1.2.3 Програми для верстання: Quarkxpress, AdobeInDesign.

Quarkxpress – професійна і широковживана програма верстки фірми Quark для комп'ютерів з операційною системою Windows і Macintosh. Перша версія QuarkXPress була випущена в 1987 році і працювала на комп'ютерах Macintosh, а перша версія для Windows з'явилася в 1992 році. Версія 3.3 для Mac, випущена в 1996 році, розглядалася як стабільна і працювала зі шрифтами Adobe PostScript так само легко, як і зі шрифтами Apple TrueType.

З перших версій в QuarkXPress був включений інтерфейс прикладного програмування XTension, який дозволяв стороннім розробникам створювати свої власні додаткові розширення для програми. Представлений в 1989 році, XTension, поряд з Apple, HyperCard, зробив Quark однією з перших програм, яка працювала з розширеннями, створеними сторонніми розробниками.

В 1990-х роках QuarkXPress придбав широку популярність в галузі професійної верстки та поліграфічного дизайну завдяки простоті використання, невибагливості системних вимог, підтримці векторних шрифтів та інших широко затребуваних в галузі можливостей.

На момент появи свого основного конкурента AdobeInDesign в 1999 році QuarkXPress, незважаючи на постійну критику за високу вартість ліцензії і досить довгий період впровадження інновацій, де-факто був промисловим стандартом, покриваючи близько 90% ринку [28].

InDesign – професійна програма верстки фірми Adobe для комп'ютерів з операційною системою Windows і комп'ютерів Macintosh. Програма InDesign все частіше використовується на етапі додрукарської обробки видання. Ця настільна видавнича система, випущена Adobe Systems, була наступною, після PageMaker, вдосконаленою програмою верстки. Adobe InDesign дозволяє створювати документи для виведення їх як на друкарські машини промислового рівня, так і на настільні принтери, а також експортувати створені документи в різні формати електронних видань, в тому числі PDF.

Версії Adobe InDesign CS6 і вище мали поліпшену інтеграцію з компонентами популярного пакету Adobe Creative Suite. Інсталяція офіційної версіії програми не вимагала особливих навичок . Починаючи з версії CS3 за CS6 і CC інтерфейс InDesign піддавався кардинальним змінам, тому що основні функції програми не змінювалися. Adobe InDesign має особливості, пов'язані з сумісністю файлів різних версій, наприклад, макет, зверстаний у пізній версії програми, може не відкритися в ранній і навпаки. Запис з версії CS5 в формат більш старих версій неможлива, в цьому пакеті є сумісність тільки знизу вгору [20].

1.2.4 Для створення макету видання були використані такі програмні про­дукти: Adobe InDesign CS5, Adobe Illustrator CS5, Adobe Photoshop CS5, Microsoft Word 2010. Програма Microsoft Word є дуже потужним текстовим редактором. Тому не було жодних сумнівів з приводу вибору її як засобу попередньої обробки основного тексту.

Такі настільні видавничі інструменти як InDesign та Quark зарекомендували себе в якості галузевих стандартів, хоча Quark має довший вік. В результаті старші дизайнери мають тенденцію надавати перевагу йому, тому що це те, до чого вони звикли.

Як програми верстки і Quark, і InDesign підходить для більшості потреб настільних видавничих систем. InDesign має перевагу, коли мова заходить про типографіку. З одного боку інструменти, пов'язані з управлінням верстки більш інтуїтивні в цілому, не кажучи вже про те, що InDesign має декілька попередньо налаштованих робочих областей, які ви можете обрати залежно від типу виконуваної роботи. InDesign також дозволить вам імпортувати кольорові зразки, збережені з інших Adobe програм.

Хоча QuarkXPress не так складно використовувати, загалом система не дуже зручна для користувача, який працює в такій програмі як Adobe Photoshop. «Гарячі» сполучення клавіш різко відрізняються як і формулювання назв для спеціальних функцій і меню. Контролювати текстові поля легше в InDesign. Не те, що Quark надто складний для використання, він просто менш інтуїтивно зрозумілий і простий, ніж InDesign.

