6.Валютний курс і платіжний баланс

Вплив девальвації на платіжний баланс: концепція еластичності

Взаємозв'язок змін курсу національної валюти і платіжого балансу є предметом наукових досліджень багатьох поколінь учених. Численні праці присвячені пошукові відповіді на основне питання теорії і практики: чи може зниження курсу наоціональної валюти привести до зменшення поточного дефіциту. Якщо немає впевненості щодо поліпшення поточного рахунку за допомогою змін обмінного курсу, то врегулювання поточиних платежів має спиратися на застосування інших макроекономічних інструментів.

Сутність концепції еластичності

Одним з підходів до аналізу впливу знецінення національної валюти, тобто девальвації її курсу, на платіжний баланс є використання концепції еластичності.

Центральна ідея концепції еластичності полягає в припущенні, за яким пропозиція експорту та імпорту є досконалою, тому зміни обсягу попиту не впливають на ціни. Звідси, якщо внутрішні та зовнішні ціни є фіксованими, то зміни у відносних цінах спричиняються змінами номінального валютного курсу.

Відповідно до цієї ідеї розглядаються два прямі ефекти де­вальвації щодо поточного балансу, один з яких спрацьовує на скорочення дефіциту, а другий, навпаки, зумовлює погіршення дефіциту відносно попереднього періоду.

Розглянемо обидва ефекти докладніше.

Поточний баланс, обчислений в одиницях вітчизняної валю­ти, має вигляд:

де Р — рівень внутрішніх цін;

— обсяг вітчизняного експорту;

— обмінний курс

Р* — рівень зовнішніх цін;

— обсяг імпорту.

Приймемо рівень внутрішніх та зовнішніх цін за одиницю, то­ді вартість вітчизняного експорту дорівнюватиме X, а вартість імпорту в іноземній валюті дорівнюватиме М.

Через застосування цих спрощень рівняння набуває вигляду:

СА = X - SМ

Диференціальна форма виразу:

dСА = dX - SdМ - MdS

Концепція еластичності оперує з двома ключовими поняттями.

Цінова еластичність попиту на експорт , яка визначається як відношення зміни експорту в процентному виразі до зміни ціни у процентному виразі, причому остання представлена як зміна обмінного курсу в процентах:

звідки отримуємо вираз:

Цінова еластичність попиту на імпорт , яка визначається як відношення зміни імпорту в процентному виразі до зміни цін в процентному виразі, причому остання представлена як зміна обмінного курсу в процентах:

Умова Маршалла—Лернера

Це рівняння відоме як умова Маршалла-Лернера, за якою в разі початкової рівноваги поточного рахунку, девальвація покращує поточний рахунок, тобто dSA/dS>0, якщо сума еластичності зовнішнього попиту до експорту, та еластичності вітчизняного попиту до імпорту є більшою за одиницю. Якщо сума цих двох еластичностей менша за одиницю, девальвація призводить до погіршення поточного рахунку.

Економічне пояснення цього результату дає таблиця, де представлено перед- та можливі післядевальваційні сценарії.

Таблиця

Девальвація і платіжний баланс

Поточний рахунок до девальвації
Показник	Обсяг	Ціна	Вартість у фунтах	Вартість у долларах
Британський експорт	100	1	100	200
Британський імпорт	50	4	100	200
Поточний рахунок			0	0
Сценарій 1. Дефіцит поточного рахунку внаслідок девальвації
Британський експорт	105	1	105	157,5
Британський імпорт	45	4	120	180
Поточний рахунок			-15	-22,5
Приблизне значення еластичностей:
Сценарій 2. Поточний рахунок не змінюється внаслідок девальвації
Британський експорт	120	1	120	180
Британський імпорт	45	4	120	180
Поточний рахунок			0	0
Приблизне значення еластичностей:
Сценарій 3. Актив поточного рахунку внаслідок девальвації
Британський експорт	140	1	140	210
Британський імпорт	45	4	120	180
Поточний рахунок			20	30
Приблизне значення еластичностей:

До девальвації курс фунт/долар становив £0,50/$1 ($2/£1), після девальвації — £0,666/$1 ($1,50/£1). Ціна одиниці британ­ського експорту — £1, а ціна одиниці американського експор­ту — $4.

Таблиця ілюструє три можливі сценарії після деваль­вації.

У разі девальвації валюти до гри вступають два ефекти:

Ціновий ефект. Експорт, обчислений в іноземній валюті. — дешевшим: Великій Британії експорт приносить тільки $1,50 після девальвації ($2,00 — до девальвації).

Імпорт, обчислений у вітчизняній валюті, стає дорожчим, одиниця імпорту коштує £2,67 після девальвації (£2 — до девальвації)

Зрозуміло, що ціновий ефект викликає погіршення поточного рахунку Великої Британії.

Ефект обсягу. Здешевлення експорту приводить до збільшення обсягу експорту; подорожчання імпорту — до зниження обсягу імпорту.

Зрозуміло, що ефект обсягу зумовлює поліпшення поточного рахунку балансу.

Нетто-ефект визначається залежно від того, який ефект (ціновий чи обсягу) домінує.

Перший сценарій. Збільшення обсягу експорту та зменшен обсягу імпорту виявилися недостатніми: платежі за експортом були меншими за потрібні, а сплата імпорту — більшою.

Внаслідок цього стан поточного рахунку змінився від бала­нсу до дефіциту.

Сума еластичностей приблизно дорівнює 0,45.

Другий сценарій. Збільшення обсягу експорту та зменшен обсягу імпорту забезпечили таке збільшення доходу від одиниці експорту і зменшення витрат щодо одиниці імпорту, що поточний баланс залишився незмінним.

Сума еластичностей приблизно дорівнює 0,9 (є близькою до 1)

Третій сценарій. Збільшення обсягу експорту та зменшен обсягу імпорту виявилися достатніми, щоб нейтралізувати ціцновий ефект, тому відбулося поліпшення поточного балансу внаслідок девальвації.

Сума еластичностей приблизно дорівнює 1,5, тобто критична умова Маршалла—Лернера щодо успішності девальвації дотримується.

Емпіричні докази щодо еластичності попиту на експорт та імпорт

Стверджується, що девальвація є більш сприятливою для ін­дустріально розвинутих країн, ніж для країн, що розвиваються. Країни, що розвиваються, мають велику залежність від імпорту, тому цінова еластичність попиту на імпорт є низькою. Водночас цінова еластичність попиту на експорт є значно еластичнішою для промислово розвинутих країн, оскільки вони мають справу з конкурентним експортом.

Крім того, більшість економістів дійшли згоди: еластичності в коротко­строковому періоді є нижчими, ніж у довгостроковому, тому умова Маршалла—Лернера не може бути дотримана в короткостроково­му періоді, але може дотримуватися в середньо- та довгостроко­вому періодах.

Ефект j-кривої

Той феномен, що умова Маршалла—Лернера не може бути виконана в короткостроковому періоді, хоча в довгостроковому періоді вона, як правило, дотримується, відомий як ефект j-кривої.

Ефект j-кривої полягає в тому, що в короткостроковому періоді обсяги експорту та імпорту не можуть змінюватись наскільки, щоб поточний баланс погіршився через менші доходи до країни від експорту та більші платежі за імпортом. Як правило, через певний проміжок часу обсяг експорту починає збільшуватись та в решті решт переходить до надлишку. Оскільки погіршення поточного рахунку є менше, ніж наступне покращення,можна вважати, що девальвація спрацьовує.

Існують численні аргументи, які пояснюють повільну реак­тивність експорту та імпорту в короткостроковому періоді та значно більшу реактивність у довгостроковому періоді. Серед них найважливіші — це запізнення реакції споживача, запізнення реак­ції виробника та недосконала конкуренція.

Запізнення реакції споживача. Споживачам і країни, яка здій­снює девальвацію, і решти світу потрібний час, щоб відреагувати на зміну конкретної ситуації. Перехід з імпортних на вітчизняні товари неодмінно потребує деякого часу, тому що споживачі стурбовані очікуваною зміною цін, роздумами щодо надійності та репутації вітчизняної продукції порівняно з імпортною, тоді як зовнішні споживачі можуть бути не схильні до переходу з вітчиз­няних товарів на експорт із країни, яка здійснює девальвацію.

Запізнення реакції виробника. Хоча девальвація поліпшує кон-курентність експорту, для розширення експортного виробництва вітчизняним товаровиробникам необхідний певний проміжок ча­су. Крім того, контракти щодо імпорту укладаються, як правило, заздалегідь, тому їх не так легко анулювати в короткий термін. Підприємства будуть не схильні анулювати замовлення на життєво важливу сировину та напівфабрикати. Платежі імпортерів можна хеджувати від валютного ризику на форвардних ринках, що дасть змогу нейтралізувати вплив девальвації.

Недосконала конкуренція. Завоювання частини зовнішніх ринків — тривала і дорога справа. Може статися, що іноземнії експортери, аби зберегти свою частку ринку в країні, яка здійснює девальвацію, відреагують на втрату своєї конкурентоспроможності зниженням експортних цін. За цих умов зростання вартості імпорту, спричинене девальвацією, буде частково анульоване. Так само конкурентні іноземні галузі можуть реагувати і на загрозу зростання експорту з країни, яка девальвує свою валюту, зниженням цін на своїх внутрішніх ринках, обмежуючи обсяг додаткового експорту з країни, яка девальвувала свою валюту. Ці ефекти досягаються через певний рівень недосконалої конкуренції, завдяки якій іноземні фірми отримають надприбуток, а отже й змогу знижувати свої ціни. Якщо іноземні фірми перебувають у висококонкурентному середовищі, то прибуток, який вони заробляють, не забезпечує можливості зниження цін.

