Рослинні ресурси відіграють (прямо чи опосередкова­но) надзвичайно важливу роль у життєдіяльності людини. Вони забезпечують кругообіг речовин у біосфері, здійсню­ють фотосинтез, без якого неможливе її існування. На земній кулі існує понад 500 тис. видів різних рослин. Сьогодні ви­робляється багато штучних матеріалів, але перевага відда­сться тим, які отримано з рослинної сировини, а це: їжа, одяг, ліки, будівельні матеріали, музичні інструменти тощо. Зелені рослини є основою життя на планеті. Адже вони є джерелом енергії і органічної речовини для людини і тварин, вони продукують кисень і поглинають вуглекислий газ у процесі фотосинтезу, а отже, підтримують екологічну рівно­вагу в біосфері. Так, площа зеленого листя дерев листяних порід у 7,5 разів перевищує площу ґрунту, яку займає дере­во. Дерево, крона якого вкриває площу 160 м², за годину споживає 2,3 кг СО2 (ця кількість газу займає об'єм 4800 м³) і 0,9 кг Н2О та 1,6 кг глюкози. За сонячний день зелене листя площею 25 м² продукує стільки кисню, скільки потребує на добу людина [45,62].

За ботаніко-географічною характеристикою рослинно­го покриву гірська і передгірна території Закарпаття нале­жать до Східно-Карпатської біогеографічної підпровінції, а Закарпатська низовина - до Центральноєвропейської флори­стичної провінції [63]. Схема рослинного покриву Закарпат­тя показана на рис. 8.1. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав форму­ватися близько 12 тис. років тому (після останнього зледе­ніння гірських хребтів). Висотна (вертикальна) зональність кліматичних умов і природних компонентів середовища сприяли утворенню багатого видового складу флори, яка є надзвичайно цікавою, особливо в гірській зоні, де зустріча­ються рослини, які характерні тільки для альпійських висот та арктичних широт. Ботаніки справедливо вважають гори коморою генофонду флори. Всіма кольорами тут милує око людини розмаїття рослин, які мають у кожну пору року свою неповторну красу.

В Закарпатській області вирізняють наступні геобота­нічні зони, в яких змінюється рослинність в залежності від висоти місцевості: лісостепова, лісова і високогірна лучно- чагарникова. Лісостепова зона - Притисянська низовина, яка розташована в передгірній частині області з висотою мі­сцевості 100-300 м нрм, і є переважно зоною аграрного сек­тору з незначними ділянками лісової рослинності. Лісова зона - охоплює різні пояси мішаних широколистяних, буко­вих і хвойних лісів на висотах від 300 до 1600 м.нрм. Висо­когірна лучно-чагарникова зона - високогірні пасовища (полонини), альпійські і субальпійські луки, що розташовані вище верхньої природної межі лісу (вище 1200-1600 м нрм в залежності від клімату). Лісостепова зона області за істори­чне минуле зазнала найбільших змін рослинного вкриття. Колись вона була вкрита переважно дубовими лісами, а те­пер від дикої природи залишились тільки незначні площі ни­зинних дубових і дубово-змішаних лісів та кущова (шипши­на, терен, ліщина, калина, глід тощо) і трав'яна (тонконіг, мітлиця, осот, пирій, ковила тощо) рослинність.

Найкраще збереглася лісова рослинність у гірській зо- пі. Її територія була малопридатною для формування посе­лень та важкодоступною для заготівлі деревини.

Лісову і високогірну лучно-чагарникову зони розгля­немо за більш детальним поділом. Автори [64] за висотною (вертикальною) диференціацією виділяють п'ять наступних поясів лісової і високогірної полонинної рослинності Закар­патської області.

• Пояс передгірних широколистяних лісів займає сму­гу на висоті 450-500 м нрм у передгір'ї та на південних схи­лах Вигорлат-Гутинського хребта з теплим кліматом та від­носно якісними ґрунтами. Рослинний покрив утворюють пе­реважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані грабо- но-дубові, чисті дубові, буково-дубові. У лісах цього поясу розвинуті також трав'яне вкриття та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо. В продуктивних стиглих насаджен­нях дуба дерева можуть досягати висоти 35-38 м. У стиглих насадженнях дуба багато жолудів, що є доброю кормовою базою для диких тварин.