У той час як Quark може імпортувати Photoshop файли і EPS файли і зробив успіхи сумісності на посилання на файли, створені в програмах Adobe, все ще залишаються деякі незручності. Не дивно, що Adobe InDesign об'єднується набагато легше зі своїм компаньйоном програмного забезпечення, що надає йому значну перевагу.

В програмі InDesign є ширший вибір текстових ефектів із багатьма налаштовуваними параметрами. В той час як в Quark налаштувати можна лише тінь, а всі інші ефекти задаються текстовому фрагменту за замовчуванням.

Програма Adobe InDesign була обрана для верстання макету. На сьогодні це одна з найбільш розповсюджених програм для створення макетів, вона має інтуїтивно зрозумілий інтерфейс та багато зручних засобів для редагування елементів макету. Також InDesign добре співпрацює з програмами Adobe Illustrator та Adobe Photoshop, які були обрані для обробки графічних елементів. Що не є дивним, адже вони розроблені однією фірмою, Adobe Systems.

Основне меню програми In Design складається з таких пунктів: Файл, Редагування, Макет, Текст, Об’єкт, Таблиця, Перегляд, Вікно, Довідка.

Меню Файл дозволяє працювати з документом: відкривати новий файл, зберігати його, експортувати його у різні формати, також задавати загальний стиль документа, роздруковувати його на принтері, а також упакувати готовий файл, всі прилінковані до нього зовнішні файли у окрему папку. Меню «Редагування» включає в себе функції редагування файлу, такі як: відміна та продовження останньої дії над документом (undo, redo). Далі слідують ряд функцій, які включають в себе дії над об’єктами: вирізання, копіювання, вставка та очистка.

Далі слідує серія функцій, які дозволяють редагувати оригінали графічних фреймів: фотографії у Photoshop, векторні об’єкти у Illustrator PDF-файли у Adobe Acrobat.

Наступна група функцій – функція пошуку та заміни символів у тексті та перевірка орфографії.

Передостання група функцій – налаштування кольорового простору документа.

І остання група включає в себе загальні налаштування In Design (одиниці виміру, параметри тексту, інтерфейс для роботи з In Design тощо), а також функцію налагодження зручних комбінацій «гарячих» клавіш.

Меню Макет дозволяє створити макет документа, переміщуватися по документу і проставляти нумерацію сторінок.

Меню Текст – це робота з текстовими об’єктами документу: підбір кеглю, шрифту, інтерліньяжу і дозволяє створювати символьні та абзацні стилі і редагувати їх.

Меню Об’єкт – це робота з фреймами (текстовими та графічними). За допомогою цих функцій задаються параметри об’єктів, їх стилі, форми, упорядкування, а також відсічні контури. Тут знаходяться ефекти, які можна застосувати до фреймів, текстових та графічних:

• прозорість;

• зовнішнє світіння;

• тінь;

• зовнішня тінь;

• внутрішнє світіння;

• зовнішнє світіння;

• напрямлена розтушовка;

• градієнтна розтушовка;

• стандартна розтушовка;

• глобальне освітлення;

• застосування та видалення ефектів

Ефекти можна застосовувати як для фрейму, так і для його вмісту – тексту або ілюстрації. Для текстового фрейму ефекти можна застосувати окремо для тексту, для текстового блоку та для контуру блоку.

Також тут розміщені функції, які дозволяють задавати параметри округлених та скошених кутів фрейму, як текстового, так і графічного.

Також у меню Об’єкт існують функції для придання різної форми фрейму (еліптична, прямокутна, прямокутна з округленими кутами та скошеними кутами та інші).

Існують функції перетворення точки.

Меню Таблиця – це створення і редагування таблиць, а також перетворення тексту у таблицю. В цьому меню можна вставити таблицю у текстовий фрейм, задати кольори контурів та комірок, товщину контурів, відступи від верхніх, нижніх, бокових границь комірок таблиці, вставити картинки до комірок таблиці. Текст у табличних комірках можна задавати під заданими кутами.

Меню Перегляд дозволяє обрати перегляд документа, а також показати або приховати сітки і направляючі.

Меню Вікно показує та приховує потрібні вікна меню.

Меню Довідка – це допомога у роботі з In Design, а також його оновлення.

Текстові ефекти. Кернінг – це міжсимвольний інтервал у текстовій гарнітурі. Трекінг – це відступи між парами символів у тексті. Вони встановлюється при виведенні на екран вікна Символ із меню Текст.

Інтерліньяж – це міжстроковий інтервал у тексті, який встановлюється при виводі на екран вікна Абзац із меню Текст. Його можна встановити як для одного абзацу, так і для всього тексту у фреймі.

Розміщення тексту по кривим Безьє здійснюється при виборі відповідної функції меню Текст. Перед цим потрібно створити криву, на якій буде розміщуватися текст.

Розміщення тексту під визначеними кутами здійснюється за допомогою вікна Трансформувати / Поворот із меню Об’єкт. Там задається значення потрібного кута повороту.

Дзеркальне відображення тексту здійснюється за допомогою вікна Трансформувати / Відобразити по горизонталі або Трансформувати / Відобразити по вертикалі. Також це можна здійснити, якщо потягнути один із країв текстового блоку (боковий, нижній або верхній) у потрібному напрямку.

Створення списків In Design: маркованих і нумерованих здійснюється за допомогою вікна Абзац із меню Текст при виводі на екран допоміжного меню Абзац, у який входить пункт Маркування та нумерація. Тут надається можливість задати потрібні маркери абзаців або їх нумерацію.

Порядок створення власного кольору: створити власний колір можна за допомогою палітри Зразки при виводі на екран допоміжного меню цього вікна, куди входить пункт меню новий зразок кольору, де задаються числові значення створюваного кольору.

Гіперпосилання створюються, для того щоб після експорту в Adobe PDF або SWF в InDesign читач міг клацнути посилання й перейти до іншого місця у тому ж документі, до іншого документа PDF або до веб-сторінки. Можна створювати гіперпосилання на сторінки, URL-адреси, прив'язки тексту, адреси електронної пошти та файли.

Щоб створити гіперпосилання у меню панелі Гіперпосилання треба обрати Перетворення URL на гіперпосилання. У параметрі Обсяг вибрати обсяг перетворення URL: в усьому документі, поточному матеріалі або поточному виділенні.

Спуск полос застосовується для відправки документу на друк. Він встановлює порядок сторінок, що друкуватимуться на аркуші в типографії. Щоб встановити спуск полос необхідно обрати Файл – Друк буклету і у цьому діалоговому вікні обрати всі необхідні параметри розміщення сторінок на друкованому аркуші.

1.3 Обґрунтування технології випуску поліграфічної продукції

1.3.1 Розглянемо декілька технологій виготовлення офсетних друкарських форм, що можуть бути застосовані для виготовлення макету проектованого видання.

Останнім часом в поліграфічне виробництво активно впроваджується нова технологія, що отримала назву «комп'ютер-друкарська форма» (СТР-технологія). Головною її рисою є отримання готових друкарських форм без проміжних операцій. Дизайнер, закінчивши верстку, з комп'ютера направляє зображення на вивідний пристрій, за який може виступати принтер, фотоскладальний апарат або спеціалізований пристрій, і відразу отримує друковану форму.

Технологія computer-to-plate дозволяє відтворювати елементи зображення менших розмірів, що значно збільшує кількість градацій. Поліпшується відтворення і дрібні негативні елементи: при великому тиску не відбувається заповнення пробілів на формі фарбою. Істотною перевагою використання цифрової технології є можливість одержання друкарських елементів з гіперболічною формою бічних граней (на відміну від трапеціє подібного профілю на аналогових пластинах). Завдяки цьому стабілізується величина розтискування під час друку. Загальне зниження розтискування в півтонах при відтворенні растрових зображень досягає 10 відсотків. Застосування цифрової технології дає можливість більш якісно відтворювати складні зображення.

Впровадження СТР-технології забезпечує очевидні переваги в порівнянні з традиційною технологією фотонабору, які можна сформулювати наступним чином:

• скорочується час технологічного циклу виготовлення друкованих форм (виключаються операції обробки фотоматеріалу, копіювання фотоформ на формні пластини і в ряді випадків обробки проекспонованих формних пластин);

• знижуються витрати на виробничі площі, придбання додаткового обладнання та витратних матеріалів для виробництва фотоформ, через непотрібність окремих фотоскладальних автоматів, проявних процесорів, копіювального обладнання;

• поліпшуються екологічні умови на поліграфічному підприємстві;

• підвищується якість зображення на друкованих формах завдяки зниженню рівня випадкових і систематичних перешкод, що виникають при експонуванні і обробці традиційних фотоматеріалів та копіюванні монтажів на офсетні пластини;

• скорочується чисельність обслуговуючого персоналу

СТР-технологія орієнтована на виготовлення фотополімерних або монометалевих форм, причому в більшості випадків при розробці експонуючих пристроїв тип лазера вибирається у відповідності з технологічними можливостями формних пластин [29].

Залежно від типу шарів, що сприймають лазерне випромінювання, формні пластини діляться на фотополімерні, срібломісткі, з гібридними шарами, з термошарами.

У срібломістких формних пластинах друкуючі і пробільні елементи утворюються в галогено-срібному шарі, нанесеному на підкладку, після експонування та хімічної обробки.

Формні пластини з гібридними шарами складаються з металевої або поліефірної основи, на яку нанесені два світлочутливих шари – срібломісткий і фотополімерний. Після експонування і фотохімічної обробки верхній шар утворює маску, через яку експонується фотополімерний шар, в результаті чого і формуються друкуючі і пробільні елементи форми.

У формних пластинах з термошарами друкуючі і пробільні елементи формуються під впливом ІЧ-випромінювання від 830 нм і вище. При цьому друкуючі і пробільні елементи друкованої форми можуть формуватися за принципом безпосереднього теплового впливу на термошар, в якому опромінені ділянки переходять з гідрофільного стану в гідрофобний, або за принципом дифузійного перенесення зображення в багатошарових структурах термошару, або за принципом подвійного шару, при якому після впливу ІЧ-випромінювання друкуючі і пробільні елементи формуються в різних шарах.

Фотополімерні формні пластини для флексографічного або офсетного друку включають фотополімерні композиції, в яких опромінені ділянки поверхні втрачають здатність розчинятися у технологічних рідинах в ході опрацювання після експонування, утворюючи друкарські елементи, а неекспоновані ділянки вимиваються розчинами, утворюючи пробільні елементи.

Аналогова технологія виготовлення друкарських форм. Попереднє експонування (засвічення зворотної сторони пластини) – це рівномірне засвічення пластини УФ-світлом через поліефірну підкладку без негативної фотоформи. Засвічення зворотної сторони пластини визначає глибину рельєфу фотополімерної форми і стабілізує адгезію між шаром фотополімеру і підкладкою. Крім того, підвищується світлочутливість пластини. При недостатньому експонуванні зворотної сторони пластини неможливо забезпечити достатню товщину основи для друкарських елементів форми. Іншим негативним результатом недостатнього експонування зворотної сторони пластини може бути різнотовщинність основи.

Основне експонування формує зображення рельєфу. Під час цієї операції відбувається засвічення пластини через негативну фотоформу під вакуумом, у результаті чого шляхом полімеризації формується друкарські елементи. Формування рельєфу починається від поверхні і продовжується при подальшому експонуванні конусоподібно всередину полімерного шару. Достатнім вважається час експонування, протягом якого всі елементи зображення виявляються міцно прикріпленими до основи рельєфу, утвореного в ході попереднього експонування.

Вимивання усуває неекспонований фотополімер до фіксованої глибини, при цьому ділянки зображення, які пройшли полімеризацію залишаються на пластині. Правильно обраний час вимивання формує чіткі і глибокі пробільні ділянки. При недостатньому вимиванні на основі пластини залишається невимитий мономер. Занадто інтенсивне вимивання призводить до набрякання пластини, а отже до необхідності більш тривалого сушіння.

Під час процесу вимивання пластина вбирає вимивний розчин, тому створений у результаті полімеризації рельєф зображення якийсь час залишається м'яким. Процес сушіння забезпечує випаровування абсорбованого вимивного розчину і повертає пластину до її первісної товщини. Під час сушіння за рахунок обдуву гарячим повітрям розчинник випаровується. Температура сушіння не повинна перевищувати 65°С.

Після завершення процесу сушіння, форми піддаються операції фінішингу. Фінішинг являє собою короткочасне опромінення висохшої пластини УФ-випроміненням з довжиною хвилі близько 254 нм (діапазон З). Час фінішингу залежить від кількості вимивного розчину, що залишився в матеріалі після його сушіння. Якщо фінішинг був недостатнім, то пластина залишається липкою, основа пластини буде забруднюватися. Зайвий фінішинг веде до розтріскування основи і друкарських елементів.

Остаточне експонування завершує процес повної полімеризації пластини і забезпечує її довговічність і високі експлуатаційні якості. Ця операція необхідна для здійснення полімеризації і поперечної зшивки всіх полімерів пластини, що не були засвічені. Для остаточного експонування, так само як для попереднього й основного, використовують УФ-випромінення діапазону А. Під час остаточного експонування форма отримує остаточну твердість і більш високу стійкість до розчинників фарб і промивних розчинів. Для завершення полімеризації остаточне експонування рекомендується проводити протягом 10 – 15 хв. Недостатній час остаточного експонування скорочує термін служби друкарської форми.

Цифрова технологія. Головна відмінність цифрової пластини від традиційної – наявність спеціального маскуючого шару. Застосування маскованих фотополімерів дозволяє ліквідувати стадію виготовлення фотоформ. Етапи наступної обробки цифрових пластин принципово не відрізняються від описаних вище.

1.3.2 Флексографічний друк. Завдяки здатності друкувати на не паперових матеріалах, флексографія застосовується в основному у виробництві упаковки, однак вона поширена і у певних сферах комерційного друку, – це, зокрема, виробництво книжкової продукції, виготовлення вкладок до газет, публікація рекламних оголошень.

В основі високого друку лежить концепція рельєфною, опуклою друку, тобто створення піднятої поверхні, яку покривають фарбою і притискають до паперу. На відміну від флексографії, яка переносить фарбу з піднятих ділянок друкованої форми, високий друк використовує набір, складений вручну з окремих прямокутних свинцевих брусків з рельєфним зображенням букв і знаків у торці.

Цифровий друк – повністю керований комп'ютером спосіб перенесення зображення на задруковуваний матеріал без застосування формних процесів.

Видів та способів перенесення зображення у цифровому друці чимало, усі вони базуються на різних фізико-хімічних властивостях застосовуваних матеріалів.

Відповідно, з'явилось багато друкарських машин та пристроїв на основі цифрових технологій. Можна зробити спробу класифікувати їх за деякими основними показниками. Загалом процес друку переважно проходить в наступній послідовності:

• запис або зчитування зображення з носіїв;

• кольороподіл та растрування зображення з використанням RIP;

• перенесення зображення на проміжний носій ;

• перенесення зображення на задруковуваний матеріал з використанням рідкого або сухого тонера (чорнила)

Зображення може бути як одно- так і багатоколірним. На сьогоднішній день цифровий друк починає конкурувати з традиційними способами друку, особливо при виготовленні акцидентно-бланкової та етикеткової продукції. Найбільш ймовірною причиною цього є можливість персоналізувати відбитки, тобто друкувати тиражем в 1 примірник, внаслідок чого й з'явився термін Print on Demand («друк на вимогу»).

Цифровий друк вважають одним із найперспективніших. Його частка у виготовленні поліграфічної продукції до 2015 за різними оцінками складатиме до 20 відсотків. Саме на базі цифрового методу друку розвивається широкоформатний друк, основні складові продукції якого це плакати і постери на вулицях, в вітринах магазинів, та на виставкових стендах. Крім «торгово-рекламної» продукції до продукції широкоформатного друку відносять різну картографічну інформацію, презентаційні матеріали (лекційні плакати, схеми.) і навіть високохудожні витвори (за допомогою широкоформатного друку відтворюють картини для виставок). Іншими словами продукція широкоформатного цифрового друку займає доволі широкий сегмент на ринку поліграфічної продукції.

Трафаретний друк використовують для виготовлення транспарантів або банерів, рекламних щитів, обкладинок для меню, а також для друку на тканинах у виробництві футболок, головних уборів, штор для душу та інших виробів. Цей спосіб друку ідеально пристосований для обробки важко задруковуваних матеріалів: шкіри, металу, скла, дерева, кераміки і пластика. Завдяки довговічності фарби, способом трафаретного друку часто виготовляють етикетки і зовнішню рекламу – види виробів, від яких вимагаються зносостійкість і здатність протистояти руйнівній дії природних стихій.

Офсетний друк – спосіб друку, заснований на використанні офсетного проміжного циліндра. При нанесенні малюнка в кожній окремій секції друкована форма після зволоження вибірково отримує фарбу (за рахунок наявності гідрофільних і гідрофобних ділянок – що набирають фарбу ділянок друкованої форми), потім вона переноситься на офсетний циліндр, а з нього – на паперовий лист, утримуваний на циліндрі . При цьому на формі ми бачимо нормальне (не дзеркальне) зображення, на офсетному циліндрі – дзеркальне, і знову – нормальне читається зображення – на матеріалі.

Головний принцип офсетного друку полягає в наступному: зображення, яке необхідно віддрукувати піддається кольороподілу, для поділу на основні кольори використовуються в поліграфії: синій, жовтий, пурпуровий і чорний. Далі зображення містить тільки конкретний колір переноситься на офсетні алюмінієві пластини, Далі отримані форми встановлюються на формний циліндр друкарської машини, а потім за допомогою допоміжного офсетного циліндра – на безпосередній носій. Повнокольорове зображення при такому способі складається з чотирьох основних кольорів: синій, жовтий, пурпурний і чорний. Додатково можливе нанесення лаку – лакування.

Підготовчий етап офсетного друку включає в себе кілька процесів (оригінал-макет монтується на комп'ютері в електронному вигляді, та виводяться у вигляді фотоформ, наступний етап – їх засвічування і налагодження устаткування під виготовлену форму). Вартість підготовчих робіт переноситься на весь замовлений тираж, чим більше буде кількість кінцевих виробів, тим менше відповідно буде вартість одиниці. Треба сказати, що офсетний спосіб друку виходить рентабельним, починаючи з кількості в 1000 відбитків. Тому для друку журналу було обрано даний вид друку [18].

1.3.3 Післядрукарська обробка може здійснюватись в тій же друкарні, де друкувався тираж, або його направляють на підприємство, що спеціалізується на брошурувально-палітурних процесах. Тут продукцію розрізають, фальцюють, скріплюють скріпками або переплітають. Дуже важливо, щоб спосіб післядрукарської обробки був врахований ще на стадії розробки дизайну.

Технологічна схема підготовки видавничої продукції у брошурувальному цеху складається з кількох етапів.

1. Підбір зошитів (сфальцьованих аркушів) у книжкові блоки. Операцію добирання зошитів виконує аркушепідбірна машина. Вона являє собою транспортер, уздовж якого розташовані магазини з пачками надрукованих зошитів. У першому магазині – перший зошит, у другому – другий і т. д. При першій зупинці спеціальний механізм укладає на транспортер перший зошит. При наступній зупинці на перший зошит кладеться другий і так доти, поки не сформується книжковий блок із усіма зошитами. Контролюють послідовність зошитів за особливими мітками, що ставлять в кожному зошиті на корінці в строго визначеному місці. У першому зошиті вгорі, у наступній трохи нижче та ін. На блоці ці мітки складають «драбинку». Завдяки цим міткам можна відразу побачити: який зошит пропущений, вставлені два однакові зошити.

2. Виготовлення брошур. Скріплення книжкових зошитів здійснюють внакид, вшивку, нитками, бесшвейно-клеєве. Від типу скріплення зошитів у блоки залежить їх підбір. При скріпленні книжкових зошитів внакид блок компонують вкладанням одного зошита в інший. В одній із секцій скомпонований блок і обкладинку скріплюють за корінцевим згином двома або трьома дротовими скобами. А готова брошура обрізується з трьох сторін. Таким чином скріплюють шкільні зошити і брошури.

При скріпленні вшивку зошити збирають добіркою, потім дротові скоби прошивають всі аркуші в двох-трьох місцях на відстань 3–5 мм від корінця і загинають позаду. Скріплений блок покривають обкладинкою. Щоб прикрити дротові скоби в корінці брошури, обкладинку приклеюють не тільки до корінця, але і вузькою смужкою до першої та останньої сторінок блоку. Такий спосіб кріплення обкладинки до блоку називається «врозпуск».

Кріплення нитками – найбільш надійний спосіб кріплення для товстих книг. Блок з підібраних зошитів зшивається один з одним за корінцем.

3. Скріплення з обкладинкою. У брошурувальному цеху, крім виготовлення брошур, виконують деякі операції для палітурного цеху:

Приклеювання форзаца до книжкового блоку для наступного кріплення на нього палітурної кришки. Форзац – складений навпіл аркуш папера, що поміщають між палітурною кришкою і книжковим блоком, необхідний для їх скріплення.

Вклеювання фронтиспису до першого та останнього аркушів. До книжкового блоку також приклеюють або пришивають марлю для міцного кріплення палітурки і капталу. У деяких книгах між титульним аркушем і форзацом поміщають фронтиспис – яку-небудь ілюстрацію або фотографію автора книги.

Існує декілька способів склеювання сторінок. Однак найбільш розповсюджені наступні два. Блок, скомплектований із зошитів добіркою, надходить у машину, де різець зрізує корінцеві згини зошитів. Книга виходить не з зошитів, а складається з окремих аркушів, що виглядають розпатланими. Клей проникає в розпущені сторінки на задану глибину. Під пресом надлишок клею видавлюється і після висихання клею блок не розсипається. Обкладинка приклеюється тільки до корінця блоку. Такий вид кріплення обкладинки називається звичайним покриттям. При іншому способі склеювання фреза не зрізує корінцевий згин зошитів, а робить декілька подовжніх зрізів, куди потрапляє клей і скріплює аркуші зошитів між собою. У цьому випадку із клею утворюються стрижні, що скріплюють.

Обробка друкарської продукції робить її охайніше і захищає від зовнішніх впливів.

Припресування плівкою: на кришку книги за допомогою нагрівання наносять прозору полімерну плівку, яка поліпшує зовнішній вигляд і захищає картонну кришку від вогкості та бруду.

Ламінування – процес облагороджування з однієї або одночасно з двох сторін папера (картону). З цією метою на поверхню папера наносять полімер методом розплаву.

Тиснення – на картон під тиском штампом роблять поглиблення рисунка або тексту. Іноді застосовують при тисненні фольгу або фарбу. Тиснення здійснюють на плетінні книг, запрошень, почесних грамот, аркушівок та ін. Тиснення може бути конгревне або блинтове. При конгревному тисненні рисунки виходять із двох сторін. При блинтовому поглиблення рисунка виходить з лицьової сторони.

Бронзування – технологія, що дозволяє наносити на поверхню найтонший шар бронзового (золото) або алюмінієвого (срібло) порошку. Порошок наносять вручну або за допомогою спеціальних машин. Спочатку роблять відбиток фарбою, схожий з бронзою, а потім, поки фарба не висохнула, на її поверхню розпорошують порошок. Бронзування додає тексту і рисунку ефект покриття золотом. Якщо друкарня має бронзову фарбу, то можна не робити розпилення порошку.

При висіканні краї видань приймають фігурні форми. Висікання здійснюють на спеціальних пресах на невеликій пачці аркушів фігурними ножами. При цьому аркушівки, етикетки, упакування виходять оригінальними. Щодо вирубки, то це обрізання палітурного матеріалу фрезою.

Щоб додати поверхні подібність з полотном або іншим матеріалом застосовують спосіб обробки продукції – гренування. Для цього видання пропускають під рельєфним валиком, який видавлює потрібний рисунок.

Гумування застосовують для виробництва самоклеючих видань, таких як марки, етикетки, аркушівки та ін. На зворотний бік друкарської продукції наносять тонкий шар спеціального клею, що висихає, який при зволоженні здатний клеїти.

При лакуванні лак наносять на поверхню папера або картону. Такий спосіб обробки облагороджує матеріал. Крім того, він дешевше, ніж припресування.

Зафарбування обріза книжкового блоку найчастіше застосовується в подарункових виданнях. Такий спосіб обробки додає книзі охайний вигляд.

Металізований обріз: у цьому випадку замість фарби наносять тонкий шар металу (сухозлітне золото, срібло) [23].

2 Спеціальна частина

2.1 Проектування параметрів оригінал-макету видання

2.1.1 Успіх задуманого видання здебільшого визначається грамотним підходом до створення файлу верстки, незалежно від того, в якій програмі він буде зроблений. Перед початком роботи буде краще ознайомитися з текстом майбутньої книги. Читати уважно всю книгу немає сенсу, однак мати загальне уявлення, про що буде книга, до якого типу і виду літератури буде належати, необхідно для того, щоб визначити елементи її оформлення при верстці. Головним чином, верстальник повинен чітко уявляти структуру книги – рубрикацію. Від цього залежатиме вибір шрифту заголовків, підзаголовків і т.д.

Макет – це набір правил, згідно з якими розташовуються елементи сторінки. Таким чином, макет – це основа верстки. Створення макету верстки припускає наявність повторюваних елементів (відстань між ко­лонками тексту, розмір задрукованої області полоси, відступи перед заголовками, розміри полів), однакових у всій верстці. Оптимальний дизайн не просто визначає образ книги, від нього залежить, скільки зусиль доведеться витратити в процесі верстки книги. При грамотно виконаному макеті верстальнику не потрібно замислюватися над тим, як розташувати елементи на сторінці, оскільки їх положення жорстко задано або визначено макетною сіткою. Результатом чіткого планування верстки є єдиний шаблон або кілька шаблонів, за якими створюються всі внутрішні сторінки.

Формат видання – це розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах чи шириною і довжиною аркуша паперу видання в сантиметрах із зазначенням частини, яку займає сторінка видання [17].

При створеного видання було обрано формат сторінки А4. Формат А4, за міжнародним стандартом має стандарт ISO 216. Формат А4 – це паперовий аркуш, розміром 210 × 297мм.

Оцінивши об’єм майбутнього видання і умови, в яких буде використовуватися дане видання, а також проаналізувавши аналогічні видання на ринку поліграфічної продукції, було вирішено, що такий формат сторінки є найоптимальнішим для даного виду продукції. Цільове призначення видання – навчально-інформативна, обсяг видання – 20 сторінок, періодичність виходу видання – один раз на місяць.

Обсяг видання – це його кількісна характеристика, виражена певним числом аркушів, сторінок чи колонок.

Періодичність означає регулярність випуску видань, що визначаються кількістю його чисел чи випусків за певний проміжок часу. У цьому контексті видання діляться на неперіодичні та серійні.

Серійне видання – це видання, яке виходить протягом певного часу, має спільну назву, однотипне оформлення, дату чи нумерацію випусків.

Неперіодичне видання – це видання, яке виходить одноразово, продовження якого не передбачене. Передусім це листівки, брошури, книги. До неперіодичних видань належать і книжкові видання у двох чи багатьох томах, або в двох чи кількох частинах.

Макет навчального журналу є періодичним виданням.

Тираж – загальна кількість примірників одного видання. Середній тираж видання – частка від ділення загального тиражу на кількість видань.

Середній обсяг видання в обліково-видавничих аркушах або середній обсяг одного видання в умовних друкованих аркушах – частка від ділення загального обсягу в обліково-видавничих аркушах або в умовних друкованих аркушах на кількість видань.

Загальний тираж – сума тиражів усіх видань, які випускає певний видавець за певний період часу.

Примірник – кожна окрема одиниця тиражу видання.

Тираж проектованого видання складає 3000 екземплярів.

Журнал містить шість розділів, що мають певну тематику. Вони включають вправи з великою кількістю ілюстрацій. Основний текст складається з окремих речень: завдань, вправ та речень з оповідань.