Крім того, немає впевненості, що експортні ціни у вітчизня­ній валюті залишаться фіксованими. Численні види імпорту використовуються як проміжні в експортно зорієнтованих виробництвах, тому зростання цін імпорту може привести до більш ­високого рівня витрат як засобу компенсації вищих цін імпорту; це безумовно спричинить зростання експортних цін,що знизить конкурентні переваги, одержані через девальвацію.

Концепція поглинання

Головним недоліком концепції еластичності є те, що вона не враховує змін національного доходу, які відбуваються внаслідок змін обсягів експорту та імпорту через девальвацію. Порушення рівноваги по­точного рахунку може розглядатися як різниця між вітчизняним виробництвом і вітчизняними витратами, тобто поглинанням (абсорбцією).

Цей теоретичний підхід грунтується на відомих макроекономічних тотожностях. Візьмемо рівняння національного доходу:

Y=С+І+G+Х-М

Якщо визначити вітчизняні витрати як А = С + І + G, то рів­няня можна перетворити на таке:

CA= Х- М= Y- А.

З рівняння випливає, що поточний баланс являє собою різницю між вітчизняним випуском і вітчизняними витратами. Актив поточного балансу означає, що вітчизняний випуск пере­вищує вітчизняні витрати, а дефіцит поточного балансу свідчить, що вітчизняний випуск є меншим за вітчизняні витрати.

У диференціальній формі рівняння набуває такого вигляду:

dCA=dY - dA

Це рівняння показує, що вплив девальвації на поточний баланс залежить від її відносного впливу на національний дохід і внутрішні витрати (поглинання).

Якщо девальвація збільшує національний дохід відносно віт­чизняних витрат, поточний рахунок поліпшується. Якщо, навпаки, девальвація збільшує вітчизняні витрати відносно національного доходу, поточний рахунок погіршується.

Розуміння впливу девальвації на національний дохід і витра­ти — центральне питання аналізу платіжного балансу з точки зо­ру концепції поглинання.

Збільшення поглинання має дві складові: одна з них виникає внаслідок зростання доходу і визначається граничною схильністю до витрачання (а); друга є "прямим ефектом" девальвації

dCA=(1-a)dY-dAdv

З рівняння випливає, що існують три фактори, які не­обхідно дослідити, коли аналізуємо вплив девальвації.

Девальвація впливає на поточний баланс тільки через зміни граничної схильності до витрачання (а), рівня національного до­ходу (dY) та рівня прямих витрат (dAdv).

Умова поліпшення поточного балансу внаслідок девальвації фор­мулюється таким чином:

(1-a)dY>dAdv

Це означає, що будь-яка зміна доходу має бути більшою за зміну прямих витрат.

Щоб визначити ймовірність виконання цієї умови, варто про­аналізувати два можливі стани економіки: з неповною зайнятістю, коли дохід може зростати, та з повною зайнятістю, коли подаль­ше зростання доходу неможливе.

Девальвація і національний дохід

З концепції поглинання постає запитання: що ймовірніше - зростання чи зниження національного доходу через девальвацію в економіці з неповною зайнятістю?

Якщо гранична схильність до витрачання менша за одиниці: то збільшення доходу зумовлює зростання співвідношення доходу і витрат, що поліпшує поточний баланс. Але поточний баланс погіршується, якщо поглинання знижується меншою мірою, ніж дохід, і гранична схильність до витрачання збільшується.

Існують два важливі ефекти девальвації щодо національного доходу: ефект зайнятості та ефект умов торгівлі. Розглянемо їх докладніше.

Ефект зайнятості. Для економіки з неповною зайнятістю умова Маршалла—Лернера дотримується повністю, і деяке збільшеня нетто-експорту внаслідок девальвації приводить до збільшеня національного доходу через дію мультиплікатора зовнішньої торгівлі. Якщо умова Маршалла—Лернера не виконується, то па­діння національного доходу пояснюється падінням нетто-експорту. Таким чином, незрозуміло, яким є вплив зайнятості щодо на­ціонального доходу — підвищувальним чи знижувальним.

Ефект умов торгівлі. Умови торгівлі — це відношення цін екс­порту до цін імпорту, що алгебраїчно виражається таким чином:

= ціни експорту/ціни імпорту,

де P— внутрішні (вітчизняні) ціни експорту;

р* — ціни імпорту;

S— обмінний курс одиниці іноземної валюти в певній кількості одиниць національної валюти.

Девальвація (зростання S) спричиняє тенденцію подорожчання імпорту, обчисленого у вітчизняній валюті, яке не супроводжується кореспондуючим зростанням експортних цін. Це означає, що умови торгівлі погіршилися. Погіршення умов торгівлі являє собою втрату частини реального національного доходу, тому, що за одиницю імпорту треба віддати більше одиниць експорту. Таким чином, погіршення умов торгівлі призводить до зниження національного доходу.

Загалом позитивний вплив девальвації на дохід країни, яка девальвує свою валюту, є сумнівним. Навіть у разі збільшення експортних надходжень (що забезпечується виконанням умови Маршалла—Лернера) погіршення умов торгівлі спричинить зни­ження національного доходу.

З викладеного залишається незрозумілим, як саме національ­ний дохід впливає на поточний баланс навіть за умови загальногозростання доходу. Для визначення впливу національного доходу на поточний баланс розраховується показник граничної схиль­ності до витрачання. Якщо він менший за одиницю, тоді деяке збільшення доходу, генероване зростанням нетто-експорту, зу­мовить певне поліпшення поточного балансу, тому що у цьому разі темпи зростання доходу перевищують темпи зростання витрат. Якщо гранична схильність до витрачання перевищує одиницю, тоді зменшення доходу призведе до більшого зрос­тання витрат, унаслідок чого поточний рахунок погіршиться.

Науковці зробили припущення, що безробітні, які одержа­ли роботу, найімовірніше матимуть високу схильність до витра­чання, і тому збільшення доходу може стимулювати зростання інвестицій. Працівники, які одержали роботу, можуть виріши­ти витрачати більше через упевненість у майбутніх доходах. Та­ким чином, оскільки в короткостроковому періоді гранична схильність до витрачання може перевищувати одиницю, зрос­тання доходу призводить до погіршення поточного рахунку. Бе­зумовно, для економіки з повною зайнятістю зростання доходу неможливе. У цьому випадку для поліпшення поточного рахун­ку через девальвацію потрібне зниження прямих витрат. Слід пам'ятати, що зміни доходу — це тільки один фактор впливу щодо поточного балансу. Не менш важливим є інший ефект, який необхідно розглянути: вплив девальвації на пряме погли­нання.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ І ПРЯМЕ ПОГЛИНАННЯ

Припустимо, що нетто-ефект девальвації щодо національно­го доходу дорівнює нулеві. Це дає змогу розглянути вплив де­вальвації на пряме поглинання. Якщо девальвація знижує пряме поглинання, то поточний баланс поліпшується. У разі підвищен­ня прямого поглинання вплив девальвації на поточний баланс призводить до погіршення поточного рахунку.

Розглянемо, в яких випадках можна очікувати впливу деваль­вації на пряме поглинання.

Ефект реальних грошових залишків. Потреба володіти гроши­ма — це за своєю суттю попит на реальні грошові залишки. На­приклад, якщо ціни подвоюються, то економічні агенти прагнуть мати вдвоє більше грошей, ніж до цього. Функція попиту описується формулою:

М/Рі = к,

де к - деяка константа;

Рі - індекс середнього рівня цін, який визначається в такий спосіб:

де а - процент витрат на вітчизняні товари;

P - ціна вітчизняного товару;

ціна імпортного товару;

S - обмінний курс.

Наприклад, ціна вітчизняного товару (P) становить £1, ціна імпортного товару (P*) — £4. Обмінний курс до девальвації — £0,5/$ 1. Внутрішні споживачі витрачають 80 % своїх грошей на вітчизняні товари, тобто а = 0,8. Тоді індекс середнього рівня цін становить:

Рі = 0,8 х 1 + (1 - 0,8) х 0,5/1 х 4 = £1,2.

У разі девальвації фунта стерлінгів до £І/$1 індекс середнього рівня цін дорівнюватиме:

Рі = 0,8 х 1 + (1 - 0,8) х 4 = £1,6.

Отже, через 100-процентну девальвацію фунта стерлінгів се­редній рівень цін для британського споживача збільшився приб­лизно на 33 %. За умов незмінної грошової маси і прагненню економічних агентів тримати реальні грошові залишки зростання середнього рівня цін через девальвацію означатиме, що рівень реальних грошових за­лишків можна утримати незмінним за рахунок скорочення пря­мих витрат.

Економічні агенти почнуть продавати свої облігації, ціни на які знизяться, а внутрішня ставка процента зросте. Підвищення про­центної ставки призведе до скорочення обсягів інвестування, а через це і до скорочення прямих витрат (поглинання).

Для того щоб ефект реальних грошових залишків вступив до гри, уряд має запобігти розширенню грошової пропозиції, адек­ватному підвищенню грошового попиту. У протилежному випадку співвідношення М/Рі залишатиметься постійним і ефект ре­альних грошових залишків не спрацьовуватиме.

Ефект перерозподілу доходу. Зростання середнього рівня цін через девальвацію впливає на пряме поглинання кількома шляхами. Пряме поглинання зростає, оскільки дохід перерозпо­діляється від тих, хто має меншу схильність до витрачання, до тих, хто бажає витрачати більше.

ЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПЦІЙ ЕЛАСТИЧНОСТІ ТА ПОГЛИНАННЯ

Обидві концепції свого часу вважалися альтернативними, ос­кільки концепція еластичності зосереджувалася переважно на ціновому ефекті девальвації, а концепція поглинання концент­рувалася на впливі девальвації на національний дохід. Науковці довели, що ці дві моделі не замінюють, а скоріше доповнюють одна одну.

Це пояснюється ефектом девальвації щодо доходу. Якщо екс­порт зростає більше, ніж імпорт, дохід зростає тільки за умови виконання умови еластичності Маршалла—Лернера. Якщо умова Маршалла—Лернера не виконується, експорт зростатиме менше за імпорт, що призведе до зниження доходу.

Звідси умова Маршалла—Лернера є справді доречною і в концепції поглинання. Дотримання умов еластичності необхід­не і в тих випадках, коли до уваги береться вплив девальвації на національний дохід. За суми еластичностей, більшої за одини­цю, відбувається деяке первісне поліпшення поточного балансу, це поліпшення веде до певного зростання доходу, яке спричи­нює більше зростання імпорту, ніж за відсутності такого ефек­ту. Через це первісне поліпшення поточного балансу виявляєть­ся більшим, ніж за відсутності такого ефекту.

Таким чином, концепції еластичності та поглинання справ­ді доповнюють одна одну. Хоча обидві моделі є статичними, во­ни наголошують на значенні рушійних сил і фактора часу. Еластичність попиту є вищою у довгостроковому періоді порів­няно з короткостроковим, що приводить до ефекту j-кривої, і ефект девальвації щодо поглинання і доходу розтягується в ча­сі. Але жодна з розглянутих концепцій не дає однозначної від­повіді на запитання про поліпшення поточного балансу внаслідок девальвації.

Однак, незважаючи на прийняті спрощення, неоднозначні висновки та розбіжності, обидва підходи заслуговують на увагу, тому що містять корисні поради щодо розробки економічної по­літики. Девальвація є більш успішною, коли вона супроводжуєть­ся обмежувальною фіскальною та грошовою політикою і значен­ня еластичностей попиту на експорт та імпорт є високими: це підвищує дохід відносно внутрішнього поглинання.

За більшістю емпіричних оцінок, умова Маршалла—Лернера виконується в періодах від двох і більше років, тобто політика обмінного курсу є дуже впливовим інструментом щодо змен­шення дефіциту поточного рахунку. Але не можна очікувати, що девальвація спрацьовує однаковим чином у всіх країнах. Потрібно визначити, як саме функціонує економіка: за повної чи неповної зайнятості, та якими є структурні параметри окре­мої економіки.

Отже, необхідно пам'ятати, що обидві моделі припускают відсутність реакції іноземних країн на конкурентні переваги, от римані країною, яка девальвує свою валюту. Але на практиці іно земні країни реагують відповідною девальвацією своїх валют, ш знижує ефективність політики девальвації, яку намагається про водити окрема країна.

ВАЛЮТНИЙ КУРС І РІВНОВАГА ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ

Численні праці науковців з різних країн і континентів при свячені саме тому, що знайти неможливо, — загальному макроекономічному балансові.

КОНЦЕПЦІЯ СВОНА

Головна увага науковців в період з 1950 до 1960 р. зосереджувалася на двох аспектах, а саме: на досягненні повної зайнятості і стабільні цін, що дістало назву внутрішнього балансу( ІВ)

Забезпечення повної зайнятості і стабільних цін, зумовлює розширення випуску у відкритій економіці, впливає на стан платіжного балансу. Наприклад, розширення випуску і зайнятості має призводити до збільшення витрат на імпортування і до віповідного погіршення поточного рахунку. Через запровадження фіксованих обмінних курсів уряди прагнули рівноважних платіж­них балансів, тобто балансу попиту і пропозиції щодо власних валют. Баланс зовнішніх розрахунків держави дістав назву зовніш­нього балансу (ЕВ).

Вплив на сукупний попит в економіці за допомогою змін фіс­кальної та грошової політики відомий як політика зміни витрат.

Зміна структури витрачання (співвід­ношення між витрачанням на вітчизняні та імпортні товари) за допомогою девальвації/ревальвації обмінного курсу дістала назву політики переключення витрат.

У період між 1950 та 1960 р. численні наукові дослідження бу­ло присвячено пошукові шляхів одночасного досягнення внут­рішнього та зовнішнього балансів. Концепцію розв'язання даної проблеми сформулював Тревор Свон у 1955 р.

На діаграмі Свона (рис. 16.1) зростанню реального обмінного курсу відповідає реальне знецінення національної валюти, тобто поліпшення міжнародної конкурентної позиції країни. Значенням реального обмінного курсу відповідають певні значення внутрішньої абсорбції (Абсорбція  ( — вибіркове поглинання речовини з газового чи рідкого середовища усім об'ємом твердого тіла чи рідини. Наприклад рідини — твердою речовиною (чорнила — промокальним папером) чи газу — рідиною (аміаку — водою).) (горизонтальна вісь), що склада­ється зі споживання, інвестицій та державних витрат.

Реальний обмінний курс

знецінення

ЕВ

4

D

подорожчання

1

3

А

С

В

2

ІВ

Внутрішня абсорбція

Рис. Діаграма Свона

Крива ІВ являє собою комбінації реального обмінного курсу та внутрішньої абсорбції, за яких дотримується внутрішній баланс економіки, тобто повна зайнятість та стабільні ціни. Крива ІВ по­вільно знижується з лівого боку праворуч: падіння реального обмін­ного курсу зменшує експорт та збільшує імпорт, тому для підтримки повної зайнятості необхідне збільшення внутрішньої абсорбції.

Праворуч від кривої ІВ спостерігається наявність інфляційного тиску на економіку (за даного обмінного курсу рівень внутрішніх витрат є більшим за потрібний для забезпечення повної зайнятості); ліворуч — наявний дефляційний тиск (внутрішні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості).

Крива ЕВ являє собою комбінації реального обмінного курс та внутрішньої абсорбції, за яких дотримується зовнішній баланс економіки, тобто рівновага поточного рахунку. Крива ЕВ повільно підвищується зліва праворуч: підвищення обмінного курсу приводить до збільшення експорту та зменшення імпорту, тому для запобігання утворенню надлишку поточного рахунку необхідне зростання внутрішніх витрат, що зумовить збільшення витрі чання на імпорт. Праворуч від кривої ЕВ внутрішні витрати є більшими, а ліворуч — меншими за потрібні для врівноваження поточного рахунку, тому праворуч спостерігається дефіцит, а ліворуч — надлишок з поточних операцій.

Отже, на діаграмі Свона зображено чотири можливі ситуації ї економіці:

• сектор 1 — дефіцит поточного рахунку та інфляційний тиск;

• сектор 2 — дефіцит поточного рахунку та дефляційний тиск;

• сектор 3 — надлишок поточного рахунку та дефляційний тиск;

• сектор 4 — надлишок поточного рахунку та інфляційний тиск.

Точка А — перетин кривих ІВ та ЕВ — відповідає рівноважному станові відкритої економіки, тобто одночасним внутрішньою й зовнішньому балансам. Припустимо, що в економіці, яка потрапила в точку В сектора 1, спостерігаються інфляційний тиск дефіцит поточного рахунку. Тоді, якщо уряд підтримує фіксова­ний обмінний курс і намагається знизити поточний дефіцит че­рез скорочення реальних внутрішніх витрат, економіка рухати­меться до точки С. Досягнення зовнішнього балансу лише через політику обмеження витрат вимагає такого скорочення внутріш­ньої абсорбції, яке неминуче призведе до рецесії в економіці та зростання безробіття.

В іншому разі подолання дефіциту поточного рахунку через девальвацію обмінного курсу призведе до руху економіки в точку Б кривої ЕВ. Девальвація водночас із зниженням поточного дефі­циту справлятиме додатковий інфляційний тиск в економіці, що графічно зображено як рух економіки у напрямку, протилежному лінії внутрішнього балансу.

Підсумовуючи, зазначимо, що ця спрощена модель дає мож­ливість стверджувати, що досягнення двох цілей — внутрішньо­го й зовнішнього балансів — неможливе за умови застосування одного з інструментів: фіскальної експансії чи девальвації. Щоб повернутися з точки В у точку А, уряд повинен і вдатися до дефляції, і здійснити девальвацію, контролюючи таким чином інфляційні процеси та забезпечуючи поліпшення поточного ра­хунку, тобто одночасно досягаючи двох цілей. Ідею щодо кіль­кісної відповідності цілей економічної політики та інструментів їх досягнення, відому як правило інструментів—цілей, було сформульовано голландським економістом, лауреатом Нобелів­ської премії Яном Тінбергеном у 1952 р.

Концептуальний підхід Свона до розробки економічної по­літики є корисним, але надто спрощеним. Діаграма Свона дає можливість визначити, який саме рівень обмінного курсу є не­обхідним. Неправильне встановлення обмінного курсу за умов його фіксації, наприклад переоцінка курсу, призведе до вста­новлення внутрішнього балансу ціною величезного дефіциту поточного рахунку; ціною досягнення зовнішнього балансу бу­де велике безробіття, при цьому обидва баланси одночасно не­можливі. Модель Свона також допомагає обрати комбінацію політик зміни та переключення витрат для одночасного досяг­нення внутрішнього й зовнішнього балансів — скорочення/ збільшення витрат та девальвацію/ревальвацію. Але підхід Сво­на зовсім не приділяє уваги міжнародному рухові капіталу, який значно посилився після Другої світової війни і став визна­чальною рисою сучасної міжнародної економіки. Підхід Свона також не передбачає використання монетарної політики як ін­струменту впливу на сукупні попит і випуск в економіці, залиша­ючи в розпорядженні уряду практично лише один інструмент — бюджетну політику. Але використання одного інструменту не дає можливості досягнення двох цілей.

