2.4.2 Аналіз продуктивності праці

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

Узагальнюючі показники: середньорічна, середньоденне й середньочасове вироблення продукції одним робітником, середньорічне вироблення на одного працюючого у вартісному вираженні.

Приватні показники: трудомісткість продукції певного виду в натуральному вираженні за 1 людино-день людино-година.

Допоміжні показники: витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим (РВ):

, (2.75)

де ТП – обсяг товарної продукції у вартісному вираженні;

Ч – чисельність працюючих.

Факторна модель для показника середньорічного вироблення буде мати такий вигляд:

(2.76)

Розрахунок впливу цих факторів може бути проведений способами ланцюгової підстановки, абсолютних різниць, відносних різниць інтегральним методом.

Трудомісткість – витрати робочого часу на одиницю весь обсяг виготовленої продукції:

(2.77)

де ФРВ_i – фонд робочого часу на виготовлення i-го виду виробів,

VВП_i – кількість виробів одного найменування в натуральному вираженні.

Даний показник є зворотним середньочасового вироблення продукції.

Зниження трудомісткості продукції – найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Ріст продуктивності праці відбувається в першу чергу за рахунок зниження трудомісткості продукції. Досягти зниження трудомісткості можливо за рахунок впровадження заходів НТП, механізації й автоматизації виробництва й праці, а також збільшення кооперованих поставок, перегляду норм виробітку й т.д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану по її рівню, причини її зміни й впливу на рівень продуктивності праці. Якщо можливо, варто зрівняти питому трудомісткість продукції по інших підприємствах галузі, що дозволить виявити передовий досвід і розробити заходи щодо його впровадження на аналізованому підприємстві (табл.2.14).

Таблиця 2.14 – Приклад аналізу

Показник	Минулий рік	Звітний рік		Ріст рівня показника, %
		План	Факт	План до минулого року	Факт до минулого року	Факт до плану
Товарна продукція, тис. грн.	80200	81600	81640	101,7	101,8	100,05
Відпрацьовано всіма робітниками людино-годин	2986120	2896000	2765400	97,0	92,6	95,5
Питома трудомісткість на 1 тис. грн, річн.	37,23	35,48	33,87	95,3	90,97	95,46
Середньочасове вироблення, грн	26,86	28,18	29,52	104,91	109,90	104,75

Аналіз показав, що планове завдання по зниженню трудомісткості продукції в цілому по підприємству значно перевиконано. Планове завдання по зниженню трудомісткості продукції до минулого року склало 95,3 %, тоді зміна 95,3 % – 100 % = – 4,7 %. Фактичне зниження трудомісткості до рівня минулого року 90,97 % : 90,97 % – 100 %= – 9,03 %.

Плановий приріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості продукції:

 .

Фактичний ріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості до рівня минулого року:

 .

План по зниженню трудомісткості перевиконаний на 4,33 % (95,3 % – 90,97 %), у результаті чого середньочасове вироблення продукції зросло на 5,01 % (9,92 % – 4,91 %).

Знаючи, як змінилося середньочасове вироблення, можна визначити зміну трудомісткості продукції:

 ; (2.78)

 ;

 .

Висновок. Між трудомісткістю продукції й рівнем продуктивності праці існує обернено пропорційна залежність. Тому загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих же факторів, що й середньочасове вироблення робітників.

У процесі наступного аналізу вивчають показники питомої трудомісткості по видах продукції. Зміна середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня по окремих видах продукції (ТЕ_i) і структури виробництва (ПВ_i). При збільшенні питомої ваги більше трудомістких виробів середній її рівень зростає й навпаки:

(2.79)

Вплив цих факторів на середній рівень трудомісткості можна визначити методом ланцюгової підстановки через середньозважені величини:

; (2.80)

 ; (2.81)

. (2.82)

Зміна в рівні трудомісткості не завжди оцінюється однозначно. Трудомісткість може зростати при значній питомій вазі знову освоюваної продукції, поліпшенні її якості. Щоб домогтися підвищення якості, надійності й конкурентоспроможності продукції, потрібні додаткові витрати засобів і праці. Однак виграш від збільшення обсягу продажів, більше високих цін, як правило, перекриває програш від підвищення трудомісткості виробів. Тому взаємозв’язок трудомісткості продукції і її якостей, собівартості, обсягу продажів і прибутку повинний перебувати в центрі уваги аналітиків.

На закінчення аналізу визначають резерви зниження питомої трудомісткості продукції по окремих виробах і в цілому по підприємству:

, (2.83)

де Т_ф – фактичні витрати робочого часу на випуск продукції;

Т_н – витрати робочого часу, пов’язані зі зниженням трудомісткості;

Т_д – додаткові витрати робочого часу, пов’язані із впровадженням заходів щодо зниження трудомісткості;

ВП_ф – фактичний обсяг валової продукції;

ВП_н – обсяг валової продукції, отриманий у зв’язку зі зниженням трудомісткості.