54. Історичні форми сімї в українців.

Сім'я об'єднує людей, зв'язаних морально-правовою (шлюб­ною) чи родинною спільністю. Тому склад (кількість членів, поколінь, шлюбних пар, дітей) і структура сім'ї (спосіб і орга­нізація зв'язків між її членами — батьки, діти, чоловік, жінка, родичі) залежать передусім від характеру цих взаємин. В етнографії існує поділ сім'ї на два типи: малу і велику. Мала (проста, нуклеарна, індивідуальна) сім'я складається з однієї шлюбної пари (або одного з батьків) з неодруженими дітьми або без дітей. Може також включати одного з батьків. подружжя чи родичів. Велика сім'я (складена, нерозділена, сі­м'я розширеного типу) має дві або й більше малих сімей. Коли йдеться про велику чи нерозділену сім'ю, то треба враховувати, що існують дві основні форми споріднених зв'язків. Перша — зв'язок між людьми, які походять один від одного (батько, син, онук), друга — зв'язок між людьми, котрі походять від одного предка, а також осіб, зв'язаних з ними шлюбом (брати, сестри, їх жінки, чоловіки, діти). У першо випадку люди зв'язані прямою лінією спорідненості, в друго му — побічною. Для великої сім'ї властиві та чи інша форм спорідненості або і їх поєднання. Залежно від спорідненос нерозділені сім'ї розділяються на батьківські (спільно жи вуть батьки і їх одружені сини) і братські (спільно живуть дв чи більше одружені брати). Велика сім'я може становити певну структурну цілісніст тільки в тому випадку, коли вона об'єднана спільним прожи ванням, спільністю виробництва і споживання під єдиний началом (батька, матері чи старшого брата). Отже, основно ознакою великої сім'ї є господарська єдність ЇЇ членів, спіль на власність на засоби виробництва і спільне споживання. на території України здавна була поширеною мала (проста) сім'я. Конкретні матеріали переконують, що і серед українців мав місце великосімейний уклад — і не тільки в далекому мину-' лому, а й у ХІХ та нашому століттях. Існування, функціонування великих сімей зумовлювалося не стільки традицією, законсервованістю в окремих місце­востях пережиткових явищ, скільки економічними причинами: більшими спільними силами легше було вести господарство, справлятися з феодальними повинностями, сплачувати подат­ки від одного, а не від кількох дворів («димів») і т. д. Внутрішні неполадки, розвиток товарно-грошових відносин приводили до розпаду сім'ї, виді­лення з неї окремих малих сімей. Статистичні й етнографічні дані переконують, що вже з кінця XVIII ст. мала сім'я була основною на всій етнографіч­ній території України. їй властиві певні регіональні особли­вості, зокрема щодо звичаєво-правових установок, традицій внутрішньо сімей ного побуту. Але основні визначальні її ри­си — спільні. Вона виступає як самостійна і неподільна госпо­дарська одиниця, є переважно двопоколінною — складається з подружжя і їх неодружених дітей, веде своє окреме госпо­дарство, володіє певними власними виробничими засобами (землею, реманентом), має власне житло, господарські примі­щення тощо. Мала сім'я є таких видів: повна (подружжя і неодружені діти), неповна (лише один з членів подружжя і неодружені діти) та елементарна (лише подружжя). Найпоширенішою иа Україні в ХІХ — на початку XX ст. була повна мала сім'я. Неповні сім'ї виникали здебільшого через смерть одного з батьків і дуже рідко — через подружню невірність та роз­лучення. Бездітне подружжя найчастіше усиновлювало ди­тину з сім'ї родичів, де було багато дітей. У внутрішньому житті малих сімей збереглися пережитки великої патріархальної сім'ї.