МОДЕЛЬ МАНДЕЛЛА-ФЛЕМІНГА

Результати досліджень, опубліковані Джеймсом Флемінгом (1962) та Робертом Манделлом (1962), виявилися величезним здобутком наукових пошуків досягнення загального балансу від­критої економіки. На відміну від моделі Свона, яка приділяє увагу лише поточному рахункові, у дослідженнях Манделла— Флемінга, що грунтуються на кейнсіанській моделі IS - LM, аналізується також роль міжнародних потоків капіталу.

Модель Манделла—Флемінга виходить із таких припущень:

• Ціни в короткостроковому періоді є незмінними.

• Мобільність капіталу абсолютна (немає жодних обмежень що­до руху капіталу в країну чи за її межі).

• Головним фактором міжнародної мобільності капіталу є різни­ця в дохідності активів у різних країнах.

Різниця між внутрішньою (i) та світовою (i*) процентними ставками визначає напрям потоків капіталу. Перевищення світовоі процентної ставки над національною веде до відпливу капіталу з країни, перевищення національної — до припливу капіталу до країни.

• Економіка вважається невеликою, що означає її залежність від інших країн та нездатність впливати на рівень світової процентної ставки (внутрішня процентна ставка встановлюєте на рівні світової, тобто і = і*).

Модель описується трьома рівняннями, які є виразом рівноваги товарного ринку (IS), грошового ринку (LM), рівності внутрішньої та світової процентних ставок:

Y=C(Y-T)+I(r) +G+NX(e),

M/P=L(r,Y)

r=r*

З першого рівняння, яке описує криву IS, випливає, що рівновага на товарному ринку досягається за умови, коли сукупні і ходи дорівнюють сукупним витратам: обсяг споживання прямо залежить від доходу; інвестиції (І) обернено залежать від рівня процентної ставки, а чистий експорт — від обмінного курсу і. Оскільки модель розроблена для короткострокового період і рівень цін вважається незмінним, то номінальний і реальний курси дорівнюють один одному, а внутрішня процентна ставка дорівнює світовій.

Друге рівняння описує криву LМ, тобто взаємозв'язок між доходом і процентною ставкою за умови рівноваги грошового ри­ку, коли попит на гроші дорівнює їх пропозиції. Грошовий попи у свою чергу, перебуває у прямій залежності від рівня сукупного доходу та в оберненій залежності від процентної ставки. Гроше маса (М) є екзогенною величиною, що визначається центральні банком. Рівень цін — величина екзогенна і незмінна.

Третє рівняння засвідчує, що рівень процентної ставки в невеликій відкритій економіці встановлюється на рівні світової процентної ставки.

Модель Манделла—Флемінга може бути зображена графічно в системі координат Y-r та Y-e. У першому випадку положення рух IS прив'язуються до певного рівня обмінного курсу (рис.)

LM

r

r*

IS1(e)

rd

IS(e)

0

Y

Рис. Модель Манделла—Флемінга в системі координат Y-r. Випадок завище­ного обмінного курсу r <r*

Якщо курс національної валюти підвищиться, це призведе до відносного зниження цін на іноземні товари порівняно з цінами на вітчизняному товарному ринку. Це стримує експорт і стимулює імпорт товарів. Чистий експорт (NX) відповідно зменшується, і крива IS зсувається ліворуч.

Отже, залежність рівноваги товарного ринку (тобто положен лінії IS) від обмінного курсу позначається як IS(е). За умови рівноваги моделі Манделла—Флемінга всі три криві (світової та національної процентних ставок та IS(е)) перетинаються в одній точ­ці, що досягається завдяки механізмові адаптації обмінного курсу.

Розглянемо приклад, коли національна рівноважна процентна ставка (точка перетину кривих IS та LM) нижча за світову (r<r*). Цій ситуації відповідає завищений обмінний курс. За таких умов внутрішні потенційні інвестори намагатимуться вивезти капітал за межі країни, де забезпечується вища норма прибутковості йо­го вкладень. Це спричинить зростання пропозиції національної валюти та попиту на іноземну, оскільки інвестори передусім об­мінюватимуть національну валюту на іноземну. Наслідком буде знецінення національної валюти, що, в свою чергу, підвищить конкурентоспроможність експортних товарів країни на зовнішніх ринках, і чистий експорт NX зросте. Крива IS зсуватиметься пра­воруч доти, доки зміни обмінного курсу не забезпечать відповід­ність національної процентної ставки світовій. Отже, рівновага досягатиметься саме в точці перетину кривої LM з кривими сві­тової процентної ставки та IS.

У другому випадку, коли модель Манделла—Флемінга графіч­но зображується в системі координат Y-e, рівновага товарних і грошових ринків аналізується за умови, що внутрішня процентна ставка в невеликій відкритій економіці є незмінною і дорівнює світовій (рис. 16.3). Це означає, що інвестиції залежать від світо­вої ставки процента, тобто І(r*), а попит на гроші є функцією світової процентної ставки та доходу L(r*,Y).

Положення кривої IS у даній системі координат є аналогічним попередньому випадку, але не за рахунок процентної ставки, яка лишається незмінною, а тому, що сукупний дохід перебуває в оберненій залежності від обмінного курсу. (Зіркою позначено ве­личини IS та LM, які відповідають умові r = r*.)

е

LM*

r+r*

IS*

0

Y

Рис. 16.3 Модель Манделла—Флемінга в системі координат Y-e

Крива LM* є вертикальною, оскільки рівень світової процентної ставки заданий, а обмінний курс відсутній у рівнянні LM* яке визначає сукупний дохід.

Перейдемо до аналізу наслідків режиму плаваючого та фіксованого обмінного курсу в невеликій відкритій економіці відповідно до моделі Манделла—Флемінга.

ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ БАЛАНСИ ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ОБМІННІ СИСТЕМИ

Внутрішній і зовнішній баланси за фіксованих обмінних курсів

Припустимо, що станові економіки відповідає точка А, в якій процентна ставка дорівнює ri, а рівень доходу Y1 (рис. 16.4). Це означає, що зовнішній сектор економіки перебуває у стані рівноваги, а рівень доходу є нижчим за дохід, що відповідає повній зайнятості (Y₂).

BP

r

C

LM2

r2

LM1

A

r1

IS2

0

IS1

Y

Y2

Y1

Рис. 16.4 Внутрішній і зовнішній баланси за фіксованих обмінних курсів

Уряд намагається ліквідувати безробіття, фінансуючи фіскальну експансію шляхом випуску облігацій. Це відповідає зсуву лінії IS праворуч. Внутрішній випуск розширюється з Y1 до Y2. економіка опиняється в точці С. За подальшого зростання випуску поза межами повної зайнятості поточний рахунок через збільшення імпорту рухатиметься до дефіциту, і, хоча відбуватиметься приплив капіталів через підвищення процентної ставки, платіжний баланс буде дефіцитним (економіка опиниться праворуч від лінії ВР). Монетарна влада в цьому разі купуватиме національну валюту на валютному ринку, але через здійснення стерилізацій лінія LM залишиться у положенні LM1. Таким чином, використо­вуючи тільки один інструмент — фіскальну політику, влада може тимчасово досягти внутрішнього балансу ціною зовнішнього ба­лансу.

Однак в ідеалі влада прагне досягти і внутрішнього, і зовніш­нього балансів одночасно. Це можливо за умови поєднання фіс­кальної експансії (зсув IS1 до IS2) з грошовою рестрикцією (зсув LM1 до LM2 і перетин останньої з лінією ВР у точці С). Політика грошової рестрикції зумовлює підвищення внутрішньої процент­ної ставки більшою мірою, ніж лише одна фіскальна експансія, і тому створює додатковий приплив капіталу, завдяки якому від­новлюється рівновага платіжного балансу. Отже, поєднуючи роз­ширювальну фіскальну політику з політикою грошових обме­жень, можна досягти і внутрішнього, і зовнішнього балансів, не вдаючись до змін обмінного курсу. Це забезпечується викорис­танням двох інструментів — фіскальної та грошової політики — для досягнення двох цілей.

Відповідно до діаграми Свона, поєднуючи політику зміни об­мінного курсу з політикою зміни витрат, можна досягти і внут­рішнього, і зовнішнього балансів. Важливо, що є відмінності в комбінуванні курсових змін із заходами грошової або фіскальної політики. Розглянемо спочатку поєднання курсового врегулюван­ня з грошовою політикою. На рис. 16.5 зображено випадок гро­шової експансії за плаваючих обмінних курсів.

Умовою початкової рівноваги (точка А) є процентна ставка r1 та рівень випуску Y1. При запровадженні політики грошової екс­пансії лінія LM зміщується з LM1 до LM2 Комбінування падіння процентної ставки і зростання доходу призводить до дефіциту платіжного балансу (точка В).

BP1

r

BP2

LM1

A

r1

LM3

r2

LM2

C

B

IS2

IS1

0

Y

Y2

Y1

Рис. 16.5 Грошова експансія за плаваючих обмінних курсів

Однак через знецінення валюти спостерігається зсув лінії IS від IS1 до IS2 праворуч, так само, як і лінії ВР з ВР1 до ВР2. Це зумовлюватиме зсув лінії LМ ліворуч, з LМ2 до LM3, оскільки індекс цін зростатиме до перетину всіх трьох ліній у точці С, якій відповідатимуть нові рівні доходу Y2 і процентної ставки r2.

