31. Допоміжні трад.Госп.Зан.

Мисливство, Чумацтво

Лісорубство і лісосплав в українців.

Одним із найдавніших лісових промислів було лісорубство. Іїже в XV—XVI ст. заготівля лісу становила важливу повинність залежних селян.3 де¬рева виготовляли тару (бочки) для транспортування продукції, меблі, посуд, знаряддя праці. У XIX — на початку XX ст. лісорозробками і транспор¬туванням деревини займалися на основі відповідних угод пере¬важно іноземні товариства і фірми. Групу робітників очолював найдосвідченіший лісоруб. Він укладав з підприємцем угоду щодо обсягу робіт оплати праці, вирішував організаційні питання під час роботи, стежив за дотриманням робітниками правил техніки безпеки тощо. Усі лісорубні роботи до кінця 30-х років XX ст. здійснюва¬лися вручну. Основними знаряддями праці робітників були сокири і ручні пили. Для пересування колод з одного місця на інше, спуску їх схилами тощо використовувалися так звані «цапіни» (Карпати), що складалися з довгого (до 1,5 м) дерев'я¬ного держака і металевої насадки, яка в нижній частині закін¬чувалася загнутим до середини гаком. обмежений арсенал технічних засобів праці зумовлював прийоми заготівлі лісу. В Українських Карпатах у зв'язку зі специфічністю ланд-шафту колоди та дрова часто доставляли з верхніх складів на нижні спеціальними трасами —«ризами». До початку XX ст. основним засобом транспортування лісоматеріалів на далекі відстані був сплав ріками, оскільки з глибинних лісових масивів, зокрема Карпат, Волині й Полісся, інших видів зв'язку протягом тривалого часу не було. З-поміж українського населення лісосплавом займалися переважно селяни.Правом вести плоти рікою користувалися лише найдо-свідченіші робітники. Сплавний сезон розпочинався у квітні й тривав до жовт-ня-листопада. Основна маса лісоматеріалів сплавлялася весною і на початку літа. Залежно від повноводності ріки транспорту¬вання деревини здійснювалося двома способами: врозсип, тобто окремими колодами, і у плотах. Перший спосіб практикувався переважно у верхів'ях карпатських та на маловодних ріках Волині й Полісся. Більшість лісоматеріалів доставлялася в збитих плотах. З інтенсивним розвитком залізниць, будівництвом сухо¬путних доріг, а з 40-х років XX ст. розповсюдженням автомо¬більного транспорту масштаби лісосплаву починають поступово зменшуватися, а власне заняття — втрачати своє значення. Найдовше (до 70-х років XX ст.) воно побутувало у віддалених районах Полісся і Гуцульщини.

Бджільництво.

Бортництво в Україні у своєму розвитку пройшло такі три етапи: використання диких бджіл у природних дуплах дерев, ущелинах; планомірне утримання лісових бджіл у природних дуплах; розведення бджіл у спеціально видовбаних дуплах (колодах). З виникненням колод-вуликів, які розміщували уже не на деревах, а на землі, географія бджільництва дуже розширилася і сягнула не тільки лісостепових, а й степових районів України. Найсуттєвішою віхою в історії бджільництва був винахід 1814 р. рамкового (втулкового) вулика, особливість якого полягала в тому, що під час медозбору вощина не руйнувалася, а крім того, забезпечувався добрий догляд за комахами. Сконструював рамковий вулик український учений Петро Прокопович. Він уперше в світі отримав чистий стільниковий мед без попереднього винищення бджіл. З іменем Прокоповича пов'язане також заснування 1828 р. першої в світі школи бджільництва. Найчастіше виготовляли дерев'яні вулики, побутували й плетені з соломи (на Поділлі, Слобожанщині) чи лози, обмащені глино навіть керамічні — у вигляді великого горщика.

Традиційне збиральництво. збирала ягоди, трави, горіхи, гриби та інші дари лісів і степів. Найбільше заготовляли малини та чорниці, які вживали свіжими або у вигляді соку; чорниці ще й сушили на зиму. У лісових і лісостепових районах особливо поширеним був збір багатих на вітаміни шипшини, калини, глоду, терену, горобини, а також диких яблук і груш, горіхів ліщини, березового соку. Майже вся територія України багата на гриби, тому їх збір був дуже поширеним; збирали білі («правдиві») гриби, підберезники, підосичники, опеньки, лисички, сироїжки, сморжі, печериці та багато інших, назви і види яких по всій Україні досить різноманітні. Їх варили для щоденного споживання, заготовляли на зиму чи на продаж. Велика увага приділялася збору та заготівлі лікарських рослин, таких як рум'янок, бузина, папороть, ялівець, полин, материнка тощо, тобто тих, що росли поблизу осель, на сінокосах, а також у степах, лісах та гірських пущах. їм приписували, крім усього, ще й магічну силу.