11. Покуття .

    Назва Покуття походить від назви смт Кути Косівського району Івано-Франківської області. На думку польського етнографа Оскара Кольберга, автора збірки "Покуття", "Гуцульщина" та ін., поляки, захопивши значну частину України, говорили: "Наша держава по Кути", що пізніше оформилося в Покуття. Нині Покуттям прийнято вважати рівнинну частину Івано-Франківщини між Дністром і Прутом. Отже, це південно-східний кут Галичини.

    Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Буковиною та Гуцульщиною, проте є й оригінальні риси. Подвір'я має своєрідне планування типу "дворядної зв'язі". Інтер'єр хати відзначається великою кількістю барвистих тканин, вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують рушники, а над ліжком - одяг. Мальовнича кераміка також була окрасою покутської хати: миски, глечики різної форми і різного призначення. Одяг відрізняється від гуцульського і буковинського переважно візерунками, вишивками, але не кроєм. Чоловіки носять сорочку поверх штанів, одягають торбинку через плече. Жінки підтикають запаску, як на Буковині. Сердак тут носили довгий, опанчу - подільського типу.

12. Гуцульщина.

Поселення гуцулів займають східну частину Українських Карпат: теперішні Верховинський, Косівський (без північної смуги), південна частина Надвірнянського та Богородчансько-го районів Івано-Франківської, суміжні Путильський і південна частина Вижницького та Сторожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської областей. До історико-етногра-фїчної Гуцульщини належать у південно-східній частині пів¬нічні місцевості Сигота і Вишіва, що тепер входять до терито¬рії Румунії.

Походження назви гуцули (гуцул) - одні автори пов'язують її з волось-ким словом готуль у значенні розбійник, інші виводять від слова кочувати — кочули, вважаючи гуцулів первісно кочовим племенем, ще інші — від назви тюркського племені узів, від котрих мали б начебто походити гуцули, і т. д.

Головну роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів відігравало тваринництво, зокре¬ма відгінне, з перевагою вівчарства в його структурі. На цій основі розвинулась культура полонинського господарства зі своїми типами споруд, формами випасу, виробничих функцій організації побуту, способами переробки молокопродуктів тощо.

З перевагою тваринницького характеру господарства гу¬цулів великою мірою пов'язаний і особливий тип їх посе¬лень — для них властиве здебільшого розпорошене розмі¬щення садиб («оседків») і не тільки в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. На Гу-цульщині зберігся давній тип двору із замкнутою за перимет¬ром системою будівель — гражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра. Особливі й різні додатки до одягу (топірець, шкіряна торба-тобівка, черес, нашийні жіночі при¬краси тощо).

Значна питома вага у господарсько-виробничій діяль¬ності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: зби-ральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин), лісо-рубству, сплаву лісоматеріалів. З ремесел і домашніх промис¬лів, найпоширенішими і вагомими були обробка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство, обробка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солева¬ріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли.

Гуцуль-щина відома і оригінальним ужитково-декоративним мистецт¬вом: керамікою, різьбою по дереву, чудо-писанками, ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу, шкіри, прикрасами з бісеру, виробами з рогу, сиру тощо.