Нижньо-гірний пояс букових, ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів займає смугу у межах 450- 1100 м нрм (у деяких місцях - до 1450м нрм). У цьому поясі клімат більш прохолодний, помірний. По мірі зміни висоти чисті букові ліси змінюються на змішані ялицево-смереково- букові. Тут зустрічаються й інші цінні широколистяні поро­ ди явора, клена гостролистого, ясена, в'яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. Тому ча­гарники тут майже відсутні, а трав'яне вкриття незначне. Однак наявний значний підріст бука, а напровесні, коли сві­тловий режим у бучині сприятливий для трав'яної рослин­ності, тут багато підсніжника, білоцвіту весняного, анемони дібровної та жовтецевої, медунки темної тощо. М'який клі­мат Закарпаття найбільш оптимальний для букових лісів у Центральній Європі. Тут вони мають найбільшу продуктив­ність, щорічний середньоперіодичний приріст може сягати 10-18 м³/га в залежності від віку насаджень. Бук вибагливий до вологи, зростає на багатих за поживними речовинами ґрунтах. У стиглому лісі бучини досягають висоти до 40- 45 м і діаметра стовбура до 120 см, запас деревини 600- 800 м³/га і більше. Доживає бук до 300-500 років. Після ру­бок букових лісів деякі площі в області засаджено моноку­льтурою смереки. Це визнано помилковим і прийнято стра­тегію лісовідновлення корінних деревостанів.

3. Верхньо-гірний пояс смерекових і мішаних буково- смерекових, ялицево-буково-смерекових і буково-ялицево- смерекових лісів розташований на висоті до 1300-1450 м нрм, у помірно холодній і дуже вологій зоні Карпат (зокре­ма, Чорногори, Мармароських гір, Горган, Гуцульських Альп). Змішані ліси з домішкою бука починаються від 700 м і рідко піднімаються вище 1200 м, де домінують високопро­дуктивні природні смерекові ліси. Окремі дерева тут сяга­ють до 50 м при діаметрі 1,5 м. Це є гордістю науковців і, за­галом, природоохоронців. Запас деревини у смерекових лі­сах може досягати 1200 м³/га. За біологічними властивостя­ми смерека утворює найбільш густі насадження, в яких практично відсутнє трав'яне вкриття. Площі чистих природ­них смерекових лісів у першій половині XX століття суттєво скорочені та замінені штучними монокультурами смеречи­ни, які виявились нестійкими і неодноразово зазнавали катастрофічних вітровалів, сніголамів та інвазій короїдів на зна­чних ділянках.

• Субальпійський пояс з корінною чагарниковою рос­ин ппістю починається з висот 1200-1300 м нрм на Полонин­ському хребті, з 1450-1650 м нрм на Чорногірському та Ma­li мароському хребтах і простягається до висот 1800 м нрм. Чагарники сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східнокарпатсь- кого. Тут суворіші кліматичні умови, дія яких поєднана з ді­єю снігових лавин лавин, що постійно сходять з верхів'я гір униз, сприяє формуванню характерного криволісся, що сте­литься по землі. Значні площі цього поясу зайняті також субальпійськими луками, вторинними луками та чорнично- моховими пустощами. У трав'яному субальпійському вкрит­ті переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець кар­патський, королиця круглолиста, борщівник тощо. Зарослі ялівця сибірського та вільхи на значних площах знищені (спалені) при розширенні пасовищ полонин. їх зайняли вто­ринні низькопродуктивні луки із біловусу та щучнику, по­ширились рудеральні рослини . Дуже гарними є в субаль­пійських чагарниках зарослі з рододендрона східнокарпат- ського, який дуже знищено. Він найкраще зберігся на окре­мих гірських вершинах, зокрема на г. Піп Іван Мармарось- кий.

