3.3. Управління джерелами фінансових ресурсів у бізнесі

Розвитк ринкових відносин сприяв значному збільшенню способів фінансування бізнесу. З одного боку, це добре, адже розвиваються ринок і конкуренція, покращується якість товару, збільшується зайнятість населення тощо.

А з іншого — це змушує підприємства шукати нові способи управління та аналізу джерел фінансування, їм доводиться брати до уваги особливості кожного ресурсу, його вартість, часові рамки та інш.

Проблема фінансування виникає тоді, коли витрати підприємства починають перевищувати його доходи. Оскільки скорочення витрат скоріше за все негативно позначиться на виробництві, треба вчитися управляти доходами або надходженням грошей. Впливати на збільшення грошової маси в певні моменти теж неможливо, адже існує низка причин, через які її отримання відбувається у визначені терміни. Такі умови роблять залучення коштів зі сторони єдиним способом збалансування грошової маси на підприємстві саме тоді, коли у цьому є потреба.

У свою чергу, збільшення видів джерел фінансування зумовлює таке їх поєднання, при якому не відчуватиметься нестача коштів і водночас вартість такого співвідношення буде низькою.

Джерела фінансування прийнято розділяти на три види:

— власні (власний капітал) — це кошти, отримані за рахунок власної операційної діяльності, тобто прибуток;

— запозичені (позиковий капітал) — це кредити, лізинг, безповоротна фінансова допомога тощо;

— залучені (залучений капітал) — це залучені кошти інвесторів, які  можна не повертати.

Безумовно, такий розподіл викликав появу численних думок щодо ефективності використання цих джерел. Одні вважають, що за наявності своїх коштів, чужі краще не використовувати, а якщо своїх не вистачає, то проект взагалі не варто розпочинати. «Береш чужі гроші, а повертаєш свої», — улюблена приказка таких спеціалістів. Інші додержуються думки, що використання тільки своїх коштів призводить до обмеженості в розвитку та зниження ліквідності підприємства, адже навіть у найприбутковіших компаній не вистачає коштів на все. Хай там як, а всі теорії мають право на існування, і керівництво саме обиратиме способи фінансування з огляду на стан підприємства та власні амбіції..

Розробляючи стратегію фінансування, потрібно:

— визначити потребу в капіталі, як короткостроковому, так і довгостроковому;

— виявити можливі зміни у складі активів підприємства та його капіталі в найближчі кілька років;

— точно знати, як забезпечити фінансову стійкість підприємства та його платоспроможність;

— визначити шляхи ефективного використання джерел фінансування;

— зменшити витрати на обслуговування господарської діяльності;

— оцінити поточний фінансовий стан підприємства;

— з’ясувати напрямки використання капіталу та наслідки його залучення;

— виявити доступні джерела.

У практиці діяльності вітчизняних підприємств сформувалися три види стратегії фінансування:

— консервативна, що заснована на максимізації оборотного капіталу та мінімізації короткострокових зобов’язань. Тут є як плюси, так і мінуси.

З одного боку, в такий спосіб забезпечується високий рівень ліквідності, а з іншого — втрачаються доходи, адже обслуговування довгострокових зобов’язань набагато дорожче, ніж короткострокових.

Найбільшу ефективність така стратегія показуватиме у часи інфляції та доступу до дешевих довгострокових кредитів;

— агресивна, під час якої існує високий ризик втрати ліквідності, хоча вона і не пов’язана з великими витратами. Справа тут у покритті поточних активів поточними зобов’язаннями, що виправдано у період максимальної потреби в грошових коштах;

— гнучка стратегія є найризикованішою, вона потребує максимального доходу і для «цього готова піти на все». Ефективність використання того чи іншого джерела визначається тільки на поточний момент з урахуванням проблем та можливостей.

Сліпо дотримуватися тієї або тієї стратегії, звісно, не можна, адже їх характеристики є умовними, оскільки кожній з них властиві певні ризики. Вони дають лише загальне уявлення про потрібні дії, допомагають зрозуміти суть того чи іншого процесу. Хтось схиляється до тієї стратегії, а хтось — до іншої. Проте не варто забувати, що критерії ефективності у кожного з них свої. Для когось вона вимірюється найбільшим прибутком в найкоротші терміни, для когось — найменшим ризиком.

Головна мета вибору джерела фінансування полягає в тому, щоб віднайти такі з них, за яких витрати на повернення будуть мінімальними, а ефективність — максимальною. Після цієї тези прихильники теорії «тільки свої» одразу заявляють, що тут і розраховувати нічого, адже використання «чужих» коштів однозначно буде дорожчим через сплату відсотків або частини прибутку. Проте наші подальші розрахунки покажуть, що це не завжди так. Можна підібрати фінансування, яке не призведе до «кредитного тягара» чи втрати бізнесу, і водночас підприємство не митиме обмеження в коштах.

