2. Міжнародна ліквідність

Поняття міжнародної ліквідності

Поняття ліквідності походить від латинського Liguido — «рідкий», "текучий", "чистий", "безтурботний".

Учасники товарно-грошових відносин завжди проводять межу між грошима різної ліквідності, оскільки поціновують не тільки можливість обміняти їх на товари та послуги (така можливість може реалізовуватися і через інші товари), а й здатність бути зручним засобом обігу, платежу та мірою вартості. Зручність у цьому розумінні полягає у виконанні цих функцій грошима з мі­німальними витратами коштів і часу.

Отже, ліквідність — це легкість реалізації. Чим ліквідніший той чи інший актив, тим більше він здатний бути грошима.

Ліквідність є різною в різних видів грошей і в різні проміжки часу. В межах однієї національної економіки, коли циркулює одна грошова одиниця, гроші (готівка, кошти на поточних і строкових рахунках, державні цінні папери) мають однакову ліквідність. Однак коли національні гроші виходять за межі на­ціональних економік, їхні позиції на зовнішніх ринках визнача­ються передусім спроможністю виконувати свої функції. Ліквід­ність цих грошей набуває першорядного значення.

Ліквідність тієї чи іншої національної валюти — це можли­вість її швидкого продажу або купівлі в обмін на іншу валюту або активи у великих обсягах за мінімальних та передбачуваних вит­рат.

Для оцінки ліквідності валют застосовуються такі показники:

• обсяг операцій у цій валюті на товарних, фондових і валютних ринках;

• кількість іноземних валют, відносно яких ця валюта безпосе­редньо котирується;

• різниця між ціною купівлі і продажу валюти.

Поняття міжнародної ліквідності грунтується на наведених вище визначеннях, але застосовується на рівні національної еко­номіки або угруповання країн.

Міжнародна ліквідність – це здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань взаємоприйнятними платіжними засобами.

Міжнародна валютна ліквідність країни характеризує її платоспроможність.

У масштабах системи світового господарства міжнародна ліквідність представлена сукупністю джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту і залежить від за­безпеченості світової валютної системи резервними активами.

Резервні активи – це іноземні фінансові активи, які перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані в будь-який момент часу відповідно до цілей економічної політики.

За методологією МВФ розрізняють валові, ліквідні та чисті міжнародні резерви центрального банку.

Валові міжнародні резерви — це сукупність наявних зовнішніх активів, які контролюються органами грошово-кредитного регу­лювання.

Ліквідні міжнародні резерви є частиною валових міжнародних резервів і являють собою швидкодоступні кошти для фінансу­вання дисбалансу зовнішніх платежів або для інтервенцій на валютному ринку.

Чисті міжнародні резерви становлять різницю між зовнішніми активами і зовнішніми зобов'язаннями органів грошово-кредит­ного регулювання країни.

До складу резервних активів, або міжнародної валютної лік­відності, входять чотири основні компоненти:

1. Монетарне золото.

2. Спеціальні права запозичення (СПЗ, або СДР).

3. Резервна позиція країни в МВФ.

4. Валютні активи.

Монетарне золото — золото, яке перебуває у розпорядженн центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за інозем­ну валюту. Монетизація золота означає його купівлю у державні резерви, демонетизація — продаж з резервів.

У державних запа­сах зберігається золото найвищої проби — не нижче 995/1000.

Золото як резервний актив характеризується високим ступе­нем ліквідності. Ця здатність золота швидко перетворюватися на гроші використовується державою, коли можливості отримання іноземної валюти з інших джерел вичерпані. Золото в державних запасах є джерелом поповнення валютних резервів і своєрідним страховим фондом для забезпечення безперебійності зарубіжних платежів.

Золото має важливі характеристики, які зумовлюють його сучасну "квазімонетарну" роль:

• на відміну від валютних активів золото не є борговим зобов'язанням певного емітента, тому його вартість не залежит від фінансового стану будь-якого емітента;

• збереження золота у сховищах банків робить його непідвлад­ним кредитним ризикам;

• порівняно з іншими резервними активами золото найбільше відповідає критерію схоронності;

• ліквідність золота та його вартість можуть зростати за умов по­силення нестабільності на світовому фінансовому ринку, тоді як для активів у іноземних валютах ці показники можуть зни­жуватися за аналогічних умов;

• золото забезпечує можливість диверсифікації офіційних валютних резервів;

• в окремі періоди ставки з розміщення золота різко зростають.

До складу валютних активів входять іноземні валюти та ін­ші фінансові активи, виражені в іноземній валюті: банківські депозити, урядові цінні папери, акції приватних підприємств, фінансові деривативи та ін. На сучасному етапі розвитку світо­вої валютної системи валютні активи складають найбільшу час­тку в структурі офіційних резервів більшості країн світу.

