104 ауд. Години. Лекції – 34 – 1 семестр, 36 – 2 семестр. Практичні – 16 – 1 сем., 18 – 2 сем.

список рекомендованої літератури

1. „Економічна і соц. Географія світу”/ за ред. Кузика С.П. Львів: „Світ” 2002.

2. „Вступ до Економічної і соц. Географії”/ Голиков А.П., Я.Б. Олійник., А.В Степаненко, К:”Либідь” 1997

3. В.В. Безуглий, С.В. Козинець, „Регіональна економічна та соціальна географія світу”, К: „Академія” 2003

4. Географія. Світи, регіони, концепти.

5. internet

Тема 1: Політична карта світу.

1. Основні поняття політичної карти світу. Об‘єктами політичної карти світу є держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, адміністративно-територіальний устрій територій.

Політична карта світу – географічна карта, яка дає територіально-політичну характеристику світу, материків або великих географічних регіонів.

Головним об‘єктом вивчення політичної географії є країни і держави.

Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Якщо країна є суверенною територією, то вона набуває політичного змісту держави.

Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій – механізму держави.

У політико-географічних дослідженнях застосовуються класифікації форм державної території:

1) стосовно моря: - країни, що мають вихід до Світового океану та його частин: приморські, півострівні, острівні, країни-архіпелаги; - країни, які не мають виходу до моря (їх 37).

2) за геометричною формою території: - компактні країни, країни видовженої форми.

Анклав – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.

Державний кордон – позначена на поверхні землі (суходолу або водного простору), або уявна, але позначена на карті лінія та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї у повітряному просторі та у надрах землі, що визначає межу території держави і відокремлює її від інших держав і відкритих морів.

Політико-територоіальне утворення – одиниця політико-географічного простору з певними об‘єктивно існуючими та взаємопов‘язаними політичними та адміністративними кордонами, центрами управління, органами влади та ін., які функціонують у межах визначеної території.

Існує 4 типи політико-територіальних утворень: держави, залежні території (колонії – країни, населення яких позбавлене державності, економічної та політичної самостійності, а економічні ресурси контролюються владою іноземної держави), спірні території, території Антарктиди.

2. Формування політичної карти світу. Виділяють такі періоди: Стародавній (перша Пол. 4 тис. до н.е. – 5 ст. н.е.), Середньовічний (5-15 ст.), Новий (16-19 ст.), Новітній (поч. 20 ст. – наші дні).

У Стародавній період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден. Швидко збільшується кількість населення Землі (250-300 млн. осіб на поч. н.е.). Розширюється життєвий простір, виникають міста, з якими пов‘язаний розвиток мистецтва, науки, архітектури. Разом з першими державами виникають і дві основні форми державного ладу: монархія (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, Римська імперія) і республіка (міста-держави Фінікії, Греції, Давній Рим).

Сер-й період – це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворюється внутрішній ринок держав. Основною галуззю економіки в усіх країнах є С/Г. Особливо швидко зростає виробництво. Через значну смертність населення зростає досить повільно і до 1500 р. досягає 400-500 млн. осіб.

На першому етапі розвитку феодалізму через майже безперервні війни політична карта була роздрібненою і нестійкою. Проте виникають і великі централізовані держави (Франція, Англія, Іспанія, Київська Русь, Індія, Китай та ін.). Для епохи феодалізму характерна роз‘єднаність світового простору, який складався з декількох значних частин, не пов‘язаних або мало пов‘язаних між собою.

У новому періоді великі географічні відкриття призвели до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та британська колоніальні імперії. У середній Європі утворюється Австро-Угорська монархія. У пн.сх.-й Євразії – Російська континентальна імперія. Утверджується Османська імперія, що охоплює пд.сх-ну Європу та Близький Схід. У 19 ст. постає нова Німецька імперія. У Індії у 16-18 ст. виникає держава Великих Моголів. З 18 ст. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію. У Китаї з 14 до 17 ст. править остання національна династія Мін. А з 17 ст. і до поч. 20 ст. Китай перетворюється у напівколонію.

У новітньому періоді 1 св. Війна спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни – Польща, Чехословаччина, Єгипет, Ірак та ін. 2 св. Війна поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, у 1948 р. – виникла держава Ізраїль та ін. У 60 х. Рр. незалежними стали більшість країн Африки.

1990 р. Зх. та Сх.. Німеччина, а також Пн. та Пд.. Ємен об‘єднались у єдині держави, відповідно Німеччину та Ємен. У 1991-1993 рр. розпались: СРСР (1991); Югославія (1991-1992); Чехо-Словаччина (1993).

У 1997 р. Гонконг, до того колонія Великої Британії, перейшов під суверенітет Китаю і став його спеціальним адміністративним районом – Сянган. У 1999 р. володіння Португалії Макао також стало адміністративним районом Китаю – Аоминь.