Невміле управління джерелами фінансування часто призводить до погіршення стану підприємства. Причина криється у відсутності правильних економічних розрахунків, які показали б доцільність використання того чи іншого капіталу.

Основну частину поточних витрат підприємство має фінансувати власними коштами. А якщо їх не вистачає, то компанії треба вдатися до зовнішнього фінансування. Короткострокове фінансування підтримує поточну платоспроможність підприємства. Вважається, що проблемою при цьому є ймовірність перетнути межу залучення та надто велика залежність від кредитора чи інвестора.

Успішним залучення коштів може стати, якщо керівництво зважатиме на такі фактори:

— масштаб підприємства. Велике підприємство має більше шансів отримати залучений капітал, хоча менше його потребує. Проте мале підприємство просто таки задихається без цих коштів, але має незначні шанси його одержати. І кредитори, і інвестори вважають такі підприємства надто ризикованими, оскільки їх потенціал важко оцінити;

— етап життєвого циклу підприємства. Що тривалішим є термін діяльності  підприємства, то більше у нього шансів отримати капітал зі сторони. Окремим випадком можна вважати фінансування нових проектів чи створення нового виробництва та ін.;

— тривалість обігу капіталу. Найпривабливішими для кредиторів і інвесторів є підприємства зі швидким обігом капіталу, бо за такої умови термін повернення коштів значно скорочується і раніше настає час самофінансування;

— сезонність діяльності. Простіше отримати залучений капітал підприємству, яке не провадить чітко виражену сезонну діяльність. Приміром, сільськогосподарським  підприємствам сьогодні важко отримати кредити в будь-якій фінансовій установі країни, навіть попри підтримку держави.

В ідеалі стратегічний план розвитку підприємства має передбачати розрахунок усього портфелю фінансування, в якому показуються різні способи залучення та використання коштів. Це убезпечить підприємство від ймовірності залишитися без грошей у важливий момент, знизить залежність від кредиту та дасть можливість «переключатися» між джерелами фінансуванн, коли це потрібно.

Обов’язковою умовою ефективного управління джерелами фінансування підприємства є комплексне виконання стратегії фінансування.

Проте існують умови, що не залежать від конкретного підприємства. Приміром, тільки розвиток фінансового ринку країни допоможе отримати банківський кредит, а доступність фінансової інформації та сприятливий інвестиційний клімат — залучити інвесторів.

Вважається, що фінансування за рахунок залученого та позикового капіталу є економічно вигідним для підприємства, адже вартість підприємства зростає, а рентабельність капіталу збільшується. Це пов’язано з тим, що прибуток, отриманий в результаті використання кредиту (мається на увазі з урахуванням оплачених відсотків за користування), залишається винятково у підприємства.

Тому використання «чужих» коштів збільшує рентабельність власного капіталу підприємства. Це називається ефектом фінансового важеля, він може як збільшуватися, так і зменшуватися, залежно від поєднання позикових та залучених коштів або від розміру відсоткової ставки за кредит. До речі, у разі надмірно великої ставки ефект може бути і негативним.

У зарубіжній практиці прийнято, що оптимальне значення ефекту фінансового важеля не може виходити за межі рентабельності підприємства. Якщо нове залучення коштів зі сторони веде до збільшення ефекту фінансового важеля, таке залучення є вигідним.

Шукаючи оптимальне співвідношення джерел фінансування, варто пам’ятати про контроль за використанням коштів, адже статей витрат зазвичай більше. Може виникнути ситуація, коли задля виконання стратегії, потрібно буде «різати» деякі статті, бо розміри капіталу обмежені.

ВИСНОВОК

Базова система бізнесу відображає численні динамічні взаємозв'язки між основними управлінськими рішеннями, стратегіями, типами фінансової політики й рухом фондів. Упорядкованість цих факторів є важливим аспектом довгострокового успіху фірми. У фінансовому менеджменті існує безліч прийомів для рішення складних проблем бізнесу.

Основою успішного керування є логічно зв'язаний набір стратегій розвитку фірми, інвестиційних задач, задач основної діяльності фірми і фінансової політики, де всі ці елементи підсилюють дієвість кожного, а не суперечать один одному.