Таким чином, використовуючи монетарну політику в поєднанні з курсовими змінами, можна одночасно з досягненням зовнішнього балансу досягти збільшення реального випуску до такого, який відповідає повній зайнятості.

Загалом результатами грошової експансії є знецінення валюти, падіння процентної ставки та зростання доходу. Нижча проценти ставка зумовлює менший приплив/вищий відплив капіталу, ніж до монетарної експансії, водночас зростання доходу погіршує поточний рахунок. Отже, знецінення валюти поліпшує поточний рахунок за умови переважання цього ефекту порівняно з ефекто від зниження процентної ставки та зростання доходу.

Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів

Є два варіанти графічного зображення процесу фіскальне експансії — коли лінія ВР крутіша за лінію LМ, і, навпаки, коли лінія LМ крутіша за лінію ВР. Розглянемо першу ситуацію.

На рис. 16.6 лінія ВР крутіша за лінію LM Це означає, що порівняно з грошовим попитом, який є досить еластичним відносно процентної ставки, фінансові потоки є менш чутливим до її змін.

BP2

BP1

r

LM2

C

r2

LM1

r1

B

A

IS3

IS2

IS1

Y

Y2

Y1

Рис 10 Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів (перша ситуація)

Розширювальна фіскальна політика графічно зображена як зсув лінії IS з IS1 до IS2. Підвищення процентної ставки і внутрішнього доходу, індуковане фіскальною експансією, має протилежний ефект щодо платіжного балансу. Розширення реальног випуску призводить до погіршення поточного рахунку, але підви­щення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу. Однак че­рез відносно низьку мобільність фінансових потоків перший ефект переважає над другим, тому платіжний баланс рухається в напрямі дефіциту. У зворотному напрямі дефіцит призводить до знецінення валюти, що відповідає зсуву лінії ВР праворуч, з ВР1 до ВР2. Одночасно лінія LМ зміщується ліворуч, з LМ1 до LМ2, а лінія IS — праворуч, з IS2 до IS3. Кінцева рівновага досягається за процентної ставки r2 та рівня доходу Y2 (точка С). Таким чи­ном, погіршення платіжного балансу через зростання реального доходу ліквідується за умови використання комбінації вищої про­центної ставки зі знеціненням валюти.

У другій ситуації лінія LМ є крутішою за лінію ВР, що по­яснюється більшою чутливістю фінансових потоків до змін процентних ставок (рис. 16.7).

r1

r2

r

B

LM2

LM1

BP2

C

BP1

A

IS3

IS2

IS1

Y

Y2

Y1

Рис. Фіскальна експансія за плаваючих обмінних курсів (друга ситуація)

Приплив капіталу є більшим за потрібний для ліквідації погіршення поточного рахунку, яке сталося через зростання доходу, тому платіжний баланс рухається до активу. Актив спричиняє по­дорожчання валюти, на графіку лінія LМ через падіння індексу цін зміщується праворуч, з LМ1 до LM2; лінія ВР зміщується ліворуч, з ВР1 до ВР2, і лінія IS — ліворуч, з IS2 до IS3. Рівноваг досягається за вищого рівня випуску, вищої процентної ставки і подорожчання валюти.

Таким чином, залежно від ступеня міжнародної мобільності капіталу фіскальна експансія може приводити як до знеціненнг так і до подорожчання валюти, тобто до змін валютних курсів обох напрямах.

МАЛА ВІДКРИТА ЕКОНОМІКА Й АБСОЛЮТНА МОБІЛЬНІСТЬ КАПІТАЛУ

Розвиток міжнародної валютної системи після Другої світове війни позначився поглибленням міжнародної фінансової інтеграції. Манделл і Флемінг розглянули наслідки високої мобільності капіталу на прикладі малої країни, зміна процентної ставки якої не відбивається на світовій процентній ставці. Як свідчать результати їх дослідження, для такої країни від вибору режиму обмінного курс радикальним чином залежить ефективність фіскальної та монетарної політики щодо їх впливу на рівень економічної активності в країні.

Модель припускає абсолютну мобільність капіталу для малої країни. За цієї умови будь-яка спроба підвищити внутрішню процентну ставку зумовлює масований приплив капіталів з метою купівлі облігацій даної країни, що підштовхує ціну облігацій до рівня світових процентних ставок. І навпаки, будь-яка спроба знизити внутрішню процентну ставку викликає масований відплив капіталу з країни, оскільки іноземні інвестори прагнут вищих прибутків. Продаж облігацій у такому великому обсязі означає, що внутрішня процентна ставка миттєво повернеться до рівня світової і відплив капіталу припиниться. Отже, абсолютна мобільність капіталу зумовлює однаковий рівень внутрішньої та світової процентних ставок.

Графічно це виглядає як горизонтальне положення лінії ВР на рис 16.8, де зображено малу відкриту економіку з фіксованим обмінними курсами.

За початкового рівня доходу Y1 якому відповідає точка перетину ліній IS1—LM1, рівень зайнятості є нижчим за повну зайнятість при доході Y2. Якщо з метою підвищення зайнятості моне­тарна влада вдається до грошової експансії, лінія LМ зміщується праворуч (LM2). Внутрішня процентна ставка зазнає знижуваль­ного впливу, що спричинює масований відплив капіталу, через який з'являється девальваційний тиск на внутрішню валюту. У цій ситуації монетарна влада втручається у валютний ринок, аби скупити національну валюту за резерви. Купівля валюти призво­дитиме до зменшення суми грошей у власності приватних агентів і триватиме доти, доки внутрішня процентна ставка відновиться на рівні світової, що графічно зображено як рух лінії LМ у зво­ротному напрямі до положення LV1.

LM1

r

LM2

BP

r1

IS2

IS1

Y

Y2

Y1

Рис. 16.8.Фіксовані обмінні курси та абсолютна мобільність капіталу

Таким чином, за абсолютної мобільності капіталу здійснення стерилізацій призводить до надто значних втрат резервів, що не може тривати довго. Тож за умов абсолютної мобільності капіта­лу і фіксованих обмінних курсів монетарна політика щодо її впли­ву на випуск виявляється неефективною.

Навпаки, фіскальна експансія чинить підвищувальний вплив на внутрішню процентну ставку (зсув лінії IS праворуч) і через це сприяє припливові капіталу. Для запобігання подорожчанню ва­люти монетарна влада купує іноземну валюту за національну. Це означає, що сума національних грошей у власності економічних агентів зростає (лінія LМ зміщується праворуч). Розширення гро­шової маси триватиме доти, доки внутрішня процентна ставка повернеться до свого початкового рівня.

Отже, за умов фіксованих обмінних курсів і абсолютної мобіль­ності капіталу можна досягти і внутрішнього, і зовнішнього балан­сів засобами однісї фіскальної політики. Це є винятком з правила "інструментів — цілей", хоча грошова політика при цьому все ж таки пасивно пристосовується до змін фіскальної, аби підтрима­ти фіксований обмінний курс.

На рис. 16.9 точка початкової рівноваги відповідає перетину ліній IS1 і LM1 за рівня доходу Y1.

LM1

LM3

LM2

r

BP

r1

IS2

IS1

Y

Y2

Y1

Рис. 16.9 Плаваючі обмінні курси та абсолютна мобільність капіталу

Припустимо, що з метою розширення випуску влада вдаєть­ся до політики фіскальної експансії. Зростання державних вит­рат графічно виглядає як зсув лінії IS праворуч, але застосуваннz облігацій для фінансування експансії чинить підвищувальний вплив на внутрішню процентну ставку, викликає масованиq приплив капіталів і підвищення обмінного курсу. Внаслідок, цього відбуваються зниження експорту і збільшення імпорту Лінія IS повертається до початкового положення. Таким чи­ном, за умови абсолютної мобільності капіталу і плаваючих обмінних курсів, фіскальна політика є неефективною жодо її впливу на реальний випуск..

Навпаки, монетарна експансія (лінія LМ зміщується праворуч з LM1 до LM2) приводить до падіння внутрішньої процентної ставки і знецінення валюти. Знецінення валюти зумовлює зрос­тання експорту і зниження імпорту (лінія IS зміщується праворуч з IS1 до IS2) та певне скорочення реальної грошової маси, що зоб­ражено на графіку як зсув лінії LM2 до LM3. У цьому разі доходи збільшується до Y2. Отже, бачимо, що внутрішнього й зовнішньо­го балансів одночасно досягнуто засобами лише грошової політи­ки, хоча обмінний курс при цьому все ж таки пасивно пристосо­вується до змін грошової маси.

Контраст між ефективністю фіскальної і грошової політики за умови абсолютної мобільності капіталу та різних обмінних систем є найвідомішим макроекономічним наслідком: на випуск можна вплинути, застосовуючи лише один інструмент — грошову полі­тику за плаваючих та фіскальну політику за фіксованих обмінних курсів.

ПРИНЦИП ЕФЕКТИВНОЇ РИНКОВОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ

Правило "інструментів—цілей" Тінбергена, за яким для досяг­нення як внутрішнього, так і зовнішнього балансів необхідні два інструменти, нічого не говорить про те, якими саме конкретни­ми інструментами треба скористатися. Як відомо, за фіксованих обмінних курсів можуть бути застосовані певні комбінації фіс­кальної та грошової політики, за плаваючих обмінних курсів пот­рібні інші комбінації цих інструментів.

Манделл сформулював так званий принцип ефективної рин­кової класифікації, який, розробляючи економічну політику, не­обхідно застосовувати разом з правилом "інструментів—цілей" Тінбергена. За принципом Мандела, політичні інструменти мають поєднуватись у пари за умови їх найбільшої ефективності. Наприклад, грошова політика як найефективніший інструмент контролю зовнішнього балансу має поєднуватися з фіскальною політикою як інструментом ефективного впливу на випуск.