• Альпійський пояс на висоті 2061 м нрм займає в За­карпатті незначні площі вершин найвищих гір Говерла, Пет- рос, Туркул, Чорногора та ін. Суворі кліматичні умови, ске­лясті ґрунти призводять до збіднення флори. Найвисокогір- ніше дерево Карпат - сосна гірська росте на схилі г. Піп Іван Чорногірський (2010 м). Своєрідна рослинність цього поясу представлена чагарниками рододендрона, чорниці та буяхи,

Рудеральні рослини - це рослини, які виростають на місцях випасу (кропива, щавель тощо).

деякими реліктами льодовикового періоду (верби трав'янис­тої, списовидної та сітчастої), а також поширені лишайники і луки із вівсяниці лежачої, лохини, ситника трирозрядного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. На схилах високогірних скель Чорногори і Свидовця можно помилуватися чарівною квіткою едельвейс, яка є символом Карпат.

Окремо слід згадати про специфічну рослинність на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне похо­дження в залежності від місцерозташування. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодови­кових цирках (Чорногора, Свидовець), улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) та присхилові. Найбільш поширені у Карпатах улоговинні болота лісового поясу. У Закарпатті їх мало (наприклад, Глуха Млака у басейні р. Чорна, Андроме- да у басейні р. Чорна Тиса). Лише на Закарпатті відмічено мезорофні** і оліготрофні болота (Глуханя, Мочар, Синє озеро). Якщо більшість гірських боліт Закарпаття мають ма­лопотужні або зовсім відсутні поклади торфу, то болото Глуханя, наприклад, має шар торфу товщиною 6 м. Однак, він практичної значимості (наприклад, як добриво) не має через низьку кислотність (рН~4,2), а для зростання деяких рідкісних видів рослин є незамінним. То ж краще берегти болота. Висячі болота, які пов'язані з виходом струмків на схилах гір, досить поширені в Закарпатті (Привододільні Горгани, Рівне тощо). Площа їх мала, мають вигляд плямок або смужок по долинах. Схилові болота, навпаки, займають рівнинні невеликі ділянки підніжжя схилів або тераси гірсь­ких річок. Рослинне вкриття формується на таких ділянках в умовах бідного мінерального живлення. Тому переважають у трав'яно-чагарниковому покриві осоки (жовта, чорна) і хвощ річковий. Частина гірських боліт має статус природо­охоронних об'єктів (наприклад, болото Чорне Багно). Біль­шість боліт низинної зони Закарпаття осушена для розши­рення сільгоспугідь. Наслідки цього осушення є негативни­ми як для збереження угідь, так і для збереження інших компонент природного середовища.

Мезотрофні - з помірною наявністю поживних речовин (зелений мох,

чорниця тощо), оліготрофні — з малою їх наявністю.

Що стосується рослинності низинної зони Закарпаття, з кращими ґрунтами, ніж у гірських поясах і теплішим клі­матом, то відзначимо наступне. Тут характерні, окрім лісо­вих формацій переважно з дуба звичайного і дуба скельного, лучні формації (утворення), які характерні для низовини. За походженням - це луки вторинні, оскільки вони виникли здебільшого на місцях вирубаних лісів. До первинних бота- иіки відносять тільки незначну частину заплавних лук Соло- твинської улоговини та деяких інших. Раніше такі луки були поширені в урочищі Чорний Мочар, але після меліорації зе­мель їх залишилось мало.

В низинній зоні більшість лук (60-75%) - це помірно зволожені луки, які поширені на заплавних терасах рр. Тиса, Боржава, Ріка. Вони представлені мітлицею звичайною, ли­сохвостом лучним, кострицею лучною і використовуються як сіножаті і частково як пасовища.

Болотисті луки з переважанням осок лисячої та струн­кої, лепешняку водяного знаходимо в улоговинах річок Бо- ржави і Латориці.

