Внутрішня мотивація

до праці

 

Ідентичність людини Утягування

як компетентного працівника в роботу

 

Продуктивність праці

Коли людиною рухає внутрішня мотивація, вона більше утягується в роботу, показує в ній кращі результати й підсилює свою ідентичність як компетентного працівника. Відповідно, зростає і його внутрішня мотивація до праці.

Тому зовнішні фактори повинні в процесі мотивації трансформуватися у внутрішні, бо саме останні формують мотиваційну сферу особистості.

Мотиваційною сферою особистості називають сукупність стійких мотивів, які мають певну ієрархію й визначають спрямованість особистості.

Мотиваційно-ціннісне ставлення до соціальної й соціально-педагогічної діяльності – це внутрішня основа активності психолого-педагогічної позиції спеціаліста, тому що вона не тільки спонукує до діяльності, але й сприяє продуктивності її процесу й результату. У системі професійної готовності мотиваційно-ціннісне ставлення до професійної діяльності виконує сполучну, координуючу, активізуючу функцію.

Мотивація до професійної діяльності визначається відповідною спрямованістю, наявністю змісту в цій діяльності, професійними установками людини. Стійкі системи відносин у професійній діяльності утворюють її професійний менталітет і визначають її професійні позиції.

Оскільки мотив представляє собою системоутворюючий фактор, то кожному мотиву повинна відповідати своя діяльність. Відповідно мотиваційно-ціннісні відносини обумовлені системою мотивів.

Для нашого дослідження важливим є виділення чіткої структури відносин на основі виділення відповідних груп мотивів.

У мотиваційно-ціннісному ставленні особистості до професійної діяльності виділяються кілька груп мотивів, наприклад:

• розуміння призначення професії;

• професійної діяльності;

• професійного спілкування;

• прояву особистості в професії.

Дамо змістовну характеристику кожній з груп.

Мотиви розуміння призначення професії виникають і розвиваються як форма й міра професійної спрямованості, прийняття кінцевих цілей навчання.

Професійна спрямованість розглядається як інтерес до професії й схильність займатися нею. Вона є складним багатомірним утворенням і містить у собі уявлення про цілі професійної діяльності; мотиви, що спонукають до діяльності; емоційне відношення до цієї діяльності; задоволеність нею.

Професійна спрямованість як узагальнена форма ставлення до професії складається із окремих, локальних оцінок (суб'єктом) ступеня особистісної значимості професії, її змісту й умов здійснення.

Мотиви професійної діяльності виражають раніше сформовані потреби особистості, актуалізовані при взаємодії із професією (мотиви саморозкриття й самоствердження, матеріальні потреби, особливості характеру, звичок і т.п.).

Цей вид мотивів пов'язаний з такими особистісними якостями, як:

• зусилля, що розуміють як фізичну, розумову, душевну напруги, необхідні для ефективного виконання професійної діяльності;

• старання як зусилля, спрямовані на досягнення професійної діяльності й такі, що характеризуються ретельністю, старанністю в роботі й т.д.;

• наполегливість як рішучість, завзятість, вимогливість у досягненні кінцевого результату діяльності;

• сумлінність як чесність, старанність, ретельність виконання професійної діяльності;

• націленість як спрямованість особистості на результат своєї діяльності, свого прагнення.

Мотиви професійного спілкування відбивають прагнення людини затвердитися в професійній групі, гордість за колектив, приналежність до престижних груп, солідарність у діяльності, прагнення до важкодоступної, але привабливої мети.

У процесі професійного спілкування людина не тільки здобуває необхідні навички й уміння, але й опановує досвідом творчої діяльності. Професійне спілкування супроводжується підвищенням відданості інтересам організації.

У міру посилення мотивації професійного спілкування поліпшується психологічний клімат у групі, підвищується ефективність праці, спрощується керування організацією.

Мотиви прояву особистості в професії виражають особливості самосвідомості особистості в умовах взаємодії із професією (переконаність у власній придатності, у володінні достатнім творчим потенціалом, у тім, що намічений шлях і є «моє покликання» і т.п.).

На етапі формування мотивації першорядного значення набувають актуалізація професійних інтересів студентів, включення навчального завдання в контекст майбутньої професійної діяльності.

У контексті цього компонента практика – процес формування в студентів реального образу майбутньої професійної діяльності. Організація поступального, поступового входження в професію знижує хворобливість змін в ідеальних уявленнях про майбутню професію, які характерні для першокурсників, забезпечує зниження ризику розчарування в ній і своєму виборі, мінімізує зниження показника задоволеності професією, що є неминучим у процесі професійного навчання будь-яких фахівців (закономірність такого зниження підтверджується експериментально).

Дані експериментальних досліджень також дозволяють з упевненістю стверджувати, що висока позитивна мотивація може заповнювати прогалини спеціальних здатностей або запасу знань, умінь і навичок, відіграючи роль компенсаторного фактору.

З іншого боку, позитивне відношення до професії формує позитивну мотивацію до навчання, що забезпечує ефективність навчальної діяльності студентів, істотно позначаючись на загальному рівні професійної підготовки.