2.3. Операційна готовність до професії

Наведена вище узагальнена характеристика критеріїв професіоналізму у соціальній роботі при всій розбіжності підходів й оцінок дозволяє визначити одностайність майже всіх авторів у виділенні у структурі різних термінів таких складових, як «способи соціальної дії», «знання, уміння, навички професійної діяльності», «успішність професійної діяльності», «володіння методами впливу на соціальне середовище», «сукупність знань, умінь, навичок, які дають змогу успішно виконувати завдання» тощо.

З точки зору сучасної психології, діяльність, на відміну від усіх інших проявів активності індивіда, відрізняє продуктивність й певна структурна організованість – вона має мотив, мету, предмет і засоби реалізації, результат.

Мотивація є характеристикою внутрішньої активності спеціаліста у професійній діяльності, яка спонукає його до активного впливу на предмет праці, досягнення мети й отримання певного результату. Це й обумовлює перехід до зовнішньої активності по відношенню до предмету діяльності у напрямку досягнення мети, у зв’язку із чим в діяльності виділяють її зовнішню структуру, де її одиницею виступає дія.

Окремі дії об’єднані метою діяльності й структурно супідрядні. Вони організовані у просторі й часі. Функцію координатора виконує програма діяльності, яка визначає, що, як і коли слід робити для досягнення мети діяльності. Таким чином мова йде про організоване, упорядковане використання засобів реалізації діяльності, тобто сама логіка діяльності як процесу вимагає використання відповідного професійного інструментарію, здійснення впливу на предмет діяльності за допомогою адекватних поставленій меті і бажаному результату технологій.

У даному аспекті слушною є вихідна позиція Р. Пенькової у розуміння готовності як прагнення й здатності педагогів виконувати професійні функції, тому, на її думку, формування даної якості передбачає як розвиток у них професійної мотивації, так і опанування студентами способів педагогічної діяльності.

В основі такого опанування, з точки зору Б.Г. Ананьєва, крім мотиваційних, лежать так звані операційні механізми. Характеризуючи їх, він відзначав наступні моменти: Операційні механізми не містяться у самому мозку – субстраті свідомості, вони засвоюються індивідом у процесі виховання, освіти, в загальній її соціалізації й носять конкретно-історичний характер. У залежності від рівня техніки й культури, накопиченого трудового досвіду й майстерності складається той чи інший операційний механізм конкретної людської діяльності (з її певним предметом і знаряддями праці, технологією й організацією)

У процесі професійної підготовки, у ході опанування даного виду професійної діяльності відбувається перебудова операційних механізмів.

Розпочинаючи опанування діяльності, суб’єкт володіє певними психічними властивостями, ряд з яких є професійно важливими. Ці професійно важливі властивості характеризуються певним рівнем функціональних і операційних механізмів. Але ці механізми не пристосовані до конкретної діяльності, причому головним чином це стосується операційних механізмів. У процесі становлення психологічної системи діяльності відбувається перебудова операційних механізмів психічних властивостей у відповідності з вимогами діяльності. Процес цей назвемо процесом перебудови операційних механізмів в оперативні. Даний процес складає сутність переходу психічної властивості до професійно важливої якості.

Мірою відповідності властивостей та якостей особистості вимогам конкретної діяльності виступають здібності.

При цьому здібності не зводяться до наявних у індивіда знань, умінь і навичок. Вони проявляються у швидкості й міцності оволодіння способами певної діяльності, виступають як регуляційні особливості психічної діяльності індивіда.

Слушною здається думка Зимньої І.А. про ключову роль формування здібностей у процесі професійної підготовки й самопідготовки, оцінка їх як базового компоненту готовності до здійснення професійних функцій. Тому дуже важливим, з її точки зору є питання: сукупність яких здібностей забезпечує можливість реалізації функцій спеціаліста, оскільки саме здібності первинні, вони – основа функцій, вони розвиваються в діяльності й визначають придатність до неї.