3. Країни на політичній карті світу. Типологія країн світу. Залежно від ознаки, покладеної в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- за площею.

Найбільші: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія.

Найменші: Ватикан, Монако, Науру, Тувалу, Сан-Марино, Ліхтенштейн, Маршалли.

- за чисельністю населення.

Найбільші: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан.

Найменші: Ватикан, Тувалу, Науру, Палау, Сан-Маріно, Монако, Ліхтенштейн.

- за формою правління.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

Існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахирія.

Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості. Республік у світі налічується 146. Розрізняють парламентські республіки (ФРН, Італія, Угорщина, Ізраїль, Індія.), президентські (США, Бразилія, Аргентина, Грузія.), президентсько-парламентські (Україна, Росія, Франція, Польща.).

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноособового керівника держави – монарха.

Всього у світі існує 30 монархій. Розрізняють абсолютну монархію (всього 5 країн- Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман) та конституційну монархію (23 – Вел. Британія, Бельгія, Японія, Йорданія, Норвегія, Швеція, Данія), теократична (2 - Ватикан, Саудівська Аравія).

Країни співдружності - колишні колонії Великобританії. Їх – 14 – Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ямайка, Багами, Папуа Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Вануату, Гаяна, Домініка, Гренада, Західне Самоа, Кірібаті, Науру, Сен-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кристоферс і Невіс, Сент-Люсіа, Соломонові острови, Тонга, Трінідад і Тобаго, Тувалу.

- за формою державного устрою країни поділяються на: унітарні, федеративні та конфедеративні.

Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони та ін). Є 168 унітарних країн (Україна, Франція, Італія, Іспанія).

Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об‘єднані в єдину союзну державу. 23 федерації (Аргентина, Канада, США, ФРН, Австралія, Австрія, Бразилія, Росія, Бельгія).

Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. Формально існує одна конфедерація – Швейцарія.

- за ідеологічною орієнтацією країни поділяються на плюралістичні та клерикальні. Ознаки плюралістичних держав:

• Відсутність переваги будь-якої церкви (конфесії).

• Визнання релігії приватною справою громадян.

• Право людей будь-яких віросповідань обіймати державні посади.

Приклади: Україна, Росія, Словаччина, Франція, США, балканські країни крім Греції.

Клерикалізм – суспільно-політична практика здійснення церквою, релігійними політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямованих на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в різних сферах суспільного життя. (Скандинавські країни (лютеранство), Вел.Брит (англіканство), Ватикан, Ірландія, Аргентина, Парагвай, Еквадор (католицизм), Греція (православ‘я), майже всі мусульманські країни (іслам), Таїланд, Камбоджа (буддизм)).

- за політичною структурою країни поділяються на однопартійні (Китай, Пн. Корея, В‘єтнам, Лаос, Куба, Іран, Ірак, Сирія, Лівія, Алжир.) та багатопартійні, які поділ. на двопартійні (США, Вел. Британія, ФРН), та поліпартійні (Італія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Україна, Росія).

- за формою державного режиму. Форма державного режиму – це сукупність засобів і методів здійснення влади державою. Існують демократичні і антидемократичні державні режими. Розрізняють дві форми демократії: безпосередню та представницьку. Демократичними державами вважаються країни Зх. Європи, США, Канада, Японія, Австралія та ін.

До антидемократичних режимів належить тоталітаризм, диктатура, авторитаритаризм, які означають безмежну владу і повний контроль над усіма сферами життя суспільства особою, певним класом чи іншою соціальною групою, а також апартеїд, деякі акти якого можуть становити геноцид. Антидемократичними режимами вважають комуністичний режим КНДР, на Кубі, Сталінський режим у СРСР. Політику апартеїду проводив уряд ПАР у 1948-1991 рр.

- за рівнем розвитку науки і техніки виділяють 4 типи країн:

• Країни з високорозвинутими наукою і технікою (США, Японія, країни зх. Європи).

• Країни з розвинутими наукою і технікою (Україна, Росія, країни Прибалтики, Чехія).

• Країни з нерозвинутими наукою і технікою (Пд. Корея, Тайвань, Сінгапур, Сянган, Бразилія).

• Відсталі в науково-технічному й економічному відношенні країни (Афганістан, Гаїті, кр-ни Африки).

- за рівнем соціально-економічного розвитку. Головним критерієм цієї класифікації є показник ВНП. Перша десятка країн за абсолютним рівнем ВНП у трлн. $ має вигляд: США – 15, Китай – 10,1, Японія – 4,3, Індія – 4, ФРН – 2,9, Франція- 2,13, В.Британія – 2,2, Італія, Бразилія, Росія – понад 1.

