СОЦІАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я дитини дошкільного віку

Добра людина живе

У доброму світі (Кен Кіз)

І. Фактори впливу на соціальне здоров’я.

Соціальне здоров’я, благополуччя особистості залежить від її психічного здоров’я (адекватності сприйняття оточуючого світу, врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності), фізичного стану. Соціальне і духовне здоров’я також взаємопов’язані між собою, адже соціально здорова особистість неодмінно прагне й до духовного благополуччя і вдосконалення.

Соціальне здоров’я характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв’язками з людьми і соціальними інститутами, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах діючих законів і моральних традицій, джерелами і рівнем доходів і витрат тощо. Соціальне здоров’я обумовлене рівнем розвитку суспільства і соціальної справедливості у певному середовищі, які відображаються в конкретних життєвих проявах в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах.

Соціальне здоров’я залежить від багатьох чинників, серед них слід виділити:

На рівні соціальних мікросистем: (Мікрорівень – це конкретні умови життя кожної особистості, її розвиток в соціально-орієнтованих установах).

◙ сім’я - її склад (повна сім’я, неповна, багатопоколінна); стиль спілкування в сім’ї (демократичний - побудований на довірі та повазі один до одного і до дитини; авторитарний, насильницько-жорстокий); матеріально-побутові умови (достатні, задовільні, погані); спосіб життя (здоровий, руйнівний – залежність членів родини від алкоголю, наркотиків тощо);

◙ дошкільний навчальний заклад, група – матеріальні умови (наявність чистих і просторих приміщень, спортзалів, обладнаних кабінетів, сучасних технічних засобів навчання) та психолого-педагогічні умови (взаємовідносини – гуманістична спрямованість навчання та виховання, повага до особистості дитини, спрямованість освіти на інтереси дітей, їх духовне збагачення або авторитарний, менторський стиль навчання та виховання, „бездітна педагогіка”).

На рівні мезосистем

◙ популяція, етнос національні традиції, духовні національні надбання, ідентифікація себе з людством, нацією. Оволодіння особистістю соціальним досвідом відбувається через призму народної єдності, патріотизму, опори на ціннісні надбання минулих поколінь. Негативне значення полягає у популістських гаслах відірваних від реальності.

◙ тип населення (сільський чи міський). У сільській місцевості зберігається соціальний контроль за поведінкою дитини (людини), адже досить стабільний склад жителів, слабка професійна та культурна диференціація, тісні родинні та сусідські зв’язки, відкритість спілкування. Тому сільські діти мають високий рівень встановлення та налагодження стосунків з однолітками, міські – менше шансів мати безконфліктні стосунки. Дитина міста має більші можливості для сутнісної та зовнішньої самореалізації, проте більш жорстко обмежена щодо самостійності спілкуватися та та самостійності дій. (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, С.М.Курінна)

На рівні макросистем

◙ природно-географічні умови (регіони країни відрізняються природничо-географічними умовами, особливостями економіки, культурними особливостями ... ).

◙ організації – відділи освіти, медичні заклади (поліклініки, санаторії тощо), дитячі табори та інші організації, функціонування яких забезпечує побут, відпочинок та працю членів суспільства. Соціальне здоров’я залежить від ефективності чи незадовільного рівня їх функціонування.

◙ суспільство – структури влади, суспільно-економічні умови, законодавчо-правова основа. Соціальне здоров’я суспільства і особистості залежить від демократичності, гуманності суспільства, зростання економічного благополуччя країни, реальності забезпечення прав кожної особистості на навчання, працю і відпочинок, охорону та зміцнення здоров’я людини, нації, суспільства чи навпаки нівелювання прав, свобод, безпечності життєдіяльності кожного члена суспільства.

Звичайно, перелічені фактори, що мають позитивне забарвлення, створюють передумови соціального благополуччя дитини, що включає повноцінні, здорові взаємовідносини з близьким (сім’єю) та далеким соціумом (інші соціальні організації), відчуття безпеки, збалансованість інтенсивності діяльності (в тому числі і навчальної) та відпочинку, віру у перспективність особистісного та професійного росту, матеріального достатку та духовного самовдосконалення. Від соціальних умов залежить стан фізичного, психічного та духовного здоров’я. В той же час соціальна адаптація та соціальна зрілість особистості відбуватиметься ефективніше за умови високого рівня фізичного, психічного та духовного здоров’я.

Дитина в соціумі засвоює досвід взаємодії з дорослими та однолітками, тобто, норми та правила на яких будується взаємодія та власна поведінка і які є певним регулятором соціальної поведінки. Звичайно, норми та правила є відображенням уявлень певного соціуму про необхідний спосіб поведінки та носять ідеально-ціннісний характер. В основі взаємовідносин з соціумом лежить сформована система поведінково-комунікативних умінь і навичок дитини, від яких залежить ефективність її включення до певних соціальних груп та ситуацій спілкування. Ця система умінь та навичок формується в процесі життєдіяльності дитини і включає: знання норм і правил поведінки, оволодіння комунікативними навичками та етикетом спілкування, наявність адекватної самооцінки та оцінки інших, дотримання моральних норм взаємовідносин у власній поведінці, наявність позитивних особистісних та інтерактивних якостей.

Роль сім’ї у соціологізації дітей досить значна, в сім’ї дитина отримує перший досвід взаємовідносин, соціальної адаптації, оволодіває соціальними цінностями. Саме сім’я є осередком соціальної макрокультури.

Чи завжди виховний вплив батьків має однакову дію на дитину? Психолого-педагогічні та соціологічні дослідження свідчать, що найбільший вплив на дитину мають батьки в період раннього віку; в дошкільному віці, крім батьків, на дитину впливають друзі, інші дорослі (родичі, сусіди, вихователі); в молодшому шкільному віці вплив батьків та інших суб’єктів соціального життя (в школі – вчителі, тренер) урівнюється; зменшується частка впливу батьків на підлітків, в цей час особливої значимості набуває соціум (вчителі, друзі, інші люди, засоби масової інформації тощо), юнацький вік характеризується поверненням авторитету батьків (проте у вирішенні інтимних проблем перевага надається друзям). Звичайно у житті кожної особистості, кожної сім’ї є певні відмінності, все залежить від довірливості взаємовідносин батьків з дитиною, панування в сім’ї взаємоповаги, толерантного ставлення до позицій один одного.

Провідна роль у соціалізації дитини належить характеру спілкування та взаємостосунків з близьким та далеким соціумом. Виховання поваги до дорослих людей, однолітків, доброзичливе ставлення, вміння поступатися, гнучкість у стосунках допоможе дитині легко адаптуватися до соціальних умов та їх вірогідних змін.