С.Д. Литвин розуміє педагогічні здібності не тільки як сполучення якостей особистості, що забезпечують успішність педагогічної діяльності, але й як професійну активність педагога по перебудові педагогічної ситуації.

Суттєвою є оцінка здібностей як динамічної характеристики, що лежить в основі розвитку особистості. У своїх дослідженнях С.Л. Рубінштейн підкреслював, що будь-яка проблема розвитку найтісніше переплітається з питанням про здібності. Він писав, що питання про здібності повинно бути злитим з питанням про розвиток... Розвиток людини, на відміну від накопичення «досвіду», оволодіння ЗУНами (знаннями, уміннями, навичками – автор), – це й є розвиток його здібностей, а розвиток здібностей людини – це й є те, що представляє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення знань і умінь.

Сказане не протирічить й змісту професійного розвитку, одним з результатів якого є формування (розвиток) професійних здібностей й професійної обдарованості. Даючи загальну характеристику людини як суб’єкта трудової діяльності, Б.Г. Ананьєв підкреслював: Вищою інтеграцією суб’єктивних властивостей є творчість, а найбільш узагальненими ефектами (а разом з тим і потенціалами) – здібності й талант.

Важливою нам здається оцінка співвідношення І.А. Зимньою таких категорій, як функції, здібності, уміння, якими оперують дослідники цього аспекту професійної готовності: Здійснення педагогічних функцій засновується на здібностях й проявляється у певних діях (уміннях) педагога.

За оцінкою В.А.Сластьоніна уміння – компонент діяльності, у якій втілюються знання й навички. При цьому уміння мають велику рухливість, свідомий характер, що сприяє переходу дій у творчість.

На професіографічному рівні дослідження комплекс професійних здібностей соціального педагога, соціального працівника включає:

1. комунікативні, що забезпечують оволодіння інструментарієм індивідуальної й групової комунікації, уміння будувати взаємини з колегами й клієнтами, взаємодіяти з різними суб'єктами соціальної й соціально-педагогічної діяльності в наданні допомоги клієнтам, реалізовувати управлінські рішення у своїй професійній діяльності;

2. організаторські, що дозволяють успішно організовувати освітню й практико-орієнтовану діяльність клієнтів у різних соціокультурних умовах;

3. діагностичні, що дозволяють визначати причини й сутність кризових ситуацій клієнтів;

4. проектувальні, володіння якими забезпечить здатність самостійно проектувати соціальну й соціально-педагогічну роботу, вибирати технології, прийнятні й результативні в організації соціального виховання, підтримки тощо;

5. дидактичні, що забезпечують успішність трансляції соціальних знань у процесі соціальної й соціально-педагогічної діяльності;

6. аналітичні, необхідні для аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності.

У рамках психологічної концепції системогенеза професійної діяльності такі компоненти професійної готовності як ціннісно-змістовний та операційний взаємопов’язані та взаємообумовлені.

У період допрофесійного розвитку спрямованість, селективність та вибірковість у роботі пізнавальних та психомоторних функцій визначається фізіологічними можливостями людини, системою нормативних критеріїв, прийнятих у даному суспільстві, умовами життєдіяльності, особливостями мотиваційної сфери людини тощо.

У ході професійного розвитку селективність і спрямованість перебудовуються й починають підкорятися задачам професійної діяльності, її змісту й умовам. Мотиваційні механізми спрямовують роботу психічних процесів на вирішення професійно значимих задач й відображення професійно значимої інформації. Після цього (або в ході цього) починається перебудова операційних механізмів у відповідності з вимогами діяльності. Саме у ході такої перебудови розвиваються професійні здібності й така узагальнена характеристика як здатність до даного виду професійної діяльності.

Таким чином усе вище зазначене дає можливість виділити у якості сутнісної характеристики професійної готовності такий компонент як операційна готовність, яку слід розуміти як здатність спеціаліста реалізовувати необхідні у контексті даної, у нашому випадку соціальної й соціально-педагогічної, ситуації професійні функції на основі опанованих способів професійної дії та розвиненої системи професійних здібностей.