення жовчного міхура, гальмуючи дію холецистопанкреозиміну). У ситих тварин - гальмує звільнення гастрину і холецистопанкреозиміну.

Механізм дії інсуліну визначається його взаємодією з рецепторами клітинних мембран.

Головним ефектом гормону є збільшення трансмембранного транспор­ту глюкози, що забезпечує засвоєння її клітинами і, відповідно, зниження концентрації глюкози в крові. Особливо це характерно для клітин печінки і скелетних м'язів.

У печінці інсулін забезпечує посилення синтезу гліко­гену з глюкози.. У разі надлишку глікогену в клітинах печінки під впливом інсуліну з глюкози синтезується жир.

Інсулін виявляє також і стимулювальний вплив на ріст.

Інсулін впливає також на обмін жирів. Надлишок глюкози, що надійшла до печінки під впливом інсуліну, перетворюється не в глікоген, а в жир, а жирні кислоти, що утворюються, транспортуються кров'ю у жиро­ву тканину. Аналогічний вплив інсуліну на утворення жирів і в клітинах жирової тканини.

Таким чином, хоча інсулін і є одним з основних регуляторів вуглевод­ного обміну, він бере участь у регуляції обміну й інших органічних сполук. Тому в разі його нестачі (діабеті) настають значні патологічні зміни в ор­ганізмі.