Проблема розробки економічної політики, яка дістала назву проблеми вибору, полягає у визначенні інструментів, придатних для досягнення певних цілей. Манделл стверджує, що за фіксова­них обмінних курсів засобом досягнення зовнішнього балансу є монетарна політика, а внутрішнього — фіскальна. Проблему вре­гулювання за допомогою різних комбінацій фіскальної та моне­тарної політики зображено на рис. 16.10.

На вертикальній осі точка N^ — точка байдужості. Зміни мо­нетарної політики відбиваються таким чином: у напрямку дого­ри — грошова експансія, у напрямку донизу — грошова ре­стрикція.

Аналогічно ліворуч від точки байдужості N1 на осі фіскальної політики відображається обмежувальна, а праворуч — експансив­на фіскальна політика. Лінія внутрішнього балансу ІВ має нега­тивний нахил. Це пояснюється тим, що за початкової умови пов­ної зайнятості для її підтримки необхідно поєднувати грошову рестрикцію з фіскальною експансією. Праворуч від лінії ІВ роз­ширювальний ефект від комбінації фіскальної та монетарної по­літики здатний призвести до інфляції, ліворуч — до дефляційних процесів.

Лінія зовнішнього балансу ЕВ може мати як позитивний, так і негативний нахил. Це пояснюється наявністю двох конфліктних ефектів експансивної фіскальної політики щодо платіжного ба­лансу. З одного боку, зростання доходу веде до погіршення по­точного рахунку, а з іншого — підвищення процентної ставки спричинює приплив капіталів, що поліпшує платіжний баланс. На рис. 16.10 негативний нахил лінії зовнішнього балансу озна­чає наявність чистого погіршення платіжного балансу (погіршен­ня поточного рахунку більшою мірою, ніж рахунку руху капіталу) через розширювальну податкову політику. За цих обставин екс­пансивна фіскальна політика має супроводжуватися політикоюгрошової рестрикції, тому що приплив капіталів, зумовлений підвищенням процентної ставки, забезпечить урівноваження платіжного балансу.

Грошова політика

E

Розширювальна

Інфляція

Безро

біття

A

D

C

B

Nm

Обмежувальна

Надлишок

зайнятості

EB

IB

Розширювальна

Обмежувальна

Фіскальна політика

N1

Рис. 16.10 Проблема врегулювання

Лінія внутрішнього балансу крутіша за лінію зовнішнього балансу, тому що зростання доходу на х % через фіскальну експансію викликає погіршення платіжного балансу меншою мірою, ні зростання доходу на х % через грошову експансію. Це пояснюеться тим, що політика фіскальної експансії веде до підвищення процентної ставки, що частково зменшує погіршення платіжного балансу, оскільки відбуватиметься приплив капіталів до країни.

Грошова експансія, навпаки, призводить до падіння процентної ставки і відповідного додаткового погіршення платіжного балансу, яке відбувається через зростання доходу.

Відповідно до принципу ефективної ринкової класифікаи Манделла, якщо ми знаходимося у точці А за умов внутрішньої балансу і дефіциту платіжного балансу, то грошова рестрикція зумовить зсув економіки у точку В на лінії зовнішнього балансу ЕВ, що призведе до виникнення безробіття, подолати яке можна заідяки здійсненню розширювальної фіскальної політики, рухаю­чись до точки С на лінії внутрішнього балансу ІВ. Це знову штовхне економіку до дефіциту, і тому досягнення зовнішнього балансу у цьому разі має супроводжуватися грошовою рестрик­цією. Раз від разу необхідність узгодження фіскальної та грошо­вої політики зменшуватиметься.

Припустимо, що для ліквідації дефіциту платіжного балансу і відновлення внутрішньої рівноваги використовуються інструмен­ти фіскальної та грошової політики. У цьому разі фіскальні обме­ження змусять економіку рухатися з точки А до точки D а зов­нішній баланс буде досягнуто ціною високого рівня безробіття. Подальше здійснення політики грошової експансії для досягнен­ня внутрішнього балансу змусить економіку рухатися в напрямку від точки D до точки Е. Цілком очевидно, що така політика при­зводить до нестабільності й заважає загальному збалансуванню економіки. Загроза полягає в тому, що влада може оцінити такі заходи як правильні, що завдасть значної шкоди економіці. От­же, мети загального економічного балансу слід досягати поступо­во, спираючись на аналіз ефекту від застосування обраних регу­лятивних інструментів.

На жаль, однозначного розв'язання проблеми врегулювання немає. Наприклад, з наведеного вище аналізу малої відкритої економіки з досконалою мобільністю капіталу випливає, що ефективність фіскальної та монетарної політики щодо випуску залежить від режиму обмінних курсів. Якщо обмінні курси є фік­сованими, то фіскальну політику необхідно поєднувати з метою повної зайнятості; за плаваючих обмінних курсів акцентувати треба на грошовій політиці. Отже, розв'язання проблеми врегу­лювання потребує комплексного підходу, коли три цілі поєдну­ються з трьома інструментами. Адекватні пари інструментів і цілей визначаються головними структурними параметрами функціонування економіки. До них серед інших належать: сту­пінь мобільності капіталу; гранична схильність до заощаджень та імпортування; еластичність доходу та процента щодо грошо­вого попиту; цінова еластичність попиту на експорт та імпорт; чутливість інвестування до процентної політики.

ОБМЕЖЕННЯ ТА ПЕРЕВАГИ МОДЕЛІ МАНДЕЛЛА—ФЛЕМІНГА

Модель Манделла—Флемінга слугувала одним з головних тео­ретичних джерел обгрунтування економічної політики відкритої економіки протягом кількох десятиліть. Критична оцінка обме­жень даної моделі зумовила появу монетарного підходу до платіж­ного балансу та економічної політики. Особливо гострій критиці було піддано короткостроковий характер моделі.

Умова Маршалла—Лернера. Незважаючи на свою короткосте кову природу, модель припускає, що умова Маршалла—Лернера дотримується, хоча, як відомо, ця умова визнана коректною лише для довгострокових періодів.

Взаємозалежність фондів та потоків. Модель нехтує проблемою взаємозалежності фондів і потоків. Відповідно до моделі дефіцит поточного рахунку може покриватися фінансовими потоками. Така політика є прийнятною в короткостроковому, періоді, але імпорт капіталу з часом сприяє нагромаджен-певного обсягу зобов'язань країни щодо решти світу і полальшому погіршенню поточного рахунку через сплачувані за кордон проценти. Зрозуміло, що фінансування в такий спосіб не може бути надто тривалим, оскільки країна потрапляє у пастку зовнішнього боргу.

Ігнорування довгострокових бюджетних напружень. Однним з головних вад моделі є її нездатність до врахування довгострокових бюджетних напружень, які виникають як через приватні, так і через державний сектори. У довгостроковому періоді вт­рати приватного сектора дорівнюватимуть очікуваному доходу так само й витрати державного сектора за відсутності створення додаткових грошей дорівнюватимуть доходам бюджету від оподаткування. Це означає, що в довгостроковому періоді поточний рахунок перебуватиме у збалансованому стані. Однак передбачливий приватний сектор одразу ж почне збільшувати свої заощадження через можливе зростання рівня оподаткування, зумовленого необхідністю фінансування збільшених державних витрат. У результаті ефективність фіскальної політики значно послабиться.

Ефект нагромаджень. Модель не враховує ролі нагромаджен у відновленні довгострокової рівноваги. Зменшення нагромаджень викликає падіння імпортних витрат, що допомагає знизити дефіцит поточного рахунку. Це обмеження моделі засвідчує її короткостроковий характер, оскільки короткострокові наслідки відприву нагромаджень на функцію імпортного витрачання визнаються надто суттєвими.

Вплив на фінансові потоки. Однією з найскладніших проблем є моделювання фінансових потоків. Модель припускає, що підвищення процентної ставки зумовлює тривалі фінансові потоки ззовні. Однак сподіватися на те, що ці потоки будуть нескінченими, нереально: бажання іноземних інвесторів диверсифікуват структуру своїх інвестиційних портфелів призводитиме до скорочення потоків. За цих обставин єдиним шляхом до залучення капіталів має бути подальше підвищення процентної ставки доти, доки іноземні інвестори не вирішать знову реструктурувати свої портфелі. Таким чином, країна, яка потребує зовнішнього фінансування свого поточного дефіциту, мусить постійно підвищувати внутрішню процентну ставку. Інакше кажучи, імпорт капіталу є функцією зміни процентних ставок.

Валютно-курсові очікування. Головна проблема моделі Манделла—Флемінга полягає у впливі на очікування щодо валютних курсів. Модель грунтується на статичному обмінному курсі, тоб­то такому, майбутні зміни якого дорівнюватимуть нулеві. Це припущення не позбавлене сенсу за фіксованих обмінних курсів, але за плавання валют воно навряд чи може бути придатним. Відповідно до моделі монетарна експансія призводить до знеці­нення валюти за плаваючих обмінних курсів. За цих умов нере­альним є припущення, що економічні агенти не зважатимуть на майбутнє знецінення валюти. Підвищення процентної ставки є необхідним для переконання агентів тримати валюту, яка має знецінитися, а це, у свою чергу, спричинюватиме зворотний ефект щодо внутрішнього інвестування. Отже, реальний ефект розширювальної грошової політики є слабшим за передбачува­ний моделлю.

