9. Українське Полісся

Етнографічний регіон, що зі сходу на захід простягається всім північним краєм України і разом із суміжним Білоруським Поліссям, так званим Брянсько-Жиздринським Поліссям у Росії, Люблінським Поліссям у Польщі належить до однієї із своєрідних географічних та історико-етнографічних областей слов'янського світу — Полісся,

Назва Полісся має давнє походження. Вона зустрічається вже у працях давньогрецького історика Геродота. Значення самої назви Полісся споріднене зі словом ліс (лісиста місцевість, лісок, біля лісу.

Залежно від положення щодо Дніпра Українське Полісся поділяється на правобережне й лівобережне. Відповідно поширені назви Східне і Західне Полісся.

Поширеними традиційними видами занять населення Полісся були мисливство і рибальство з використанням широкого набору різноманітних ловецьких способів і знарядь. Багатовіковий досвід накопичило одне з найдавніших господарських занять поліщуків — бджільництво.

Основними для Полісся в минулому були водні шляхи сполучення і' відповідні транспортні засоби (плоти, пароми, різні типи човнів.

Для поліських поселень характерна одновулична забудова з орієнтацією садибного комплексу до вулиці. Поширеними були і хутірні поселення. У традиційних спорудах збереглися зрубна техніка будівництва, архаїчні риси планування житла, його інтер'єру з неповторною поліською глинобитною піччю.

На громадському і сімейному побуті жителів Полісся більше, ніж в інших регіонах України, позначився і зберігся ще в XIX—XX ст. вплив общинних відносин і порядків: розподіл громадою общинних угідь, організація використання спільних пасовищ, лісів, лук, рибних виловів у ріках і озерах, трудової взаємодопомоги (толок). В сімейному побуті домінуючими були устої патріархального укладу — підпорядкування всіх членів сім'ї її главі — батькові.

Регіональною специфікою відзначаються традиційні народні знання — способи і засоби самолікування, прогнозування погоди за різними прикметами, системи мір, уснопоетична творчість, неповторна поліська вишивка та ін.

Назва поліщуки стосовно населення Полісся не була поширена на території всього регіону. Традиційним ареалом побутування цієї назви між самим населенням був здебільшого басейн Прип'яті та її приток. Населення східного Полісся, особливо середнього Подесення сусіди називали литвинами. Дехто з етнографів схильний вважати поліщуків і литвинів окремими етнографічними групами корінних жителів Українського Полісся.

10 . Поділля

Історико-етнографічний район, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівобережного середнього Придністров'я. Він охоплює більшу частину Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та суміжну з ними на півдні — частину Чернівецької, на заході — частини Івано-Франківської та Львівської областей. В етнографічній літературі Поділля розділяють на Східне і Західне. Назва Поділля зустрічається у писемних джерелах середини XIV ст.

Поділля заселяли в давнину слов'янські племена тиверців і уличів, які ввійшли до Київського князівства.

Притаманні для цього краю будівництво з використанням глино-солом'яних вальків, яке корінням сягає археологічної давнини, а також глино-солом'яні будівлі з кам'яними підмурівками, зокрема, у південних наддністрянських місцевостях. Своєрідності подільській хаті-мазанці надавали білизна стін з обробкою і підсинюванням заглиблених площин, виступаюча призьба, підведена червоною глиною, внутрішня обстановка, оздоблення інтер'єру декоративними елементами, рушниками та ін.

Традиційне вбрання подолян відзначається різноманітністю локальних варіантів, багатим оздобленням вишивкою і мережкою. Особливо знамениті подільські жіночі сорочки з густо вишитими рукавами і кольоровою гамою. Характерним поясним жіночим вбранням є обгортка з незшитого шматка полотна. З верхнього жіночого і чоловічого вбрання побутували у різних місцевостях Поділля опанчі, кожухи, бекеші, свити, куртки тощо.

Самобутністю відзначаються подільські ткацькі вироби, ки¬лимарство з рослинним і геометричним орнаментом, широкі асортименти традиційної продукції численних осередків подільської кераміки та ін.