ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….....3

Розділ 1. Суд як учасник кримінального процесу………………………….…..7

1.1. Поняття, склад суду та його функції……………………………..…...7

1.2. Процесуальний порядок розгляду справ судом….………….……...16

Розділ 2. Підсудність у кримінальному процесі………..……………………...26

2.1. Поняття і значення підсудності у кримінальному процесі…………26

2.2. Принципи підсудності………………………………………………...33

2.3. Загальна характеристика видів підсудності………………………….41

Розділ 3. Передача справ за підсудністю………………………………………49

3.1. Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.....................................................................................................................49

Висновок………………………………………………………………………….58

Список використаних джерел…………………………………………..………62

Вступ

Актуальність теми. Одне із центральних завдань сучасної судово-правової реформи пов'язане з побудовою нової судової системи з чітким визначенням компетенції судів та підсудності справ.

Суд — здійснює судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень та дій під час провадження розслідування в кримінальній справі.

Перевіряє законність та обґрунтованість вже вчинених або тих, що вчиняються процесуальних рішень і дій, прийнятих суб'єктами досудового розслідування. Рішення і дії дізнавача, слідчого та прокурора можуть бути оскаржені до суду першої інстанції і повинні бути розглянуті при підготовчому провадженні або при розгляді справи по суті.

Суд вирішує питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду; вирішує питання про винуватість чи невинуватість підсудних шляхом постановлення вироків.

Судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Такі рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише судами вищого рівня в порядку апеляційного, касаційного провадження чи провадження за нововиявленими обставинами. Суд вирішує всі питання, які зв'язані зі зверненням вироку до виконання; застосування примусових заходів медичного і виховного характеру.

Нинішня ідеологія змін, яка передбачає зміцнення правового захисту і гарантій прав і свобод людини, обумовила спрямування вектору розвитку держави на розширення судової юрисдикції і встановлення нових правил судочинства на демократичних засадах, закріпила заборону створення надзвичайних судів та втілення в життя принципу спеціалізації організаційних начал судової діяльності. Все це вимагає чітко визначити, який суд, в якому складі і де повинен розглянути ту чи іншу справу по першій інстанції.

Правова реформа в Україні окреслила нову актуальну проблему встановлення підсудності справ різним складам суду, відповідно до їх нової диференціації. Особливого значення дане питання набуває внаслідок введення суду присяжних, що потребує чіткого визначення оптимального кола справ, яке доцільно надати на розгляд такого складу суду.

Дана проблематика особливо актуалізується внаслідок прийняття нового КПК України, який увібрав в себе новітні досягнення юридичної теорії та здобутки практики. Проведення активної кодифікаційної роботи українським законодавцем зумовлює беззаперечну важливість дослідження зазначених правових проблем.

Разом з тим, можна стверджувати, що проблематика підсудності кримінальних справ, а вона існує і важлива для реалізації функцій судової влади, - поки що не привернула до себе належної уваги українських правознавців. Потреба у досліджені теми підсудності необхідна, перш за все, тим, що в сучасній вітчизняній юридичній літературі висвітлення інституту підсудності носить вузькоспеціалізований характер, що не дозволяє в повній мірі розкрити значення правил підсудності для побудови демократичної системи правосуддя. В той же час в судовій практиці виникло багато спірних питань щодо визначення підсудності, які потребують теоретичного осмислення та розробки практичних рекомендацій з огляду на нові концепції в правовій думці сучасності.

Вирішення завдань реального забезпечення реалізації прав людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, міжнародно-правовими актами, зумовлюють потребу творчого переосмислення як теоретичних концепцій сучасного кримінального процесу, так саме і дослідження проблем, що виникають в правозастосовній практиці.

Дослідження проблематики підсудності кримінальних справ та її видів потребує вивчення низки питань кримінально-процесуальних відносин, які виникають при здійсненні правосуддя, зокрема, в науковій і навчальній літературі.

Теоретичною основою дослідження категорії підсудності кримінальних справ, її видів, також значення суду в кримінальному процесі стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених. Вагомий внесок у розробку інституту підсудноста та функцій правосуддя зробили такі учені-правознавці: Л. Д. Удалова, Тацій В.Я., Шевчук М., Д. П. Письменний, Лобойко Л.М., Міхєєнко М.М., В. Г. Гончаренко, В. Т. Нор, М. Є. Шумило, Рыжаков А.П., Сиза Н., Оверчук С. В., Назаров В.В., та інші.

Метою бакалаврської роботи є вивчення значення суду в сучасному кримінальному процесі України, здійснення правосуддя та стадіях кримінального судочинства, поняття підсудності та її види.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

• Дати загальну характеристику суду як учаснику кримінального процесу;

• Дослідити поняття і значення підсудності у кримінальному процесі;

• Охарактеризувати види підсудності;

• Дати аналіз принципам підсудності;

• Дати загальну характеристику направленню кримінального провадження з одного суду до іншого;

• Визначити процесуальний порядок розгляду справ судом.

