[ Енциклопедія Українознавства - I (загальна частина) Мюнхен - Нью-Йорк, 1949. - Том 2. - С.708-718. ]

[ Енциклопедія Українознавства - I (загальна частина) Мюнхен - Нью-Йорк, 1949. - Том 2. - С.708-718. ]

Олександер Кульчицький

РИСИ ХАРАКТЕРОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Вступні завваги

Своєрідність психіки, тобто те, чим цілість однієї психіки різниться від цілости другої, називаємо характером психіки, а ділянку психології, що вивчає ці своєрідності, — характерологією. Розглядаючи своєрідності психіки, що особливо часто або постійно виступають у межах людської спільноти, званої народом і, отже, є типові для певної нац. групи, — вивчаємо характерологію народів.

Головна трудність характерології народів полягає в тому, щоб з-поміж властивостей людини як індивіда (вроджених, станових, вікових і т. д.) вирізнити ті, які можна вважати за характеристичні й типові саме для нац. групи. Емпірично-індуктивний підхід за теперішнього стану психологічних дослідів і в теперішніх обставинах застосований бути не може. Тому доводиться застосувати «методу генетичного досліду». Те, що ми називаємо «нац. психікою», формувалося віками під впливом різнорідних обставин і, чинників; тим то, визначивши ці обставини й чинники й оцінивши вплив їх на генезу нац. душі, можна наблизитися до розуміння, як вони оформлюють нац. психіку. Очевидно, при такому підході ми матимемо по черзі діло тільки з відносно-вірними, частковими аспектами, що лише в синтезі повинні включитися в огляд цілости розчленованої («уструктурованої») психіки укр. людини. Але в сучасній науці ця синтетична праця ще належно не підготовлена.

Поодинокі спостереження над рисами характеру укр. людини знаходимо ще здавна в чужинців, що подорожували по Україні, а також, звичайно, в красному письменстві. Доба романтизму приносить систематичніші спроби охопити нац. характер як цілість. З-поміж цих спроб найвизначніші — це «Дві руські народності» М. Костомарова (1861) і «Світогляд укр. народу» І. Нечуя-Левицького (1878), побудовані головне на порівнянні укр. і рос. нац. характеру, але засновані на індивідуальних спостереженнях, які не завжди можна перевірити науково. Проте, вплив цих праць був дуже великий, він позначається й на багатьох новіших спробах відповідного типу. В новіші часи помітне намагання об'єктивнішого підходу, головне з позицій соціології (В. Липинський), історії культури й філософії (Д. Чижевський, І. Мірчук), історії (П. Феденко). Суто психологічне вивчення проблеми власне тільки починається.

Головними чинниками, що формували нац. психіки, отже і психіку укр. людини, є чинники: 1. расові, 2. географічні (геопсихічні), 3. історичні, 4. соціопсихічні (суспільні), 5. культуроморфічні (μορφη — форма); 6. окремого розгляду вимагає укр. людина в своєму глибинно-несвідомому психічному житті (глибинно-психічний чинник).

Расові чинники

Расова структура людности України складна. В межах короткого нарису доводиться обмежитися на психологічному розгляді двох головних рас України: динарської раси і східньої (остійської), що охоплює короткоголовців, визначуваних інколи також як раса альпійська. Риси ін. рас, передусім нордійської і середземноморської, хоча теж наявні в психіці укр. людини, однак самостійної ролі в ній не мають. Відношення двох головних рас у першому десятиріччі цього століття відсотково виражалося так: 44% динарської раси, 22; східньої, решта — мішанці цих рас і численно далеко слабші домішки нордійської і середземноморської рас.

Із багатьох спроб творити психологію рас за найвдалішу й найзавершенішу треба вважати спробу л. Ф. Клявса. Його метода т. зв. «мімічних чергувань» ґрунтується на інтуїтивному підході до вигляду тіла. Порівнянням низок фотознімок виразу різних переживань у представників якоїсь раси (радости, суму, обурення і т. д.), на основі «фізіогноміки» (архітектоніки постійних рис обличчя і тіла), «жестики» (рухів тіла), «міміки» (порухів м'язів обличчя) Клявс намагається через тіло як «поле виразу» схопити «ідею постаті раси».

Остійська раса. Інтуїтивне вчування в остійську форму тіла, за Клявсом, стверджує, що «остійське тіло наставлене на м'яку заокругленість». «Воно не виявляє достатнього уструктурування», навпаки, визначається «восковою розпливчастістю всіх форм, що уникають будь-якого гострого відмежування». Цьому виключенню й униканню будь-яких гостро накреслених ліній відповідає «психічно зумовлена настанова супроти світу». Для переживання остійської душі зовнішнє є чимсь таким, «що душа намагається увібрати в себе, щоб воно перестало бути зовнішнім». Така душа не знає віддалі й стоїть перед вибором або скорчитися в собі, або теплим почуванням і близькістю перемогти відчуження. Це особливо виразно позначається в суспільному житті.