Призначення офіційних золотовалютних резервів

Призначення офіційних золотовалютних резервів розкривається через завдання, які мають вирішуватися за допомогою використання резервів. Ці завдання сформульовані в Довіднику управління іноземними резервами, затвердженому у 2001 р. виконавчою радою МВФ.

До них належать:

• забезпечення довіри до заходів політики в галузі управління грошово-кредитними агрегатами та обмінним курсом, у тому числі до інтервенцій з метою підтримки націонал валюти або валюти союзу;

• обмеження зовнішньої вразливості шляхом зберігання ліквідних засобів у іноземній валюті для нейтралізації шоків під час криз або обмеженого доступу до запозичень;

• підтримка в учасників ринку певного рівня впевненості у здатності країни виконати свої зовнішні зобов'язання;

• демонстрація опирання національної валюти на зовнішні активи;

• допомога урядові в задоволенні його потреби в іноземній валюті й виконанні зобов'язань щодо зовнішнього боргу;

• зберігання резервів на випадок національних катастроф або надзвичайних обставин.

Таким чином, на офіційні золотовалютні резерви поклаї такі основні функції:

• забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовнішнього боргу;

• проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій;

• формування заощаджень держави, запасу ліквідності.

Отже, резервні активи країни використовуються для платежів за вимогами уряду (обслуговування державного боргу, сплати не­резидентам основних сум та процентів за урядовими цінними па­перами), фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, платежів з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій, інтервенцій на валютному ринку.

Управління офіційними резервами

Важливість зазначених завдань і функцій золотовалютних ре­зервів зумовлює потребу в здійсненні ефективного управління резервами.

Підтримка належного рівня офіційних золотовалютних резер­вів та їх поповнення вимагають від уповноважених органів здій­снення таких заходів:

• визначення оптимального рівня резервів;

• встановлення джерел формування резервів;

• формування оптимальної структури резервів;

• раціонального розміщення активів за кордоном.

Методи визначення оптимального рівня резервів

Оптимальний розмір резервів розраховувався в різні часи за різними методами. Як зазначено в Довіднику, для оцінки дос­татності резервів немає універсально придатних показників.

Традиційно до суттєвих факторів належали грошово-кредитний і валютний режими країни, а також розмір, природа і стан платіжного балансу та зовнішньоекономічної позиції.

Останні­ми роками особлива увага приділялася фінансовим ризикам, пов'язаним з позицією країни за зовнішнім боргом і нестабільніс­тю потоків капіталу, особливо у випадку економіки, яка має доступ до міжнародних ринків у великому, але нестабільному обсязі. За­безпечення наявності резервів залежить від режиму обмінного кур­су і конкретних завдань, для вирішення яких вони зберігаються.

Оцінка потреби в резервних активах має здійснюватися з ура­хуванням завдань і функцій офіційних резервів:

■ Забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фі­нансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовніш­нього боргу. В сучасній практиці при порівнянні обсягу резервів з державним зовнішнім боргом беруться до уваги короткостро­кові зовнішні зобов'язання.

Ця функція є важливою для країн із низьким кредитним рейтингом; розвинут економіки мають вільний доступ до ринку капіталу.

■ Проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтер­венцій. Макроекономічна ситуація в країні та стан зовнішніх пла­тіжних дисбалансів змінюються внаслідок операцій з резервними активами — валютних інтервенцій, які впливають на співвідношення попиту та пропозиції національної й іноземних валют на внутрішньому валютному ринку.

Такі інтервенції, як правило, передують іншим заходам уряду зокрема коригуванню вітчизняних процентних ставок.

Оцінка потреби в резервах для валютних інтервенцій передбачає:

• визначення потреби в резервах для протидії небажаній короткостроковій мінливості валютного курсу в разі спекулятивних атак учасників світового фінансового ринку на національн валюту;

• визначення середиьострокової потреби в резервах на випадок початку втечі капіталу, в тому числі оцінку величини можливої втечі капіталу нерезидентів і резидентів.

■ Формування заощаджень держави, запасу ліквідності. Обсяг резервів є індикатором кредитоспроможності країни і впливає на вартість запозичень на зовнішніх ринках. Збільшення резервів сприяє підвищенню суверенного кредитного рейтингу та знижен­ню вартості зовнішніх запозичень.

Одним із методів визначення оптимального рівня офіційних резервів є зіставлення золотовалютних резервів з одним із грошових агрегатів, що характеризують грошову пропозицію. Цей метод пов'язаний з функціонуванням у країні валютного правління.