Незначні площі в лісах Закарпаття зайняті насаджен­нями сосни кедрової, модрини європейської, тиса ягідного (най довговічнішого дерева в Україні, що живе 4000 р.), псе- вдотсуги Мензіса, сосни чорної, клена, явора, берези, граба, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, ка­штана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Корисними серед них є насадження каштана їстівного, горіха волосько­го, ясена та явора. Ці породи є домішками в інших наса­дженнях, їх практикують як плантаційне лісовпорядкування невеликими ділянками. їх деревина і плоди використову­ ються в ряді галузей промисловості (меблевої, фармацевти­чної, харчової та ін.).

Щодо проблеми верхньої межі лісу, яка часто обгово­рюється в зв'язку з вивченням причин катастрофічних паво- дків у Закарпатті, то варто звернути увагу на деякі спосте­реження лісівників і науковців [52-72]. Встановлено, що за останні десятиріччя, якщо припинити антропогенний вплив на приполонинні території, то верхня межа лісу не тільки сама відновлюється, але й піднімається ще вище, ніж це бу­ло понад 100 років тому. Однією з причин цього є глобальне потепління, яке має тенденцію до продовження. Отже, щоб покращити ґрунтозахисну, водозахисну, водорегулюючу функції полонин і приполонинних лісів, варто впорядкувати, насамперед, безпечне використання полонин, а природа сама з часом виправить заподіяну їй шкоду.

В області значна увага приділяється лісовідновленню, догляду за лісом, охороні лісу, вивченню антропогенного впливу на лісові насадження. Так, фахівцями Карпатської лі- содослідної станції (м. Мукачево), лісгоспів, Інституту еко­логії Карпат, УжНУ, Карпатського біосферного заповідника та інших установ проводиться значна робота по створенню генетичних резерватів, лісонасіннєвих ділянок і плантацій, лісонасіннєвої бази на генетико-селекційній основі [46,66- 69]. Чимало зроблено науковцями і практиками для скла­дання списків рідкісних і зникаючих рослин, оскільки на те­риторії області зосереджена майже половина всіх вищих ро­слин України на відносно незначній площі.

Рослини є найбільш беззахисними живими організма­ми на Землі перед тиском антропогенних факторів. Вони мають обмежені рухливість і ареал зростання, в якому най­більш успішно відтворюються, а отже, гинуть при дії шкід­ливих чинників антропогенного походження. Тому великий моральний обов'язок людини- зберігати всі живі істоти- від найдрібніших організмів і водоростей до великих дерев, незалежно від їх корисності. Рух за збереження рідкісних і шикаючих рослин активізувався ще в ЗО"¹¹ , а особливо в 50°" роки ХХст. Сьогодні в більшості країн ця діяльність за­безпечена законодавчими актами, широко практикується розширення заповідних територій для охорони біологічного різноманіття, на різних рівнях ведуться червоні книги (між­народні, національні, регіональні). На Закарпатті заповідні території займають 12,7%. Це один із найвищий показників серед регіонів України. І це закономірно. Адже на території Закарпаття знаходиться 3/4 тваринного світу Червоної книги України та понад 100 видів зникаючих рослин, 29 видів рід­кісних птахів тощо [61,64].

Важливу роль в охороні рослинного світу (особливо ендемічних, реліктових, рідкісних і зникаючих видів рослин) иідіграють біосферні і природні заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, ботанічні сади тощо. Охорона окремих видів рослин - це обов'язок не тільки вчених, працівників лісового господарства і спеціально упо­вноважених державних органів у цій галузі. Успіх цієї важ­ливої справи залежить від етичної і моральної поведінки ко­жної людини, кожного виконавця тих чи інших робіт, які можуть спричинити шкоду рослинному світові. Пам'ятаймо про це.

8.2. Лісові ресурси

8.2.1. Визначення. Лісові ресурси - це наявні в лісах запаси деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових і інших продуктів лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворю­ються у процесі формування лісових природних комплексів.

До лісових ресурсів належать також корисні властиво­сті лісів, які використовуються для задоволення суспільних потреб. Наприклад, їх здатність зменшувати негативні нас­лідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, очищати атмосферне повітря від забруднення та продукувати кисень, регулювати поверхневі стоки води і сприяти їх переведенню в підземні, сприяти оздоровленню населення, давати естети­чну насолоду людям і можливість пізнання природних об'єктів та явищ, екологічного виховання.

Прийнято поділяти лісові ресурси на деревинні (стов­бури, корені, гілки і листя дерев) та недеревинні (чагарники, лікарські рослини, дикорослі плоди і ягоди, гриби, фауна, технічна сировина тощо). Серед не деревинних ресурсів ви­діляють недеревинні ресурси рослинного походження та промислово-мисливські ресурси, які розглянуті далі.

Специфічними є рекреаційні ресурси лісового фонду (див. розділ 10). З огляду на специфіку та значимість фауни розглянемо її в окремому наступному розділі.

Лісові ресурси поділяють за значенням на такі, що мають державне або місцеве значення. До лісових ресурсів державного значення відносять деревину від рубок головно­го користування і живицю. Решта - ресурси місцевого зна­чення.

Визначення (оцінка) обсягів лісових ресурсів здійсню­ється лісовпорядною організацією ВО "Укрдержліспроект" у відповідності до вимог лісового і природоохоронного зако­нодавства. Під час лісовпорядкування для встановлення розміру заготівлі деревини здійснюються обчислення розра­хункової лісосіки, обсягів рубок, пов'язаних з веденням лі­сового господарства та обсягів використання інших видів лі­сових ресурсів.

Лісовпорядні заходи включають визначення породного і вікового складу та продуктивності лісів, уточнення площ і категорій лісів, у т.ч. площ для залісення, а також визначен­ня типів лісів та розробку заходів їх охорони. Механізми ко­нтролю якості виконання цих заходів у нинішній час потре­ бують вдосконалення. Лісова державна інспекція, як неза­лежна інституція, так і нестворена,. Контролюючі функції дотримання природоохоронного законодавства в лісах, ви­конують в межах своїх повноважень органи Мінприроди. В теперішній час в Закарпатській області активізувались ро- Поти із запровадження екологічних підходів господарювання н лісах [66-69].

Вони базуються на принципі безперервного і невисна- жливого лісокористування та оптимізації екологічного поте­нціалу лісів. Для цього здійснюється перехід до системи ви­рощування корінних за породішм складом насаджень. Ко­рінні деревостани за породним складом відповідають приро­дним взірцям (еталонам), що створені самою природою в певних кліматичних і ґрунтових умовах, тобто за певних лі- сорослинних умов. Основною (інтегрованою) ознакою ко­рінного деревостану є наявність породного складу природ­ного походження. Коли ж має місце зміна порід, то дерево- стан стає похідним.

Всі лісові ресурси, здебільшого, приурочені до земель лісогосподарського призначення, що представлені лісовим фондом. Вони поділяються на лісові землі, де розташовані вкриті і тимчасово вкриті лісовою рослинністю ділянки, а також нелісові землі, що зайняті сільгоспугіддями, водами, спорудами, комунікаціями тощо, які використовуються для потреб лісового господарства.

Особливістю лісів Закарпаття є те, що вони гірські (понад 80% площ лісового фонду). Гірські ліси мають виня­ткову значимість в охороні навколишнього природного се­редовища. Вони не тільки важлива складова сировинної і продовольчої бази, але й надзвичайно значима складова без­пеки життєвого простору. Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна і чагарникова рос­линність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку впли­вають один на одного і на навколишнє середовище.

Ліс — регулятор водного режиму та відновлювач ки­сню. Це його основні екологічні цінності. Без лісу порушу­ється кругообіг води, деградують земельні ресурси. Щороку збільшуються стоки води в океани та моря через знелісення великих територій. "Легені" Землі отримують 6% кисню від лісів. Ліс є регулятором сніготанення, швидкості руху повіт­ряних мас, місцезосередженням флори та фауни, очищає по­вітря від пилу, захищає від шуму тощо. Лісові ресурси в по­єднанні з ландшафтно-кліматичними чинниками мають над­звичайно велике лікувально-рекреаційне значення.

