Ііі. Особливості соціалізації дітей на різних етапах онтогенезу.

Ранній вік. Вже на першому місяці життя, виявляючи комплекс емоційно - м’язового пожвавлення на появу мами, малюк сигналізує нам про народження потреби у спілкуванні, тобто першої соціальної потреби. Формується перша соціальна довіра до мами та близьких людей, проте чужі люди часто викликають негативні реакції у малюка (плаче, ховається за маму). Спілкування з дорослим поєднується у сумісній діяльності. Спілкування з ровесниками короткотривале, побудоване на власних потребах, бажаннях, можуть виявляти агресивність, не вміють співчувати.

Дошкільний вік. Значно розширюється сфера соціальних взаємовідносин, дошкільник відкриває для себе світ людських взаємин, діяльності та суспільних функцій людей. Бажання включитися у доросле життя та активність і самостійність виявляються у рольовій грі, що слугує моделлю діяльності дорослих. Гра соціальна за своїм змістом, вона сприяє спілкуванню з однолітками та розвиває довільну поведінку дитини. В цьому віці формуються стійкі мотиви поведінки і починає складатися спрямованість особистості. Якщо в першій половині дошкільного дитинства малюк здатен швидше оцінити поведінку інших дітей, то до кінця цього віку дитина набуває здатності оцінювати власну поведінку і регулювати її у відповідності до засвоєних моральних норм та правил. Дитина починає вибірково керуватися етичними нормами у взаємовідношеннях з іншими дітьми. Це виявляється у безкорисливій допомозі тому, хто подобається і щедрості по відношенню до того, кому дитина співчуває. Формується почуття обов’язку, дитина переживає задоволення від того, що її хвалять за хороший вчинок і незручність - за поганий.

Соціалізація поведінки дитини відбувається швидше, якщо вона має турботливих батьків та вихователів, з якими має тісний емоційний зв’язок, отримує роз’яснення некоректності власної поведінки.