Історичні чинники
Дійсність, що формує психіку укр. людини, — це не тільки конкретними даностями виповнений геогр. простір, але й конкретними іст. подіями наповнений час. Цей іст. чинник формування укр. психіки, що його можна назвати «спільністю іст. долі», і собі почасти визначений геополітичним положенням країни, на краю Сходу Европи і Заходу Азії та одночасно шляху «із варяг у греки», із скандінавсько-балтійської Півночі до чорноморсько-середземноморського Півдня.
Геополітична «межовість» України на перехресті іст. шляхів виражалася психологічно впродовж віків життьовою ситуацією укр. людини як ситуацією, що її сучасна екзистенціяльна філософія влучно назвала «межовою»: постійне, невіддільне від людського існування перебування людини на «межах можливостей існування», на межах «боротьби, випадковости, провини, страждання, загрози смерти» (Ясперс).
Геополітична межовість «українного», нічим не захищеного, а одночасно надзвичайно врожайного і багатого простору в кліщах ворожого, завойовницького Заходу і степово-хижацького Сходу непомірно збільшувала тиск «межових ситуацій» кожної укр. людини. Іст. доля країни« Великої Руїни», спустошуваної інколи двічі на рік хижацькими народами, — що, за переказом, «із страху перед ними народжувана дитина верталася назад в утробу матері», — наражала на постійну небезпеку майно, здоров'я, волю, життя особисте й родинне мешканців цієї країни.
Таким чином тут частіше, ніж деінде, мусіло доходити до екзистенціяльного «відштовхування», тобто залишення нижчого, наставленого на особисте щастя й задоволення існування, як нездійсненного, і до переставлення буття з нижчої форми «біотичного», тваринно-природного існування на його вищу «екзистенціяльну» форму. При цій формі віссю відношення життя стає не воно само, не турбота про життя, але щось вище за нього, якась його «трансценденція», якась ідея чи ідеал, що переступає й перевищує границі життя (Ясперс).
Основою «переставленого» буття в «українних» іст. умовах безнастанної загрози був дружинницький, а згодом лицарсько-козацький тип людини, підпорядкованої ідеалові оборони чести, волі і віри, героїчній формі життя. Тут легко помітити аналогію з тим, як вікове змагання з маврами на другому «українном»у просторі Европи — в Еспанії теж витворило лицарський стиль, лицарський ідеал, представником якого, напр., є «Незламний князь» Кальдерона. Під впливом іст. чинників у козацтві центр ваги життя переносився з існування, з турботи про саме життя на збереження лицарської чести, на завдання оборони «віри» як «потойбічної трансценденції» і земних «поцейбічних вольностей» укр. людини. Козацька погорда до земних дібр, що її виявляє приповідка: «козак душа правдивая, сорочки не має», чи підпис до портрету козака Мамая:
«Як хоч називай, На все позволяю, Аби лиш не крамарем, Бо за те полаю»
була проявом такого «відштовхування від самого існування» в ім'я вищої форми буття. З такого ж погляду треба розуміти і слова Хмельницького в драмі «Милость Божія»: «...самі не купчуйте; лука, стрілки, мушкета і шаблі пильнуйте! Куплями бо обв’язан житейськими воїн, імени сего весьма таков не достоїн...» Ці слова є виявом християнсько-лицарського ідеалізму буття тих козаків, що колись як оборонці віри з П. Сагайдачним, членом ордену «Християнської Міліції», гуртом вписувалися до Київського Братства.
Щоправда, не бракувало й козаків ін. типу, авантюрницько-здобичницького, що жили «миттю і насолодою риску і добичі», але не вони творили традицію і ідеал козаччини, що дала «образ і подобіє всієї України» (Феденко). Сила цього козацького ідеалу сягає аж до часів козака армії УНР і січового стрільця, тривко оформлюючи укр. психіку. Те, що в свій час назви «козацька нація» вживали в розумінні «укр. нація», є найкращим показником впливу козацької форми життя на укр. психіку.
Життьовий стиль козаччини не становив однак єдиної можливої психічної реакції на «українні» геополітичні обставини. Вони витворили не тільки «екзистенціяльну психіку» трьох сот козацьких героїв, що своїми трупами під Берестечком прикривали впорядкований відступ козацької армії, але й настанову тих мешканців осель, що, як згадують наші хроніки, зберігали під час татарських нападів життя, заховані в лісових озерах і дихаючи через виставлені з води порожні тростини.
Побіч «vita heroica» і тому «maxima» існує в укр. іст. обставинах друга можливість, можливість переходу в немов би «анабіотичний стан» — «vita minima» «захованого життя», життя, відбитого в нар. приповідках: «тихше води, нижче трави», «покірне теля дві мами ссе», «моя хата з краю, нічого не знаю», — життя з метою перечекати й перетривати негоди іст. долі. Цей другий тип життя вів часто до поведінки, що про неї Іван Франко писав: «Невже повік уділом буде твоїм укрита злість, облудлива покірність»..., що в кращому разі проявляється відходом у себе, у своє нутро, звуженням зовнішньої життьової експансії до мінімуму і що характеризує т. зв. «інтроверсію». Інтровертивне зосередження життя у власному нутрі визначається замкненістю вдачі, обороною проти витрати енерґії в напрямі об'єкта світу, настороженим ставленням до оточення і часто також: зверненням психічної енерґії на розбудову внутрішнього життя. Укр. селянська звичка відповідати на питання питанням (Феденко) — це одна з рисок цього стилю інтровертивної замкнености, що обачно уникає нав'язання контакту, особливо з незнаним оточенням.
Іст. обставини не тільки створили два схарактеризовані стилі життя, але й спричиняли збереження при житті або загин їх представників. Селекційна дія іст. обставин ішла щодо представників обох типів у протилежних напрямах. Вона від печенігів і половців аж до колективізації винищувала прeдставників «vita heroica» і сприяла збереженню при житті представників «vita minima».
Іст. дійсність впливала на укр. людину не тільки шляхом селекційної дії, але й через іст. свідомість спільної іст. долі. Іст. свідомість укр. народу — м. ін., завдяки розповсюдженню козацької думи — ніколи не вгасала, і тому домінанта поразки й даремного, хоч інколи дуже близького до мети зусилля, що взагалі характеризує почини нашої історії, безперечно, могла іноді надавати нашій нац. психіці деякого забарвлення фаталістичного песимізму, який з аналогічних причин позначається за Ренаном, напр., у нац. психіці кельтських народів.
Щоб доповнити уявлення про формативну дію історії на психіку укр. людини, треба зазначити, що такі основні поняття гуманістичної дійсности, як народ, народоправство, воля, держава, держ. установа, суспільний лад і т. д., наповнюються конкретним змістом лише під впливом іст. буття — аналогічно до того, як основні категорії природничої дійсности оформлювалися під геопсихічним впливом геогр. середовища. Але не слід забувати того, що «воля» чи «держава» — це не тільки теоретичні поняття, але разом із тим у великій мірі «ідеї», зв’язані з окремими емоційними настановами, що тим самим мають чималий формуючий вплив на психіку. Ці поняття по-різному виглядають в різній іст. дійсності, напр., англійській і українській. У межах нашого нарису можна про ці проблеми тільки згадати.