1. Ієрархія валют на зовнішніх ринках

Ієрархія валют, що обертаються на зовнішніх ринках, визна­чається ступенем їхньої інтернаціоналізації.

До валют нижчого ступеня належать замкнуті, або неконвертовані.

Наступний рівень — внутрішні валюти. До внутрішніх валют належать як частково, так і повністю конвертовані валюти.

Ви­значальною рисою внутрішньої валюти є наявність попиту на неї тільки на внутрішньому ринку країни-емітента. Внутрішня валю­та не бере участі в обслуговуванні зовнішньоекономічних опера­цій країни-емітента, не використовується для нагромадження приватних та офіційних резервів у інших країнах. Внутрішні ва­люти — найчисленніша категорія грошових одиниць.

За внутрішніми йдуть міжнародні валюти.

Міжнародна валюта — це така, що виконує одну або кілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) поза межами юрисдикції держави-емітента. З цих валют можуть складатися заощадження не­резидентів, укладатися зовнішньоторговельні контракти. Однак обсяги виконання цих функцій є невеликими.

Валюти набувають статусу міжнародних під впливом кількох факторів:

• довіри іноземних інвесторів;

• наявності в країні-емітенті розвинутих фінансової та законодавчої систем, що функціону­ють за ринковими принципами;

• розміру національної економіки;

• її ролі в міжнародній торгівлі та ступеня лібералізації фінансово­го ринку.

Найважливіша передумова — валюта має бути повніс­тю конвертованою.

До міжнародних валют, наприклад, належать: канадський та австралійський долари, шведська та норвезька кро­ни.

Важливими поняттями міжнародних фінансів є резервна та ключова валюта.

Резервні валюти- це національні кредитно-грошові засоби головних промислово розвинених країн, які використовуються для обслуговування міжнародних розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, іноземними інвестиціями, нагромадження їх центральними банками країн як резервів для проведення розрахунків та валютних інтервенцій.

Статус резервної валюти сприяє найкращим умовам веден­ня зовнішньоекономічної діяльності для країни-емітента, але водночас накладає певні обов'язки: підтримка стабільності ва­люти, скасування валютних обмежень, регулювання платіжно­го балансу.

Ключова валюта – це валюта, яка виконує на зовнішніх ринках кілька функцій грошей в обсягах, коли частка в міжнародних нагромадженнях, а також фактуруванні міжнародної торгівлі та валюто обмінних операціях перевищує 1-2%.

Терміни "резервна" і "ключова" валюта часто застосовуються як синоніми, однак ключова валюта — ширше поняття. Порівня­но з міжнародною валютою ключова посідає більш високе місце в ієрархії валют. До запровадження євро ключовими валютами були голландський гульден, німецька марка, французький франк. Тепер до ключових валют належать євро, японська єна, фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Головними факторами, що зумовлюють перетворення валюти на ключову, є такі:

• обсяг ВВП і ступінь участі у світовій торгівлі (обсяг експорту та його частка у ВВП);

• значний потенціал і стабільність національної економіки та її міжнародних позицій;

• самодостатність та незалежність національної економіки від зовнішнього впливу;

• відсутність обмежень на рух капіталу та валютні операції;

• значний обсяг, глибина та ліквідність фінансового ринку.

Домінуюча валюта, або валюта-лідер — це одна з ключових валют, яка в міжнародному обігу виконує біль­шість функцій грошей у значно ширших масштабах, ніж інші ключові валюти. До Першої світової війни на зовнішніх ринках домінував фунт стерлінгів. Після Другої світової війни це місце посів долар США.

В історичному плані:

Візантійська золота монета (nomisma) V-VII ст.

Арабський динар – VIII-XII ст.

Флорентійський флорин – XII-XIV ст.

Венеціанський дукат – XV ст.

Голландський гульден – XVII-XVIII ст.

Фунт стерлінгів – кінець XVIII ст. до другої світової війни.

Долар США – Після другої світової війни.

Провідна валюта – це валюта, яка не є національною для кожної з обох сторін угоди.

Від понять "міжнародної", "ключової", "домінуючої", які характеризуються насамперед масштабами використання валюти на зовнішніх ринках, про­відна валюта відрізняється характером її обертання.

Відповідно виокремлюють два види провідних валют: ті, що обслуговують торговельний обіг, і ті, що обслуговують валютообмінний обіг.

Теоретично провідною може бути будь-яка валюта. Але практично валюта стає провідною, коли виконує цю роль в значних масштабах, тобто є ключовою.

В ієрархії валют провідна валюта розташована вище за ключову. Валюта потрапляє до категорії "ключова", якщо стає складовою офіційних резервів іноземних держав. Аби стати провідною, валюта має бути визнана операторами з інших країн більш зручним за національні гроші засобом обігу.

Отже, не всі ключові валюти є провідними.

Таким чином, домінуюча валюта є і провідною, і ключовою, міжнародною. Ключова є водночас міжнародною валютою; замкнута — внутрішньою.