7.Українська етнологія на сучасному етапі розвитку.

У 1994 р. працівники Інституту народознавства разом із викладачами та студентами вищих навчальних закладів, науковцями провідних етнографічних музеїв України розпочали довготривалий науково-пошуковий проект "Комплексне історико-етнографічне дослідження та фіксація матеріальної і духовної культури радіоактивно забруднених зон Полісся". Загалом упродовж чотирьох років інтенсивної експедиційної роботи львівські дослідники охопили більшу частину Середнього Полісся - від річки Дніпра до річки Уборті, обстеживши 246 населених пунктів. З 2005 р. львівські етнологи проводять наукові мандрівки у місцях компактного проживання українців у Молдові, а в 1999 — 2001 і 2006 роках також обстежують українські поселення на території Холмщини, Підляшшя та Надсяння (Республіка Польща).

Починаючи з 1999 р. члени Рівненського фольклорно-етнографічного товариства й Етнокультурного центру "Веснянка" Рівненського міського Палацу дітей та молоді на чолі з Віктором Ковальчуком щорічно виїжджають у різні куточки Рівненської області, а зафіксовані матеріали публікують на сторінках серійного видання "Етнокультурна спадщина Полісся". Велику збирацьку роботу проводять науковці Інституту керамології НАН України (смт Опішня Полтавської обл.), які впродовж 1994 — 2007 рр. неодноразово вивчали традиційне гончарство як промисел у різних районах Середнього Подніпров'я та Слобожанщини.

Відкриття в національних університетах України спеціалізації та спеціальності "етнологія" сприяло організації і проведенню етнографічно-краєзнавчих та етнографічних студентських експедицій-практик. Скажімо, зусиллями викладачів кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка (М. Глушка, Р. Сілецького, В. Галайчука та Григорія Рачковського) вже здійснено понад десять виїздів етнологів-початківців у різні історико-етнографічні райони України: на терени Надсяння, Західного Полісся, Бойківщини, Волині.

Основні наукові осередки і фахівці у сфері етнології:

Львів – кафедра етнології, Інститут народознавства НАН України.

Київ – ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України + кафедра етнології та українознавства.

Одеса – кафедра етнології, стародавньої та середньовічної історії Чернівці – кафедра етнології

8. Етнографічні групи укр. Народу

Поряд з єдиними загальнонаціональними ознаками серед певних груп українського населення зберігаються деякі особливості у побуті, мові, традиціях, матеріальній та духовній культурі. Формувалися вони в умовах певної територіальної відособленості, під впливом природного середовища, взаємозв'язків з іншими народами, специфіки історичного розвитку. Часто особливості побутуй культури успадковані від колишніх племен, що, злившись у давнину, сформували український народ. Такі складові частини народу називають етнографічними групами. Території, які заселені окремими етнографічними групами чи відрізняються певними культурно-побутовими ознаками населення, називаються етнографічними землями (районами).Етнографічні групи українців, що найкраще зберегли свою самобутність, проживають уКарпатському районі. Це гуцули, бойки, лемки, які утворюють у гірській місцевості своєрідні етнографічні підрайони.Гуцульщина займає східну частину Карпат на південь від річки Лімниці у Івано-Франківській та Чернівецькій областях, а також Рахівський район Закарпатської області. Бойки проживають у гірських районах Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей між річками Лімницею і Сяном.  Лемківщини знаходяться в межах Словаччини і Польщі, а на Закарпатті — території між річкою Уж і державним кордоном. Лемки в результаті етноциду, який проводився у 40-х роках на теренах Польщі, змушені були залишити свої батьківські землі. Проживають вони зараз переважно на землях, які до Другої світової війни належали Німеччині. Переселені в Україну лемки живуть у західній та крайньо-східній її частинах. На рівнинних просторах Карпатського району проживають покутяни (в межиріччі Прута і Дністра в Івано-Франківській та Чернівецькій областях), а також українське населення, на традиційно-побутовій культурі яких позначився вплив інших народів (румунів і молдаван на Буковині; угорців, румунів, словаків, німців на Закарпатті) .До другого етнографічного району — Поділля — входять Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, а також прилеглі частини сусідніх областей. Корінних жителів цього району називають подолянами.У Поліському етнографічному районі (Волинська, Рівненська Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська області) за деякими рисами культури і побуту виділяють дві етнографічні групи українців: литвини, що проживають у середньому Придесенні (північ Чернігівської та Сумської областей) та поліщуки (північні райони Волинської, Рівненської областей).  До Центрального або Середньонаддніпрянського району входять південні частини Київської та Чернігівської, а також більшість територій Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Це регіон, де проходив процес зародження і формування української нації. Мовний діалект його мешканців покладений в основу української літературної мови.Слобожанщина охоплює східну частину території України: повністю Харківську й Луганську області, а також прилеглі райони Сумської, Полтавської, Дніпропетровської та Донецької областей. У культурі й побуті населення тут поєднуються особливості українців з різних місць переселення, а також росіян.Південний етнографічний район, який охоплює більшість території українського степу разом з Кримським півостровом, характеризується специфічними рисами культури, що сформувалися в останні століття, коли тривало заселення «Дикого поля». Вони зумовлені як взаємодією культур поселенців різних національностей (українців, росіян, білорусів, болгарів, сербів, греків), так і особливо жорстокою русифікаторською політикою у цьому регіоні.