52. Аналіз Комедії «Дон Жуан» Своєрідність образів

Безумовно Мольєр знав міфи про нього, але його версія дуже сильно відрізняється від твору іспанського драматурга. Це твір багато в чому дуже сміливо розходиться з поетикою, прийнятої класицизмом. У комедії «Дон Жуан» герой отримує зовсім інший характер. Свого героя Мольєр робить своїм сучасником, французьким аристократом 2 половини 17 століття, людиною гордою, сміливим, незалежним, гранично егоїстичним. І в першій частині Д. Ж. нехтує чужою думкою, він настільки зарозумілий і зневажає всіх навколо, що йому абсолютно байдуже, що про нього думають і говорять.

Д. Ж. - тип гедоніста (головним змістом є задоволення від життя). Досягнення важкодосяжних цілей завідомо стає одруження Д. Ж. Д. Ж. честь по честі йде під вінець разом з молодою дівчиною, яку він викрав та монастиря (що вкрай засуджувалося), але наступного дня забуває про свою нову наречену. Але у дружини є брати, які вважають поведінку Д. Ж.оскорбітельним і хочуть помститися йому. І Д. Ж. тікає з замку зі слугою на кораблі, випадково опиняються в риболовецькій сільці. Там він починає залицятися одразу до двох дівчатами місцевими селянками. На заїзді він дізнається про те. Що тут його переслідувачі. Кульмінація - сцена на лісовій дорозі, де він зустрічає жебрака, він просить милостиню заради Христа і отримує кілька су (самих дрібних монет), Д. Ж. дістає золоту монету і обіцяє віддати її якщо той побогохульствует, але те відмовляється. До зустрічі з убогим Д. Ж. опинявся переможцем.

1 акт починається з розмови двох слуг: дворецький і Сганарель, вони безбожно ганять свого господаря. Потім відбувається розмова між Сганарелем і Д. Д.. Сганарель намагається прямо в очі висловити осуд господар. Але причини свого осуду, докази привести не може. А Д. Ж. дуже послідовно і раціонально пояснює свій спосіб життя. Він розумний, красномовний, цинічний, цілісний і внутрішньо несуперечливий. Після зустрічі з убогим в Д. Ж. відбуваються зміни. Він зазнає еволюцію, стає ханжею, лукавим, огидним (надягає маску людини живе по правді, зображає з себе християнина, зображує люблячого сина). Колишнє неприйняття суспільства сменятmся лояльністю. Цю брехливість Мольєр Д. Ж. не прощає. Характерно, що закінчується п'єса традиційно. Право навчання НЕ лобове. Сганарель над «могилою» Д. Ж. бігає і голосить про свій платню.

Більше ста варіантів образа Дон Жуана знає світове мистецтво. Найбільші майстри, геніальні поети, композитори, художники брали участь у створенні блискучої галереї портретів палкого, безтурботного іспанця, підкорювача й спокусника жіночих сердець.  У них різні особи, але одне ім’я - знамените, що стало загальним ім’я Дон Жуан. Серед них відвертий цинік, ошуканець, лиходій-ґвалтівник Дон Хуан Тирсо де Моліна, прототип всіх майбутніх Дон Жуанов, Серед них жіночно прекрасний, дпростодушний, палкий герой поеми Байрона «Дон Жуан», завжди закоханий у красу, завжди готовий відгукнутися на любов жінки; безтурботний гуляка, марнотратник життя, дерзостно сильний і красномовний звабник - пушкінський Дон Жуан, серед них і герой драми Лесі Українки Дон Жуан, скорений жінкою. 

Драматург писав комедію квапливо, щоб вивести свою трупу зі стану тимчасової бездіяльності. Він захоплювався привабливою перспективою створити широку картину настільки знайомого йому характеру. Мольєр перший дав образу широке реалістичне узагальнення і якесь філософське осмислення. Недостатньо бачити в комедії Мольєра тільки сатирові на розпусту або тільки сатира на дворянство. Значення її набагато ширше.  У комедії два герої - Дон Жуан і його слуга Сганарель. СганаРель аж ніяк не тільки слуга-наперсник, спритний пройдисвіт, шахрай, відданий інтересам хазяїна, як повелося представляти слугу в комедійному театрі із часів Плавта. Сганарель - слуга-філософ, носій народної мудрості, здорового глузду, тверезого відношення до речей. Його філософські дебати з хазяїном повні значення при всієї  їх комедійності. 