Об’єкт дослідження - інститут підсудності та її види у кримінальному процесі, також суд та його склад.

Предметом дослідження є визначення функцій правосуддя та принципів кримінально-процесуального права, через які реалізуються принципи підсудності, передача справ за підсудністю.

Методологічна основа бакалаврської роботи. При написанні бакалаврської роботи використовувалися як загальнонаукові, так й спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу складає діалектичний метод, який є загальним методом пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства. Важливе значення у науковому дослідженні відігравав системно-структурний метод, формально-логічні та спеціально-юридичні методи аналізу, зокрема історичний, діалектичний, порівняльно-правовий методи, абстрагування та узагальнення, формально-логічний та інші. Використання вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у бакалаврській роботі узагальнення і висновки сприяють поглибленому розумінню поняття та значення суду та підсудності у кримінальному процесі, здійснення правосуддя законним складам суду та види підсудності, а також для майбутніх наукових досліджень з кримінального процесу.

Структура бакалаврської роботи. Робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, об`єкт та предмет дослідження а також короткий опис літератури. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми і складається з трьох розділів, які містять шість підрозділів. У висновку сформульовані основні результати бакалаврської роботи. Загальний об’єм роботи – 67 сторінок.

Розділ 1. Суд як учасник кримінального процесу

1. Поняття, склад суду та його функції

Суд - це єдиний державний орган, на який покладена функція правосуддя. Особливе місце серед учасників кримінального процесу займає суд, яке визначається тим, що він є представником однієї із гілок державної влади. Суд і тільки суд може визнати особу винною у вчиненні злочину та застосувати до неї кримінальне покарання.

У кримінальному провадженні правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, присяжні в рамках відповідних судових процедур. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Л.М. Лобойко дає таке визначення поняття «суд» - це єдиний орган держави, наділений правом здійснювати правосуддя [31, C.123], та поняття «слідчий суддя» - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у перебігу досудового розслідування та у разі розгляду клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій голова чи за його визначенням інший суддя апеляційною суду [31, C.125].

Правосуддя реалізовується завдяки таким принципам, як: незалежність суддів і підкорення їх лише закону; одноособовий і колегіальний розгляд справи; рівність всіх учасників перед законом та судом; гласність судового процесу; принцип державної мови судочинства; принцип публічності; принцип встановлення об'єктивної істини; принцип безпосередності, усності, безперервності судового розгляду та інші [38, C.76].

Здійснення правосуддя компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону, як проголошеного відповідними міжнародними актами, що визнані та ратифіковані Україною [1; 2; 3;] є важливою гарантією забезпечення права на справедливий суд. Створення суду на підставі закону (законність суду) передбачає здійснення правосуддя спеціально встановленим органом – судом, який уповноважений на підставі норм вирішувати питання, відповідно до його компетенції. Вимога законності складу суду в кожній справі і є елементом права на справедливий судовий розгляд.

Питання забезпечення доступу до правосуддя, удосконалення процесуальної форми судового розгляду, процесуального статусу судді та суду у кримінальному процесі, а особливо поняття «законного складу суду» у кримінальному провадженні є проблемними і досліджувались в роботах багатьох вчених.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (п.2 ч.2 ст. 370, п.1 ч.1 ст. 398) та Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. (п.2 ч.2 ст. 412, п.1 ч.1 ст. 438) визначають ухвалення судового рішення незаконним складом суду як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що передбачає скасування судового рішення судом апеляційної і касаційної інстанції, але поняття «законний склад суду» чи «незаконний склад суду» не мають законодавчого визначення у цих кодексах.

Авторами науково-практичного коментаря КПК 1960 р. наведений перелік процесуальних порушень, що обґрунтовано розглядалися ними як недодержання вимоги щодо законного складу суду. На їхню думку, незаконним визнається склад суду, якщо були підстави,які виключають участь судді в розгляді справи (ст. 54, 55); вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила щодо кількісного складу суддів; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому дана справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

Більшість із перерахованих порушень обумовлюють наявність такої підстави для скасування судового рішення як винесення вироку незаконним складом суду і, з урахуванням змін у кримінальному процесуальному законодавстві, вони можуть слугувати певними орієнтованими для визначення поняття «законний склад суду».

Перш за все, законним є склад суду, який сформований згідно вимог кримінального процесуального закону щодо кількості суддів.

Правосуддя у кримінальному провадженні може здійснюватися як судом колегіально, так і суддею одноособово. Склад суду, тобто коло осіб, які уповноважені здійснювати судове провадження, розрізняється залежно від судової інстанції, категорії злочину, а також особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Недодержання положень цієї статті щодо складу суду належить до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду, воно у будь-якому разі підлягає скасуванню судом вищої інстанції згідно із п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК.