Лісові ресурси використовуються в залежності від ос­новних функцій, що виконують ліси. За функціональними призначенням ліси України, залежно від основних викону­ваних ними функцій, поділяють на такі категорії:

• захисні ліси;

• рекреаційно-оздоровчі ліси;

• ліси природоохоронного, наукового, історико- культурного призначення;

• експлуатаційні ліси.

У Закарпатті в межах цих чотирьох категорій (за озна­ками чинних нормативів) вирізняють 27 різновидів земель­них ділянок лісового фонду з різними захисними функціями, до яких віднесені такі: водоохоронні, ґрунтозахисні, запові­дні, оздоровчі, паркові, приполонинні, смуги лісів вздовж берегів річок, каналів, автомобільних доріг і залізниць, на­вколо водойм, джерел, промислових об'єктів, особливо за­хисні ділянки лісового фонду тощо).

Перших вищеозначених три категорії лісів виконують переважно природоохоронні та соціо-культурні функції. В області станом на 01.01.2008 р. площа таких лісів стано­вила 482 тис. га, з яких 157 тис. га є площами природно-за повідного фонду. У лісах розрізняють наступні типи захи­сних лісів [22].

Захисні ліси - водоохоронні, ґрунтозахисні, протиеро­зійні, приполонинніа смугах відводу вздовж залізниць та ав- тодоріг обласного і державного значення, особливо цінні лі- сові масиви, ліси степових, лісостепових і гірських районів, які мають значення для захисту довкілля, полезахисні смуги. ()собливе значення у цій категорії лісів мають водоохоронні ліси - смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер та ін­ших водоймищ, зокрема нерестовищ, а також захисні лісові насадження на смугах відводів вздовж каналів.

Рекреаційно-оздоровчі ліси - ліси населених пунктів, зелених зон навколо них, ліси санітарних охоронних зон джерел водопостачання (санітарно-гігієнічні ліси), ліси сані­тарної охорони лікувально-оздоровчих територій. Останні - цс типи лісу, в яких внаслідок особливих гідрологічних умов, естетично привабливого рельєфу збереглися поширені деревні породи (смерека, ялиця, бук, дуб тощо). Здебільшого це також захисні ліси, хоч вони і є лісами спеціального при­значення. В таких лісах дозволяється здійснювати тільки са­нітарні і лісовідновні заходи (зокрема проріджування, про­хідні, вибіркові та санітарні рубки).

Ліси природно-заповідного фонду (див.8.5) також відносяться до особливих природоохоронних лісів, хоча їх функції ширші, зокрема рекреаційне, естетичне і наукове призначення. Ці ліси збереглися в області у важкодоступ- них, переважно високогірних площах лісового фонду, зок­рема приполонинні ліси.

До категорії експлуатаційних лісів віднесено ліси з поширеними деревними породами, основна функція яких забезпечувати деревиною та іншими лісовими ресурсами, не порушуючи при цьому екологічної рівноваги та потенціалу лісу. В них може встановлюватися режим обмеженого кори­стування або ж дозволяється промислова заготівля деревини, тобто дозволяється головне користування лісових ресурсів, у т.ч. і шляхом суцільних рубок. В експлуатаційних лісах, в установленому порядку також можуть бути виділені особли­во захисні лісові ділянки. В останній час викликає сумнів доцільність практики суцільних рубок в окремих типах де- ревостанів, особливо гірських лісів. Це вимагає перегляду законодавчо-нормативної бази щодо правил рубок і раціона­льного природокористування в гірських лісах з метою реалі­зації принципів постійного лісокористування на засадах зба­лансованого екологічного, економічного і соціального роз­витку^,50,67]. Важливим є не тільки вдосконалення лісо­вого законодавства, але й екологічне виховання людей.

Земельні площі лісового фонду надаються постійним або тимчасовим користувачам для спеціального використан­ня лісових ресурсів у встановленому законодавством поряд­ку. Лісові відносини, що регулюють володіння, управління та розпорядження лісами здійснюються на основі законо­давчих та нормативно-правових актів головними з яких є такі: Конституція України, Лісовий кодекс України, Земель­ний кодекс України, Водний кодекс України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші.