46. Драматургія французького класицизму. Трагедії Корнела Сід, Горацій

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира.

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Франсуа де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Жан Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.

Драматичні принципи Корнеля. Порушував іноді правило трьох єдностей (часу, дії й місця). Говорив, що відступає не тому, що не знає їх. Іноді заперечував їх. Всі трагедії побудовані на використанні історичних фактів. Психологічні конфлікти, історія почуттів, перипетії любові в його трагедії відходили на другий план. Основні його персонажі завжди королі або видатні героїчні особистості. Основний драматургічний конфлікт К. – конфлікт розуму й почуття, волі й потяга, боргу й пристрасті

«Сид». Герої Корнеля вище звичайного людського росту, щодо цього вони трохи романтични, але вони – люди із властивим людям почуттями, страстями й стражданнями, вони люди великої волі. Вони люди здорові фізично й морально. Їм властиві сильні почуття, але потім значна перемога над ними. Образ Сида – іспанський герой гідний лаврів, його життя – черги перемог. Відомості про Сиде – історичну особу Родриго Диасе – К. міг одержати з героїчної середньовічної поеми, присвяченої іспанському героєві, з лицарських пісень. Але корнелевский «Сид» – зовсім оригінальний, національний французький добуток. Із численних історій про Сиде, К. взяв тільки одну – історію його одруження. До межі спростив схему сюжету, звів число діючих осіб до мінімуму, виніс за межі сцени всі події. Дії відбуваються десь там, за сценою, про їх лише зрідка розповідається глядачеві, а на сцені – картини складної внутрішньої боротьби, що у серцях людей

Конфлікт боргу й почуття:

• Вчера отци возлюбленних друзья, сегодня – противники.

• Страдающий образ инфанти, дочери короля, внушает грустние мисли о пустоте и суетности тех сословних предрассудков, которими люди опутали свои отношения друг с другом («О боже всемогущий, /Не дай торжествовать тоске, меня гнетущей,/ И огради мой мир, честь огради мою! /Чтоб стать счастливою, я счастье отдаю»).

• Корнель, чтоби психологически оправдать месть Родриго за обесчещенного отца, показал ясную несправедливость Гормаса: дон Диего питался всячески умиротворить графа.

• Родриго не колеблется, даже мисль о том, что можно оставить оскорбление без отмщения, била би бесчестием. Но юноша страдает, он знает, что навсегда теряет свою возлюбленную. Отец и возлюбленная, любовь и честь оказались в неразрешимом противоречии, взаимно исключая друг друга. Одно решение вело его к утрате счастья, другое – к позору.

• Химена перед страшной дилеммой, т. к. не может во имя любви увлекать Сида на путь позора.

• Гормас – своевольний феодал, не признававший авторитета королевской власти: признай он с самого начала решение короля не подлежащим обсуждению, как советовал ему дон Диего, никакого конфликта не било би.

• Молодие люди никнут под тяжестью навязанних им эстетических норм. «Сколько страданий и слез будут стоить нам наши отци!»

• Дон Диего рассуждает со всей холодностью старческой логики: «У нас одна честь, но столько любовниц! Любовь – лишь забава, честь – это долг!»

Трагедія Корнеля завершується щасливою розв’язкою. Молоді люди з’єднуються велінням короля. Борг родової честі й кревної помсти уступає новим законам, що протиставили йому борг цивільний і патріотичний. Інтереси державні вище інтересів роду й сім’ї. Так формувалася ідеологія державного абсолютизму, що виступив тоді в силу історичних умов у вигляді станової монархії й бореться з феодальною роздробленістю й антидержавною анархією в установах і вдачах

"Горацій"

Горацій — син старого Горація, благородного римлянина, головний герой однойменної трагедії. Громадянин і патріот, він готовий беззастережно принести в жертву все своє особисте: споріднені зв'язки, родину, життя. Могутність вічного міста стала найпершою умовою його власного благополуччя. Випробуваний у боях воїн, що своїми подвигами отримав всенародну славу, Горацій бачив єдине виправдання своєму існуванню у служінні батьківщині. Уже з самого початку трагедії стало відомо про давню війну двох сусідніх ворогуючих міст— Риму і Альби. Бажаючи уникнути жорстокого і непотрібного кровопролиття, полководці вирішили висунути по троє відважних бійців від кожної зі сторін і дати їм право постояти за честь батьківщини. Рим обрав Гора-ціїв — трьох братів, відзначених найвищою доблестю. У розмові зі щасливим Горацієм його друг і брат дружини Куріацій зізнався, що відчував за долю римлянина гордість, змішану зі страхом за його життя і за рідну Альбу. Подібні судження ворожі Горацію, якому невідомі інші почуття, окрім обов'язку перед країною: "Я должен, выбором отмеченный нежданным. Взять в поединке верх иль пасть на поле бранном".

Горацій зі спокійною гордістю віддав сестрі три мечі переможених ворогів, її сльози поранили честь воїна, знижуючи цінність його перемоги, що дісталася йому так важко. Він не зміг зрозуміти горя Камілли. Але сестра у пориві відчаю проклинала святиню, те, що божественна воля піднесла на п'єдестал величі, — Рим. Розпалена до найвищої точки лють брата обернулася на Каміллу: "Ступай же милого оплакивать в могилу!" І через хвилину, повернувшись із окривавленою зброєю, Горацій гнівно виголошує: "Кто о враге отчизны пожалел, І Тому конец — такой единственный удел".

Цінність родини і батьківщини не співвідносні; одне повинно бути підкорене іншому. Якщо Риму потрібна кров героя, він віддасть її не замислюючись, і Горацій попросив смерті перед обличчям Тулла. Рим сказав, і він убив "злочинницю" Каміллу, яка відмовилася жити за його законами.