2. Сучасний стан та проблеми спортивно-оздоровчої роботи із дорослим населенням

Загальновідомі проблеми здоров’я населення сучасної України. В останнє десятиліття до них додалася стійка депопуляція, тобто скорочення тривалості життя населення фактично всіх регіонів України. Це призвело до зменшення чисельності населення: якщо на початок 1999року в України налічувалося 50 млн. чоловік, то на початок 2003року – лише 48,8 млн. чоловік.

Україна невигідно відрізняється від країн Західної Європи за тривалістю життя. Вона у чоловіків менша на 12,8, у жінок – на 7,8 року.

Останнім часом на 8% підвищився рівень смертності людей працездатного віку, серед яких значну частину складають чоловіки. Показники смертності від хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед Європейських країн.

Таке становище має декілька причин і серед них – відсутність належної уваги з боку дорослого населення до регулярних фізкультурних занять. Згідно офіційної статистики лише 9% жителів України (приблизно 4,4 млн. чол.) охоплено всіма видами фізкультурно-оздоровчої роботи. Це у 5-6 разів менше, а ніж у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Франції, Німеччині, Японії, США, Канаді та інших країнах.

Справедливості заради згадаємо, що за роки незалежності України було видано низку змістовних правових і програмних документів: Закон України “Про фізичну культуру і спорт”(1993р.), “Про об’єднання громадян” (1991р.), Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні на період 1994-1997 рр., Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” та ін.

Зараз прийнято новий проект Закону України “Про фізичну культуру і спорт” (2006 рік). Нова редакція Закону на законодавчому рівні затвердить термінологію сфери ФКіС (вона нині відсутня), чітко її структуруватиме – тобто визначить правовий статус кожного суб”єкта і унормує його відносини з державною, розмежує фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність, визначить параметри фінансового, матеріального, технічного забезпечення і пріоритети фінансування з боку держави.

Фізкультурні фахівці зазначають позитивну роль, яку відіграла Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 1994 – 1997 роки у стабілізації ситуації в країні. В даний час завершила реалізовуватися Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації”. Однак ефективність втілення в життя положень названих програмних документів визнається вкрай низькою, декларативними називають фахівці шляхи активізації фізкультурно-оздоровчої діяльності населення.

“Державна програма з розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки” суттєво відрізняється від програми, яка закінчилася у 2005 році. У новому документі наголошується на вдосконаленні нормативно-правового забезпечення сфери, яке за останні 13 років ніколи було впорядкувати. Програмою передбачено такі організаційно-управлінські новації, як залучення всіх дітей до основних профільних видів спорту.

Це дозволить також виявити найбільш обдарованих дітей. А головне – сформує політику оздоровлення дитини.

Важливим є і механізм залучення до сфери за місцем роботи. Основним завданням – зобов’язати керівників підприємств створювати умови для занять ФКіС для працівників, закріпити це нормативно-правовою базою.

Дуже важливим пунктом є затвердження соціальних нормативів забезпечення населення спортивними спорудами. А також розробка типових проектів спортивних споруд: басейнів, льодових палаців, палаців для ігрових майданчиків.

З метою вирішення багато чисельних проблем, які продовжують накопичуватися, Президент України Л.Кучма своїм Указом від 8 листопада 2002 року № 998 “Про додаткові заходи державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту в України” доручив розробити Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту.