Культуроморфічні чинники

До дійсности, що формує нац. психіку, належить її духовий шар — культура. Культура як здійснення рел., етичних, соціяльних, естетичних, політ. вартостей у поглядах, установах і витворах людських спільнот, особливо національних, має подвійне відношення до психіки спільноти, що є носієм цієї форми культури. З одного боку, культура — витвір даної спільноти, вираз її психіки. З другого боку, оскільки кожний член спільноти розвивається в середовищі даної культури і вростає в культуру, засвоюючи її цінності, й тим самим переймає зв'язані з цими цінностями психічні настанови і ставлення до дійсности, культура є одночасно витворною силою нац. психіки, — виформовує її і в формованій постаті утримує. При цьому ніяка культура не є і не може бути в цілості витвором однієї нац. збірноти. З одного боку, існують т. зв. спільні «культурні кола», з другого боку, кожна нація вибирає компоненти культури даного «культурного кола» і в якійсь мірі їх перетворює залежно від властивостей своєї психіки.

З цього погляду укр. культура й укр. психіка належать до «европейського культурного кола», до сфери окцидентальної (західньої) духовости, але посідають геокультурно периферійний характер супроти окцидентальної духової сфери. Як в історії, так і в культурі зумовленість становища України полягає у факті її межового й переходового положення між евр. Сходом і азійським Заходом. Ця геокультурна периферійність позначається в »рецепції« (сприйманні) зах. духовости. Периферійність України в евр. культурному колі веде до природного ослаблення впливів евр. осередку в міру наближення до периферії як межової лінії і захисної смуги. Периферія геокультурного простору як лінія, що відмежувує «своє» від «несвого», як лінія, що захищає «власне і рідне» від «чужого», тим самим, природно, почуттєво міцно пов'язана із «відмежовуваною» і «захищуваною сферою». Але одночасно, як межова смуга, вона відзначається, «дистансується» в своїй сфері, як щось особливе і в наслідок природних і в якійсь мірі неминучих інфільтрацій позамeжового, чужого, набирає переходового характеру, немов сполучаючи «своє» з «чужим».

Це перехрещення тенденцій, добре відоме в психіці пограничного населення, напр., Альзасу і Льотрінґії, не раз відзначалося в подібних випадках публіцистами й істориками; воно типове, напр., і для геокультурного становища Еспанії як «африканського балькону» Европи.

Культурна периферійність України спричинила ослаблення і спізнення трьох «хвиль ідей», що їх дія головним чином оформила окцидентальну духовість: католицизму, ренесансу, просвітництва. Католицизм діяв формативно на психіку eвропейця як перевтілення римського принципу «ордо» і в ділянці соціяльної організації в зовнішніх міжлюдських відносинах, і в сфері внутрішньої дисципліни, чіткого визначення понять і їх систем та порядку мислення у внутр. світі. Він приніс у своїй схоластичній настанові апаратуру філос. термінів і логічну виробленість, тоді як його протитечія, реформація, при всіх своїх від'ємних сторонах, спричинилася до збудження критичної думки. Ренесанс був не тільки відродженням античного світу й людини, насиченої духом античности (гуманізмом), але, в повному розумінні цього слова, «відкриттям світу і людини» (Ж. Мішле) й творив ґрунт для розвитку індивідуалізму. Просвітництво в своєму розвитку від раціоналізму до позитивізму »просвітило« всі ділянки життя, насамперед математично-природничим пізнанням, в той час як його протитечія — романтизм, як екзальтація почування і уяви, давав дальший поштовх до збудженого ренесансом індивідуалізму, у висліді дій і протидій цих культурних сил витворилася зах. духовість. Її тривким проявом можна в найсхематичнішому спрощенні вважати, насамперед, виниклий із раціонально-активної світонастанови, сцієнтизм: примат і культ науки, спертої на досвід, «емпірію», і міркування, «ratio», з їх дальшими наслідками — технікою і техніцизмом наук в розумінні О. Конта: «savoir pour prévoir, pour pouvoir» — «знати, щоб передбачати, щоб змогти». Другим тривким проявом є персоналізм — високе цінування своєрідної психічної цілости, яку називаємо особою і яка своїм індивідуальним ставленням до цінностей рел., етичних, естетичних, соціяльних, політ, і економічних стає їх справжнім носієм. Раціонально-активна світонастанова, що творить для окцидентального сцієнтизму і персоналізму психічну основу, — це готовість до дії, керованої і контрольованої розумом.

Сприймання компонентів розвитку різних постатей окцидентальної духовости: католицизму, ренесансу й просвітництва первісною нар. укр. культурою, — хліборобською і селянською ще від часів Трипілля, тим самим традиціоналістичною, зверненою на конкретності і, головне, на соціяльні й естетичні цінності, — була неоднакова. Великий формівний вплив мало християнство (див. Церква). Знання і наука як система абстрактних понять, техніка і техніцизм у середовищі конкретної селянської дійсности, насиченої цінностями соціяльними та релігійними, в деякій мірі й естетичними, не могли відразу захопити сел. психіку. Не було також сприятливих місцевих умов для розвитку раціональної й активної настанови. Суміжність із культурною сферою Азії давала можливість інфільтрації відмінної квієтистично-споглядальної (ймовірно, при деякій співдії візантійських впливів) світосприймальної настанови, що з неї вже поза межами України в азійському культурному полі зроджувався метафізичний релігіонізм та аперсоналізм »Атману«, чи »Нірвани«. В остаточній синтезі укр. культура в сфері науки своїми потенціяльними напрямами скеровує евр. сцієнтизм, наскільки він загалом проявляється, радше на пізнання внутрішньої, гуманістичної дійсности. Саме в цій ділянці наша наука може похвалитися поважними, на евр. міру, досягненнями. «В осередку укр. світовідчування і далі світогляду, здавна і нині, стоять іст. і соціологічні проблеми. Це особливо яскраво позначається в свідомості укр. нації XIX і XX ст. Не навколо гносеологічних і не навколо природознавчих питань, як то було в мисленні Зах. Европи, але навколо питань іст. долі і правди кружляла укр. духовість минулого і нашого сторіч. Тому Шевченко, Франко, Костомаров, Драгоманів, Грушевський, Томашівський, Липинський — це творці і носії світогляду сучасного українства» (М. Шлемкевич). Пересунення центру ваги на такого роду дослідження гуманістичної дійсности чималою мірою насичувало укр. сцієнтизм етично-релігійними первнями.

Зате для окцидентального персоналізму знайшовся в селянському індивідуалістичному побуті відповідний ґрунт, при чому однак цей персоналізм далеко більше, ніж у Зах. Европі, дбав про інтровертивне заглиблення у внутрішній світ особистого переживання. У висліді укр. культура переймає і повністю потверджує окцидентальний персоналізм, але надає йому дещо іншого напряму, ближчого до азійського світовідчування: напряму розбудови особи вглиб, замість експансії вшир. У своїй світосприймальній настанові укр. культура як сила, що формує нац. психіку, здійснює таким чином «орієнтацію на Европу», але й не виключає «азіятського ренесансу» (М. Хвильовий) з усіма характерологічними наслідками такого ставлення справи. Синтетичному в своїй суті ідеалові укр. культури і психіки не давали до останнього часу змоги гармонійно вивершитися зовнішні, головне політ. обставини, і собі зумовлені периферійним положенням України.