Гнучкість інструментів політики. Критичної переоцінки зазнав статичний характер моделі, через який узгодження грошової та фіскальної політики виглядає досить простою справою. Як свід­чить практика, у реальному житті надзвичайно важко досягти то­го ступеня гнучкості економічної політики, особливо фіскальної, який передбачено даною моделлю.

Незважаючи на всі її обмеження, модель Манделла—Флемін­га добре ілюструє особливості здійснення економічної політики у відкритій економіці. Треба пам'ятати, що фіскальна та/або гро­шова політика як засоби досягнення повної зайнятості чинять значний вплив на платіжний баланс і обмінний курс, які, у свою чергу, мають зворотний ефект щодо внутрішньої економіки. Роз­робляючи економічну політику у відкритій економіці, необхідно брати до уваги численні важливі додаткові, порівняно із закритою економікою, фактори.

До головних висновків з моделі належить твердження про не­обхідність мати стільки ж незалежних інструментів економічної політики, скільки вона має цілей. Отже, модель обґрунтовує проблематичність використання лише одного інструменту (на­приклад, грошової політики) для досягнення всіх загальноеконо­мічних цілей. Відтепер проблема полягає у визначенні певних інструментів для конкретних цілей, але теорія застерігає, що че­рез відмінність структури економічних систем єдиних правил для вирішення цієї проблеми немає.

Таким чином, відносна ефективність фіскальної та грошової політики багато в чому залежить від вибору режиму обмінного курсу. Зокрема, за умови досконалої мобільності капіталу гро­шова політика є ефективнішою за режиму плаваючих валютних курсів, а за режиму фіксованих обмінних курсів більшого успіхуможна досягти з допомогою заходів фіскальної політики. Ключовим фактором, який визначає ефективність фіскальної та грошово політики у відкритій економіці, є ступінь фінансової інтеграції економіки з рештою світу. Виявом міжнародної фінансової інтеграції є міжнародна мобільність капіталу.

Модель Манделла—Флемінга, визнаючи роль міжнародних фінансових потоків, надає допомогу в розв'язанні складних і суперечливих проблем, що виникають при розробці та реалізації макроекономічної політики за альтернативних режимів обміннил курсів.

ОЦІНКА СИСТЕМ ФІКСОВАНИХ І ПЛАВАЮЧИХ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

Проблема вибору режиму обмінного курсу є предметом пал­ких дискусій серед економістів і політичних діячів. Кожен з аль­тернативних режимів має свої сильні та слабкі риси, причому як прихильники гнучких курсів, так і захисники фіксованих мають свої вагомі аргументи "за" і "проти". Узагальнимо всі аргументи

Фіксовані валютні курси сприяють міжнародній торгівлі та інвес­тиціям.

Прихильники фіксованих валютних курсів стверджують, що фіксовані валютні паритети, як і єдина валюта — це найкращий засіб створення сприятливого середовища для здійснення торгів­лі та інвестицій на міжнародному рівні. Коливання валютних курсів спричинюють додаткову невпевненість і ризик у міжна­родних економічних операціях та перешкоджають їхньому роз­виткові.

Фіксовані валютні курси забезпечують дисципліну в макроеконо-мічній політиці.

Один із найпоширеніших аргументів на користь фіксованих валютних курсів — це усталена думка, що угода про режим фік­сованих курсів валют забезпечує певну дисципліну у внутрішній макроекономічній політиці, яка відсутня, коли курси відпущені плавати. Якщо в умовах фіксованого режиму грошова влада здійснює необачливу макроекономічну політику (наприклад, розширення грошової маси), це спричинить знижувальний тиск на національну валюту і вимагатиме від органів грошової влади проведення інтервенції для захисту валюти і запобігання скоро­ченню резервів. У разі появи тиску органи грошової влади зму­шені будуть девальвувати валюту, що для економічних агентів стане ознакою нездатності влади управляти економікою. Цей несприятливий сценарій змушує уряд обрати пріоритети для ви­рішення конфлікту попиту замість розширювальної макроеко-номічної політики.

Фіксовані валютні курси сприяють розвиткові міжнародної ко­операції.

Аргументом "за" фіксовані курси валют є те, що вони вимага­ють певного рівня координації між країнами, якого бракує за пла­ваючих валютних курсів. Коли країни домовляються утримувати курси своїх валют, це означає, що вони повинні координувати за­ходи щодо підтримки узгоджених паритетів. Фіксація валютних курсів як мінімум вимагає угоди щодо запобігання конкурентним девальваціям (які, наприклад, відбувалися у 1930-х роках). По­глиблення міжнародного співробітництва створює стабільніше се­редовище для міжнародної торгівлі та інвестицій.

Спекуляції за плаваючих валютних курсів є дестабілізувальними.

Головний аргумент "проти" плаваючих курсів валют полягає в тому, що цей режим характеризується дестабілізувальними при­ватними спекуляціями, через які встановлюються не оптимальні, з погляду розміщення джерел ресурсів, курси валют. Є різні шля­хи негативного впливу приватних спекуляцій на ринок валютних обмінів. Деякі аргументи пов'язані з "нераціональними" спекуля­ціями, що грунтуються на невизначеності. Прикладом "нераціо­нальної" спекуляції може бути занадто великий ризик обміну на валютному ринку, який спричиняє високий ступінь імовірності знецінення "слабкої" валюти або еквівалентного подорожчання "міцної" валюти, не зумовлених фундаментальними причинами. Так, якщо, припустимо, фунт стерлінгів уважається дуже ризико­ваною валютою, а долар США — надійнішою, то прогнози учас­ників ринку можуть базуватися не лише на поточній інформації щодо обох валют, а й на врахуванні попереднього становища. Внаслідок певного необгрунтованого небажання обмінювати до­лари на фунти знецінення фунта може посилитися через необхід­ність сплати премії спекулянтам за тримання фунтів. Отже, зне­цінення фунта буде більшим на величину премії, сплачуваної спекулянтам. У результаті фунт стає недооціненим, а долар пе­реоціненим. Розглянутий приклад визначає показником не­ефективного валютного ринку не стільки ризик обміну, скільки надмірний ризик, не зумовлений фундаментальними причина­ми. Нестабільність національної економічної політики призво­дить до невизначеності, тому ризик вимагає розрахунків корект­ної вартості валюти.

Іншим випадком, коли через приватні спекуляції може вста­новлюватися хибний курс, є так званий "ефект натовпу". Цейефект пояснює механізм виникнення "спекуляції через спекуля­цію", тобто спекуляцій, породжуваних спекулятивними зрушен­нями більшою мірою, ніж фундаментальними. Наприклад, на ри­нок потрапляють певні інформаційні новини, припустимо, пре зростання пропозиції грошей у Великій Британії, яке насправл не передбачається. Це "запускає" невиправдану спекуляцію, пер­вісний рівень пропозиції грошей стає більшим через появу надтс песимістичних прогнозів.

Отже, існують різноманітні аргументи щодо пояснення деста-білізувальної природи приватних спекуляцій. Ці дестабілізувальні спекуляції часто використовуються як аргумент "за" фіксовані валютні курси і "проти" плаваючих.

Плаваючі валютні курси забезпечують рівновагу платіжного ба­лансу.

Прихильники плаваючих курсів валют стверджують, що за ре­жиму вільного плавання попит та пропозиція валюти врегульову­ються автоматично через зміни обмінного курсу. При усуненні тривалого поточного дефіциту валюта такої країни має знеціни­тися, що спричинюватиме зниження імпорту та збільшення екс­порту доти, доки відновиться довгострокова рівновага балансу зовнішніх платежів. Навпаки, структурний надлишок у платіжно­му балансі зумовлює подорожчання валюти, що приводить до зменшення надлишку і відновлення платіжної рівноваги. Отже, плаваючі курси забезпечують баланс між попитом та пропозицією валюти; перевищення попиту зумовлює подорожчання, переви­щення пропозиції — знецінення валюти.

Ці положення контрастують із фіксованими обмінними курса­ми, за яких через переоцінювання валюти виникають переважан­ня її пропозиції і пов'язане з нею зменшення урядових резервів, а фіксація курсу на рівні недооцінки зумовлює переважання по­питу та збільшення урядових резервів. Навіть коли валютний курс фіксується за початкової рівноваги попиту та пропозиції, під впливом економічних факторів він швидко відхиляється. Зрушен­ня обмінних курсів, пов'язані з урегулюванням дефіцитних ба­лансів, полегшують запровадження таких непопулярних заходів, як дефляція або повернення до протекціонізму.

Плаваючі валютні курси забезпечують незалежність грошової по­літики.

Можливість здійснення незалежної грошової політики в краї­ні, тобто відновлення монетарної автономії у визначенні рівня інфляції, — один із найважливіших аргументів на користь плава­ючих валютних курсів. Країни з низькою інфляцією вільні щодо запровадження макроекономічної політики подорожчання валют. Водночас країни, які здійснюють експансіоністську макроекономічну політику, можуть погоджуватися з високим рівнем інфляції та знеціненням своїх валют. Це контрастує з режимом фіксовано­го курсу, за якого потреба утримувати певний рівень інфляції для забезпечення конкурентоспроможності країн змушує їх проводи­ти подібну грошову політику.

Плаваючі валютні курси ізолюють економіку.

Аргументом "за" плаваючі валютні курси вважають їхню здатність ізолювати внутрішню економіку від зовнішніх цінових шоків.

У разі підвищення зовнішніх цін за плаваючих курсів останні рухаються відповідно до ПКС: курс національної валюти підви­щується, і це захищає країну від імпорту інфляції ззовні. За фік­сованих валютних курсів зростання зовнішніх цін сприяє підви­щенню конкурентоспроможності та формуванню позитивного сальдо платіжного балансу. Це, у свою чергу, для підтримки об­мінного курсу вимагає купівлі іноземної валюти за надлишок на­ціональної.