«Найціннішою спільнотою для остійця є така, де найповніше завершується стиль безпростірної і непорушеної близькости». «Відповідно до цього остійський змисл спільноти виражається в безнастанному оточуванні другого всякими заходами, оберіганням, піклуванням, турботою про щось, своєрідним материнством». «Всяка широко закроєна спільнота для остійця є тим менше зрозуміла, що ширший її об'єм».

Із таким підходом до світу й до спільноти поєднується відмінна ієрархія життьових цінностей. Вона виявляється в глибокій пошані до речей, що з них найменша здається не менш значною, ніж найбільша. Остійська раса має витончений смак до дрібного й найдрібнішого (в українців прикладом можуть бути вишивки). На вершинах остійської душі виступає її «відсунення» від недосконалости всього земного і звертання до надземного, небесного порядку, що має бути звільнений від усякого порушення блаженної співзвучности (прикладом за Клявсом є вмираючий Сократ).

Ця характеристика остійської раси не позбавлена великих прогалин і недоліків. Само собою, вона лише настільки стосується до укр. психіки, наскільки на неї впливають психічні остійські властивості, не послаблені, не перехрещені ін. психотворчими чинниками. Проте вона, принаймні частково, відповідає даним інтроспекції (спостереження власних психічних проявів) укр. людини й тому уявленню про нашу нац. психіку, що його ми складаємо на підставі її відображення в нашій, переважно »народницькій«, літературі.

Якщо цю характеристику звести до небагатьох структурно впорядкованих первинних психічних властивостей, то основних рис остійської психіки треба шукати насамперед у групі почуттів не надто великої сили, але досить великої глибини та досить виразної якости (глибина почуттів — це обставина, в наслідок якої вони проймають цілість нашої особовости), тобто в групі т. зв. «настроїв». Тому, що ці настрої (мабуть, особливо в українців) мають переважно спокійно-сумовите забарвлення, людину сх. раси можна окреслити як «елегійно-ідилічну людину».

Динарська раса. Коли — щодо остійського тіла в схематичному спрощенні можна говорити про форму кулі, то щодо динарської раси символом може бути, на наш погляд, «ламана лінія зиґзаґу» (Клявс динарською расою в своїх характерологічних міркуваннях взагалі не займається). Динарська фізіономія рисами лоба, носа та підборіддя, немов внутрішнім тиском висуненими з голови, й відсуненою назад лінією повних смакуючих губів, що її закінчують кліщі випнутих міцних щік, — немов аґресивно виходить у світ, шукаючи в ньому дороги, одночасно світ у себе вбираючи, собі присвоюючи. Кістляві простолінійні обриси тіла, стаккато переривчастих, рвучких рухів динарського жесту, немов готових завершитися ворожим ударом стисненого кулака або приятельським плесканням долонею по плечах друга, добре погоджуються з символікою «ламаної лінії». Це загальне враження постаті погоджується з детальнішою інтерпретацією фізіономії і міміки, що проймає світ любов'ю або ненавистю, що не знає і не розуміє об'єктів холодного спостереження, яких не може пронизати променем симпатії чи антипатії.

Динарське обличчя має найбільше з драматичної маски, витисненої внутрішніми бурями переживань; цьому відповідає динарська схильність і здібність до театрального мистецтва й музики. Психічні особливості динарської раси виникають із дуже інтенсивного розвитку чуттєво-афективного життя, що для нього всі речі і явища є настільки об'єктами, наскільки є або можуть бути нагодами зворушуватися, нагодами розвантажувати і напружувати почуттєво-афективне життя.

Практично динарський ідеал наповнення життя масою переживань може виражатися дуже різноманітно: від сп'яніння парубоцькою бійкою чи козацьким бенкетом до сентиментальної насолоди мелодійністю зворушливої пісні, від гасла «vivere pericolosamente» до фавстівської (напівдинарець Ґете) туги й бажання не залишати ніякої спроможности переживання не здійсненою і не випробуваною.

Динарську людину треба залічити до типу «почуттєвої людини», що визначається особливо великою силою почуттів, отже — «людини афекту». Ієрархія життьових цінностей динарця протиставиться ієрархії остійської людини ідилічно-елегійних настроїв, так що динарську людину можна назвати »лірично — драматичною людиною«. Те, що в укр. психіці відповідає »козацькому ідеалові«, виявляє переважно психічні тенденції динарської раси.