Більш об‘єктивним критерієм соціально-економічного стану будь-якої держави є ВНП у розрахунку на душу населення у $. Найбільш розвинені країни світу за цим показником – Люксембург – 104400, Катар – 74500, Швейцарія – 67000, Норвегія – 86400, Австралія – 54900, Швеція - 47700, Данія - 55000, Австрія, Японія, Ісландія, Канада, Нідерланди, Франція.

Найменш розвинені країни за цим показником: Сьєрра-Леоне – 510, ДРК (кол. Заїр) – 600, Ефіопія, Сомалі – 600, Еритрея, Танзанія – 710, Бурунді, Коморські острови – 720, Афганістан, Мадагаскар – 800.

4. . Міжнародні організації. За функціональними особливостями міжнародні організації поділяють на загальнополітичні, військово-політичні, економічні, валютно-фінансові. За територіальними масштабами виділяють такі міждержавні організації – глобальні, регіональні, субрегіональні.

Загальнополітичні організації. ООН. Утворена у 1945 р. Серед 51 держав-засновників є й Україна. Зараз – 189 держав-членів. Не членами ООН є 3 держави: Швейцарія, Ватикан, Тайвань. Штаб-квартира – Нью-Йорк. Цілями організації є – підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин між націями, співпраця у розв‘язанні міжнародних проблем різного характеру.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Міжнародний Суд (штаб-квартира у Гаазі, Нідерланди) та Секретаріат. ГА збирається на чергові щорічні сесії, а також, при потребі, на спеціальні сесії. До складу Ради Безпеки входять одинадцять членів організації. З них 5 є постійними – США, В.Британія, Франція, Росія та Китай.

Близько 15 важливих МО, зберігаючи самостійність, мають статус спеціалізованих установ ООН. Це, зокрема, Міжнародна організація праці, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація ООН у справах освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація цивільної авіації.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Набула статусу МО у 1995 р. внаслідок трансформації існуючої раніше Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Входять 55 держав Європи, Пн. Америки та Середньої Азії. Штаб-квартира у Відні, Секретаріат у Празі, Україна – член з 1992 р.

Рада Європи. Створена у 1949 р. з метою пропаганди принципів парламентської демократії і прав людини. Керівний орган Парламентська Асамблея. Членами є 43 держави Європи. Штаб-квартира у Страсбурзі. Україна - член з 1995 р.

СНД. Вона була створена у грудні 1991 р. після розпаду СРСР. Входять – 12 держав. Офіційним місцем перебування координуючих органів – є м. Мінськ.

Військово-політичні організації. Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО). Створена у 1949 р. Входять 19 європейських, пн.-американських та зх.-азіатських. Європейські: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Ісландія, Норвегія, Данія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Польща, Чехія, Угорщина, Португалія, Іспанія, Греція. Пн.-американські та зх.-азіатські: США, Канада, Туреччина.

[Основні завдання НАТО – гарантування безпеки країнам-членам, підтримання стабільності у зоні пн. Атлантики. Штаб-квартира – Брюссель.]

Ташкентський пакт. Офіційна назва Договір про колективну безпеку країн СНД. Утворений 15 травня 1992 р. в Ташкенті. Члени: Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія. Штаб-квартира – Москва.

Економічні організації. Всесвітня торгова організація. Створена у 1995 р. шляхом трансформації ГАТТ, яка заснована у 1948 р. Членами є 135 держав, на частку яких припадає близько 90 % міжнародної торгівлі. Штаб-квартира – Женева.

ОЕСР. Заснована у 1961 р. Об‘єднує 29 економічно найрозвиненіших країн світу. ОЕСР – форум, на якому її члени обговорюють і координують економічну і соціальну політику. Штаб-квартира у Парижі.

ЄС. Створене у 1993 р. Міждержавне утворення, яке поєднує риси МО і федеративної країни. Штаб-квартира – Брюссель. Об‘єднує 25 європейських держав.

Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС). Утворене у 1992 р. з метою координації економічного і політичного розвитку країн Чорноморського басейну. Членами є 11 країн: Україна, Румунія, Росія, Болгарія, Грузія, Туреччина, Молдова, Греція, Вірменія, Азербайджан та Албанія. Штаб-квартира – Стамбул.-

Валютно-фінансові організації. МВФ. Спеціалізована установа ООН. Міжнародна валютно-кредитна організація створена у 1944 р. МВФ надає коротко і середньострокові кредити. Входять 182 держави світу. Штаб-квартира – Вашингтон (США). Україна – член з1992 р.

СБ. Спеціалізована установа ООН. Складається з групи фінансових інститутів, головним з яких є МБРР. Утворений у 1944 р. Членами є 181 держава. На відміну від МВФ займається довгостроковим кредитуванням у виробничі цілі. Штаб-квартира – Вашингтон.

ЄБРР. Заснований у 1991 р. Членами є 58 країн. Штаб-квартира у Лондоні (В.Британія). Україна – член з 1992 р.

Семінар 2.