Валютне правління - система прийняття рішень, за якої всі повноваження з регулювання курсу національної валюти передаються від традиційних органів грошово-кредитної політики до спеціальною валютною органу, а внутрішня грошова база має бути на 100% забезпеченою золотовалютними резервами органів влади.

Якщо країна дотримується керованого плавання, зазначений метод не є придатним, оскільки вона не несе зобов'язань щодо курсу обміну своєї валюти.

Другим методом є запровадження показника оцінки критичного рівня офіційних золотовалютних резервів. Цей показник дорівнює тримісячному обсягові імпорту товарів та послуг. Показник резервів у місяцях імпорту — це кількість місяців, упродовж яких країна може підтримувати поточну структуру виробництва в разі різкого зменшення експортних надходжень.

Показник, що зіставляє резерви з імпортом, і сьогодні лишається актуальним для країн, що розвиваються, тих, що не мають вільного доступу до ринкових фінансових ресурсів або не є привабливими для іноземного інвестування. Для країн, екепсортна продукція яких характеризується ціновою нестабільністю, критерієм є шестимісячний імпорт.

Сучасні підходи до визначення мінімального достатнього рівн офіційних резервів

Найвідоміші з багатофакторних підход критерії Редді та Гвідотті.

Критерій Редді: для визначення достатності резервів необхідно урахо­вувати суми платежів за тримісячний імпортом плюс річні витрати з обслуговування державного і приватного зовнішнього боргу, тобто доповнити традиційний підхід з урахуванням виплат із зов­нішнього боргу. Водночас Редді зазначив необхідність спостере­ження за динамікою інших показників, наприклад за відношен­ням резервів до суми короткострокового боргу та портфельних інвестицій.

Критерій Гвідотті. Він полягає в тому, що валютні резерви, включаючи доступне кредитування за вже відкритими кредитними лініями, можна вважати достатніми, як­що забезпечено всі платежі з офіційного боргу і процентів упро­довж року, а також покрито прогнозований дефіцит поточного балансу. Інколи критерій Гвідотті формулюють як "здатність жи­ти без зовнішніх запозичень упродовж одного року".

Наприкінці 1990-х років Міжнародний валютний фонд здійснив експериментальні перевірки відомих підходів щодо індикаторів достатності резервів. За отриманими результатами, найпростішим та найважливішим індикатором для країн із значним, але нестійким доступом до міжнародних фінансових ринків визнано показник відношення резервів до короткостроко­вого боргу.

У сучасній практиці оцінки рівня резервів застосовується так зване стрес-тестування. Стрес-тести є простим і універ­сальним методом сценарного аналізу, за якого реакції поведін­ки показників обмежуються до мінімуму з метою забезпечення прозорості тесту. Якщо у стрес-тестах використовуються показ­ники, які відображають величину досліджуваного фактора у процентах від величини резервів, значення окремих стрес-тестів можна додавати і розраховувати в такий спосіб рівень спіль­ного впливу двох та більше факторів на величину резервів. Такі комбіновані стрес-тести застосовуються для різних сценаріїв.

А. Грінспен, голова Федеральної резервної системи США запропонував у 1999 р. особливу форму стрес-тестування — концепцію "ліквідності за ризиком". За цим підходом, національна позиція з ліквідності, тобто рівень офіційних резервів, розраховується для різних "наборів" подій, а кожна подія отримує певн значення за шкалою імовірності її настання. При цьому рівен резервів має забезпечувати високу ймовірність (порядку 95 %) того, що за даного рівня ліквідності можна утриматись від нових зовнішніх запозичень упродовж року.

Встановлення джерел утворення резервів і формування їхньої оптимальної структури

Підтримка та поповнення золотовалютних резервів забезпечуються:

• шляхом купівлі монетарного золота та іноземної валюти;

• отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими визнаними на міжнародному рів резервними активами;

• залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Валютна структура офіційних резервів має формуватися на основі потреб їх використання.

Якщо резерви необхідні переважно для фінансування дефіци балансу поточних операцій, то структура резервів визначаєть валютною структурою розрахунків із зовнішньої торгівлі.

Спрямування резервів на фінансування зовнішньої заборгованості зумовлює формування структури резервів залежно від валютної структури отриманих кредитів.

Структура валютних резервів, які використовуються переважно для здійснення валютних інтервенцій, визначається валютами інтервенцій, відносно яких необхідна підтримка національної валюти. Цими валютами є валюти країн — основних торговельн партнерів або основних кредиторів.

Прибутковість офіційних резервів має обмеження. Необхідність забезпечення мінімального ризику від розміщення резервних активів та їхньої максимальної ліквідності зумовлює їх низьку дохідність. Офіційні резервні активи можуть бути розміщені тільки в надійних банках та інструментах з найвищим рейтингом.