Фінансовий менеджмент, або управління фінансовими ресурсами і відносинами, охоплює систему принципів, методів, форм і прийомів регулювання ринкового механізму в галузі фінансів з метою підвищення конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта. Я вважаю, що при малому бізнесі для управління фінансами достатня кваліфікація бухгалтера або економіста, так як фінансові операції не виходять за рамки звичайних безготівкових розрахунків, основою яких єгрошовий обіг. Зовсім інша картина з фінансами великого бізнесу. У великому бізнесі діє закон переходу кількості в якість. Великому бізнесу потрібен великий потік капіталу і відповідно великий потік споживачів продукції (робіт, послуг). При середньому і великому бізнесі, обсяг і розмах діяльності якого вимірюються значними сумами, переважають фінансові операції, пов'язані з інвестиціями, рухом і примноження капіталу. Для управління фінансами великого бізнесу вже необхідні професіонали зі спеціальною підготовкою в області фінансового бізнесу - фінансові менеджери (фінансові директори). Знаючи теорію фінансів, основи менеджменту, фінансовий менеджер, набуваючи досвіду, виробляючи в себе інтуїцію і чуття ринку, стає ключовою фігурою бізнесу. 

Оскільки фінансовий менеджмент є інструментом формування та використання грошових доходів і фондів, вони об'єктивно відображають розподільчий процес. Управління контрольною функцією фінансово менеджменту виявляється в контролі за розподілом внутрішнього валового продукту за відповідними фондами та їх використанням відповідно до цільового призначення. У сучасних умовах фінансовий контроль повинен забезпечити розвиток суспільного й приватного виробництва, прискорення НТП, підвищення якості праці в усіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу та невиробничу сфери і спрямований на поліпшення економічного стимулювання, раціональне й економне витрачання матеріальних, трудових, фінансових та природних ресурсів, скорочення невиробничих витрат тощо.

У нашій країні практика ефективного фінансового менеджменту перебуває поки лише в стадії становлення, зіштовхуючись із об’єктивними економічними труднощами, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім рівнем підготовки фахівців до роботи в кризових економічних умовах. Подальше просування країни по шляху ринкових реформ і подолання кризових економічних тенденцій дозволить повною мірою використовувати теоретичні результати і практичний досвід фінансового менеджменту.

Ефективне управління діяльністю підприємства значною мірою визначається рівнем розвитку та забезпечення фінансового менеджменту. Це питання є особливо актуальним сьогодні, коли відбуваються докорінні зміни в галузі фінансових відносин, ускладнення ринкової ситуації, постійна зміна зовнішніх і внутрішніх чинників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 431 с.

2. Балабанов І.Т. Ризик – Менеджмент. – М., 2003. – З. 196.

3. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. – Київ, 2009. – Т. I. – З. 591.

4. Герчикова І.Н. Менеджмент: Підручник. – 3-тє вид., перераб. ідоп. – М.: Банки біржі,ЮНИТИ, 2007. – 501 з.

5. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Сто-роженко та ін.; Національна академія управління (К.). - К., 2004. - 505 с.

6. Кириченко О.А , Ваганів К.Г. Фінансовий менеджмент як інструмент управління підприємством// Фінанси –  2009.

7. Крейнина М. Н. Фінансовий менеджмент / Навчальний посібник. – М.: Річ навіть і Сервіс, 2008. – 304 з.

8. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 255 с.

9. Макуцький Р.Т. Теоретичні та практичні аспекти поняття «фінансового менеджменту» та його складових// Науковий вісник № 17 – 2007.

10. Мицак О.В Стратегія та мета фінансового менеджменту підприємства// Науковий вісник № 13 – 2008.

11. Рудницька О.М, Пігаль С.М. Застосування методів фінансового менеджменту як інструменту ефективного управління підприємством// Науковий вісник НЛТУ України № 10 – 2010.

12. Слав`юк Р. А. Фінанси підприємств: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Університет банківської справи. — К. : УБС НБУ, 2007. — 550c. — ISBN 978-966-484-009-2.

13. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / за ред. д. е. н., проф. Г. Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – ISBN 966-683-024-8.

14. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. Г., Петрова К. Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2003. – ISBN 966-06-0239-1.

15. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-тво освіти і науки України. - 3-є вид., перероб. і доп - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 530 с.

16. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.

17. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни/ Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін., Київський нац. економ. ун-т. - К., 2004. - 535 с.

18. Фінансовий менеджмент: теорія і практика: Підручник / Під ред.Е.С.Стояновой. – 5-те вид., перераб. ідоп. – М.: Перспектива, 2000. – 656 з.

19. Фурик В. Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2006.

20. Швиданенко Г. О., Олексюк О. І. Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – ISBN 966-574-396-1.

21. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 439 с.

22. Шеремет А. Д, Сайфулин Р. С. Финансы предприятий: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2009. - ISBN 5-86225-577-X, 5-86225-660-1.

23. Шиян Д. В., Строченко Н. І. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. К.: Видавництво А. С. К., 2003. – ISBN 966-8291-38-7.