Розширення внутрішньої грошової пропозиції призводить до відповідного зростання внутрішніх цін, усуваючи надлишок пла­тіжного балансу. Отже, фіксовані валютні курси зумовлюють ім­порт інфляції або дефляції ззовні.

Плаваючі валютні курси забезпечують стабільність економіки.

Найбільш переконливим доказом Мілтона Фрідмена (1953) на користь плаваючих курсів був той, що краще дати можливість обмінному курсові пристосуватися до шоку в економіці, ніж ут­римувати обмінний курс, примушуючи тим самим пристосову­ватися інші економічні параметри. Фрідмен стверджував, що плаваючі курси валют більш здатні до підтримки стабільності економіки. Обмінний курс — це змінна, яка легко може зроста­ти або знижуватися, тоді як зниження внутрішніх цін відбува­ється дуже повільно і важко.

Таким чином, коли конкурентні позиції країни на зовнішніх ринках погіршуються, краще дозволити обмінному курсові зни­зитися, ніж утримати його фіксоване значення ціною запровад­ження дефляційних заходів. Ураховуючи стійкий опір внутрішніх цін знижувальному тискові, дефляційна політика передбачатиме високий рівень безробіття, за якого падіння заробітної плати і цін усередині країни зумовлюють підвищення конкурентоспро­можності.

Приватні спекуляції мають стабілізувальний характер.

Прихильники плаваючих валютних курсів уважають, що приватні спекуляції мають скоріше стабілізуючий, ніж дестабілізуючий ефект, і що рух обмінного курсу до свого фунда­ментального значення відповідає інтересам спекулянтів. Спекулянти, намагаючись купувати валюту за низькою ціною і про­давати за високою, сприяють тим самим скороченню різниці цін. Звичайно, інколи спекулянти помиляються і купують ва­люту, яка і надалі знецінюється. Такі спекуляції є дестабілізуючими і пов'язані з втратами.

Наведені вище аргументи "за" і "проти" важко або зовсім неможливо довести. Без сумніву, елементи істини присутні у обох випадках: спекуляції можуть бути як стабілізуючими, так і дестабілізуючими; фіксовані курси валют можуть сприяти стабільній міжнародній торгівлі, але так само поводяться і пла­ваючі курси, підтримуючи конкурентоспроможність країни на міжнародному рівні. Щодо економічної політики, то вона може бути більш або менш стабільною саме за режиму фіксованого валютного курсу.

Отже, традиційний підхід до оцінки переваг і недоліків двох альтернативних обмінних систем має багато підстав для сумнівів і суперечок. Тому згодом з'явився інший підхід до оцінки альтер­нативних режимів, за яким їхні відносні якісні переваги розгля­даються у контексті формалізованої макроекономічної моделі.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ОБМІННИХ СИСТЕМ

У сучасній спеціальній літературі висвітлюються спроби об­грунтування вибору між фіксованими або плаваючими курсами на основі оцінки їх здатності протистояти різним шокам і забез­печити стабілізуючий ефект щодо національної економіки. Тобто перевага віддається тому режимові валютних курсів, який найбільше стабілізує національну економіку. Але цей підхід не дає однозначної відповіді на запитання, який з режимів є кра­щим. Він лише пояснює, що вибір з двох означених режимів за­лежить від багатьох факторів. У спрощеній макроекономічній мо­делі обгрунтування вибору альтернативних валютних режиміє розглядаються три фактори:

• тип шоку, якому піддається функціонування внутрішньої еко­номіки;

• структурні параметри економіки;

• наміри уряду щодо стабільності цін і випуску (визначення ці­льової функції).

Розробляючи економічну політику, уряд повинен брати до уваги вплив численних факторів. Найважливішим є визначення цільових параметрів і ваги кожного з них.

Розглянемо економіку, в якій уряд прагне забезпечити ста­більність цін і стабільність випуску. За цих умов мета уряду — мі­німізація відхилень цін Р та рівня випуску Y від цільових значень, тобто мінімізація цільової функції:

0 ≤ w ≤ 1

де О(Р, У) -цільова функція;

- вага стабільного випуску в цільовій функції;

цільове значення реального національного (або внутрішнього) доходу;

нормальне цільове значення рівня внутрішніх цін.

Ідея зважування складових цільової функції грунтується на різниці намірів уряду: пріоритет, тобто більша вага, може нада­ватися урядом або стабільності випуску, або стабільності цін: значення = 1 передбачає стабільність лише внутрішнього ви­пуску країни, а значення = 0 — напроти, лише стабільність внутрішніх цін.

Розглянемо вибір режиму валютного курсу для економіки за умов впливу різних тимчасових шоків, що є важливим припущен­ням цієї моделі. Це означає, що економіка здатна до самокоригування, тобто в наступному періоді завжди очікується повернення цін ( ) та рівня випуску ( ) до їх нормальних цільових значень.

За даною моделлю, цим очікуванням відповідають прості пра­вила. Якщо сьогодні курс валюти знижується, то в наступному періоді слід очікувати його підвищення до нормального рівня. Аналогічно, якщо спостерігається зростання рівнів цін і випуску, то в наступному періоді відбудеться зворотний рух значень — до нормального рівня. Розглянемо, як працюють фіксовані та плава­ючі валютні курси за умов тимчасових шоків трьох типів: грошо­вого попиту, сукупного попиту, сукупної пропозиції. Усі змінні, крім процентних ставок, виражено в логарифмічній формі. По­пит щодо національних грошей — позитивна функція сукупного індексу цін, реального внутрішнього доходу і є оберненою віднос­но внутрішньої номінальної процентної ставки, що виражається формулою:

Де попит на гроші у поточному періоді t;

- поточний індекс сукупних цін, розрахований як середньозважена величина;

— реальний внутрішній дохід у періоді t;

— внутрішня номінальна процентна ставка в поточному періоді t;

— тимчасовий шок грошового попиту з нульовим значенням і нормальним розподіленням.

Ідея включення індексу сукупних цін у функцію грошового попиту грунтується на припущенні монетаристів, що грошовий попит — це попит на реальні грошові залишки, пов'язаний із купівельною спроможністю грошей. Індекс сукупних цін — це середньозважена величина рівня внутрішніх цін і рівня цін імпортованих товарів, яка дорівнює сумі обмінного курсу і рівня цін імпорту:

0 ≤

де — вага вітчизняних товарів у кошику споживача;

— обмінний курс, який визначає вартість одиниці іноземної валюти в поточному періоді;

— ціна вітчизняних товарів у поточному періоді;

— ціна імпортованих товарів у іноземній валюті в поточному періоді.

Попит щодо внутрішнього випуску — позитивна функція реального обмінного курсу і є оберненою величиною відносно внутрішньої реальної процентної ставки, а також позитивною функцією нормального рівня доходу:

Де - очікуваний рівень цін;

- нормальний рівень випуску;

- тимчасовий шок сукупного попиту з нульовим значенням і нормальним розподіленням.

У цій формулі перша складова в дужках — це реальний обмінний курс; зростання обмінного курсу скорочує попит на внутрішній випуск. Аналогічно друга складова — це реальна внутрішня процентна ставка, еквівалентна номінальній, мінус очікувана ставка інфляції. Зростання реальної процентної ставки спричинює скорочення попиту на внутрішні товари.

Пропозиція внутрішнього випуску залежить від ціни, за якою виробники можуть реалізувати свої товари, і заробітної плати, як вони мають сплатити:

Де пропозиція вітчизняних товарів;

вкладена праця;

рівень заробітної плати;

тимчасовий шок сукупної пропозиції з нульовим значенням і нормальним розподіленням.

З першого рівняння випливає: якщо ціни внутрішніх товарів зростають відносно заробітної плати, то вітчизняні виробники збільшуватимуть свій випуск і рівень зайнятості, оскільки реаль­на заробітна плата знижується. Водночас друге рівняння засвід­чує, що випуск — позитивна функція вкладеної праці, що є предметом для законодавчого обмеження прибутків. За умови абсолютної мобільності капіталу і досконалої замінюваності іно­земних та національних облігацій умова непокритого процент­ного паритету дотримується тривалий період часу:

Де іноземна ставка процента в поточному періоді;

обмінний курс, очікуваний у періоді (t + 1) за інформацією, що надійшла в періоді t;

величина знецінення валюти.

Угоди, що визначають рівень номінальної заробітної плати, є центральним питанням у функціонуванні даної моделі. Трива­лість угод становить один період, а всі угоди загалом — базу но­мінальної заробітної плати Wt. Припускається, що Wt встановлю­ється на рівні, за якого забезпечується очікуваний нормальний рівень випуску Yп (тобто цільовий параметр, що завжди встанов­люється урядом).

Wt=

Де — рівень заробітної плати за відсутності будь-яких шоків у економіці, що забезпечує повну зайнятість та нормальний рівень випуску.

Необхідною умовою дотримання даної моделі є одночасне виконання двох рівнянь, за якими грошовий попит у поточному періоді ( ,) дорівнює поточній пропозиції грошей , а по­точна середня величина пропозиції дорівнює поточній середній величині попиту, або відповідно:

=

За фіксованих обмінних курсів абсолютна мобільність капіта­лу означає, що внутрішня ставка процента дорівнює іноземній, тоді як за плаваючих обмінних курсів грошова пропозиція визна­чається екзогенно (залежить від зовнішніх факторів), а внутріш­ня ставка процента та обмінний курс визначаються ендогенно (залежать від внутрішніх факторів), але є пов'язаними між собою умовою непокритого процентного паритету.