47. Водний транспорт

Давніший за походженням водний транспорт. Відомий з мезоліту. В українців XIX- початку XX ст. побутували різноманітні засоби пересу¬вання по воді. Найпримітивнішим з них був пліт, який формували із кількох колод, зв'язуючи їх разом за допомогою гужви, лика, канатів чи поперечних брусків. Для перевезення людей пліт виготовля¬ли переважно з п'яти-шести невеликих кругляків, для доставлення ван¬тажів — з більшої кількості масивніших і довших колод.

У ХІХ-30-х роках XX ст. поліськими, волинськими і карпатськими ріками сплавляли у плотах також велику кількость лісу і будівельних матеріалів. Лісосплавний пліт мав вигляд правильної трапеції з одно-го-двох десятків колод завдовжки 4 -25 м кожна, тонші кінці яких спря¬мовувалися зазвичай за течією ріки

У добу неоліту став відомим— човен. Типи: суцільна довбанка-однодеревка; плоскодонний човен-однодеревка з розпареними бортами; човен з окремим каркасом, який обшивали дошками; човен із дощок без каркасу.

Для довбанки підбирали дерево із діаметром стовбура у прикореневій частині щонайменше 70-80 см. Товсту колоду спочатку роз¬колювали на дві половини, а діаметром до 70 см обтесували знизу, з боків та обрубували зверху, готуючи майданчик, на якому потім роби¬ли розмітку елементів самого човна: носка, корми, бортів. Видовбува¬ти цей транспортний засіб починали переважно з носка. Грубшу робо¬ту виконували за допомогою сокири та спеціального інструмента — "копила" з прямим вістрям. Крім того, цю колоду ще розпарювали впродовж кількох діб за допо¬могою вогню, диму і пари або лише за допомогою природних чинни¬нів — сонця і води.

Головною вадою човна обох моделей була його мілкість, особливо виготовленого із колоди діаметром менше ніж 70-80 см. Цей недолік українські майстри усували внаслідок нарощування висоти його бор¬тів: із зовнішніх боків на всю довжину довбанки до обох її бортів крі¬пили за допомогою дерев'яних кілочків (у XX ст. - за допомогою ме¬талевих цвяхів) суцільні нетовсті дощечки завширшки 10-15 см кожна. Тоді човен ставав глибшим, відповідно, і надійнішим на воді, зокрема в негоду, коли його могла накрити хвиля.До описаних належала також козацька "чайка".

Човен з каркасом, який обшивали дошками, та "човен "-плоскодонка із дощок набули поширення в Україні наприкінці XIX-у 30-х роках XX ст. Обов'язковим елементом човна каркасної будови був міцний масив¬ний брус — кіль, що містився у його основі й до якого кріпили всі інші деталі.

Поступального руху плоскодонна однодеревка набувала за допо¬могою весла, яким користувалися двома способами: відштовхуючись ним від дна ріки чи озера або внаслідок безопорної (вільної) греблі

Людей, підводи і різні вантажі через широкі ріки перевозили поромами. Основу порома становили два-три масивні плоскодонні човни (басейни рік Дніпра, Десни, Прип'яті) або вже згаданий пліт (басейн р. Дністра), на які ставили балки і робили поміст із дощок. Останній обносили з обох боків перилами. Пором рухався за допомогою блоків по натягнутому між берегами ріки канату, а скеровувався довгою жер¬диною. На великих водних артеріях (Десні, Дніпрі, Прип'яті та ін.) для цього застосовували також весла.

Важлива роль у торговельно-економічних зв'язках українців нале¬жала різноманітним видам мало- ікрупногабаритних суден.

У XIX ст. на ріках України з'явився новий вид річкового транспор¬ту — пароплав. Перший пароплав побудували у с. Мошках поблизу Києва 1823 р.