5.Етнологічна наука на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. ХХст.

У 1920—1930 рр. через цілеспрямовану антиукраїнську політику Польщі науково-дослідницька робота в Етнографічній комісії НТШ помітно занепала. Але тоді ж виникли регіональні краєзнавчі осередки (музеї і товариства), члени яких; власне, і займалися народознавчою роботою на місцях. Скажімо, у м. Мукачеве, що на Закарпатті, діяло етнографічне товариство Підкарпатської Русі. У Чернівцях – «Спілка діячів старовини і любителів науки народовідання». У Самборі етнографічно-краєзнавчу діяльність проводило товариство “Бойківщина” (видання збірника “Літопис Бойківщини”). У 1933 р. у Стрию засновано товариство «Верховини», у 1931 р. у Яворові – «Яворівщина», у Перемишлі – Стриговір.

У 1924 р. у Львівському університеті створено Етнографічний заклад, який очолив професор Адам Фішер (1889 — 1943), автор праці «Русини». Тут же на посаді доцента працював Ян Фальковський, який опублікував дослідження "Західне пограниччя Гуцульщини: Долинами Пруту, Бистриці Надвірнянської, Бистриці Солотвинської і Лімниці" та "Північно-східне пограниччя Гуцульщини". Помітною подією в розвитку етнографії у Львові в міжвоєнний період став вихід у світ праці Я. Фальковського та Василя Паш-ницького "На лемківсько-бойківському пограниччі: Етнографічний нарис". На зламі двох століть почав польову роботу один із найактивніших українських етнографів першої третини XX ст. Василь Кравченко (1862-1945) - організатор Волинського наукового товариства (м. Житомир) та керівник його етно¬графічної секції, а також етнографічного підрозділу, заснованого при цьому товаристві, — краєзнавчого музею. Зокрема, одну з перших етнографічних праць - "Свадьба в с. Курозва-нах" .

6.Етнологічна наука в Радянській Україні у 20-30-х рр. ХХст.

У 1918 р. була створена Всеукраїнська академія наук. У березні 1921 р. при Всеукраїнській академії наук відкрили Музей антропології та етнології ім. Ф. Вовка, який у 1922 р. перейменували у Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка. Працівниками Кабінету були Анатолій Носів, Антон Онищук, Юрій Павлович Ніна (Неоніла) Заглада, Лідія Шульгіна, В. Кравченко та інші дослідники. У 1921 — 1923 рр. А. Онищук, - досліджував окремі ділянки народної культури (рибальство, землеробство, народну техніку і житло). Н. Заглада стаціонарно вивчала рибальство, народну їжу та дитячий побут у с. Пекарі на Київщині. У 1924 р. в с. Жукин, що на Чернігівщині, відкрили нову етнографічну дослідну станцію. У 1926 р. А. Онищук, Ю. Павлович і Н. Заглада провели дослідження у с. Замисловичі Олевського повіту. Об'єктами вивчення стали народна техніка, народні звичаї, обряди тощо.Відтоді ж Л. Шульгіна досліджувала традиційну гончарну техніку в с. Бубнівка на Поділлі (нині Хмельницька обл.).Зібраний польовий етнографічний матеріал згодом став основою монографічних досліджень, а також увійшов до періодичного видання "Матеріали до етнології". Значну науково-пошукову роботу проводили члени заснованої в 1921 р. Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук, зокрема Володимир Білий, Віктор Петров, В'ячеслав Камінський. Етнографічні експедиційні дослідження становили основний напрям діяльності Харківського музею українського мистецтва, предметом зацікавлення якого були народне монументальне будівництво, традиційне і сучасне сільське та міське житло. Це спрямування досліджень очолював директор музею, відомий народознавець Стефан Таранушенко (1889-1976) - опублікував у книгах "Старі хати Харкова" (Харків, 1922) і "Пам'ятки мистецтва старої Слобожанщини" (Харків, 1922). Хвиля масових репресій проти провідних народознавців звели нанівець усі позитивні починання 20-х років.