Відповідно до ч.1 ст. 31 КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово. В ч.2 ст. 15 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Це має бути суддя відповідного місцевого суду. Здійснення кримінального провадження суддею одноособово означає, що лише один професійний суддя здійснює підготовче провадження відповідно до правил гл. 27 КПК, а також судовий розгляд згідно з положеннями гл. 28 КПК, враховуючи вимоги щодо незмінності складу суду. Цей суддя виступає головуючим у судовому засіданні. При одноосібному розгляді у визначених ст. 320 КПК випадках можливе призначення запасного судді

Колегіально кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегією суддів, а також за участю присяжних. Колегіальний розгляд здійснюється щодо:

- злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, або довічне позбавлення волі - судом у складі трьох професійних суддів;

- осіб, зазначених у пп. 1, 2 та 3 ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про державну службу", Голови ВР України, його першого заступника чи заступника, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, Голови КСУ, його заступника чи судді КСУ, Голови ВСУ, його першого заступника, заступника чи судді ВСУ, голів вищих спеціалізованих судів, їх заступників чи суддів вищих спеціалізованих судів, Голови НБУ, його першого заступника чи заступника, члена Ради національної безпеки і оборони України, а також осіб, посади яких згідно із ст. 6 ЗУ "Про державну службу" віднесені до посад державної служби підгруп 1-1,1-2,1-3, - судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років.

В чинному КПК України вперше передбачено відправлення правосуддя судом присяжних. За клопотанням обвинуваченого у справах про злочини, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, кримінальне провадження здійснюється колегіально судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

Під час розгляду і вирішення справ присяжні користуються повноваженнями судді, а також виконують відповідні обов'язки.

За загальним правилом, кримінальне провадження в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Для апеляційного суду це мають бути судді відповідного апеляційного суду, а для касаційного - судді ВССУ. Таким чином законом визначена мінімальна кількість суддів. Склад суду може бути більшим,т але кількість суддів має бути непарною, щоб забезпечити ухвалення судового рішення у кожному випадку.

Кримінальне провадження у ВСУ здійснюється колегіально судом, щодо складу якого ст. 453 КПК встановлені спеціальні правила:

- справа про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, розглядається на засіданні Судової палати у кримінальних справах ВСУ, яке є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати у кримінальних справах ВСУ;

- справа про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, розглядається на спільному засіданні всіх судових палат ВСУ, яке є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин судців від складу ВСУ, визначеного законом.

Колегіальний склад суду, який вимагається для здійснення перегляду судовими ланками вищого рівня, обумовленого необхідністю забезпечення професійного, обґрунтованого та неупередженого вирішення більш складних правових питань [48, С. 59].

Також одноособовий чи колегіальний склад суду передбачений законом для перегляду судових рішень за ново виявленими обставинами, залежно від того, судом якої інстанції було першим допущено помилку внаслідок незнання про існування таких обставин, та в якому кількісному складі було ухвалене судове рішення, що переглядається.

Установлені КПК України особливості кримінального провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінального провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень є складовими впровадження у кримінальне процесуальне право України ювенальної юстиції.

Коло суддів, уповноважених на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх, порядок набуття ними таких повноважень і особливості правового статусу визначаються згідно із ЗУ "Про судоустрій і статус суддів".

Одноособова реалізація відповідних процесуальних дій щодо неповнолітніх повинна здійснюватися відповідним суддею суду відповідної інстанції, який відповідає встановленим у ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" вимогам. При колегіальному здійсненні кримінального провадження головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх, тоді як інші судді у складі колегії можуть і не відповідати вказаним вимогам.

Кримінальне провадження стосовно Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Директора Національного антикорупційного бюро України, Генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, Голови Конституційного Суду України, його заступника чи судді Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, його першого заступника, заступника чи судді Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, їх заступників чи суддів вищих спеціалізованих судів, Голови Національного банку України, його першого заступника чи заступника, осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців, а також щодо обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, здійснюється:

1) в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, а у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, та трьох присяжних;

2) в апеляційному порядку - колегіально судом у складі п'яти професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;

3) в касаційному порядку - колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

Наступною обставиною, що впливає на законність складу суду, є додержання процедури визначення судді (колегії суддів) для конкретного судового провадження. Також важливими обставинами, які впливають на законність складу суду є відповідність суддів їх статусу та спеціальним вимогам закону та відсутність обставин, що виключають участь судді у кримінальному провадженні [48, с. 59-60].

Також не менш важливим є вирішення питання про кримінально-процесуальні функції суду, яке має не лише суто теоретичний інтерес, а й практичне значення, оскільки дає змогу визначити правовий статус суду, його специфічну кримінально-процесуальну діяльність та засоби її здійснення [46, С. 279].

