57.Література Англії 17 ст.Творчість Мільтона

Історичні умови розвитку англійського Просвітництва, його помірний характер. Неоднорідність ідейних течій англійського Просвітництва: радикальне (Дж.Свіфт, Г.Філдінг, Т.Смоллетт, Р. Б.Шерідан) і помірковане крило (Дж.Аддісон, Р.Стіл, С.Річардсон, Д.Дефо). Вчення Дж.Локка – філософська основа Просвітництва. Бурхливий розвиток англійської журналістики, поширення публіцистичних жанрів (нарис, памфлет, есе). Раннє Просвітництво. Просвітницький класицизм в англійській поезії і драматургії (О.Поуп, Дж.Аддісон, Р.Стіл). Поділ ранньопросвітницької літератури на елітарну і демократичну (Дж.Лілло). Синтез класицизму з рококо і реалізмом. Демократизація жанрів класицистичної драматургії (“міщанська драма”, “слізна комедія”). Англійський ранньопросвітницький роман (Д.Дефо, Дж.Свіфт). Просвітницький реалізм доби зрілого Просвітництва. Еволюція та жанрове збагачення роману. Епістолярний роман С.Річардсона, що започатковує жанр сімейно-побутового психологічного роману, “комічна епопея” Г. Філдінга, соціально-побутовий роман Т.Смоллетта. Література пізнього Просвітництва. Утвердження сентименталізму (Дж.Томсон, Л.Стерн). Суб’єктивний реалізм Дж.Берклі і Д.Юма – філософська основа сентименталізму. Мотиви ранньосентиментальної (Е.Юнг, Т.Грей, Д.Харві, Р.Блейр) і пізньосентиментальної поезії (О.Голдсміт, В.Купер, Д.Кребб). Кладовищенська поезія  – течія в англійській ліриці середини XVIII ст. (Т. Грей, Р. Блейр, Е. Юнг), що розвивалась у річищі сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості і почасти марності у видимих формах. Розвиток преромантизму в англійській літературі. Органічний зв’язок преромантизму з народною творчістю. Літературні містифікації (Дж.Макферсон “Пісні Оссіана”, Т.Чаттертон “Поеми Роулі”). Втілення преромантичних тенденцій в “готичному романі” (Г.Уолпол, К.Рів, М. Г.Льюїс, А.Радкліф та ін.). Синтез найкращих рис сентименталізму, преромантизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса. Даніель Дефо (1660-1731) Даніель Дефо – талановитий публіцист, журналіст, письменник, зачинатель роману нового часу. Життєвість і демократизм творчості Д.Дефо. Просвітницька проблематика публіцистики письменника (“Дослід про проекти”, “Просьба бідняка”, “Меморіал Легіону”, “Чистокровний англієць”, “Найкоротший засіб розправи з дисидентами”). Войовничо-демократичний дух памфлетів Д.Дефо. Відстоювання позицій англійської буржуазії і пуритан. Памфлет (англ. pamphlet від грецьк. pan  – усе,  phlego  – палю)  – невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного жанру на злободенну тему. Героїзація людської енергійності, заповзятливості у романі “Робінзон Крузо” (1719). Пафос мандрів і підкорення незвіданих земель. Ранньопросвітницькі ідеали в романі Д.Дефо. Авторське продовження сюжету “Робінзон Крузо”. “Робінзонада” – художній твір, в якому розповідається про пригоди на безлюдній землі, частіше – острові, де людина сам на сам з природою виявляє силу духу й розуму у боротьбі за виживання. Жанрове розмаїття романів Дефо “Моль Флендерс”, “Полковник Джек”, “Роксана”, “Капітан Сінглтон”, “Щоденник чумного року”, “Мемуари кавалера” (авантюрний роман, мемуарний роман). Зображення життя представників соціального “дна”. Дефо – майстер “епосу приватного життя”. Ілюзія достовірності, документальності розповіді. Просвітницький характер романів (конфлікт людини і суспільства, показ впливу соціального середовища на характер персонажів). У присвяті до першого видання повісті “Син України” В.Злотополець писав: “Друже і брате! В образі Миколи Наливайка стоїш ти мені перед очима. Я не письменник. Я хтів лише втілити часточку Твого невмирущого Духу – ось походження ідеї усього твору”. Традиції Д.Дефо в Україні. В європейській літературі з’явилось чимало наслідувань “Робінзона Крузо” Д.Дефо. серед них – повість “Новий Робінзон” німецького письменника Й.Кампе. Саме її 1919р. вирішили перекласти і видати українською мовою київські книгарі. Перекласти книгу запропонували Ігореві Федіву, січовому стрільцеві родом із Коломиї, якого вихор війни заніс до української столиці. Відчуваючи, що переклад вийшов блідим і сухим на тлі драматичних подій перших років української революції, І.Федів задумує створення “українського Робінзона”. Цей задум згодом був втілений в історичній повісті часів українського лицарства “Син України”, написаній у співпраці з Валентином Злотопольцем, вояком Студентського Куреня, який 1918 р. майже увесь поліг у бою під Крутами. Серед загиблих був товариш дитинства В.Злотопольця, студент з Волині Микола Лизогуб, якому присвячено повість “Син України” і який став “духовним” прототипом центрального героя твору – Миколи Наливайка, мужнього і витривалого лицаря, відданого патріота знедоленої України, запорозького козака-робінзона.  Книга проповідує любов до України, шану до Бога, життя в гармонії з природою, наполегливість і вміння вистояти у складних ситуаціях, допомогу слабим і покривдженим1. Притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Притча не зображує, а повідомляє про певну ідею, беручи за основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явище художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті. До аналізу роману Д. Дефо “Робінзон Крузо”: –    історія створення роману (поштовхом до створення роману стала історія моряка Олександра Селькірка, прообразу Робінзона); –    задум та ідейний зміст твору (показ невичерпних можливостей людини, яка опинилася сам на сам з природою, в екстремальних умовах; уславлення людського розуму і праці; поетизація заповзятливості, цивілізаторської експансії буржуа); –    роль і значення “безлюдного острова” у романі (це своєрідна модель екстремальних умов, школа виживання, символ труднощів, які людина мусить подолати самотужки); –    характеристика образу Робінзона (еволюція характеру героя від “блудного сина”, шукача пригод, авантюриста-работорговця до заповзятливого, працьовитого господаря, мужнього і впевненого у власних силах; єдність з природою, господарське використання її дарів; діловитість і практицизм, енергія і оптимізм героя, сила духу і віра в Бога, цілеспрямованість, наполегливість і витривалість, здатність залишатися цивілізованою людиною навіть в екстремальних умовах довготривалої самотності і відтворювати здобутки цивілізації); –    Робінзон і П’ятниця (утвердження можливості мирного співіснування людей різних цивілізацій, заклик до істинно цивілізаторської місії колоністів серед тубільного населення; панівне становище Робінзона, його недовірливість, обачність, зверхність у стосунках з П’ятницею і в той же час – гуманність, доброта, шляхетність, поблажливість; наївність П’ятниці, його щиросердність, довірливість, походження імені П’ятниці); –    просвітницькі ідеї роману (виховний пафос роману, своєрідний гімн людині та її творчі праці, прославлення сили людської думки, віра в те, що саме праця і творча діяльність розуму є основою перетворення світу і духовного піднесення людини; втілення типово просвітницької концепції історії людського суспільства – умовний шлях героя на острові від варварства до заснування острівної колонії, влаштованої у дусі локківського “суспільного договору”, ідея злиття людини з природою, звеличення моральних чеснот “природної людини” і в той же час – утвердження науково-технічних досягнень цивілізації; життєвий оптимізм, активність героя – представника буржуазії, його космополітизм, віротерпимість); –    жанрово-художні особливості твору (виняткова правдоподібність твору, ведення щоденника, властиве фінансовому документу перелічення прибутків і витрат на тлі романтики морських пригод, екзотичних країн, точність і лаконічність описів, простота мови, ефект автобіографічності, логічність роздумів, монологічність оповіді; органічне поєднання в романі авантюрного начала з надуманою документальністю, традицій мемуарного жанру з рисами філософської притчі та утопії); –    особливості сприйняття роману (юнацтво захоплює у творі романтика мандрів і пригод, відкриття нових земель, мотив випробування людини в екстремальних умовах, утвердження геройства, мужності і витривалості людини; проникнення в соціально-політичні і філософські глибини роману досвідченого, зрілого читача). Ім’я Джона Мільтона (John Milton, 1608-1674), поета, мислителя й публіциста, що нерозривно связали свою долю з подіями великої англійської революції, по праву вважається символом найвищих досягнень літератури Англії XVII сторіччя. Його творчість зробила тривалий, глибокий вплив на розвиток європейської суспільної думки й літератури наступних епох