Образ Дон Жуана суперечливий. Дон Жуан сполучить у собі й гарні, і дурні якості. Для драматургії Мольєра це настільки невластиво, що загнало в глухий кут багатьох тлумачів його творчих задумів. Більше того, образ Дон Жуана не статичний, він даний у розвитку, і це також виводить його за рамки театру.  Глядач спочатку знайомиться з Дон Жуаном по характеристиці його слуги Сганареля. Він - «найбільший лиходій», він -«собака, чорт, турок, єретик, що не вірує ні в рай, ні в пекло», «перевертень», «епікурейська свиня», «Сарданапал». У чому ж основний порок Дон Жуана? У нього саме «непосидюче» на світі серце; він ветрен, жінколюбний, усе жінки миру здаються йому красунями, кожної він хоче володіти.

Але… «Я кожної видаю пошану й поклоніння, до яких нас зобов’язує природа… будь у мене десять тисяч сердець, я б віддав їх всі», - міркує Дон Жуан.  Дон Жуан запалив у багатьох жінках (дена Ельвіра, селянка Шарлотта) полум’яну любов. Їм він клявся у вічній вірності. Чи брехав він? Немає. Коли Дон Жуан говорив про любов, він дійсно любив, говорив цілком щиро й сам вірив кожному своєму слову. Його можна обвинуватити у вітряному самообдуренні, у жорстокій безтурботності до долі іншої людини, але аж ніяк не в навмисному обмані. Пройшли перші захвати, і Дон Жуану вже нудно, його тягнуть інші квіти, а їх так багато на білому світлі!  Дон Жуан хоробрий. Хоробрість була завжди шляхетнО. Зачувши в лісі лементи, він поспішає на допомогу потерпілим, ризикуючи життям заради незнайомого йому людини, нападу розбійників. «Мій пан прямо божевільний: кидається в небезпеку без усякої для себе потреби», - добродушно, не без відомого замилування гарчить Сганарель.

 У перших чотирьох актах комедії Дон Жуан сміливий і зухвалий, і, що особливо важливо, він відвертий. Але з ним відбулося незвичайне, він раптом переродився: «Я відрікся від всіх своїх оман: я вже не той, що був учора ввечері, і небо раптово зробило в мені зміну, що здивує увесь світ: воно опромінило мою душу, мої очі прозріли, і я з жахом дивлюся тепер на довге осліплення, у якому перебував; і на злочинну безпутність життя, що вів».  Батько в сльозах привітає р блудного сина, у захваті й Сганарель.

Але переродження Дон Жуана іншої властивості: він вирішив зло посміятися над людьми, надягти маску Тартюфа й у ній здобути собі їхнє благовоління. «Лицемірство - модний порок», заявляє він.  І Дон Жуан став святенником - він став невразливий. І тепер він воістину мерзенний. Сганарель збентежений перетворенням хазяїна: «Пан, що за диявольський тон у вас з’явився! Це гірше всього, що було, і ви мені подобалися більше, яким були раніше».

Тепер Дон Жуан став дійсно негативною особою й може й повинен бути покараний. З’являється традиційна фігура Кам’яного гостя. Грім і блискавка обрушуються на Дон Жуана, разверзаеться земля й поглинає великого грішникО. Але не священним трепетом обійняті глядачі, злякані карою небесної: вони сміються весело й безтурботно.  Отже, на кого ж писав сатирові Мольєр? Здається, що образ Дон Жуана став своєрідним доповненням до образа Тартюфа, розкриттям того ж образа в іншому плані. «Дон Жуан» Мольєра викликав і дотепер викликає гарячі суперечки. Існують всілякі тлумачення думок і вчинків героя, тому що він сам був суперечливий.