Тобто, функція правосуддя у кримінальному провадженні полягає у розгляді і вирішенні по суті правових конфліктів, що виникають у суспільному житті з приводу вчинення кримінальних правопорушень. ЇЇ зміст становить розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом видів покарань щодо осіб, які винні у вчиненні кримінальних правопорушень, або у виправданні невинних. Функція правосуддя належить до основних кримінально-процесуальних функцій і є підґрунтям такої засади кримінального провадження, як змагальність, та низки інших засад кримінального провадження.

Насамперед у науці кримінального процесу давно триває суперечка щодо поняття «процесуальна функція». Так, одні науковці зазначають, що це окремий напрям кримінально-процесуальної діяльності [51, С.14]. Інші, більш конкретизуючи наведене визначення, зазначають, що це визначені законом головні напрями кримінально-процесуальної діяльності [33, С.12]. Треті, що це виражені в законі головні напрями процесуальної діяльності, які реалізують самостійні суб’єкти, котрим для досягнення відповідних цілей надано широкі права і повноваження для активної участі у кримінальному судочинстві [21, С.13].

Можна стверджувати, що поняття кримінальної процесуальної функції в основному наукою кримінального процесуального права визначено. Кримінально-процесуальні функції – це визначені у законі основні напрями процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб’єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів. Таким чином, кримінально-процесуальна функція дозволяє визначити призначення і роль учасника процесу у кримінальному судочинстві [26, С. 23].

На відміну від державних органів, які беруть участь у розгляді кримінальної справи та виступають на стороні обвинувачення, суд як суб’єкт, який вирішує справу в кінцевому підсумку, не несе обов’язку доказування висловлених у ході судового розгляду тверджень правового характеру. У змагальному кримінальному провадженні обґрунтування своїх позицій та обстоювання своєї правоти перед судом – це обов’язок сторони провадження [54, С. 371].

Відповідно до принципу презумпції невинуватості, тягар доказування вини і спростування аргументів сторони захисту лежить на стороні обвинувачення. А це означає, що суд не зобов’язаний переконувати когось в чомусь.

Водночас не варто залишати поза увагою і ту обставину, що обов’язок обґрунтовувати свої висновки за допомогою доказів, покладений і на суд.

Так кримінально-процесуальна діяльність сучасного українського суду багатофункціональна і має декілька самостійних напрямів, зумовлених його призначенням. Можна виокремити такі кримінально-процесуальні функції, властиві судові як суб’єкту кримінально-процесуальної діяльності: розгляд і вирішення кримінальної справи по суті, правоохоронна, правовідновлювальна, правозабезпечувальна і превентивна.

На стадії судового розгляду функцією суду є здійснення правосуддя шляхом розгляду і вирішення кримінальної справи по суті.

Правосуддя у кримінальному процесі можна визначити як виняткову діяльність судової влади, спрямовану на розгляд і вирішення справ про кримінальні правопорушення, що реалізуються у суворо визначеній процесуальній формі, з дотриманням принципу змагальності та інших принципів(засад) кримінального провадження, визначених у законі, що дає змогу виконувати завдання суду і кримінального судочинства в цілому (ст. 2 КПК України).

Ця функція включає в себе й інші види діяльності (підфункції), зокрема: правозабезпечувальна підфункція. Вона притаманна всій судовій діяльності, проявляється і реалізується у всіх видах судочинства та на всіх стадіях кримінального провадження (на досудовому розслідуванні – слідчим суддею), і проявляється у забезпеченні судом змагальності та рівноправності сторін. Вона одночасно є і необхідною умовою та однією із гарантій належного, законного і справедливого вирішення як окремих питань, так і справи в цілому [54, С. 374].

Згідно зі ст. 124 та 125 Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" делегування функцій суду іншим органам не допускається, так само як не допускається й утворення надзвичайних судів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Також не допускається відмова у здійсненні правосуддя. У широкому значенні це означає, що судова влада в особі своїх органів - судів не може ухилитися від здійснення правосуддя у кримінальному провадженні. У вузькому значенні це означає, що суд, якому підсудне відповідне кримінальне провадження, не вправі відмовитися від судового розгляду і ухвалення відповідного судового рішення.

Враховуючи викладене, можна сформулювати наступне визначення поняття законного складу суду у кримінальному провадженні. Законним є склад суду, який сформований згідно з вимогами кримінального процесуального закону щодо кількості суддів, з додержанням процедури визначення судді (колегії суддів) для конкретного судового провадження, з урахуванням відповідності суддів їх статусу та спеціальним вказівкам закону щодо якостей судді, а також за відсутності обставин, що виключають участь судді у кримінальному провадженні чи порушують правила недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні й незмінності складу суду.