Мільтон народився в сім’ї заможного лондонського нотаріуса, близького до пуританських кіл. Батько поета, людина різнобічних інтересів, тонкий цінитель мистецтва, зумів дати синові блискуче утворення. Закінчивши одну із кращих лондонських шкіл, Мільтон надійшов у Кембриджський університет. В 1629 р. він одержав ступінь бакалавра, а ще три роки через – магістра мистецтв. Наступні шість років парубок провів у маєток батька в Гортоне, цілком присвятивши себе поезії й науковим штудиям. Він у досконалості володів латинню й італійським, читав в оригіналі грецьких і давньоєврейських авторів, добре знав літературу античності, середньовіччя й Ренесансу

В 1638-1639 р. Мільтона відвідав Італію. Глибоке знання культури й мови країни сприяло зближенню поета з італійськими письменниками й ученими. Незабутнє враження зробила на нього зустріч із великим Галилеем. Мільтона подумував також про поїздку в Грецію, але вести про цивільну війну, що назрівала в Англії, спонукали його поспішити на батьківщину. «Я думав, – писав він пізніше, – що було б низько з моєї сторони безтурботно подорожувати за кордоном заради особистого інтелектуального розвитку в той час, як будинку мої співвітчизники боролися за волю».

Перший період творчої діяльності Мільтона, що включає роки «навчання й мандрів», збігається з передреволюційними десятиліттями (20-30-і роки). У цей період відбувається становлення поета, формуються його смаки й переконання. Мільтона пробує сили в ліричному й драматичному жанрах: пише вірші «на випадок», урочисті елегії латинською мовою, сонети, вірші на релігійні теми, невеликі п’єси-маски[29].

Головна особливість творчості молодого Мільтона – сполучення мотивів життєрадісної, барвистої поезії Відродження з пуританською серйозністю й дидактикою. У пуританізмі його залучають проповідь аскетизму, духовної стійкості, критика розбещеності двору й монархової сваволі. Однак вороже відношення пуритан до мистецтва й театру було чужо Мільтонові. У вірші «До Шекспіра» він славить геній великого драматурга, підкреслюючи тим самим свій духовний зв’язок з його спадщиноюОсобливе місце в публіцистиці Мільтона займає трактат «Ареопагітика, або Мова про свободу слова» (1644). Вже сучасники вважали його зразком філософської діалектики. Автор звертається до понять Добра і Зла, які, на його переконання, неможливо розділити: «Пізнання Добра так тісно пов'язане з пізнанням Зла, що при уявній схожості їх не просто розмежувати, їх важче відокремити один від одного, ніж ті змішані насіння, які було доручено Психеї очистити і розібрати по сортам. З тих пір як скуштували всім відоме яблуко, у світ з'явилося пізнання Добра і Зла, цих двох невіддільних один від одного близнюків. І може бути, засудження Адама за пізнання Добра і Зла саме в цьому і полягає, що він повинен Ласкаво пізнавати через Зло »[68 - Там же.].Мільтон звертається до цивільних ідеалам, одним з найбільш важливих називає громадянську чесноту. Її виховання він пов'язує з утворенням, в якому важливу роль відіграють книги: «Я не можу хвалити чеснота, прячущуюся в келію і закривається там, не наражаючись випробуванню, не бачачи і ніколи не стикаючись зі своєю протилежністю, відмовляючись від змагання, тому що не можна завоювати вінок безсмертя, не забруднити в пилу і не попотівши. <...>Так як знання і спостереження пороку необхідно для досягнення людської чесноти, а знайомство з помилками - для затвердження істини, як можемо ми краще і безпечніше розвідати області пороку і обману, якщо не за допомогою читання різних трактатів і слухання різнорідних думок? У цьому і полягає користь, яку можна витягти від читання різноманітних книг »[69 - Цит. по: Анікст А. А.Джон Мільтон. С. 11-12.]. Мільтон стверджував, що вбити книгу, все одно, що вбити людину. Знищуючи хорошу книгу, людина знищує свій розум.Ідея виховання громадянина пов'язана і з запереченням пуританських догм, нерідко ведуть до розколу суспільства.Політичні погляди Мільтона проявилися і в трактаті «Права та обов'язки короля і правителів» (1649,) і в памфлетах «Іконоборець» (1649), «Захист англійського народу» (1650), «Друга захист англійського народу» (1654) і в поемах .